визначає функцію аудиту як надання більшої довіри і надійності щодо річної і консолідованої звітності в інтересах громадськості. Ця пропозиція має намір і надалі переслідувати вищезгадану мету шляхом посилення і гармонізації підвищення якості обов'язкового аудиту і сприяти розвитку співпраці між країнами ЄС і третіми країнами.
Новий варіант 8-ї Директиви Ради Європи буде більше націлений на питання ширшого розуміння функцій з обов'язкового аудиту, ніж на питання схвалення осіб, які несуть відповідальність за проведення обов'язкового аудиту.
Аудитор та фірма з обов'язкового аудиту. Визначення цим поняттям даються окремо. Це необхідно для того, щоб бути більш точними у визначенні правил регулювання аудиту і прийняти до уваги той факт, що ціла низка підрозділів пов'язана саме з аудиторськими фірмами. Такий підхід також пов'язаний з тим фактом, що з моменту прийняття 8-ої Директиви Радою Європи у 1984 році ( 994_461 ) аудиторські фірми змінилися, ставши більшими за розміром і важливішими за значенням в економічному житті.
Обов'язковий аудит - це аудит річної та консолідованої звітності підприємств, що працюють згідно з вимогами Директив Закону Європейського співтовариства. В країнах ЄС може виникати необхідність проведення обов'язкового аудиту в інших ситуаціях, отже, коли таке трапляється, вимоги до них залишаються такими самими.
Суб'єкти господарювання відкритого типу. Ці поняття обговорювали і обгрунтовували в процесі підготовки Рекомендацій з забезпечення якості і стосовно незалежності в роботі аудитора в Комітеті аудиту ЄС. Критерії, що використовуються для визначення розуміння відкритості суб'єкта господарювання: наявність цінних паперів, що входять до лістингу, характер бізнесу (наприклад, банки і страхові компанії) або розмір бізнесу (кількість працюючих). Останні скандали підтвердили важливість подальшого підвищення вимог до проведення аудиту у суб'єктах господарювання відкритого типу, однак, було б надто недоречно переносити вищезгадані вимоги і вимагати їх дотримання при здійсненні аудиту у суб'єктах господарювання іншого типу. У Розділі XI розглядаються специфічні вимоги до обов'язкового аудиту в суб'єктах господарювання відкритого типу. Наприклад, суб'єкт господарювання відкритого типу повинен обов'язково мати незалежний аудиторський комітет; аудиторські фірми суб'єктів господарювання відкритого типу повинні дотримуватись більш жорстких правил та вимог стосовно незалежності; і вони зобов'язані оприлюднювати річний прозорий звіт.
Усі компанії, що пройшли лістинг і цінні папери яких допускаються на регульований ринок, усі банки, усі страхові організації вважаються (згідно з визначенням терміну) суб'єктами господарювання відкритого типу. Країнам ЄС дозволяється на свій розсуд розширити перелік організацій, що входять в це поняття, включаючи сюди лікарні, що працюють на умовах медичного страхування, а також пенсійні фонди.
У цьому розділі в основному перелічені існуючі сьогодні вимоги 8-ої Директиви ( 994_461 ). Стосовно схвалення діяльності аудиторських фірм стаття 4, підпараграф "b", "i" та "ii" забороняє відтепер будь-якій країні ЄС вимагати того, щоб більшість осіб з правом голосу або більшість представників адміністративно-управлінського складу належали тільки аудиторам або фірмам з обов'язкового аудиту, навіть коли такий підхід і схвалений в якійсь із країн ЄС. Пропозиція знімає обмеження стосовно володіння і управління, які існують на сьогодні згідно з чинною (теперішньою, сьогоднішньою) 8-ю Директивою. Пропозиція чітко дає зрозуміти те, що більша частина майна (володіння) аудиторської фірми має зосереджуватись в руках того аудитора або тієї фірми з обов'язкового аудиту, діяльність яких схвалена будь-якою країною, що входить до ЄС. Такі зміни більше узгоджуються з правилами внутрішнього ринку і, крім того, дозволять створити в межах ЄС більш інтегрований ринок аудиторських фірм. У цьому розділі розглядається питання тесту на професійну придатність, який повинні пройти аудитори з інших країн ЄС до схвалення їхньої діяльності з обов'язкового аудиту.
Цей новий підхід, сформований у Директиві з послуг на внутрішньому ринку, є виправданим, оскільки аудитори з обов'язкового аудиту повинні добре розуміти специфіку законів країн-членів ЄС (такі як Закон про компанію, фіскальний закон, закон соціального забезпечення), тобто такі закони, які необхідно знати для здійснення обов'язкового аудиту. Особливе місце в процесі теоретичної підготовки займає вивчення застосування міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IAS) та міжнародних стандартів аудиту (ISA) в практичній діяльності.
Зацікавлені сторони повинні завжди мати змогу швидко визначити, чи діяльність того чи іншого аудитора або аудиторської фірми з обов'язкового аудиту офіційно схвалена, місце знаходження фірми, а також яким чином організована її робота. Цього можна досягти за допомогою реєстрації в оприлюдненому електронному реєстрі. Інформація, яку включають до реєстру, має бути розумно і лаконічно скорочена і доступ до такої інформації має задовольнятись принаймні в електронному вигляді.
Реєстр має включати назву і адресу наглядових органів, інформацію стосовно забезпечення якості, факти розслідування і застосування санкцій. В такому разі зацікавлені сторони мають змогу вступити в контакт з наглядовими органами, якщо виникне така необхідність.
Аудиторів з обов'язкового аудиту можна розділити на такі категорії:
- ті, кого наймає аудиторська фірма,
- приватні підприємці, тобто ті, хто надає аудиторські послуги одноособово,
- і ті, діяльність яких будь-яким чином пов'язана з конкретною аудиторською фірмою.
У цьому відношенні реєстр має відображати статус аудитора з обов'язкового аудиту.
Якщо йдеться про аудиторські фірми, то в реєстрі має вказуватись розмір аудиторської фірми, кількість працюючих там аудиторів з обов'язкового аудиту або кількість аудиторів з обов'язкового аудиту, діяльність яких пов'язана з роботою аудиторської фірми. Крім того, перелік усіх аудиторів з обов'язкового аудиту, залучених до роботи в фірмі, проливає світло на зв'язані сторони фірми, а доступ до усієї іншої інформації має бути установлений через відповідний реєстраційний номер. Реєстр повинен включати інформацію стосовно власників і осіб, задіяних в управлінні аудиторською фірмою. Більш того, реєстр повинен містити інформацію стосовно наявності філій і дочірніх підприємств. Інформація стосовно мережі указує на те, з якими іншими фірмами або філіями працює конкретна аудиторська фірма, і тим самим створює більшу прозорість в діяльності таких мереж для сприйняття зацікавлених сторін.
Інформація реєстру має своєчасно поновлюватись і бути написана мовою, яка визначена правилами тієї країни ЄС, де працює аудитор з обов'язкового аудиту або де заснована аудиторська фірма з обов'язкового аудиту. Інформація реєстру може перекладатись на будь-яку офіційну мову в рамках Європейського співтовариства.
Аудитори і аудиторські фірми з обов'язкового аудиту повинні дотримуватись усіх правил, установлених професійною етикою. На думку Єврокомісії, основою основ у цьому відношенні має бути Кодекс етики, прийнятий Комітетом з питань етики Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC). Однак, напевно, додаткові специфічні правила мають бути розроблені, щоб визначити основні принципи в статті 21.
Правила стосовно конфіденційності і професійної таємниці повинні не заважати втіленню в життя вимог до фінансової звітності або обміну відповідною інформацією між компетентними органами різних країн ЄС.
Основний принцип незалежності аудитора висвітлюється у статті 23 під назвою "Рекомендація Єврокомісії стосовно незалежності аудитора". Директива запроваджує принцип, згідно з яким аудитор чи фірма з обов'язкового аудиту повинні бути незалежними від того суб'єкта господарювання, який вони перевіряють, а також ні в якому разі не брати участі в процесі прийняття адміністративних рішень цього суб'єкта господарювання. Це означає, що аудитор зобов'язаний відмовитись від такого завдання, яке потенційно загрожує його незалежності. Аудитор також повинен відмовитись від будь-якого неаудиторського завдання, яке могло б створити компромісні умови для незалежності аудитора. Аудитор мусить у письмовій формі робити виклад усіх випадків, що створюють загрозу для його незалежності, а також тих заходів, які вживаються для того, щоб зменшити такі загрози. Граничним (крайнім) заходом для аудитора може стати відмова від проведення аудиту або від надання якоїсь неаудиторської послуги. Як і було проголошено у Повідомленні 2003 року, Єврокомісія має намір провести дослідження стосовно того, чи потрібно запроваджувати допоміжні заходи, направлені на те, щоб заборонити аудиторам надавати будь-які неаудиторські послуги своєму клієнтові.
Рекомендація Єврокомісії 2003 року стосовно незалежності аудитора з обов'язкового аудиту в країнах ЄС дає ясно зрозуміти, що плата за здійснення обов'язкового аудиту має бути адекватною для забезпечення високої якості роботи, що плата не може визначатись елементом випадковості і що на розмір оплати не може ніяким чином впливати факт надання суб'єкту господарювання будь-яких додаткових послуг. Повага цих принципів, а також незалежність аудитора будуть розглядатись при огляді забезпечення якості аудиту.
Як говориться про це у Повідомленні 2003 року, Єврокомісія пропонує проводити обов'язковий аудит згідно з міжнародними стандартами аудиту (ISA), що відповідає букві закону Європейської спільноти. Сьогодні МСА (ISA) запроваджуються Радою з Міжнародних стандартів аудиту та надання впевненості, яка є приватною організацією. Для того щоб мати можливість втілювати в життя міжнародні стандарти аудиту, Єврокомісія повинна впевнитись, чи конкретні стандарти з аудиту дійсно прийняті в міжнародному масштабі і чи вони розроблялись у відповідності з сучасним розвитком аудиту, з принципами громадського нагляду і прозорості. Крім того, стандарти мають сприяти високоякісній перевірці річної та консолідованої звітності, тобто такій перевірці, яка відображає правдиво і чесно фінансовий стан підприємства. І, нарешті, стандарти мають відповідати інтересам (задовольняти інтереси) громадськості Європи, Єврокомісія приймає остаточне рішення стосовно впровадження в життя МСА (ISAs).
Для того щоб країни ЄС не розробляли свої нові вимоги або не переглядали їх, не погоджуючи такі дії з процедурами МСА (ISAs), стаття 26 (2) вказує, що країни ЄС можуть (мають право) вводити додаткові аудиторські процедури тільки тоді, коли вони відповідають специфічним вимогам з обсягу обов'язкового аудиту. Згідно зі статтею 29 Єврокомісія може прийняти єдиний (загальний) стандарт з аудиторського висновку річної або консолідованої звітності, який розроблено у відповідності з прийнятими міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.