1. Ризик кредитної установи по відношенню до клієнта або групи пов'язаних між собою клієнтів вважається великим, коли його розмір дорівнює або перевищує 10% її власних коштів.
2. Кредитна установа повинна доповідати компетентним органам про кожен великий ризик, в рамках визначення пункту 1. Держави-члени повинні передбачити, щоб звітування здійснювалося, на вибір, одним з двох наступних методів:
- звітування про великі ризики принаймні один раз в рік разом із звітуванням протягом року про всі нові великі ризики та будь-яке збільшення існуючих великих ризиків принаймні на 20% в порівнянні з даними попереднього звітування;
- звітування про всі великі ризики принаймні 4 рази на рік.
3. Про ризики, звільнені від звітування відповідно до статті 49 (7) (a), (b), (c), (d), (f), (g) та (h) не потрібно доповідати, як це передбачено пунктом 2. Періодичність звітування, зазначена в другому абзаці пункту 2, може бути скорочена до двох разів на рік для ризиків, наведених в статті 49 (7) (e) та (i), а також в пунктах (8), (9) і (10).
4. Компетентні органи повинні вимагати, щоб кожна кредитна установа мала належні адміністративні та бухгалтерські процедури і адекватні механізми внутрішнього контролю з метою виявлення та реєстрації всіх великих ризиків та їх подальших змін, як визначається та вимагається цією Директивою, та з метою здійснення моніторингу за цими ризиками з точки зору політики власних ризиків кожної кредитної установи.
Якщо кредитна установа посилається на пункт 3, вона повинна вести запис всіх причин щодо використання положення цього пункту принаймні протягом одного року після застосування такої привілеї, для того, щоб компетентні органи могли визначити наскільки це виправдано.