Барогіпертензивний синдром
Механізм виникнення барогіпертензивного синдрому полягає у підвищенні венозного і внутрішньочерепного тиску під час дихання під підвищеним (надмірним) тиском у дихальних шляхах.
Загальний опір диханню в сучасних видах водолазного спорядження різний і змінюється залежно від конструктивних особливостей апарата, дотримання правил його використання, характеру робіт і положення водолаза під водою.
Підвищений опір диханню виникає у разі:
низького (високого) розташування дихального мішка або дихального автомата відносно грудної клітки водолаза;
затискання дихальних трубок;
перебування під водою із закритим, неповністю відкритим або несправним клапаном;
надмірної подачі газу в дихальний мішок апарата;
інтенсивного і тривалого вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха і придаткових пазухах носа шляхом видиху при закритих верхніх дихальних шляхах.
Розвитку захворювання сприяють:
різні несправності спорядження, що збільшують додатковий опір диханню;
посилене фізичне навантаження під час перебування під водою;
перебування у холодній воді без достатнього теплозахисту, що викликає спазм периферичних кровоносних судин;
підвищена чутливість організму до дії додаткового опору диханню;
спуск під воду в продромальному періоді або одразу після перенесеного гострого респіраторного захворювання.
Клінічно барогіпертензивний синдром може бути виявлений у формі судинної і церебральної барогіпертензії.
Судинна барогіпертензія характеризується легким головним болем, дертям у горлі, появою темно-червоної крові у виділеннях верхніх дихальних шляхів. Під час огляду задньої стінки глотки спостерігаються посилений малюнок розширених вен, крововилив під слизову оболонку, пошкодження стінок судин, нерясні кровотечі та свіжі згустки крові темного кольору. У порожнині носа з’являються такі самі згустки і кровотечі із судин слизової оболонки. Загальний стан потерпілих залишається, як правило, цілком задовільним. Трохи пізніше, зазвичай через 2 - 4 години після виходу з-під тиску або відключення від апарата, можуть з’явитися петехіальні висипання на шкірі шиї і грудей, що супроводжуються легким свербінням.
У клінічному прояві церебральної барогіпертензії виділяються три стадії. Початкова стадія - перша реакція організму на підвищення тиску в дихальних шляхах. Спостерігається утруднене аритмічне поверхневе дихання, відчуття розпирання грудей.
У перший момент може настати рефлекторна затримка дихання. У стадії відносної компенсації дихання стає ритмічним, глибоким, пульс частішає, підвищується артеріальний кров’яний тиск.
Під час дихання під надмірним тиском з’являється слабкість, шум у голові, задишка. Поступово наростають явища венозного застою, недостатність серцевої діяльності і розвивається стадія декомпенсації. Для цієї стадії характерні сильний головний біль, нудота, іноді блювота. Загальна слабкість, задишка, неприємні відчуття в ділянці серця є звичайними скаргами хворих. Обличчя бліде, іноді набрякле, слизові синюшного кольору. Типова ознака - психічна пригніченість. Постраждалі виглядають загальмованими, апатичними, ледь розуміють задані їм питання, мова повільна, невиразна. Можуть проявлятися менінгіальні симптоми і судоромні напади епілептиформного характеру, а в разі крововиливів - вогнищеві симптоми ураження головного мозку.
У важких випадках можуть спостерігатися явища судинного колапсу. Не виключається можливість раптової смерті внаслідок компресії життєво важливих центрів мозку, яку можуть спричинити зміни положення тіла, фізична напруга тощо. За відсутності таких або у разі меншої їх інтенсивності динаміка і важкість симптомів можуть бути менш вираженими.
Барогіпертензивний синдром слід відрізняти від баротравми легенів, декомпресійної хвороби і обтиску водолаза.
Постраждалого необхідно звільнити від спорядження й одягу, що утруднюють дихання і кровообіг, покласти на ноші з піднятим підголів’ям.
При судинній барогіпертензії первинні заходи направлені на зупинку кровотечі. Місця, що кровоточать, обробляються тампонами, змоченими в 3 % розчині перекису водню. Носова кровотеча зупиняється пальцевим притисканням крил носа і подальшим обробленням носових ходів 3 % розчином перекису водню за допомогою ватяних або марлевих кульок.
У разі розвитку судинної барогіпертензії постраждалому закрапують у носові ходи 3 % розчин ефедрину 4 - 5 разів на день впродовж 1 - 2 діб. При головних болях призначають анальгін по 0,5 мл 2 - 3 рази на день або амідопірин по 0,25 мл 3 - 4 рази на день.
При шкірному свербінні призначають глюконат кальцію по 2 - 3 таблетки по 0,5 мг або в розчині по 1 чайній ложці 3 - 4 рази на день, димедрол по 0,05 мл 2 рази на день. Петехіальні висипання на шкірі шиї і грудей протирають саліциловим або камфорним спиртом.
При церебральній гіпертензії постраждалому до голови прикладають щось холодне, тіло і ноги накривають теплим одягом. За можливості якомога швидше застосовується інгаляція кисню.
У легких випадках церебральної барогіпертензії застосовують знеболювальні засоби (анальгін по 0,5 мг, цитрамон по 1 таблетці, теофілін по 0,1 мл (теобромін по 0,25 мл) 3 - 4 рази на день).
За показаннями використовуються серцеві засоби (10 % розчин кофеїн-бензоату натрію 1 мл, 10 % розчин коразолу 1 мл, кордіамін 1 мл під шкіру).
У важких випадках проводиться дегідратаційна терапія (40 % розчин глюкози 80 - 100 мл внутрішньовенно, 1 % розчин фуросеміду (лазиксу) внутрішньом’язово або внутрішньовенно по 2 мл, 10 - 15 % розчин манітолу внутрішньовенно крапельно з розрахунку 0,5 - 1 препарату на 1 кг маси в ізотонічному розчині хлористого натрію або 5 % розчин глюкози. У разі появи судомних нападів застосовується літична суміш (2 % аміназину 1 - 2 мл, 2 % димедролу 1 - 2 мл, 20 % сульфату магнію 5 - 10 мл в одному шприці) одноразово внутрішньом’язово.
Постраждалого з барогіпертензивним синдромом поміщають у медичний пункт корабля або госпіталь НГУ та звільняють від усіх видів занять і робіт до повного відновлення функцій організму. У важких випадках необхідне лікування в неврологічному відділенні госпіталю. Після стаціонарного лікування виноситься (за потреби) експертний висновок щодо придатності до водолазних робіт.
Профілактика барогіпертензивного синдрому полягає у:
суворому контролі за справною роботою запобіжного клапана;
недопущенні перетискання дихальних трубок апарата і надмірної подачі газу в дихальний мішок;
недопущенні інтенсивного і тривалого вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха та додаткових пазухах носа шляхом видиху при закритих верхніх дихальних шляхах.