1. Приймаючі держави-члени можуть вимагати для статистики, щоб всі кредитні установи, які мають структурні підрозділи на їх територіях, періодично звітували про свою діяльність в цих приймаючих державах-членах компетентним органам цих країн.
При виконанні покладених на них обов'язків, передбачених статтею 27, приймаючі держави-члени можуть вимагати, щоб структурні підрозділи кредитних установ з інших держав-членів надавали таку ж саму інформацію, яку вони вимагають для таких цілей від вітчизняних кредитних установ.
2. Якщо компетентні органи приймаючої держави-члена переконаються, що кредитна установа, яка має структурний підрозділ або надає послуги на її території, не відповідає чинним положенням законодавства цієї країни, прийнятих відповідно до положень цієї Директиви, які містять повноваження компетентних органів приймаючої держави-члена, ці органи повинні вимагати від цієї кредитної установи припинення такої незаконної діяльності.
3. Якщо зазначена установа не здійснює необхідні заходи, компетентні органи приймаючої держави-члена відповідно інформують про це компетентні органи держави-члена походження. Компетентні органи держави-члена походження при першій можливості повинні здійснити заходи для забезпечення того, щоб зазначена установа припинила таку незаконну діяльність. Про характер цих заходів повідомляється компетентним органам приймаючої держави-члена.
4. Якщо, незважаючи на заходи, здійснені державою-членом походження, або тому, що ці заходи виявилися невідповідними або не можуть застосовуватися в зазначеній державі-члені, установа продовжує порушувати положення законодавства, зазначені в пункті 2, які діють в приймаючій державі-члені, остання має право, після повідомлення компетентних органів держави-члена походження, вжити відповідних заходів для того, щоб запобігти або притягнути до відповідальності за наступні порушення законодавства, та, якщо це необхідно, не дозволити цій установі здійснювати подальшу діяльність на своїй території. Держави-члени повинні забезпечити, щоб на їх територіях було можливо підготувати юридичні документи, необхідні для здійснення таких заходів щодо кредитних установ.
5. Положення пунктів 1-4 не впливають на повноваження приймаючих держав-членів вживати відповідних заходів для того, щоб запобігти або притягнути до відповідальності за порушення, здійснені на їх територіях, які суперечать положенням законодавства, прийнятих цими країнами в спільних інтересах. Це включає можливість перешкоджати установам-порушницям здійснювати будь-які операції на їхніх територіях.
6. Будь-які заходи, здійснені відповідно до пунктів 3, 4 і 5, які передбачають штрафні санкції або обмеження на здійснення свободи надання послуг, повинні бути належним чином пояснені та доведені до відома зазначеної кредитної установи. Кожен такий захід може бути оскарженим в суді держави-члена, компетентні органи якої застосували його.
7. Перед тим як проводити процедуру, передбачену в пунктах 2, 3 і 4, компетентні органи приймаючої держави-члена можуть у випадку крайньої необхідності вживати запобіжних заходів, необхідних для захисту інтересів вкладників, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги. Комісія і компетентні органи інших держав-членів, яких це стосується, повинні бути поінформовані про такі заходи при першій можливості.
Після консультацій з компетентними органами держав-членів, яких це стосується, Комісія може вирішити, що зазначені держави-члени повинні змінити або скасувати ці заходи.
8. Приймаючі держави-члени можуть здійснювати повноваження, покладені на них відповідно до цієї Директиви, шляхом вжиття відповідних заходів з метою запобігання або покарання за порушення, здійснені на їхніх територіях. Це включає можливість заборонити установам здійснювати подальшу діяльність на їхніх територіях.
9. У випадку позбавлення установи ліцензії на здійснення діяльності, компетентні органи приймаючої держави-члена повинні бути поінформовані про це та вжити відповідних заходів, спрямованих на перешкоджання зазначеній установі проводити подальші операції на її території, з метою захисту інтересів вкладників. Кожні два роки Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності.
10. Держави-члени повинні інформувати Комісію про кількість та види випадків, в яких була надана відмова відповідно до статті 20 (1)-(6) або, по яких було вжито заходи у відповідності з пунктом 4 цієї статті. Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності кожні два роки.
11. Ніщо в цій статті не повинно перешкоджати кредитним установам, головні офіси яких знаходяться в інших державах-членах, рекламувати свої послуги, використовуючи всі наявні засоби комунікації в приймаючій державі-члені, які повинні відповідати будь-яким правилам, що регулюють форму і зміст такої реклами, прийнятих в інтересах спільного блага.
Частина IV
Відносини з третіми країнами