Сфера застосування
1. Цю Директиву застосовують до процедур позасудового вирішення внутрішніх та транскордонних спорів, що стосуються договірних зобов’язань за договорами купівлі-продажу або договорами про надання послуг між торговцем, що має осідок у Союзі, та споживачем, який проживає у Союзі, шляхом втручання суб’єкта АВС, який пропонує або нав’язує рішення чи зводить сторони для сприяння мирному врегулюванню спору.
2. Цю Директиву не застосовують до:
(a) процедур суб’єктів із вирішення спорів, у рамках яких фізичні особи, відповідальні за вирішення спорів, працюють на окремого торговця або отримують від нього винагороду, крім випадків, коли держави-члени вирішують дозволити такі процедури як процедури АВС відповідно до цієї Директиви та коли виконуються вимоги, визначені у главі II, у тому числі спеціальні вимоги до незалежності та прозорості, визначені у статті 6(3);
(b) процедур систем розгляду скарг споживачів, управління якими здійснює торговець;
(c) неекономічних послуг загального інтересу;
(d) спорів між торговцями;
(e) прямих переговорів між споживачем і торговцем;
(f) спроб судді врегулювати спір у рамках судового провадження щодо такого спору;
(g) процедур, ініційованих торговцем проти споживача;
(h) послуг охорони здоров’я, що їх надають працівники сфери охорони здоров’я пацієнтам для оцінювання, підтримання або відновлення стану їхнього здоров’я, включно із призначенням, відпуском та наданням лікарських засобів і медичних виробів;
(i) публічних надавачів професійно-технічної або вищої освіти.
3. Ця Директива встановлює гармонізовані вимоги до якості для суб’єктів та процедур АВС, щоб гарантувати, що після її імплементації споживачі матимуть доступ до якісних, прозорих, дієвих та справедливих позасудових механізмів відшкодування незалежно від місця їхнього проживання в Союзі. Держави-члени можуть зберегти або впровадити правила, які виходять за рамки тих, що встановлені цією Директивою, з метою забезпечення вищого рівня захисту прав споживачів.
4. Ця Директива визнає компетенцію держав-членів визначати, чи повинні суб’єкти АВС, засновані на їхніх територіях, мати повноваження для нав’язування рішень.