Отруєння вуглекислим газом
Отруєння вуглекислим газом (далі - СО 2 ) є професійним захворюванням водолазів, що виникає під час підвищення парціального тиску вуглекислого газу в тканинах організму. Отруєння СО 2 може виникнути вусіх видах водолазного спорядження:
у вентильованому спорядженні - у разі подачі водолазу повітря з підвищеним вмістом СО 2 , обриву шланга, недостатньої вентиляції скафандра;
у регенеративному спорядженні - у разі роботи під водою більше визначеного строку, заповнення регенеративних патронів неякісним ХПІ і речовиною О 3 , недостатнього заповнення регенеративного патрона і «проскакування» СО 2 , несправності клапана вдиху клапанної коробки;
в аквалангах - у разі заряджання балонів повітрям з домішкою СО 2 .
Під час експлуатації приміщень, що герметизуються, у разі недостатньої їх вентиляції, а також систематичних водолазних спусків у регенеративному і вентильованому спорядженнях, у випадках порушення встановлених правил може розвинутися хронічне отруєння СО 2 .
Залежно від швидкості наростання концентрації СО 2 в дихальній суміші і рівня цієї концентрації клінічно виявляються гостра і хронічна форми отруєння СО 2 . При гострому отруєнні вуглекислим газом в умовах безперервного зростання його концентрації в дихальній суміші клінічно спостерігаються три стадії.
Перша стадія - стадія задишки. Виникає під час дихання гіперкапнічною сумішшю, що містить 3 - 6 % СО 2 , протягом 10 - 20 хвилин. Постраждалі гостріше сприймають запахи, відчувають духоту, іноді ейфорію, у них виникає підвищена пітливість, гіперсалівація. Потім на тлі вираженої задишки з’являється головний біль, виникає відчуття нерішучості, спостерігається втрата відчуття часу. Типовими є відчуття жару, запаморочення, пульсуючий головний біль, сонливість. Під час огляду звертає на себе увагу гіперемія шкірних покривів. Пульс частішає, артеріальний тиск, як правило, підвищений, значною мірою діастола. Тони серця приглушені.
Друга стадія - стадія експіраторних судом. Спостерігається за умови концентрації СО 2 у дихальній суміші від 6 до 10 % і дихання цією сумішшю протягом 25 - 30 хвилин. У цій стадії превалюють декомпенсаторні реакції організму. Забарвлення шкірних покривів стає ціанотичним, знижується артеріальний тиск. Основними симптомами є судоми клонусного характеру, утруднений тривалий видих.
Третя стадія - стадія наркозу. Характерна вираженим пригніченням усіх життєвих функцій організму, насамперед центральної нервової системи. Під час дії високих концентрацій (більше 10 %) СО 2 з настанням вираженої декомпенсації при агональному диханні розвивається заторможеність, сон, що може переходити в глибокий наркоз і смерть. Загибель постраждалого, як правило, настає від паралічу дихального центру.
Як і під час дії наркотиків глибокому наркозу передує фаза психомоторного збудження. Розвиток судомного нападу може бути і в разі переведення організму на дихання атмосферним повітрям та виведення його з вуглекислотного наркозу. Судомний синдром у цьому випадку є проявом зворотної дії СО 2 .
При хронічній формі отруєння СО 2 виникає нейроциркуляторна дистонія за гіпотонічним типом. Хронічний ацидоз у міру виснаження лужного резерву крові веде, зрештою, до адренокортикального виснаження, порушення електролітного стану, астенізації, зниження працездатності.
Гостру форму отруєння вуглекислим газом слід відрізняти від отруєння киснем, токсичної дії індиферентних газів.
Якщо водолаз на ґрунті знепритомнів унаслідок отруєння вуглекислим газом, водолаз, що забезпечує спуск або страхує, повинен провести вентиляцію скафандра свідомо безпечною газовою сумішшю і, дотримуючись режиму декомпресії, піднімати постраждалого уверх. Після досягнення глибини, де можна проводити декомпресію, отруєного вуглекислим газом водолаза можна підняти у вертикальне положення, швидко роздягнути і помістити у водолазну барокамеру. У барокамері піднімається тиск, відповідний глибині останньої зупинки під водою, і після 10 хвилин витримки на цій зупинці продовжується декомпресія за попереднім режимом.
При першій стадії отруєння СО 2 для того, щоб симптоми отруєння швидко зникли, буває цілком достатньо здійснити перемикання водолаза, що постраждав, на дихання атмосферним повітрям або дихальною сумішшю без домішок СО 2 .
Після переведення отруєного на дихання атмосферним повітрям його треба укласти в ліжко і зігріти. Завжди показана інгаляція кисню. Для зняття інтенсивного головного болю одноразово внутрішньом’язово робиться ін’єкція 1 мл 50 % розчину анальгіну. Надалі приймається піранал по 0,5 г 3 - 5 разів на день.
У разі розвитку судом для нормалізації діяльності кардіореспіраторної системи одноразово внутрішньовенно (повільно) 1 мл, внутрішньом’язово або підшкірно 4 мл вводять 1,5 % розчин етимізолу, підшкірно 1 мл кордіаміну. Для зняття судом внутрішньом’язово використовується літична суміш (1 мл 2,5 % аміназину, 1 мл 2 % димедролу, 1 мл 2 % промедолу в одному шприці).
У стадії наркозу у разі відсутності у постраждалого дихання і зупинки серцевої діяльності проводять штучну вентиляцію легенів і непрямий масаж серцевого м’яза. У разі появи самостійного дихання застосовують вже названі стимулятори серцево-судинної системи, протисудомну літичну суміш для профілактики зворотної дії СО 2 .
Отруєних з ураженням центральної нервової системи слід вважати тяжкохворими і продовжувати їх лікування в стаціонарі. У терапевтичному відділенні проводиться також лікування можливих ускладнень отруєння СО 2 (набряк легенів, пневмонія, бронхіт).
Для попередження отруєння вуглекислим газом необхідно:
ретельно проводити робочу перевірку водолазного спорядження, зокрема роботу клапанів вдиху і видиху в регенеративному спорядженні;
підтримувати вентиляцію скафандра в межах 80 - 100 л/хв у вентильованому спорядженні.