Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) ( 994_291 ) строк позовної давності для позовів, що ґрунтуються на договорі перевезення, встановлює один рік, а в передбачених у цій статті випадках - 2 роки, які призупиняються на час розгляду залізницею заявленої до неї претензії. Припинене за давністю право на пред'явлення позову не може бути реалізоване шляхом зустрічного позову або заперечення.
4. Прокурор має право заявляти позови в інтересах держави в особі державних органів, які можуть збігатись з інтересами самостійних господарюючих суб'єктів - залізниць.
Відносно позовів прокурорів в інтересах залізниць по справах, які випливають із договору перевезення або Статуту залізниць України ( 457-98-п ), то Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 ( v003p710-99 ) у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) встановлено, що прокурор має право подавати до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Однак, Конституційний суд України в цьому рішенні ( v003p710-99 ) вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.
Таким чином, згідно з рішенням Конституційного Суду України ( v003p710-99 ) прокурор чи його заступник в кожному конкретному випадку самостійно в позовній заяві визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави в особі державного органу, обґрунтовує необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тому судам в кожній конкретній справі необхідно виходити з предмету позову та мотивів, за яких позов подає саме прокурор.
5. Власник вантажу ( якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.
Щодо права звернення до залізниці з претензією або і з позовом, з підстав, що випливають із Статуту залізниць України ( 457-98-п ) або договору перевезення вантажу, то пункт 130 Статуту залізниць України таке право надає сторонам у договорі перевезення - вантажовідправнику або вантажоодержувачу у відповідних випадках, передбачених Статутом. Власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.
Залізниця не має права і не наділена повноваженнями визначати, хто саме є власником вантажу, який вона перевозить.
На відміну від права відступлення права вимоги, передбаченого у статті 512 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), спеціальна норма пункту 133 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) не допускає передачу іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів , за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, квитанції про приймання вантажу, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
Вантажовласник, якщо він не є вантажовідправником або вантажоодержувачем, у такому випадку має право скористатись можливістю, наданою пунктом 133 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) - отримати від вантажоодержувача (наприклад - порту) довіреність, оформлену згідно із законодавством, виступати від його імені і заявляти претензійно-позовні вимоги до залізниці.
6. Позов про відшкодування вартості втрати, нестачі або пошкодження вантажу не може бути заявлено безпосередньо до залізниці як самостійної юридичної особи, винної в незбереженні вантажу під час перевезення.
Позови про відшкодування вартості вантажу втраченого, пошкодженого або такого, який прибув з нестачею, при перевезенні вантажів у прямому залізничному сполученні в межах залізниць України заявляються як вантажоодержувачем, так і вантажовідправником, а також від їх імені уповноваженою особою у всіх випадках до залізниці призначення ( а не відправлення або транзитної), що передбачено пунктом 131 Статуту залізниць України ( 457-98-п ).
Додаток 19 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення ( 998_011 ) встановлює перелік та адреси залізниць - учасниць цієї Угоди, компетентних для розгляду претензій.
Значно інше визначення залізниці-відповідача встановлює стаття 55 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення ( 994_291 ), до якої можна пред'являти позов в суді:
позов в суді про повернення суми, виплаченої за договором перевезення, може пред'являтися до залізниці, що отримала суму, або до залізниці, на користь якої сума була стягнена;
позов у суді, що стосується накладних плат, може пред'являтися тільки до залізниці відправлення;
інші позови, що виникають з договору перевезення, можна пред'являти в суді до залізниці відправлення, залізниці призначення або до залізниці, на якій стався факт, що є причиною позову. До залізниці призначення такі позови можна пред'являти в суді, навіть якщо вона не отримала ні вантажу, ні накладної.
Якщо позивач може вибирати між кількома залізницями, його право вибору втрачається, як тільки він пред'являє позов до однієї з них.
7. Позовні вимоги до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення не можуть підтверджуватись належним чином засвідченими копіями накладної, квитанції про приймання вантажу, багажної і вантажобагажної квитанції та комерційного акту.
Принцип належності та допустимості доказів, встановлений у статті 34 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), полягає у тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пункт 130 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) встановлює право вантажовідправника або вантажоодержувача заявляти претензію або позов до залізниці у разі втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу лише за умови подання оригіналів накладної, квитанції про приймання вантажу, багажної і вантажобагажної квитанції та комерційного акту. Оскільки оригінали цих документів є правовстановлюючими, розглядати такі позови по їх копіях, навіть належним чином завірених, є порушенням вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Якщо оригінали накладної, квитанції про приймання вантажу, багажної і вантажобагажної квитанції та комерційного акту були долучені до заявленої перевізнику претензії і не повернуті разом із відповіддю на претензію, або відповідь не надана, то суд має у відповідності із ст. 38 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) витребувати їх у залізниці.
Інші докази по справі, наприклад, договір, специфікація, рахунок, платіжне доручення, приймальний акт тощо можуть прийматися у належним чином засвідчених копіях.
8. Господарський суд при вирішенні справи по суті може і зобов'язаний надавати оцінку комерційному акту, акту загальної форми та іншим складеним залізницею актам.