Земельного кодексу України ( 2768-14 ) визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту тридцять четвертого статті 26, пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Судами при розгляді даної справи встановлено, що міською радою не приймалося рішення про надання або відмову в наданні спірної земельної ділянки позивачу.
Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу надати в користування земельну ділянку на підставі договору оренди за відсутності відповідного рішення є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України ( 254к/96-ВР ), права на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
Укладення між позивачем та міською радою договору резервування земельної ділянки та його умови в будь-якому разі не повинні суперечити та не змінюють вимог законодавства щодо порядку надання земельних ділянок в оренду, зокрема, щодо обов'язковості прийняття радою відповідного рішення.
Недотримання ж радою вимог земельного законодавства та неприйняття нею рішення не може бути підставою для порушення судами земельного законодавства. А порушені права позивача підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України ( 2768-14 ), з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено пунктом другим статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ).
Тобто задовольняючи позов, суди не врахували право ради самостійно визначити висновки по розгляду питання щодо надання в користування земельної ділянки, а також компетенцію суду відповідно до чинного законодавства лише щодо спонукання ради розглянути подане клопотання без визначення судом певного змісту висновку рішення сесії.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про неправомірність часткового задоволення позову, тому рішення і постанова підлягають частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні вказаної вище частини позовних вимог.
5. Поновлення договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки комунальної або державної власності можливе лише шляхом прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, який за законодавством має такі повноваження.
Підприємство звернулось до місцевого господарського суду з позовом до міської ради та міського управління земельних ресурсів про визнання укладеного між позивачем та міською радою договору від 18.08.2000 оренди земельної ділянки площею 388 кв. м поновленим на тих самих умовах з 14.09.2004 (з урахуванням уточнення).
Міська рада звернулась до місцевого господарського суду з зустрічним позовом до Підприємства про зобов'язання звільнити вказану земельну ділянку та не перешкоджати міській раді володіти, користуватися, розпоряджатися цією земельною ділянкою шляхом знесення нежитлової будівлі за власні кошти.
Рішенням від 23.05.2006 місцевий господарський суд первісний позов задовольнив, визнавши спірний договір оренди земельної ділянки поновленим на той самий строк і на тих самих умовах з 14.09.2004, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.
Постановою від 27.06.2006 апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Предметом позовних вимог за первісним позовом у даній справі є визнання укладеного між позивачем та міською радою договору від 18.08.2000 оренди земельної ділянки площею 388 кв. м поновленим на тих самих умовах з 14.09.2004.
Приписи статті 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до статей 142-145 Конституції України ( 254к/96-ВР ) до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Статтею 116 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу статті 124 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішення міської ради N 202-XXIII "Про передачу юридичним особам земельних ділянок у власність та надання у користування" між позивачем та міською радою було укладено договір від 18.08.2000 на право тимчасового користування на умовах оренди земельною ділянкою із земель міста площею 0,0388 га, у тому числі земельними ділянками площею 199 кв. м та площею 189 кв. м.
Пунктом 1.2 договору сторони обумовили, що земельна ділянка надана у тимчасове довгострокове користування строком на 5 років з моменту прийняття міською радою рішення від 14.09.1999 N 202-XXIII, але не пізніше початку реконструкції дороги і проспекту. Виходячи з умов даного пункту, як встановлено господарськими судами, строк дії даного договору необхідно обчислювати з 14.09.1999 і він закінчився 14.09.2004.
Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), зокрема, статтею 764 цього Кодексу визначено якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до частини другої статті 759 та частини другої статті 792 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), а відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Частиною шостою статті 93 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) також передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу частини першої статті 31 цього закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Щодо поновлення договору оренди земельної ділянки Закон України "Про оренду землі" ( 161-14 ) містить положення, які не є тотожними відповідним нормам Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та Господарського кодексу України ( 436-15 ).