Перехідний національний план
1. Протягом періоду з 1 січня 2016 року по 30 червня 2020 року держави-члени можуть скласти та впровадити перехідний національний план, що охоплює установки згоряння, яким було надано перший дозвіл до 27 листопада 2002 року або оператори яких подали повну заявку на дозвіл до зазначеної дати, за умови що установку було введено в експлуатацію не пізніше 27 листопада 2003 року. Для кожної установки згоряння, охопленої планом, план повинен охоплювати викиди одного або декількох таких забрудників: оксидів азоту, діоксиду сірки та пилу. Для газових турбін до плану включаються тільки викиди оксидів азоту.
Перехідний національний план не охоплює жодних з таких установок згоряння:
(a) ті, до яких застосовують статтю 33(1);
(b) ті, в яких на нафтопереробних заводах використовують низькокалорійні гази, утворені шляхом газифікації залишків нафтопереробки чи залишків паливодистиляції та перетворення при очищенні сирої нафти для власного споживання, у поєднанні із іншими видами палива або окремо;
(c) ті, до яких застосовують статтю 35;
(d) ті, яким надано звільнення, що зазначене у статті 4(4) Директиви 2001/80/ЄС.
2. Установки згоряння, охоплені планом, можуть бути звільнені від дотримання значень гранично допустимих викидів, зазначених у статті 30(2), щодо забрудників, на які поширюється план, або, у застосовних випадках, показників десульфуризації, зазначених у статті 31.
Значення гранично допустимих викидів для діоксиду сірки, оксидів азоту та пилу, встановлені у дозволі для установки згоряння, застосовні на 31 грудня 2015 року, відповідно, зокрема, до вимог директив 2001/80/ЄС і 2008/1/ЄС, повинні бути принаймні додержані.
В установках згоряння зі сукупною розрахунковою тепловою потужністю понад 500 МВт, в яких використовують тверде паливо, яким було надано перший дозвіл після 1 липня 1987 року, повинні бути дотримані значення гранично допустимих викидів для оксидів азоту, встановлені у частині 1 додатка V.
3. Для кожного із забрудників, які охоплює перехідний національний план, він повинен встановити верхню межу, що визначає максимальне сукупне значення викидів за рік для всіх установок, охоплених планом, на основі сукупної розрахункової теплової потужності кожної установки на 31 грудня 2010 року, її фактичних годин експлуатації за рік та використання палива, усереднене за останні 10 років експлуатації до 2010 року включно.
Верхню межу на 2016 рік розраховують на основі відповідних значень гранично допустимих викидів, встановлених у додатках III-VII до Директиви 2001/80/ЄС або, у застосовних випадках, на основі показників десульфуризації, встановлених у додатку III до Директиви 2001/80/ЄС. У випадку газових турбін, використовують значення гранично допустимих викидів для оксидів азоту, визначені для таких установок у частині B додатка VI до Директиви 2001/80/ЄС. Верхню межу на 2019 і 2020 роки розраховують на основі відповідних значень гранично допустимих викидів, встановлених у частині 1 додатка V до цієї Директиви або, у застосовних випадках, відповідних показників десульфуризації, встановлених у частині 5 додатка V до цієї Директиви. Верхню межу на 2017 і 2018 роки встановлюють із забезпеченням лінійного зменшення верхніх меж між 2016 і 2019 роками.
Якщо установка, включена до перехідного національного плану, закривається або більше не підпадає під сферу застосування глави III, це не повинно призводити до збільшення сукупних викидів за рік від решти установок, охоплених планом.
4. Перехідний національний план також повинен містити приписи щодо моніторингу та звітності, що відповідають імплементаційним правилам, встановленим відповідно до статті 41(b), а також заходи, передбачені для кожної з установок, щоб забезпечити своєчасне дотримання значень гранично допустимих викидів, які застосовуватимуть з 1 липня 2020 року.
5. Не пізніше 1 січня 2013 року держави-члени повинні передати свої перехідні національні плани Комісії.
Комісія оцінює плани та, якщо Комісія не висуває заперечень протягом 12 місяців після одержання плану, обумовлена держава-член повинна вважати свій план прийнятим.
Якщо Комісія вважає, що план не відповідає імплементаційним правилам, встановленим відповідно до статті 41(b), вона повідомляє обумовленій державі-члену, що її план не може бути прийнятий. У зв’язку з оцінюванням нової версії плану, яку держава-член передає Комісії, строк, зазначений у другому підпараграфі, складає 6 місяців.
6. Держави-члени повідомляють Комісію про будь-які подальші зміни до плану.