Кисневе голодування
Кисневе голодування є патологічним станом організму, спричиненим падінням парціального тиску кисню в газовому середовищі, яким дихає водолаз, нижче 0,0185 мПа (0,185 кгс/см - 2 ) або нижче 18,5 % (у перерахунку на атмосферний тиск).
Під час роботи в регенеративному спорядженні кисневе голодування може виникнути у разі:
припинення або недостатнього надходження кисню в дихальний мішок;
несправності легеневого автомата;
підключення на дихання до апарата без попереднього промивання системи «апарат - легені»;
дихання носом після промивання системи «апарат - легені»;
несправної роботи вузла промивання спорядження;
несправності пристрою газового аналізу і блока електромагнітних клапанів;
застосування неякісної регенеративної речовини.
Кисневе голодування може виникнути також під час виконання робіт у напівзатоплених відсіках кораблів, у понтонах, цистернах та інших подібних пристроях через знижений вміст кисню в газовому середовищі. Можуть бути випадки кисневого голодування в разі тривалої затримки дихання під час пірнання в глибину в комплекті спортивного спорядження (дихальна трубка, маска, ласти).
Розрізняють дві форми кисневого голодування - гостру і хронічну.
У водолазній практиці частіше зустрічається гостра форма. При цій формі повільне падіння парціального тиску кисню в дихальній суміші розрізняється за чотирма стадіями.
У першій стадії в разі падіння парціального тиску кисню в дихальній суміші від 18,62 до 11,97 кПа (0,186 - 0,12 кгс/см - 2 , 18,5 - 12 %) частішає пульс і дихання, підвищується артеріальний тиск, настрій може бути піднесеним. Разом з тим порушується м’язова координація, послаблюється увага та знижується розумова працездатність.
Друга стадія настає в разі зниження парціального тиску кисню в дихальній суміші до 9,31 кПа (до 0,093 кгс/см - 2 , 9 %) і характеризується серйозними порушеннями в діяльності серцево-судинної системи і органів дихання, а також втратою здібності до реальної оцінки подій і прагненням до виконання наміченої мети без урахування дійсної обстановки і небезпеки. У цій стадії частота серцевих скорочень зростає до 110 - 120 ударів за хвилину, значно підвищується артеріальний тиск. Дихання стає глибшим і частішим, іноді з’являється дихання типу Чейна - Стокса. Свідомість ще збережена, але критичне мислення різко погіршується, з’являється хитка хода.
Третя стадія спостерігається в разі парціального тиску кисню 9,31 - 7,32 кПа (0,09 - 0,07 кгс/см - 2 , 9 - 7,5 %) у дихальній суміші. У цій стадії настає різке порушення функції центральної нервової системи, з’являється сплутане мислення і навіть незначне м’язове зусилля призводить до втрати свідомості, про що постраждалий, як правило, не пам’ятає. Типовим є коматозний стан, можливі гіпоксемічні судоми, нудота, блювота. Серцебиття часте, ослаблене, артеріальний тиск знижений, дихання неправильне.
Четверта стадія гострого кисневого голодування розвивається в разі падіння парціального тиску кисню в дихальній суміші нижче 7,32 кПа (0,07 кгс/см - 2 , 7,5 %). Стан організму в цій стадії характеризується втратою свідомості і зупинкою дихання. Серцева діяльність може продовжуватися ще 5 - 8 хвилин.
У разі різкого зниження парціального тиску кисню в дихальній суміші втрата свідомості та важкі розлади дихання і кровообігу настають раптово. Таку форму кисневого голодування іноді називають блискавичною. Оговтавшись, постраждалий, як правило, не пам’ятає про те, що він знепритомнів.
Хронічна форма кисневого голодування може розвиватися у підводників, що знаходяться в аварійних відсіках підводного човна.
Кисневе голодування важливо відрізняти від отруєння вуглекислим газом та отруєння киснем.
Першим заходом щодо надання допомоги в разі гострого кисневого голодування під час спусків у регенеративному спорядженні є поповнення дихального мішка постраждалого водолаза газовою сумішшю (допомогу надає водолаз, що страхує) і підйом водолаза з води.
Після підйому на поверхню водолаза негайно звільняють від спорядження. Загубник часто буває затиснутий і для його видалення потрібне розтискування щелеп за допомогою роторозширювача. У разі розладу або припинення дихання і відсутності серцевої діяльності проводять штучну вентиляцію легенів і непрямий масаж серця. Якщо у потерпілого зберігається дихання, у більшості випадків достатньо переключити його на дихання атмосферним повітрям (киснем).
У разі розвитку кисневого голодування у водолаза на початку глибоководного спуску (внаслідок подачі в скафандр дихальної суміші, бідної киснем) слід терміново почати подачу в скафандр повітря, якщо глибина спуску не перевищує 60 м. Платформу необхідно підняти на поверхню і, не знімаючи з неї водолаза, відкрити передній ілюмінатор, одночасно вентилюючи скафандр стисненим повітрям. Постраждалого слід підтримувати на платформі, щоб він не впав у воду.
У всіх інших випадках виникнення кисневого голодування (у напівзатоплених відсіках, понтонах, цистернах, під час пірнання тощо) необхідно вживати заходів щодо термінової вентиляції пристроїв і витягання постраждалих на поверхню.
Заходи лікарської допомоги повинні бути направлені перш за все на стимуляцію дихання і серцевої діяльності. Для цього підшкірно вводять 1 мл 10 % розчину кофеїну, 1 мл розчину кордіаміну, 1 мл 0,1 % розчину адреналіну, а також внутрішньом’язово 1 мл 0,06 % розчину корглікону і 1 мл 0,05 % розчину строфантину. Показана оксигенобаротерапія, а в разі ослабленого дихання - застосування карбогену.
Профілактика кисневого голодування має ґрунтуватися на ретельному дотриманні правил роботи в різних видах водолазного спорядження та контролі за складом дихальних сумішей і газового середовища у відсіках підводного човна.
Гостре кисневе голодування може супроводжуватися утопленням, баротравмою легенів, переохолодженням, отруєнням вуглекислим газом. У зв’язку з цим під час надання допомоги постраждалому необхідно вживати заходів щодо ліквідації ускладнень.
Як правило, при своєчасному наданні першої допомоги потерпілий швидко опритомнює. У цьому випадку потерпілому потрібен спокій зі звільненням від спусків під воду на 1 - 2 доби. У разі важких форм кисневого голодування його наслідки можуть спостерігатися тривалий час (слабкість, головний біль, нудота і блювота, серцево-судинна недостатність тощо). Таких постраждалих необхідно звільняти від роботи на тривалий час і розглядати як хворих, що потребують ретельного лікарського спостереження.