1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.
1. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.
2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.
2. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України ( 435-15 ), цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.
{ Стаття 350 в редакції Закону N 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010 }
4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.
5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України ( 435-15 ), цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність ( 2121-14 ), іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.