Данія може дозволяти своїм заставно-кредитним установам, організованим як кооперативні товариства або фонди до 1 січня 1990 року і перетвореним на державні компанії з обмеженою відповідальністю, надалі включати спільні і окремі зобов'язання членів або позичальників, як зазначено в Статті 4 (1), вимоги по яких розглядаються так само, як такі спільні і окремі зобов'язання у своїх власних фондах за дотримання таких обмежень:
(a) базою для обчислення частини спільних і окремих зобов'язань членів або позичальників є сукупність позицій, яких стосується Стаття 2 (1), пункти 1 та 2, за винятком тих, яких стосується Стаття 2 (1), пункти 9, 10 та 11;
(b) база для обчислення на 1 січня 1991 року або, якщо перетворення відбувається пізніше цієї дати, на день перетворення є максимальною базою для обчислення. База для обчислення ніколи не може перевищувати максимальну базу для обчислення;
(c) максимальна база для обчислення з 1 січня 1997 року скорочується на половину доходу від будь-якого випуску нового капіталу, як визначено в Статті 2 (1), пункт 1, який відбувся після цієї дати; і
(d) максимальний розмір спільних і окремих зобов'язань позикодавачів, яка має включатись як власні фонди, у жодному разі не може перевищувати:
50% у 1991 і 1992 роках,
45% у 1993 і 1994 роках,
40% у 1995 і 1996 роках,
35% у 1997 році,
30% у 1998 році,
20% у 1999 році,
10% у 2000 році і
0% після 1 січня 2001 року
від бази обчислення.
(стаття 4а із змінами, внесеними згідно з Директивою 92/16/ЄЕС)