Утоплення
Утоплення - патологічний процес, в основі якого лежить механічна асфіксія, що настає внаслідок рефлекторного ларингоспазму або надходження в дихальні шляхи води. Причинами утоплення у вентильованому спорядженні є порушення герметичності переважно верхньої частини скафандра водолаза (водолазної сорочки, ілюмінаторів, шолома тощо), а також надходження у скафандр води в разі порушення цілості водолазного шланга і виходу з ладу неповоротного клапана шолома.
Під час роботи під водою в регенеративному спорядженні утоплення може статися в разі потрапляння води в дихальний мішок апарата внаслідок порушення його герметичності, а при спусках без гідрокомбінезона під час випуску загубника (напівмаски) з рота внаслідок розвитку будь-якого гострого патологічного стану або захворювання (кисневе голодування, отруєння киснем або вуглекислим газом, баротравма легенів). Аналогічні причини разом із пошкодженнями (відмовою в роботі) окремих вузлів дихального апарата (гідрокомбінезона, клапана видиху тощо) можуть призводити до утоплення під час спусків у спорядженні з відкритою схемою дихання. В окремих випадках причиною надходження води в дихальні шляхи є слабке притискання напівмаски до обличчя водолаза.
Характерними ознаками утоплення є знепритомлення і відсутність дихання. Шкірні покриви холодні, синюшні або бліді. З рота і носа виділяється багато пінявої рідини рожевого або виразно геморагічного забарвлення. Зіничний і рогівковий рефлекси мляві або відсутні. Сухожильні рефлекси відсутні, досить часто спостерігається виражений тризм. Серцева діяльність різко ослаблена, нечаста аритмічна пульсація може проявлятися тільки на сонних або стегнових артеріях. Відсутність ознак серцевої діяльності дає підстави вважати, що потерпілий знаходиться в стані клінічної (зворотної) або біологічної (незворотної) смерті.
Клінічні прояви утоплення не дають змоги розпізнати наявність у водолазів гострого аероемболічного процесу, обумовленого попередньою баротравмою легенів або розвитком декомпресійного захворювання.
При надані першої допомоги постраждалого витягують на поверхню за допомогою водолаза, що забезпечує роботу водолаза або страхує, негайно звільняють від спорядження і очищають ротову порожнину від слизу. У разі відсутності дихання і зупинки кровообігу приступають до реанімаційних заходів (непрямий масаж серця, штучна вентиляція легенів), наведених у цьому додатку.
У разі підозри на наявність у потерпілого баротравми легенів або потенційної небезпеки розвитку декомпресійної хвороби через аварійне витягання водолаза на поверхню комплекс реанімаційних заходів проводиться у водолазній барокамері одночасно з лікувальною рекомпресією. Якщо зважаючи на умови передування утоплення спуску вірогідність розвитку декомпресійних порушень невелика, тиск у камері піднімають до 0,2 мПа (2 кгс/см - 2 ) для проведення лікування підвищеним тиском кисню.
Ендотрахеальна інтубація постраждалого підвищує ефективність експіраторного дихання («з рота в трубку»), запобігає затіканню шлункового і ротоносоглоточного вмісту в дихальні шляхи, дає змогу проводити очищення трахеобронхіального дерева і забезпечує можливість легко підключити ручні апарати штучної вентиляції. Вживаються заходи щодо зігрівання потерпілого (теплі грілки, закутування).
Відсутність ознак відновлення кровообігу (виразний поштовх під час масажу на сонній або стегновій артерії, артеріальний тиск на плечі не нижче 60 - 70 мм рт. ст., поступове звуження зіниць і поява рожевого забарвлення шкіри носогубного трикутника) у найближчі 1 - 1,5 хвилини в разі правильного проведення масажу серця і штучної вентиляції легенів свідчить про необхідність вжиття додаткових заходів щодо поліпшення мозкового і коронарного кровотоку (перетискання черевної аорти, підйом нижніх кінцівок на 50 - 70 см вище рівня серця). Відсутність помітного ефекту дає підстави припустити наявність у потерпілого атонії міокарду або фібриляції шлуночків і є показанням до медикаментозної стимуляції міокарду, яку проводять внутрішньосерцевим введенням 0,5 - 1 мл 0,1 % розчину адреналіну з 5 мл 10 % розчину хлористого кальцію. Для ін’єкції препаратів у лівий шлуночок використовується голка завдовжки 10 см і завтовшки 1 - 1,2 мм, що вколюється перпендикулярно грудній клітці в четвертому міжреберному проміжку з відступом на 5 см від лівого краю грудини. Під час проколу штучна вентиляція припиняється для попередження розриву легені і пневмотораксу. Введення препаратів починається тільки в разі повної упевненості в тому, що голка знаходиться в порожнині серця. Корисним для поліпшення тонусу міокарда є внутрішньосерцеве введення 30 - 35 мл дексаметазону (200 - 240 мл преднізолону, 1000 мл гідрокортизону) або 0,1 - 0,2 мл стимулятора типу ізопреналіну (новодріну, ізопрелу). Під час внутрішньосерцевого введення медикаментів необхідно врахувати, що переривати масаж серця більше ніж на 10 с недопустимо.
За наявності слабких ознак серцевої діяльності постраждалому вводять камфору і кофеїн. У разі появи ознак пригноблення спонтанної вентиляції застосовується етимізол (2 - 3 мл 1,5 % розчину внутрішньом’язово). Штучна вентиляція легенів має продовжуватися доти, доки за клінічними ознаками природне дихання залишається неадекватним.
У перші години після відновлення дихання і кровообігу можуть наростати прояви набряку легенів, який призводить до посилення гіповолемії і згущування крові. Найбільш ефективним у лікуванні альвеолярного набряку легенів є 10 % спиртовий розчин антифомсилану, пари якого можна подавати через зволожувач дихального апарата разом з киснем. За потреби проводять інтубацію. Для корекції метаболічного ацидозу проводиться внутрішньовенне вливання 150 - 200 мл 1 - 5 % розчину бікарбонату натрію. З метою підтримання серцевої діяльності вводять 40 - 60 мл 4 % розчину глюкози, 0,5 - 1 мл 0,05 % розчину строфантину. Для запобігання запальним змінам у легенях призначають антибіотики широкого спектра дії.
Після закінчення декомпресії (профілактичної або лікувальної рекомпресії, оксигенобаротерапії) потерпілий потребує термінової госпіталізації.
З метою попередження утоплення необхідно дотримуватися заходів безпеки, що виключають потрапляння води в дихальні шляхи і легені водолаза під час спусків:
у регенеративному спорядженні не допускати пошкоджень дихального автомата, дихального мішка, трубок вдиху і видиху, коробки хімічного поглинача, нещільного прилягання крана клапанної коробки, розривів гідрокомбінезона;
у спорядженні з відкритою схемою дихання не допускати заливання водою напівмаски, пошкодження дихального автомата і клапана видиху;
у вентильованому спорядженні не допускати пошкоджень сорочки, шолома, ілюмінаторів та скафандра.