1. Працівник, який задовольняє умовам набуття права на допомогу за законодавством відповідної держави, зважаючи, за доцільності, на положення статті 18, а також:
(a) стан якого вимагає негайної виплати допомоги протягом тимчасового проживання на території держави-члена; або
(b) який отримав право на допомогу, що виплачується компетентною установою, та якому дозволено цією установою повернутися на територію держави-члена, де він постійно проживає, чи переїхати на постійне проживання на територію іншої держави-члена; або
(c) якому дозволено компетентною установою переїхати на територію іншої держави-члена для отримання лікування, якого потребує стан його здоров'я, має право на:
(i) допомогу, що виплачується в натуральній формі від імені компетентної установи установою місця його тимчасового або постійного проживання відповідно до законодавства, що застосовується останньою установою, начебто він підпадав під її юрисдикцію; проте тривалість періоду, протягом якого надається допомога, регулюється законодавством відповідної держави;
(ii) грошову допомогу, що виплачується компетентною установою відповідно до законодавства, що нею застосовується. Проте, за угодою між компетентною установою та установою місця тимчасового або постійного проживання, грошова допомога може виплачуватись згідно із законодавством відповідної держави від імені компетентної установи останньою установою.
2. Дозвіл, що вимагається відповідно до пункту 1 (b), може бути скасовано, тільки якщо переїзд відповідної особи може зашкодити її здоров'ю або курсу медичного лікування;
Дозвіл, що вимагається відповідно до пункту 1 (c), не скасовується, якщо необхідне лікування не може бути надано на території держави-члена, де постійно проживає відповідна особа.
3. Положення пунктів 1 і 2 застосовуються щодо членів сім'ї працівника стосовно допомоги, що виплачується в натуральній формі.
4. Фактично положення пункту 1, які застосовуються щодо працівника, не впливають на право членів його сім'ї на отримання допомоги.