Обмеження щодо великих ризиків
1. Кредитна установа не може нести ризик стосовно клієнта або групи пов'язаних між собою клієнтів, розмір якого перевищує 25% регулятивного капіталу установи.
2. Якщо цей клієнт або група пов'язаних між собою клієнтів є материнським підприємством кредитної установи або її дочірнім підприємством та/або одним або більше дочірніх підприємств материнського підприємства, показник, зазначений в пункті 1, повинен бути знижений до 20%. Однак, держави-члени можуть звільнити такі ризики від обмеження до 20%, якщо у таких установах здійснюється спеціальний моніторинг таких ризиків іншими методами або за допомогою інших процедур. Вони повідомляють Комісії та Дорадчому Комітету з банківських питань про суть таких заходів та процедур.
3. Кредитна установа не може брати на себе ризики, сукупна вартість яких перевищує 800% її регулятивного капіталу.
4. Держави-члени можуть ввести більш суворі обмеження ніж ті, що передбачені пунктами 1, 2 та 3.
5. В будь-якому випадку кредитна установа при прийнятті на себе ризиків повинна дотримуватись обмежень, передбачених пунктами 1, 2 та 3. Якщо у виключному випадку розмір ризику перевищує встановлені обмеження, про цей факт має бути невідкладно повідомлено компетентному органу, який може, якщо обставини це дозволяють, надати кредитній установі певний час на те, щоб зменшити розмір ризику до встановлених меж.
6. Держави-члени можуть повністю або частково звільняти від застосування пунктів 1, 2 та 3, ризики, понесені кредитною установою стосовно її материнського підприємства, інших дочірніх підприємств цього материнського підприємства, або своїх власних дочірніх підприємств, оскільки за ними здійснюється нагляд на консолідованій основі, об'єктом якого є і сама кредитна установа, відповідно до Директиви 92/30/ЄС ( 994_435 ) або аналогічних стандартів, що діють на території третьої країни.
7. Держави-члени можуть повністю або частково звільнити такі ризики від застосування пунктів 1, 2 та 3:
(a) статті активів, що становлять вимоги центральних урядів або центральних банків Зони A;
(b) статті активів, що становлять вимоги до Європейських Співтовариств;
(c) статті активів, що становлять вимоги, забезпечені чіткими гарантіями центральних урядів чи центральних банків Зони A або Європейськими Співтовариствами;
(d) інші ризики, що відносяться до, або видаються під гарантію центральних урядів або центральних банків Зони A чи Європейських Співтовариств;
(e) статті активів, що становлять вимоги до центральних урядів або центральних банків Зони B або інші ризики, які виражені та, у випадках, коли це можливо, які надавалися, у національній валюті позичальників;
(f) статті активів та інші ризики, додатково забезпечені переконливо для компетентного органу цінними паперами центрального уряду або центрального банку Зони B або цінними паперами, які були випущені Європейськими Співтовариствами або регіональними чи місцевими органами держав-членів, до яких, відповідно до статті 7 Директиви 89/647/ЄС ( 994_354 ) застосовується нульовий коефіцієнт оцінки платоспроможності;
(g) статті активів та інші ризики, додатково забезпечені переконливо для компетентного органу у формі грошового депозиту, відкритого у звичайній кредитній установі, або в кредитній установі, що є материнським або дочірнім підприємством такої кредитної установи;
(h) статті активів та інші ризики, додатково забезпечені переконливо для компетентного органу у формі депозитних сертифікатів, які випущені звичайною кредитною установою, кредитною установою що є материнським або дочірнім підприємством такої кредитної установи, та депоновані в будь-якій з цих установ;
(i) статті активів, що становлять вимоги, та інші ризики кредитних установ, із строком платежу в один рік або менше, але які не належать до регулятивного капіталу таких установ, як це визначено у Директиві 89/299/ЄС ( 994_450 );
(j) статті активів, що становлять вимоги до, та інші ризики установ, що не є кредитними установами, але які відповідають вимогам, зазначеним у статті 8(2) Директиви 89/647/ЄС ( 994_354 ), із строком платежу в один рік або менше, та забезпечені відповідно до цього ж пункту;
(k) торгові тратти та інші аналогічні тратти із строком платежу в один рік або менше, на яких стоять підписи інших кредитних установ;
(l) боргові цінні папери, як це визначено в статті 22(4) Директиви 85/611/ЄС (12) ( 994_293 );
_______________ (12) OJ N L 375, 31.12.1985, p. 3. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 88/220/ЄС (OJ N L 100, 19.4.1988, p. 31).
(m) до подальшого узгодження, пакети акцій у страхових компаніях, про які йдеться в статті 12(3) Директиви 89/646/ЄС ( 994_353 ), у розмірі до 40% власних фондів кредитної установи, що здійснює придбання такого пакету акцій;
(n) статті активів, що становлять вимогу до регіональних чи центральних кредитних установ, з якими дана кредитна установа асоціюється в одній мережі відповідно до положень законодавства або статутних положень, та які несуть відповідальність, згідно з цими положеннями, за операції з розрахунків готівкою в межах цієї мережі;
(o) кредити, забезпечені переконливо для компетентного органу цінними паперами іншими, ніж ті, про які йдеться в пункті (f), за умови, що такі цінні папери не були емітовані цією кредитною установою, її материнським підприємством, одним з її дочірніх підприємств, клієнтом чи групою пов'язаних між собою клієнтів. Цінні папери, що використовуються для забезпечення, повинні бути оцінені за ринковою ціною, мати вартість, що перевищує суму ризику, забезпечення під який надається, та знаходитись в обігу на фондовій біржі або вільно переказуватися, та регулярно котируватись на ринку, що діє під егідою визнаних професійних учасників, що дозволяє у будь-який момент встановити переконливо для компетентного органу держави-члена за місцем походження кредитної установи об'єктивну ціну, яка перевищує номінал цінного паперу. Вартість, що перевищує номінал, повинна становити 100%; однак, вона повинна становити 150% у випадку, якщо йдеться про акції та 50%, якщо йдеться про боргові цінні папери, які були емітовані кредитними установами, регіональними чи місцевими органами держави-члена, іншими, ніж ті, про які йдеться в статті 7 Директиви 89/647/ЄС ( 994_354 ), а у випадку з борговими цінними паперами, емітованими Європейським Інвестиційним Банком та багатонаціональними банками розвитку - як це зазначено в статті 2 Директиви 89/647/ЄС. Ціні папери, які використовуються для забезпечення, не можуть належати до власних фондів кредитної установи, як це зазначено в Директиві 89/229/ЄС;
(p) позики, забезпечені переконливо для компетентного органу, іпотекою житлових приміщень та угодами лізингу, згідно з якими лізингодавець зберігає повне право власності на житлові приміщення, що надаються в лізинг до того часу, поки лізингоотримувач не здійснить своє право купівлі - в обох випадках до 50% вартості відповідного житлового майна. Вартість майна повинна підраховуватись переконливо для компетентного органу, за чіткими оцінювальними стандартами, визначеними законом, постановою чи адміністративними положеннями. Оцінка повинна проводитись принаймні раз на рік. Для цілей цього підпункту "житлові приміщення" означають будинок, який займається або здається в найом боржником;
(q) 50% позабалансових статей середнього та низького ступеня ризику, про які йдеться в Додатку I до Директиви 89/647/ЄС ( 994_354 );
(r) за умови наявності згоди компетентного органу, гарантії, інші ніж гарантії по кредиту, які мають правову чи нормативну основу та надаються їх членам, що мають статус кредитних установ як це визначено в статті 1(a), за схемою взаємних гарантій, за умови застосування коефіцієнтів оцінки до 20% від їх суми.
Держави-члени повідомляють Комісію про практику застосування цього пункту з метою уникнення нерівних конкурентних умов. Протягом п'яти років після прийняття цієї Директиви Комісія подає на розгляд Ради звіт та, за необхідності, відповідні пропозиції;
(s) позабалансові статті низького ступеню ризику, про які йдеться в Додатку I до Директиви 89/647/ЄС ( 994_354 ), в межах суми, на яку було укладено договір з клієнтом або групою пов'язаних між собою клієнтів, згідно з яким ризик можливий тільки у випадку встановлення, що він не спричинить перевищення лімітів, зазначених в пунктах 1, 2 та 3.
8. Для цілей пунктів 1, 2 та 3 держави-члени можуть застосовувати коефіцієнти оцінки 20% до статей активів, що становлять вимоги до регіональних чи місцевих органів держави-члена, а також до інших ризиків для таких органів або які гарантовані такими органами; однак, якщо мають місце умови, передбачені статтею 7 Директиви 89/647/ЄС ( 994_354 ), держави-члени можуть знизити відсотковий показник до 0%.
9. Для цілей пунктів 1, 2 та 3 держави-члени можуть застосовувати коефіцієнти оцінки у 20% до статей активів, що становлять вимоги, та інші ризики кредитних установ із строком платежу більше одного року, але не більше трьох років та коефіцієнти оцінки у 50% до статей активів, що становлять вимоги до кредитних установ із строком платежу більше трьох років, за умови, що останні підтверджені борговими інструментами, які були емітовані кредитною установою, та що такі боргові інструменти, на думку компетентного органу, вільно обертаються на ринку, що діє під егідою визнаних професійних учасників, та щоденно котируються на ринку, або якщо їх емісія була дозволена компетентним органом держави-члена за місцем знаходження кредитної установи, яка їх видала. Жодна з цих статей ні в якому разі не може становити власні фонди у значенні Директиви 89/299/ЄС ( 994_450 ).
10. Шляхом відступу від пунктів 7 (i) та 9, держави-члени можуть застосовувати коефіцієнти оцінки в 20% до статей активів, що становлять вимогу до та інших ризиків кредитної установи, незалежно від строку платежу.
11. Якщо уникнення ризику стосовно клієнта гарантується третьою особою або такий ризик додатково забезпечується цінними паперами, емітованими третьою стороною відповідно до умов, передбачених пунктом 7 (o), держава-член може:
- розглядати такий ризик як такий, що стосується третьої сторони, а не клієнта, якщо цей ризик прямо та безумовно забезпечений цією третьою стороною переконливо для компетентного органу;
- розглядати такий ризик, як такий, що стосується третьої сторони, а не клієнта, якщо ризик, передбачений пунктом 7 (o) забезпечується предметом забезпечення на умовах, що ним встановлені.
12. Протягом п'яти років від дати, про яку йдеться в статті 8 (1), Рада, беручи за основу звіт Комісії, перевіряє результати дій щодо уникнення міжбанківських ризиків, передбачених пунктами 7 (i), 9 та 10. Рада повинна буде визначитися щодо необхідності внесення змін, виходячи зі звіту Комісії.