1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.
2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.
Право на свободу мирних зборів та право на свободу об'єднань, незважаючи на те, що вони розглядаються Судом окремо, мають спільну ціль - забезпечення можливості для осіб збиратися разом з метою висловлення та захисту спільних інтересів. Якщо в основі цих прав лежить реалізація політичних інтересів громадян, стаття 11 ( 995_004 ) є основою забезпечення ефективного функціонування демократичної системи. Зокрема, вона передбачає створення та діяльність політичних партій, груп за інтересами та професійних спілок. Крім того, стаття 11 забезпечує права осіб на об'єднання та зібрання з метою реалізації економічних, соціальних і культурних прав.
Право на створення професійних спілок розглядається Судом як частина загального права на свободу об'єднання, проте в прецедентній практиці були розглянуті певні особливості, притаманні окремим профспілкам.
Свобода мирних зборів
Термін "збори" в розумінні Конвенції ( 995_004 ) охоплює демонстрації і зібрання (Christians against Racism and Fascism v UK No 8440/78, 21 DR 138 (1980) приватного характеру та в громадських місцях (Rassemblement Jurassien Unite Jurassienne v Switzerland No 8191/78, 17 DR 93 (1979). Мета акції не може бути підставою для трактування її як такої, що не потрапляє до сфери дії статті 11 ( 995_004 ). Єдина вимога, що висувається: зібрання повинне мати мирний характер. Проте акція, запланована для порушення порядку, не розглядатиметься у світлі статті 11. Так, ненасильницький сидячий страйк, якщо він порушує правопорядок, може не вважатися "мирним зібранням" у розумінні статті 11 (G v FRG No 13079/87, 60 DR 256 (1989).
Обов'язком держави згідно із статтею 11 ( 995_004 ) є не лише невтручання у реалізацію громадянами відповідних свобод, але й забезпечення ефективного використання прав, передбачених цією статтею. Суд підтвердив позитивні зобов'язання держави щодо захисту осіб, які реалізовують своє право на мирні збори, від насильства з боку демонстрантів з протилежними поглядами (Plattform "Arzte fur das Leben" v Austria No 10126/82, 44 DR 65 (1985). Оскільки учасники обох демонстрацій реалізовують свої права відповідно до статті 11, завданням держави є утримання кордону між групами з протилежними позиціями. Якщо ж метою однієї з груп є заподіяння шкоди діяльності іншої, держава повинна стати на захист групи, що реалізовує свої права на "мирне зібрання". Проте слід зауважити, що погроза порушити порядок сама по собі не є достатнім виправданням втручання з боку державних органів (Christians against Racism and Fascism v UK No 8440/78, 21 DR 138 (1980).
Форми втручання в право на мирні зібрання є різноманітними: від вимог одержання попереднього дозволу до повної заборони проведення акції. За порушення умов про ведення зібрань або проведення несанкціонованих зібрань може передбачатися кримінальне покарання. При цьому Суд заперечив тезу про те, що такі санкції не є порушенням свободи зібрань (Ezelin v France A 202 з 39 (1991). Звичайно, вимоги щодо повідомлення про проведення зібрання чи одержання дозволу не вважаються втручанням у розумінні статті 11 ( 995_004 ) (Rassemblement Jurassien Unite Jurassienne v Switzerland No 8191/78, 17 DR 93 (1979), але заборона проведення акції повинна мати підстави, що виправдовували б її згідно з пунктом 2 статті 11, оскільки таке втручання є дуже серйозним.
Насамперед, втручання повинно бути передбачене законодавством і здійснюватися з метою захисту національної безпеки або громадського спокою, для охорони порядку і запобігання злочинам, для охорони здоров'я чи моральності, або для захисту прав і свобод інших осіб. Тут Суд дає досить широку свободу державі щодо оцінки, які заходи вона вважає за необхідне вжити для досягнення перелічених цілей. У певних випадках, якщо група пропагує насилля чи екстремістські гасла, або зібрання становить реальну загрозу виникнення соціальної напруженості, навіть повна заборона зібрань може вважатися виправданою згідно з пунктом 2 статті 11 ( 995_004 ) (Rassemblement Jurassien Unite Jurassienne v Switzerland No 8191/78, 17 DR 93 (1979); Christians against Racism and Fascism v UK No 8440/78, 21 DR 138 (1980).
Ще однією підставою для виправданості втручання в права, передбачені статтею 11 ( 995_004 ), є адекватність вжитих санкцій та необхідності захисту порядку.
Свобода об'єднання
Свобода об'єднання полягає в праві осіб формувати колективні утворення для представництва своїх інтересів. Як правило, ці об'єднання мають певний комплекс прав у відносинах з державою, а також набір прав і обов'язків стосовно своїх членів. Особа не володіє абсолютним правом набувати членства в тій чи іншій організації, так само як і організація не зобов'язана приймати до своїх лав чи продовжувати членство певної особи (Cheall v UK No 10550/83, 42 DR 178 (1985). Відповідно особа не може бути змушена до членства в певному об'єднанні або поставлена в невигідні умови, якщо вона вирішує не ставати членом організації (Young, James and Webster v UK A 44 з 55 (1981). Про цю так звану "негативну" свободу об'єднання спеціально не йдеться в пункті 1 статті 11 ( 995_004 ), проте її було сформульовано шляхом тлумачення положень цієї статті.
Поняття "об'єднання" в сенсі статті 11 ( 995_004 ) має автономне значення: невизнання внутрішнім законодавством держави певної діяльності осіб як об'єднання не означає, що Суд не порушуватиме питання про застосування статті 11. Тоді як право на контакти і розвиток стосунків з іншими не розглядається як частина свободи об'єднання в розумінні статті 11 (McFreely v UK No 8317/78, 20 DR 44 (1980), неформальні, але стабільні утворення з чітко визначеними цілями потраплятимуть у сферу дії цієї статті. З іншого боку, в кількох випадках Суд виносив рішення про те, що професійні асоціації, створені на базі закону, які вимагають членства усіх представників певної професії, не є "об'єднаннями" в розумінні статті 11 ( 995_004 ) (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v Belgium A 43 з 64-65 (1981); A v Spain No 13750/88, 66 DR 188 (1990).
Об'єднання можуть переслідувати різні цілі. Заборонено об'єднуватися задля досягнення цілей, що суперечать чинному законодавству, проте може виникати право об'єднуватися з метою організації кампанії щодо внесення змін до законодавства. І тут важко провести чітку межу між двома ситуаціями (Lavisse v France No 14223/88, 70 DR 218 (1991).
Основним обов'язком держави є невтручання як у реалізацію особою права на свободу об'єднання, так і в діяльність самого об'єднання. Винятки з цього правила допускаються лише за наявності обставин, передбачених пунктом 2 статті 11 Конвенції ( 995_004 ).
Свобода створювати і вступати до професійних спілок
Право на свободу створення і приєднання до професійних спілок, одним з аспектів свободи об'єднання, а не певним специфічним і незалежним правом (Nation Union of Belgian Police case A 19 з 38 (1975). Держава зобов'язана дозволяти створення професійних спілок за бажанням особи. Зокрема, держава не може дозволяти створення єдиної профспілки і передбачати обов'язкове членство в ній відповідних осіб. Створення публічних професійних об'єднань допускається, але не за рахунок обмеження приватного права осіб створювати інші асоціації з метою задоволення своїх професійних інтересів.
Позитивне зобов'язання держави полягає в утриманні від втручання у право осіб створювати професійні спілки, а також у діяльність самих профспілок. Проте хоча питання членства та виключення з певної профспілки лежать у сфері регулювання правил цієї профспілки, держава повинна захищати особу від будь-якого зловживання з боку останньої; таке зловживання може трапитись, наприклад, якщо виключення з членів профспілки відбулося всупереч правилам цієї організації (Cheall v UK No 10550/83, 42 DR (1985).
Права професійних спілок у прецедентній практиці Суду висвітлюються дуже обмежено: стаття 11 захищає лише ті з них, які є необхідними для ефективної реалізації права об'єднуватися у профспілки (Swedish Drivers' Union case A 20 з 39 (1976). Це право звернення до працедавця від імені членів профспілки, яке проте не включає обов'язку працедавця консультуватися з профспілкою (National Union of Belgian Police case A 19 з 39 (1975), а також права профспілки підписувати від імені своїх членів колективні угоди (Swedish Drivers' Union case A 20 (1976). Ще одним правом професійних спілок є право на страйк. Проте тут Суд займає таку позицію, що дозволяє державі широко втручатися в реалізацію цього права.
Нині позиція Суду поступово змінюється до надання більшої свободи професійним спілкам, а також до забезпечення захисту осіб від примусового членства осіб у професійних об'єднаннях представників певних професій.