1. Для запобігання ухиленню від оподаткування або уникненню оподаткування держави-члени можуть у будь-якому із зазначених нижче випадків вживати заходів для забезпечення того, щоб базою оподаткування стосовно постачання товарів або послуг із залученням родинних або інших близьких особистих зв’язків, відносин управління, власності, членства, фінансових або юридичних зв’язків, визначених державою-членом, була ринкова вартість:
(a) якщо винагорода є нижчою за ринкову вартість, а одержувач постачання не має повного права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177;
(b) якщо винагорода є нижчою за ринкову вартість, постачальник не має повного права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177, а постачання підлягає звільненню від оподаткування згідно зі статтями 132, 135, 136, 371, 375, 376, 377, 378(2), 379(2) або статтями 380-390c;
(c) якщо винагорода є вищою за ринкову вартість, а постачальник не має повного права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177.
Для цілей першого підпараграфа до юридичних зв’язків можуть належати відносини між працедавцем та найманим працівником чи членами родини працівника або іншими тісно пов’язаними особами.
2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в параграфі 1, вони можуть обмежити категорії постачальників або одержувачів, до яких застосовують ці заходи.
3. Держави-члени повинні повідомляти Комітет із ПДВ про національні законодавчі інструменти, ухвалені згідно з параграфом 1, якщо такі інструменти відрізняються від інструментів, дозволених Радою до 13 серпня 2006 року згідно зі статтею 27(1)-(4) Директиви 77/388/ЄЕС, що продовжують діяти згідно з параграфом 1 цієї статті.