Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" не поділяє термін "оподаткування" на прямі та непрямі податки.
( Пункт 6 виключено на підставі Листа Вищого господарського суду N 01-8/340 ( v_340600-02 ) від 25.03.2002 )
5. У практиці вирішення спорів виникло питання про підвідомчість арбітражним судам справ, пов'язаних з оскарженням постанов Митних органів України про накладення адміністративних стягнень.
Вищий Арбітражний Суд України роз'яснив, що відповідно до ст.103 Митного кодексу України ( 1970-12 ) адміністративні стягнення за порушення митних правил юридичною особою (підприємством, організацією тощо) накладається не на підприємство, а на його службових осіб, тому і оскаржувати постанову митного органу вправі службова особа, а не підприємство. Отже, спори, що виникають внаслідок накладення адміністративного стягнення, арбітражному суду непідвідомчі.
Щодо захисту прав підприємств і організацій від неправомірних дій митних органів та їх службових осіб, то з цього питання слід керуватись статтями 150 і 152 Митного кодексу України ( 1970-12 ).
7. До Вищого Арбітражного Суду України надходять запити від господарюючих суб'єктів держав-учасниць СНД щодо порядку списання з підприємств України сум за визнаними претензіями.
Вищий Арбітражний Суд України роз'яснив, що оскільки між державами-учасницями СНД відсутня угода про безспірне списання сум за визнаними претензіями, а законодавство однієї держави не може механічно поширюватись на взаємовідносини з господарюючим суб'єктом іншої держави, при необгрунтованому ухиленні боржника від перерахування заборгованості, в т.ч. і за визнаною претензією, кредитор вправі звернутись до арбітражного суду з відповідним позовом.
8. ( Пункт відкликано на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/543 ( v_543800-99 ) від 16.11.99 ) У зв'язку з запитаннями щодо стягнення пені за прострочку виконання грошових зобов'язань Вищий Арбітражний Суд України роз'яснив таке.
Постановою Президії Верховної Ради України від 21 серпня 1992 року відповідальність платника в розмірі 0,5 процента від суми простроченого платежу встановлена за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) пеня, як один з видів неустойки, є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання. Таким чином, зазначена пеня підлягає стягненню тільки за умови наявності між сторонами зобов'язання, тобто договору.
Якщо договором не встановлені форма і порядок розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги, то у цьому випадку для вирішення питання про належне чи неналежне виконання зобов'язання платника щодо їх оплати слід керуватись статтею 165 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Керуючись цією нормою кодексу, платник повинен оплатити продукцію (виконані роботи, надані послуги) в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, зокрема, шляхом надіслання платнику платіжної вимоги-доручення. У разі невиконання цієї вимоги у семиденний строк, починаючи з восьмого дня, платник має сплачувати пеню за прострочку платежу.
Моментом виконання грошового зобов'язання є дата списання коштів з рахунку платника.
Одночасно слід мати на увазі, що статтею 3 Угоди держав-учасниць СНД (крім Туркменістану та Республіки Киргизстан) від 15.05.92 "Про заходи по забезпеченню поліпшення розрахунків між господарськими організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав" за несвоєчасне здійснення розрахунків за поставлені товари та надані послуги встановлена пеня в розмірі не менше 0,2 процента за кожний день прострочки платежу.