Щодо постачання лікарських засобів фармацевтам та особам, які уповноважені або мають право відпускати лікарські засоби населенню, держави-члени не повинні накладати на власника дозволу на розповсюдження, який був наданий іншою державою-членом, жодних зобов’язань, зокрема спеціальних обов’язків з надання громадських послуг, які є суворішими ніж ті, які вони накладають на осіб, яким вони самі надали дозвіл на здійснення аналогічної діяльності.
Власник дозволу на реалізацію лікарського засобу і розповсюджувачі такого лікарського засобу, фактично введеного в обіг у державі-члені, повинні, в рамках своїх обов’язків, забезпечити належне та безперервне постачання такого лікарського засобу аптекам та особам, уповноваженим відпускати лікарські засоби, щоб задовольнити потреби пацієнтів у відповідній державі-члені.
Крім того, заходи для імплементації цієї статті повинні бути виправданими з міркувань охорони громадського здоров’я та пропорційними меті такої охорони відповідно до норм Договору, зокрема тих, що стосуються вільного руху товарів і конкуренції.