1. Кожна Держава-член визначає строк, протягом якого платники податку мають забезпечити зберігання рахунків, що стосуються поставки товарів або послуг на їхній території, та рахунків, отриманих платниками податку, що мають постійне місце здійснення підприємницької діяльності на їхній території.
2. Для забезпечення дотримання умов, установлених Статтею 246, Держави-члени, згадані в частині 1, можуть вимагати, щоб рахунки зберігалися у своєму первісному вигляді, в якому їх було надіслано чи надано, чи то на папері, чи то в електронній формі.
Крім того, у випадку рахунків, що зберігаються електронними засобами, Держава-член може вимагати зберігання також даних, що гарантують автентичність походження рахунків та цілісність їхнього змісту згідно з положеннями частини першої Статті 246.
3. Держави-члени, зазначені в частині 1, можуть установлювати особливі умови, що забороняють або обмежують зберігання рахунків у країні, з якою відсутні юридичні інструменти щодо взаємної допомоги в обсязі, аналогічному обсягові Директиви 76/308/ЄЕС та Регламенту (ЄС) N 1798/2003, або щодо права, передбаченого Статтею 249, на доступ електронними засобами, завантаження й використання.