Поняття дискримінації
1. Для цілей цієї Директиви принцип однакового ставлення означає відсутність будь-якої прямої або непрямої дискримінації за будь-якою з ознак, зазначених у статті 1.
2. Для цілей параграфа 1:
(a) вважається, що пряма дискримінація трапляється тоді, коли до однієї особи ставляться менш прихильно, ніж ставляться, ставилися або ставитимуться до іншої особи у порівнянній ситуації, на будь-якій з підстав, зазначених у статті 1;
(b) вважається, що непряма дискримінація трапляється тоді, коли явно нейтральні положення, критерій або практика ставлять осіб певних релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації у певні несприятливі умови в порівнянні з іншими особами, якщо:
(i) такі положення, критерій або практика об’єктивно не виправдані правомірною ціллю, та засоби досягнення такої цілі не є належними і необхідними; або
(ii) що стосується осіб із певною інвалідністю, роботодавець або будь-які особи чи організації, до яких застосовується ця Директива, зобов’язані, згідно з національним законодавством, вжити належних заходів відповідно до принципів, які містяться у статті 5, для усунення несприятливих умов, спричинених такими положенням, критерієм чи практикою.
3. Утиск вважається формою дискримінації у розумінні параграфа 1, якщо метою або наслідком небажаної поведінки, пов’язаної з будь-якою з ознак, зазначених у статті 1, є приниження гідності особи та створення напруженої, ворожої, зневажливої, принизливої або образливої атмосфери. У цьому контексті поняття утиску може бути визначене відповідно до національного права і практики держав-членів.
4. Розпорядження щодо дискримінації осіб за будь-якою з ознак, зазначених у статті 1, вважаються дискримінацією у розумінні параграфа 1.
5. Ця Директива не обмежує заходів, встановлених національним правом, які необхідні в демократичному суспільстві для громадської безпеки, підтримання громадського порядку та запобігання кримінальним злочинам, захисту здоров’я та прав і свобод інших осіб.