Передавання оперативних персональних даних отримувачам, що мають осідок у третіх країнах
1. Як відступ від пункту (b) статті 80(1) і без обмеження будь-якого міжнародного договору, зазначеного у параграфі 2 цієї статті, Європейська прокуратура в індивідуальних та спеціальних випадках може передавати оперативні персональні дані безпосередньо отримувачам, що мають осідок у третіх країнах, лише у випадках, якщо дотримано інші положення цієї глави та якщо виконуються всі такі умови:
(a) передавання є гостро необхідним для здійснення її завдань відповідно до цього Регламенту для цілей, визначених у статті 49(1);
(b) Європейська прокуратура визначає, що відсутні фундаментальні права і свободи відповідного суб’єкта даних, які були б важливішими за суспільний інтерес, який зумовлює необхідність передавання у цьому випадку;
(c) Європейська прокуратура вважає, що передавання органу, який є компетентним для цілей, зазначених у статті 49(1), у третій країні є неефективним або неналежним, зокрема, тому що передавання не може бути здійснене своєчасно;
(d) орган, який є компетентним для цілей, зазначених у статті 49(1), у третій країні поінформовано без необґрунтованої затримки крім випадків, коли це є неефективним або неналежним;
(e) Європейська прокуратура інформує отримувача про спеціальні цілі або цілі, виключно з якими останній може опрацьовувати оперативні персональні дані, якщо таке опрацювання є необхідним.
2. Під міжнародним договором, зазначеним у параграфі 1, розуміється будь-який чинний двосторонній або багатосторонній міжнародний договір між Союзом і третіми країнами у сфері судової співпраці у кримінальних справах та співпраці між органами поліції.
3. Якщо передавання ґрунтується лише на параграфі 1, таке передавання повинно документуватися, і документація повинна надаватися Європейському інспектору із захисту даних на запит, включно з датою та місцем передавання, інформацією про компетентний орган, який отримує дані, про обґрунтування передавання та про передані оперативні персональні дані.