Отруєння вихлопними газами
В основі патологічного процесу лежить розвиток гострої гемічної і дихальної гіпоксії, обумовленої порушенням транспортної функції гемоглобіну і процесів газообміну в легенях, що спричинене дією токсичних компонентів вихлопних газів (окисел вуглецю, оксиди азоту).
Отруєння може виникнути в разі використання водолазного спорядження, у якому для дихання водолаза застосовується стиснене повітря (вентильоване спорядження і спорядження з відкритою схемою дихання), а також у водолазних барокамерах (під час тренувальних спусків, лікувальної рекомпресії тощо) у разі застосування повітря, забрудненого вихлопними газами.
Забруднення дихального повітря вихлопними газами виникає у разі:
несправності працюючого компресора;
порушення правил забору свіжого повітря високого тиску (потрапляння вихлопних газів від двигуна компресора або працюючих поряд двигунів внутрішнього згорання в патрубок забору повітря, засмоктування диму від димарів тощо);
спалахи шихти фільтрів очищення повітря.
Чинниками, що сприяють виникненню отруєння, є:
важке фізичне навантаження;
підвищений вміст вуглекислого газу в дихальному повітрі (штучній газовій суміші);
переохолодження або перегрів організму;
високий парціальний тиск азоту дихального повітря (газової суміші);
висока щільність дихального повітря (штучної газової суміші).
Розрізняють легкі (без втрати свідомості), середньої важкості (спостерігаються досить тривале запаморочення або втрата свідомості) і важкі (з втратою свідомості, коматозним станом, що швидко прогресує, зупинкою дихання) гострі отруєння вихлопними газами.
Початкові симптоми інтоксикації характеризуються шумом у вухах, запамороченням, загальною м’язовою слабкістю, головним болем переважно в лобовій і скроневих ділянках. Досить часто потерпілий скаржиться на більу грудях, невеликий кашель, нудоту. Під час огляду спостерігається деяке збудження, легкий рум’янець на щоках, тремтіння пальців рук, помірна тахікардія і тахіпное.
Отруєння середньої важкості характеризується значним погіршенням загального стану постраждалого, адинамією, різкою м’язовою слабкістю, розладами координації, запамороченням і досить часто втратою свідомості. Шкіра і видимі слизові набувають рожево-синього відтінку. Пульс різко частішає, спостерігається виражена, зазвичай з кашлем, задишка, судомні скорочення окремих м’язових груп. У легенях з’являються перкуторний звук з коробковим відтінком і велика кількість дрібнобульбашкових вологих хрипів. Температура тіла зазвичай помірно підвищується.
При важких інтоксикаціях постраждалий непритомний. Шкіра і видимі слизові синюшні, дихання поверхневе й аритмічне, тони серця приглушені. У період завершеного набряку легенів можуть спостерігатися дві різні за симптоматикою і характером аноксемічного синдрому форми синього і сірого типу гіпоксемії. Синій тип характеризується різко вираженим ціанозом шкірних покривів, прискореним диханням, кашлем, що клекоче, з рясною піною, досить часто з домішками крові, мокротою. Пульс зазвичай прискорений, проте наповнення і напруга його залишаються задовільними, артеріальний тиск нормальний або дещо підвищений. Токсичний набряк легенів сірого типу прогностично небезпечніший, ускладнюється колапсом. Шкірні покриви і видимі слизові блідо-сірого кольору, пульс частий ниткоподібний, артеріальний тиск знижений. Різко підвищується активність системи згортання крові.
Отруєння вихлопними газами необхідно відрізняти від отруєння СО 2 .
Перша допомога полягає в переведенні водолаза на дихання чистим повітрям (штучною газовою сумішшю) і підйомі постраждалого на поверхню з дотриманням необхідного режиму декомпресії. Оптимальним є спосіб декомпресії на поверхні (у водолазній барокамері). У випадках вимушеного порушення режиму або викидання водолаза на поверхню внаслідок втрати їм контролю над управлінням спорядженням постраждалого слід негайно помістити в барокамеру для продовження декомпресії.
У разі отруєння шкідливими газоподібними речовинами на березі або появи симптомів після виходу водолаза на поверхню основним методом лікування є оксигенобаротерапія, яка проводиться за спеціальним режимом.У результаті збільшення розчиненого в плазмі крові кисню різко знижується тяжкість гіпоксії органів і тканин, істотно прискорюється дисоціація карбоксигемоглобіну. Для дихання киснем використовуються ізолювальні дихальні апарати або медичні інгалятори з відкритою схемою дихання. В останньому випадку використовується система для випуску газової суміші з водолазної барокамери. Якщо такої системи немає, для попередження накопичення кисню і видалення шкідливих речовин, що видихаються, камеру вентилюють кожні 10 - 15 хвилин стисненим повітрям. На дихання киснем постраждалого переводять відразу після розміщення його в барокамері. У випадках, коли необхідно транспортувати постраждалого в барокамеру для проведення оксигенобаротерапії, у санітарному транспорті отруєного переводять на дихання киснем.
Піддаються лікуванню отруєння всіх ступенів тяжкості. Якщоу постраждалих з легким і середнім ступенями важкості отруєння через 15 хвилин дихання киснем під тиском 0,2 мПа зникають симптоми отруєння, їх витримують під цим тиском ще 15 хвилин, після чого проводять декомпресію. Дихання киснем протягом 60 хвилин під тиском 0,2 мПа проводиться постраждалим з важким ступенем отруєння, а також тим постраждалим, у яких після 15 хвилин дихання киснем під найбільшим тиском не настало поліпшення стану. У разі рецидивів захворювання необхідне повторне проведення оксигенобаротерапії. При всіх ступенях важкості отруєння доцільно введення 1 мл 6 % розчину ацизолу внутрішньом’язово і 15 - 60 мг цитохрому-3 внутрішньовенно перед початком оксигенобаротерапії або в процесі її проведення.
Під тиском 0,15 мПа (1,5 кгс/см - 2 ) за наявності показань (відсутність ефекту або недостатня ефективність лікування постраждалого під найбільшим тиском протягом 60 хвилин) витримка може бути збільшена до 120 хвилин, при цьому перші 60 хвилин здійснюється дихання киснем, потім робиться 15-хвилинна повітряна перерва і повторне дихання киснем. У всіх випадках (незалежно від ефекту) після продовженої витримки проводять декомпресію і хворого евакуюють у госпіталь.
Симптоматична терапія в гострому періоді включає застосування аналептичних засобів (за показаннями). У разі ослаблення серцево-судинної системи рекомендується повільне внутрішньовенне введення 0,05 % строфантину (0,25 - 0,5 мл) з 20 % розчином глюкози (10 мл) або 0,06 % корглікону (0,5 мл).
У разі важких інтоксикацій показано введення 100 - 200 мл 40 % розчину глюкози з 10 - 20 мл 5 % розчину аскорбінової кислоти внутрішньовенно з 10 од. інсуліну під шкіру, а потім крапельно внутрішньовенно 500 мл 5 % розчину глюкози з 30 - 50 мл 0,5 % розчину новокаїну.
У разі різкого збудження постраждалого застосовуються 2,5 % розчин тізерцину або 2,5 % розчин аміназину (1 мл внутрішньом’язово), 2,5 % розчин димедролу (2 мл внутрішньом’язово) або супрастин, седуксен і рідше промедол (2% розчин 1 мл внутрішньом’язово). Ослаблення дихання є показанням для введення етимізолу і кордіаміну. У разі зупинки дихання роблять штучну вентиляцію легенів способом «з рота в рот» або інгаляторами. У разі виникнення судомного синдрому вживають заходів щодо попередження ударів, прикушування язика. Для попередження повторних нападів повільно (краще крапельно внутрішньовенно) вводять 1 % розчин барбамілу (50 - 100 мл). Для прискорення виведення окислу вуглецю з організму застосовують препарати заліза (50 мг/кг). Для якнайшвидшого відновлення працездатності необхідно призначати ноотропні засоби (пірацетам), препарати з групи актопротекторів (оліфен), вітаміни С і В 1 .
У важких випадках під контролем артеріального тиску здійснюють венесекцію і евакуацію 800-1000 мл крові з подальшим введенням такої самої кількості свіжої цитратної крові. Під час проведення штучного дихання періодично здійснюють очищення дихальних шляхів і осушення їх за допомогою катетера, введеного через інтубаційну трубку.
Режими оксигенобаротерапії для лікування отруєння чадними та вихлопними газами
Тиск в барокамері, мПа (мм вод. ст.)
Час перебування під тиском, хв.
Тиск на зупинках, мПа
Час дихання, хв.