1. Стосовно ділових відносин або транзакцій, що в них беруть участь треті країни з високим ступенем ризику, визначені відповідно до статті 9(2), держави-члени повинні вимагати від зобов'язаних осіб ужиття таких заходів з посиленої комплексної перевірки клієнтів:
(a) отримання додаткової інформації про клієнта та бенефіціарного власника або власників;
(b) отримання додаткової інформації про очікуваний характер ділових відносин;
(c) отримання інформації про джерело походження грошей і статків клієнта та бенефіцарного власника або власників;
(d) отримання інформації про причини здійснення запланованих або здійснених транзакцій;
(e) отримання дозволу вищої ланки керівництва на встановлення або продовження ділових відносин;
(f) здійснення поглибленого моніторингу ділових відносин шляхом підвищення кількості й частоти застосування засобів контролю, а також обрання моделей транзакцій, що потребують додаткового вивчення.
Держави-члени можуть вимагати від зобов’язаних осіб забезпечити за потреби, щоб перший платіж здійснювався через рахунок, відкритий на ім’я клієнта в кредитній установі, де діють стандарти комплексної перевірки клієнтів, що є не нижчими за стандарти, викладені в цій Директиві.
2. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, й відповідно до міжнародно-правових обов’язків Союзу, держави-члени повинні вимагати застосування зобов’язаними особами, у відповідних випадках, одного або більшої кількості пом’якшувальних заходів до фізичних і юридичних осіб, які здійснюють транзакції за участю третіх країн із високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2). Ці заходи повинні складатися з одного або більшої кількості таких елементів:
(a) застосування додаткових елементів посиленої комплексної перевірки;
(b) запровадження відповідних посилених механізмів повідомлення або систематичного повідомлення про фінансові транзакції;
(c) обмеження ділових відносин або транзакцій з фізичними або юридичними особами з третіх країн, що їх визначено як країни з високим ступенем ризику відповідно до статті 9(2).
3. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, держави-члени повинні за потреби застосовувати один або декілька таких заходів щодо держав з високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2) згідно з міжнародно-правовими обов’язками Союзу:
(a) відмова у створенні дочірніх компаній, філій або представництв зобов’язаних осіб з відповідної країни, або іншим чином з огляду на те, що відповідна зобов’язана особа походить з держави, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;
(b) відмова у створенні дочірніх підприємств, філій або представництв зобов’язаних осіб у відповідній країні або іншим чином з огляду на те, що відповідна філія або представництво може бути у державі, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму;
(c) вимога посиленого нагляду або посилених вимог до внутрішнього аудиту для філій і дочірніх компаній зобов’язаних осіб, розташованих у відповідній країні;
(d) вимога щодо посилення вимог для зовнішнього аудиту для фінансових груп стосовно будь-якої з їхніх філій або дочірніх компаній, розташованих у відповідній країні;
(e) вимога до кредитних або фінансових установ щодо здійснення перегляду і доповнення або, за потреби, припинення кореспондентських відносин з установами-респондентами у відповідній країні.
4. Під час прийняття або застосування заходів, визначених у параграфах 2 і 3, держави-члени повинні враховувати, залежно від випадку, відповідні оцінки, думки або звіти, створені міжнародними організаціями та суб’єктами нормотворчості з компетенціями у сфері запобігання відмиванню грошей і боротьби з фінансуванням тероризму щодо ризиків, які походять з окремих третіх країн.
5. Держави-члени повинні надіслати Комісії повідомлення перед прийняттям або застосуванням заходів, зазначених у параграфах 2 і 3.