( 995_004 ) забезпечує право розлученим особам одружуватися без необгрунтованих обмежень у разі, коли національне законодавство дозволяє розірвання шлюбу, що, однак, не є вимогою Конвенції ( 995_004 ).
Як було зазначено вище, держава має право визначати формальні вимоги щодо права на укладення шлюбу, за умови, що вони не завдають шкоди цьому праву по суті. У ряді випадків, наприклад, щодо ув'язнених, які мають намір укласти шлюб, на державі також лежить позитивний обов'язок сприяння здійсненню цього права. Але це не стосується права створювати сім'ю, щодо якого діє лише принцип невтручання: стаття 12 ( 995_004 ) не передбачає права мати дитину. З прецедентного права Європейського суду та комісії очевидно, що держава не може втручатися в здійснення права створювати сім'ю відповідно до статті 12 шляхом примусової стерилізації або за допомогою інших засобів контролю за народжуваністю. Однак держава не завжди зобов'язана забезпечувати, щоб подружжя мало можливість до відтворення. У справі "Абдулазіз, Кабалес та Балкандалі проти Сполученого Королівства" (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v the United Kingdom judgment of 28 May 1985, Series A, No. 94) Суд визначив концепцію "сімейного життя" за статтею 12:
"... Що б не означало слово "сім'я", воно в будь-якому випадку включає стосунки, які випливають із законного та дійсного шлюбу, навіть якщо сімейне життя все ще не налагоджене повною мірою...
Крім того, вислів "сімейне життя", в застосуванні його до подружжя, як правило, включає сумісне проживання. Останнє твердження підтверджується статтею 12 ( 995_004 ), оскільки навряд чи можна собі уявити, щоб право створювати сім'ю не включало в себе права сумісного проживання".
З цього можна зробити висновок, що за змістом статті 12 ( 995_004 ) Суд бажає визнати, що шлюбу як такого достатньо для створення сім'ї.