Добровільний вихід із Союзу
1. Будь-яка держава-член може вирішити вийти з Європейського Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.
2. Держава-член, що вирішила вийти, сповіщає про свій намір Європейську Раду; Європейська Рада вивчає це сповіщення. З огляду на настанови Європейської Ради, Союз провадить переговори з цією державою та укладає угоду, в якій належить сформулювати положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Цю угоду від імені Союзу укладає Рада Міністрів, діючи кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського Парламенту.
Представник держави-члена, що виходить із Союзу, не бере участі в обговоренні та ухваленні рішень щодо цієї держави в Європейській Раді чи Раді Міністрів.
3. Дія Конституції щодо держави припиняється від дати набрання чинності угоди про вихід чи, за браком її, через два роки після сповіщення, зазначеного в частині другій, хіба що Європейська Рада, за домовленістю з цією державою-членом, вирішить продовжити цей термін.
4. Якщо держава-член, що вийшла з Союзу, звертається з новим поданням про приєднання, її запит належить піддати процедурі, зазначеній у статті 57.
ЧАСТИНА II
ХАРТІЯ ЗАСАДНИЧИХ ПРАВ СОЮЗУ
ПРЕАМБУЛА
Народи Європи, створюючи дедалі ближчий союз, рішуче прагнуть жити разом у мирному майбутньому на грунті спільних вартостей.
Свідомий свого духовного й морального спадку, Союз грунтується на неподільних універсальних вартостях людської гідності, свободи, рівності та солідарності. Його підвалинами є принципи демократії та верховенства права. Запроваджуючи громадянство Союзу та простір свободи, безпеки й справедливості, Союз робить людську особистість осердям своєї діяльності. Союз сприяє збереженню та розвиткові цих спільних вартостей, водночас шанує розмаїття культур і традицій народів Європи, національну ідентичність держав-членів та організацію їхніх органів державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях. Союз прагне сприяти збалансованому та стабільному розвиткові й забезпечує вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу, а також свободу підприємницької діяльності.
Ця мета спричиняє потребу, з огляду на зміни у суспільстві, соціальний поступ та науковий і технологічний розвиток, посилити захист засадничих прав, унаочнивши їх у Хартії.
Ця Хартія, з належною шаною до повноважень та завдань Союзу та принципу субсидіарності, ще раз підтверджує права, що випливають, зокрема, з конституційних традицій та спільних для всіх держав-членів міжнародних зобов'язань, Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ), Соціальних Хартій ( 994_300, 994_062 ), що їх ухвалили Союз та Рада Європи, та судової практики Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. У цьому контексті суди Союзу та держав-членів тлумачать Хартію з належним урахуванням пояснень, підготованих з ініціативи Президії Конвенту, що розробив Хартію.
Використання цих прав породжує відповідальність та обов'язки щодо інших осіб, людської спільноти та прийдешніх поколінь.
Отже, Союз визнає права, свободи та принципи, що їх сформульовано нижче.
ГІДНІСТЬ
Стаття II-1
Людська гідність
Людська гідність є непорушною. Її належить шанувати та захищати.
Стаття II-2
Право на життя
1. Кожен має право на життя.
2. Нікого не можна засудити до смертної кари чи стратити.
Стаття II-3
Право на особисту цілість
1. Кожен має право на шанування його фізичної цілості та психічної цілісності.
2. У сфері медицини та біології предметом особливого шанування є:
(a) вільна й свідома згода зацікавленої особи згідно з процедурами, закладеними в законі,
(b) заборона євгенічних практик, зокрема спрямованих на селекцію людей,
(c) заборона використовувати тіло людини та його частини як джерело фінансового прибутку,
(d) заборона репродуктивного клонування людини.
Стаття II-4
Заборона катування та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання
Нікого не можна піддавати катуванню чи нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.
Стаття II-5
Заборона рабства та примусової праці
1. Нікого не можна тримати в рабстві чи в примусовій залежності.
2. Нікого не можна силувати до примусової чи обов'язкової праці.
3. Торгівлю людьми заборонено.
СВОБОДИ
Стаття II-6
Право на свободу та безпеку
Кожен має право на особисту свободу та безпеку.
Стаття II-7
Шанування приватного та сімейного життя
Кожен має право на шанування його приватного та сімейного життя, житла та засобів спілкування.
Стаття II-8
Захист особових даних
1. Кожен має право на захист особових даних, що стосуються його.
2. Такі дані належить використовувати лише заради окремо визначених потреб та на підставі згоди зацікавленої особи чи на іншій правомірній підставі, закладеній у законодавстві. Кожен має право доступу до зібраних про нього даних та право виправляти помилки в них.
3. Дотримання цих правил підлягає контролеві незалежного органу влади.
Стаття II-9
Право одружуватися та створювати сім'ю
Право одружуватися та створювати сім'ю належить гарантувати згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цих прав.
Стаття II-10
Свобода думки, совісті та віросповідання
1. Кожен має право на свободу думки, совісті та віросповідання. Це право охоплює свободу змінити релігію чи віру, а також свободу одноосібно чи в громаді разом з іншими, прилюдно чи приватно виявляти свою релігію чи віру в культовому служінні, навчанні обрядам, практикуванні та дотримуванні обрядів.
2. Право відмовлятися від військової служби через релігійні переконання визнано згідно з положеннями національних законодавств, що регулюють здійснення цього права.
Стаття II-11
Свобода виявляти погляди та свобода інформації
1. Кожен має право на свободу виявляти свої погляди. Це право охоплює свободу дотримуватися власних поглядів, отримувати та надавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади та без огляду на кордони.
2. Свободу та плюралізм засобів масової інформації належить шанувати.
Стаття II-12
Свобода збиратися та об'єднуватися
1. Кожен має право на свободу мирно збиратися та свободу об'єднуватися на всіх рівнях, зокрема у справах політичних, громадських та профспілкових; звідси випливає право кожного створювати професійні спілки та приєднуватися до них заради захисту своїх інтересів.
2. Політичні партії на рівні Союзу сприяють виявлянню політичної волі громадян Союзу.
Стаття II-13
Свобода мистецтва та науки
Мистецтво та наукові дослідження вільні від обмежень. Академічну свободу належить шанувати.
Стаття II-14
Право на освіту
1. Кожен має право на освіту і на доступ до професійного навчання та його продовження.
2. Це право охоплює змогу діставати безоплатну обов'язкову освіту.
3. Свободу засновувати навчальні заклади, належно шануючи демократичні принципи та право батьків забезпечувати освіту та навчання своїх дітей згідно зі своїми релігійними, світоглядними та педагогічними переконаннями, належить шанувати згідно з положеннями національного законодавства, що регулюють здійснення цих прав та свобод.
Стаття II-15
Свобода вибирати рід занять та право працювати
1. Кожен має право працювати та обіймати посаду, згідно зі своїм вільним вибором чи згодою.
2. Кожен громадянин Союзу вільний шукати роботу, працювати, здійснювати підприємницьку діяльність та надавати послуги в будь-якій з держав-членів.
3. Громадяни третіх країн, що мають дозвіл працювати на території держав-членів, мають право на умови праці, еквівалентні тим, що мають громадяни Союзу.
Стаття II-16
Свобода підприємництва
Свободу підприємництва визнано згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.
Стаття II-17
Право на власність
1. Кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм законно надбаним майном та заповідати його. Нікого не можна позбавити його майна інакше, ніж в інтересах суспільства, у випадках і за умов, обумовлених у законі, а також із належним та вчасним відшкодуванням втрат. Користування майном може підлягати правовому регулюванню тією мірою, якою цього потребують загальні інтереси.
2. Інтелектуальну власність належить захищати.
Стаття II-18
Право на притулок
Право на притулок належить гарантувати з належним шануванням положень Женевської конвенції від 28 липня 1951 року ( 995_011 ) та Протоколу від 31 січня 1967 року ( 995_363 ), що визначають правовий статус біженців, та згідно з Конституцією.
Стаття II-19
Захист у разі переміщення, вислання чи екстрадиції
1. Колективні вислання заборонено.
2. Нікого не можна перемістити, вислати чи видати державі, де є серйозна загроза того, що ця особа зазнає смертної кари, катування чи іншого нелюдського чи принизливого поводження чи покарання.
РІВНІСТЬ
Стаття II-20
Рівність перед правом
Всі рівні перед правом.
Стаття II-21
Недискримінація
1. Заборонено будь-яку дискримінацію на будь-якій підставі, такій як стать, раса, колір шкіри, етнічне чи соціальне походження, генетичні риси, мова, релігія чи віра, політичні чи будь-які інші погляди, належність до національної меншини, власність, походження, фізичні чи психічні вади, вік чи сексуальна орієнтація.
2. У сфері застосування Конституції, без порушення окремих її положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.
Стаття II-22
Культурне, релігійне та мовне розмаїття
Союз шанує культурне, релігійне та мовне розмаїття.
Стаття II-23
Рівність жінок та чоловіків
Рівність жінок та чоловіків належить забезпечувати в усіх сферах, зокрема працевлаштування, праці та її оплати.
Принцип рівності не перешкоджає зберігати чи ухвалювати заходи, що обумовлюють окремі переваги недостатньо представленої статі.
Стаття II-24
Права дитини
1. Діти мають право на такий захист і піклування, якого потребують задля їхнього добробуту. Вони можуть вільно виявляти свої погляди. Ці погляди належить враховувати у справах, що їх стосуються, залежно від віку та рівня розвитку дитини.
2. Органам державної влади чи приватним інституціям у будь-якій діяльності, пов'язаній з дітьми, насамперед належить дбати про забезпечення інтересів дитини.
3. Кожна дитина має право на постійні регулярні особисті стосунки та безпосередній контакт із обома своїми батьками, якщо це не суперечить інтересам самої дитини.
Стаття II-25
Права літніх людей
Союз визнає й шанує права літніх людей на гідне й незалежне життя та участь у соціальному та культурному житті.
Стаття II-26
Інтеграція людей з психічними чи фізичними вадами
Союз визнає й шанує право людей з психічними чи фізичними вадами користатися з наслідків заходів, призначених забезпечити їхню незалежність, соціальну та професійну інтеграцію та участь у суспільному житті.
СОЛІДАРНІСТЬ
Стаття II-27
Право працівників на інформацію та консультацію на підприємстві
Працівникам чи їхнім представникам належить гарантувати, на належних рівнях, вчасне надання інформації та консультацій у випадках і на умовах, обумовлених правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.
Стаття II-28
Право на колективне ведення переговорів та колективні дії
Працівники та працедавці, чи їхні відповідні організації, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями мають право на належних рівнях вести переговори та укладати колективні договори та, в разі конфлікту інтересів, чинити колективні дії заради захисту своїх інтересів, зокрема страйкувати.
Стаття II-29
Право на доступ до служби працевлаштування
Кожен має право на доступ до безплатної служби працевлаштування.
Стаття II-30
Захист у разі безпідставного звільнення
Кожен працівник має право на захист у разі безпідставного звільнення, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.
Стаття II-31
Справедливі та належні умови праці
1. Кожен працівник має право на здорові, безпечні та гідні умови праці.
2. Кожен працівник має право на обмеження максимальної кількості робочих годин, на щоденний та щотижневий відпочинок та на щорічну оплачувану відпустку.
Стаття II-32
Заборона дитячої праці та захист молоді, що працює
Дитячу працю заборонено. Мінімальний вік прийняття на роботу не може бути меншим, ніж мінімальний вік закінчення обов'язкової школи, без порушення сприятливіших умов для молоді та за винятком нечисленних відступів.
Молоді люди, що їх прийнято на роботу, повинні мати належні умови праці згідно з їхнім віком та захист від економічної експлуатації та будь-якої роботи, що може зашкодити їхній безпеці, здоров'ю, фізичному, психічному, моральному чи соціальному розвиткові, чи завадити їхній освіті.
Стаття II-33
Сім'я та професійне життя
1. Сім'я повинна мати правовий, економічний та соціальний захист.
2. Щоб узгіднити сім'ю та професійне життя, кожен має право на захист від звільнення на підставі материнства, право на оплачувану відпустку у зв'язку з материнством та на батьківську відпустку після народження дитини чи у зв'язку з усиновленням (удочерінням).
Стаття II-34
Соціальне забезпечення та соціальна допомога
1. Союз визнає й шанує згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями, надання права користатися з переваг соціального забезпечення та соціальними послугами, що забезпечують захист у разі материнства, хвороби, виробничої травми, непрацездатності чи літнього віку та в разі втрати роботи.
2. Кожному, хто перебуває та на законних підставах змінює місце свого перебування в межах Європейського Союзу, надано право користатися з переваг соціального забезпечення та соціальних переваг згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями.
3. З метою подолати соціальне вилучання та злиденність, Союз визнає й шанує право на соціальну та житлову допомогу, щоб забезпечити, згідно з правом Союзу та національними законодавствами й звичаями, гідне існування всім, кому бракує достатніх засобів для цього.
Стаття II-35
Охорона здоров'я
Кожен має право отримувати профілактичне медичне обслуговування та лікування згідно з умовами, запровадженими національними законодавствами й звичаями. Високий рівень охорони здоров'я людини належить забезпечувати у визначанні та здійснюванні всіх політик і всієї діяльності Союзу.
Стаття II-36
Доступ до послуг загального економічного інтересу
Щоб сприяти соціальному та територіальному гуртуванню Союзу, Союз, згідно з Конституцією, визнає й шанує доступ до послуг загального економічного інтересу, як це обумовлено національними законодавствами та звичаями.
Стаття II-37
Захист довкілля
Високий рівень захисту та поліпшування якості довкілля належить залучати до політик Союзу та забезпечувати згідно з принципом стабільного розвитку.
Стаття II-38
Захист прав споживачів
Політики Союзу забезпечують високий рівень захисту прав споживачів.
ПРАВА ГРОМАДЯН
Стаття II-39
Право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту
1. Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені перебування за тих самих умов, як громадяни цієї держави.
2. Членів Європейського Парламенту обирають на прямих загальних виборах вільним таємним голосуванням.
Стаття II-40
Право обирати та бути обраним на місцевих виборах
Кожен громадянин Союзу має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на однакових умовах з громадянами цієї держави.
Стаття II-41
Право на добре керування
1. Кожна особа має право на те, щоб інституції, органи та агенції Союзу розглядали її справи неупереджено, справедливо та протягом розумного строку.
2. Це право охоплює:
(a) право кожної особи на те, що її заслухають, перш ніж уживати до неї будь-яких індивідуальних заходів, що можуть негативно на неї вплинути;
(b) право кожної особи на доступ до своєї особової справи, з шануванням правомірних інтересів конфіденційності, професійної та комерційної таємниці;
(c) обов'язок адміністрації обгрунтовувати свої рішення.
3. Кожна особа має право на те, щоб Союз відшкодовував будь-яку шкоду, що її спричиняє діяльність інституцій чи їхніх службовців під час виконання обов'язків, згідно з засадничими принципами, спільними в законодавствах усіх держав-членів.
4. Кожна особа має право письмово звернутися до інституцій Союзу однією з мов Конституції та отримати відповідь тією самою мовою.
Стаття II-42
Право доступу до документів
Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право доступу до документів інституцій, органів та агенцій Союзу, виконаних у будь-якій формі.
Стаття II-43
Європейський омбудсман
Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право звертатися до Європейського омбудсмана у випадках неналежного керування в діяльності інституцій, органів чи агенцій Союзу, за винятком Європейського Суду та Загального суду, що діють у судовій функції.
Стаття II-44
Право подавати петиції
Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має право подавати петиції до Європейського Парламенту.
Стаття II-45
Свобода пересування та перебування
1. Кожен громадянин Союзу має право вільно пересуватися та перебувати на території держав-членів.
2. Свободу пересування та перебування можна надавати, згідно з Конституцією, громадянам третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держави-члена.
Стаття II-46
Дипломатичний та консульський захист
Кожному громадянинові Союзу на території третьої країни, де нема представництва держави-члена, громадянином якої він є, належить надати право на захист дипломатичних та консульських органів будь-якої держави - члена Союзу на однакових умовах із громадянами цієї держави.
ПРАВОСУДДЯ
Стаття II-47
Право на ефективні засоби захисту та справедливий судовий розгляд
Кожен, чиї гарантовані правом Союзу права та свободи порушено, має право на ефективні засоби захисту в суді згідно з умовами, закладеними в цій статті.
Кожен має право на те, що незалежний та неупереджений суд, попередньо створений за законом, справедливо й відкрито розгляне його справу протягом розумного строку. Кожному належить дати змогу користуватися консультаціями, захистом та представництвом.
Тим, кому бракує достатніх засобів, належить удоступнити правову допомогу у випадках, коли така допомога потрібна, щоб забезпечити ефективний доступ до правосуддя.
Стаття II-48
Презумпція безвинності та право на захист
1. Кожного, кого звинувачено, належить вважати безвинним, доки його вину не доведено згідно з правом.
2. Кожному, кого звинувачено, належить гарантувати шанування його прав на захист.
Стаття II-49
Принципи законності та пропорційності злочину та покарання
1. Нікого не належить визнавати винним у вчинені злочину, якщо скоєне діяння (у формі дії чи бездіяльності) не є злочином згідно з чинним, на момент учинення, національним чи міжнародним правом. Так само не належить накладати покарання, суворіше за те, що його застосовували на момент учинення злочину. Якщо після вчинення злочину було ухвалено закон, що обумовлює менш суворе покарання, належить застосовувати це покарання.
2. Ця стаття не порушує судового розгляду та покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, що на момент їхнього вчинення були злочином згідно з загальними принципами, що їх визнає міжнародна спільнота.
3. Суворість покарання не повинна бути непропорційною до злочину.
Стаття II-50
Право не бути двічі засудженим чи покараним у порядку кримінального судочинства за той самий злочин
Нікого не можна засуджувати чи карати в порядку кримінального судочинства за злочин, у якому його, згідно з правом, вже було остаточно виправдано або визнано винним у межах Союзу.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ТЛУМАЧЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ХАРТІЇ
Стаття II-51
Сфера застосування
1. Положення Хартії адресовано всім інституціям, органам та агенціям Союзу з належним дотриманням принципу субсидіарності, та державам-членам, лише коли вони виконують право Союзу. Отже, вони шанують права, дотримуються принципів та сприяють застосуванню їх згідно зі своїми відповідними повноваженнями, шануючи межі повноважень Союзу, що їх надано йому в інших Частинах Конституції.
2. Ця Хартія не поширює сферу застосування права Союзу поза повноваження Союзу, не надає Союзові нових повноважень і не покладає нових завдань, не змінює повноважень та завдань, визначених в інших Частинах Конституції.
Стаття II-52
Обсяг та тлумачення прав та принципів
1. Будь-яке обмеження у здійсненні прав та свобод, що їх визнано в цій Хартії, належить обумовлювати законом, із належним шануванням суті цих прав та свобод. З огляду на принцип пропорційності, обмеження можна робити лише тоді, коли вони потрібні й справді відповідають меті загальних інтересів, що їх визнає Союз, або коли постає потреба захищати права та свободи інших.
2. Якщо інші частини Конституції містять положення щодо прав, визнаних у цій Хартії, то ці права належить виконувати за умов та в межах, визначених у дотичних частинах.
3. Тією мірою, якою ця Хартія містить права, що відповідають правам, гарантованим у Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ), значення та обсяг цих прав є тими самими, що їх закладено в Конвенції. Це положення не перешкоджає праву Союзу обумовлювати ширший захист.
4. Тією мірою, якою Хартія визнає засадничі права так, як вони постають із конституційних традицій, що є спільними в державах-членах, ці права належить тлумачити у згоді з цими традиціями.
5. Положення цієї Хартії, що містять принципи, можна реалізовувати через законодавчі та виконавчі акти інституцій та органів Союзу та акти держав-членів щодо виконання права Союзу, що їх прийнято на здійснення відповідних їхніх повноважень. Ці положення є визнаваними судово лише у тлумаченні таких актів та у провадженні щодо їхньої правомірності.
6. Національні законодавства та звичаї належить враховувати в повному обсязі, як окреслено в цій Хартії.
Стаття II-53
Рівень захисту
Ніщо в цій Хартії не належить тлумачити як обмеження чи порушення прав людини та засадничих свобод, що їх, у відповідних сферах застосування, визнає право Союзу та міжнародне право, а також міжнародні угоди, сторонами яких є Союз чи всі держави-члени, зокрема Європейська Конвенція про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ) та конституції держав-членів.
Стаття II-54
Заборона зловживати правами
Ніщо у цій Хартії не належить тлумачити як таке, що надає будь-яке право займатися будь-якою діяльністю чи вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав та свобод, визнаних у цій Хартії, чи на обмеження їх більшою мірою, ніж обумовлено у Хартії.
ЧАСТИНА III
ПОЛІТИКИ ТА ФУНКЦІЮВАННЯ СОЮЗУ
ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Стаття III-1
Союз забезпечує узгодженість різних політик та заходів, зазначених у цій Частині, з урахуванням усіх цілей Союзу та згідно з принципом надавання повноважень.
Стаття III-2
Усі заходи Союзу, зазначені в цій Частині, спрямовані на те, щоб усунути нерівність та сприяти рівності жінок та чоловіків.
Стаття III-3
Визначаючи та здійснюючи політики й заходи, зазначені в цій Частині, Союз має на меті боротьбу проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, фізичних чи психічних вад, віку чи сексуальної орієнтації.
Стаття III-4
Вимоги щодо охорони довкілля належить залучати до визначання та здійснювання політик і заходів Союзу, зазначених у цій Частині, зокрема з огляду на сприяння стабільному розвиткові.
Стаття III-5
Вимоги щодо захисту прав споживачів належить враховувати у визначанні та здійснюванні інших політик і заходів Союзу.
Стаття III-6
Без порушення статей III-55, III-56, III-136 та зважаючи на місце послуг загального економічного інтересу як послуг, вартість яких визнають усі в Союзі, а також на їхню роль у сприянні соціальному та територіальному гуртуванню, Союз та держави-члени, кожен у межах своїх відповідних повноважень і в межах застосування Конституції, дбають про те, щоб ці послуги функціювали на принципах та умовах, зокрема економічних та фінансових, що уможливлюють виконання їхньої місії. Ці принципи та умови належить визначати в європейських законах.
НЕДИСКРИМІНАЦІЯ ТА ГРОМАДЯНСТВО
Стаття III-7
Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть закладати правила, що забороняють дискримінацію на підставі державної належності, як зазначено в статті I-4.
Стаття III-8
1. Без порушення інших положень Конституції та в межах повноважень, що вона надає Союзові, європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів може запровадити заходи, потрібні заради боротьби проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, фізичних чи психічних вад, віку чи сексуальної орієнтації. Раді Міністрів належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту.
2. Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть запроваджувати засадничі принципи заохочувальних заходів Союзу та визначати такі заохочувальні заходи, щоб підтримувати дії держав-членів, за винятком будь-якої гармонізації їхніх законів та підзаконних актів.
Стаття III-9
1. Якщо дії Союзу визнано потрібними, щоб полегшити здійснювання зазначеного в статті I-8 права кожного громадянина Союзу на вільне пересування й перебування, та якщо в Конституції не обумовлено потрібних повноважень, заходи на ці цілі можна запровадити в європейських законах чи європейських рамкових законах.
2. На такі самі цілі та якщо Конституція не обумовлює повноваження щодо дій у цій сфері, Рада Міністрів європейським законом чи європейським рамковим законом може закладати заходи щодо паспортів, ідентифікаційних посвідчень, дозволів на перебування чи будь-яких інших подібних документів, та заходи щодо соціального забезпечення чи соціального захисту. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.
Стаття III-10
Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів визначає докладні положення щодо здійснення зазначеного у статті I-8 права кожного громадянина Союзу обирати та бути обраним на місцевих виборах та до Європейського Парламенту в державі-члені перебування, громадянином якої він не є. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом. Ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.
Право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту належить здійснювати без порушення частини другої статті III-232 та заходів, ухвалених на її виконання.
Стаття III-11
Держави-члени ухвалюють положення, потрібні, щоб забезпечити дипломатичний та консульський захист громадян Союзу у третіх країнах, як зазначено в статті I-8.
Європейський закон Ради Міністрів може запровадити заходи, потрібні, щоб полегшити такий захист. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.
Стаття III-12
Мови, якими кожен громадянин Союзу згідно зі статтею I-8 має право звернутися до інституцій чи дорадчих органів та отримати відповідь, перелічено в статті IV-10. До інституцій та дорадчих органів, зазначених у цій статті, належать ті, що їх перелічено в частині другій статті I-18, статтях I-30 та I-31, та Європейський омбудсман.
Стаття III-13
Комісія щотри роки доповідає Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Економіко-соціальному Комітетові про застосування положень статті I-8 та цього Розділу. Ця доповідь враховує розвиток Союзу.
На цій підставі та без порушення інших положень Конституції, Рада Міністрів європейським законом чи європейським рамковим законом може доповнювати перелік прав, закладених у статті I-8. Раді Міністрів належить діяти одностайно після отримання згоди Європейського Парламенту. Закон чи рамковий закон не набирає чинності до того часу, коли його схвалять держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.
ВНУТРІШНІ ПОЛІТИКИ ТА ЗАХОДИ
ПІДРОЗДІЛ I
ВНУТРІШНІЙ РИНОК
СЕКЦІЯ I
Запровадження внутрішнього ринку
Стаття III-14
1. Союз ухвалює заходи, спрямовані на запровадження внутрішнього ринку, згідно з цією статтею, статтею III-15, частиною першою статті III-26 та статтями III-29, III-39, III-62, III-65 та III-143, без порушення інших положень Конституції.
2. Внутрішній ринок охоплює простір без внутрішніх кордонів, де згідно з Конституцією забезпечено вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.
3. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти та європейські рішення, що визначають настанови та умови, потрібні, щоб забезпечити збалансований поступ усіх дотичних секторів.
Стаття III-15
Розробляючи пропозиції, спрямовані на досягнення мети, сформульованої в статті III-14, Комісія враховує обсяг зусиль, що їх деяким економікам з відмінним рівнем розвитку треба докласти, щоб запровадити внутрішній ринок, та може пропонувати належні заходи.
Якщо ці заходи набувають форми відступів від загальних правил, вони повинні бути тимчасовими та спричиняти якомога менше завад функціюванню внутрішнього ринку.
Стаття III-16
Держави-члени провадять консультації одна з одною про те, яких спільних заходів треба вжити, аби запобігти впливові на функціювання внутрішнього ринку тих кроків, що їх держава-член може бути змушена зробити в разі серйозних внутрішніх збурень, що можуть впливати на підтримання правопорядку, в разі війни, серйозної міжнародної напруги, що становить загрозу війни, чи для виконання обов'язків, що їх вона перебрала заради збереження миру та міжнародної безпеки.
Стаття III-17
Якщо кроки, зроблені за обставин, зазначених у статтях III-6 та III-34, порушують умови конкуренції на внутрішньому ринку, Комісія разом із зацікавленою державою досліджують, яким чином ці кроки можна пристосувати до правил, закладених у Конституції.
Відступаючи від процедури, закладеної у статтях III-265 та III-266, Комісія чи будь-яка держава-член може передати питання безпосередньо до Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені у статтях III-6 та III-34. Суд виносить рішення на закритому засіданні.
СЕКЦІЯ 2
Вільне пересування людей та послуг
Підсекція 1
Працівники
Стаття III-18
1. Працівники мають право вільно пересуватися в межах Союзу.
2. Заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці та зайнятості.
3. Працівники мають право, з урахуванням обмежень, обгрунтованих на підставах суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я:
(a) зголошуватися на наявні пропозиції про працевлаштування;
(b) з цією метою вільно пересуватися в межах території держав-членів;
(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних та адміністративних актах;
(d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її території згідно з умовами, визначеними в європейських регламентах, що їх ухвалює Комісія.
4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на державній службі.
Стаття III-19
Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують потрібні заходи, що втілюють у життя свободу пересування працівників, як визначено в статті III-18. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.
Такі європейські закони чи європейські рамкові закони спрямовано на те, щоб, зокрема:
(a) забезпечити близьку співпрацю національних служб зайнятості;
(b) скасувати ті адміністративні процедури та звичаї, а також ті визначальні строки набуття права доступу до наявних робочих місць, що випливають із національного законодавства чи укладених раніше угод між державами-членами, збереження яких створює перешкоди лібералізації вільного пересування працівників;
(c) скасувати всі визначальні строки набуття права та інші обмеження, обумовлені в національних законодавствах чи укладених раніше угодах між державами-членами, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, відмінні від умов для працівників зацікавленої держави;
(d) створити належні механізми, що координують пропозиції й запити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозицій і попиту на ринку зайнятості таким чином, щоб уникнути серйозної загрози рівневі життя та рівневі зайнятості у різних регіонах та галузях промисловості.
Стаття III-20
Держави-члени, в рамках спільної програми, сприяють обмінові молодими працівниками.
Стаття III-21
У сфері соціального забезпечення європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, потрібні, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, упроваджуючи систему, що забезпечує працівникам-мігрантам, які працюють за наймом чи самостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:
(a) накопичування всіх періодів, що їх ураховують за правом кількох країн, заради набуття та збереження права на соціальні виплати та допомогу та підраховування обсягу цих виплат та допомоги;
(b) сплату соціальних виплат та допомоги особам, що перебувають на території держав-членів.
Підсекція 2
Свобода підприємницької діяльності
Стаття III-22
У рамках цієї підсекції, заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена. Цим також заборонено застосовувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на створення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена.
Громадяни держави-члена мають право започатковувати й провадити самостійну трудову діяльність, а також створювати й керувати підприємствами, зокрема товариствами в сенсі частини другої статті III-27, на території іншої держави-члена на умовах, закладених для своїх громадян за правом держави-члена, де таку підприємницьку діяльність здійснювано, з урахуванням положень секції про пересування капіталу.
Стаття III-23
1. Європейські рамкові закони запроваджують заходи, щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності. Їх належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.
2. Європейський Парламент, Рада Міністрів та Комісія виконують обов'язки, що покладають на них положення частини першої, зокрема:
(a) надаючи, як загальне правило, пріоритетний режим тим видам діяльності, де свобода підприємницької діяльності особливо вагомо сприяє розвиткові виробництва й торгівлі;
(b) забезпечуючи близьку співпрацю компетентних органів держав-членів, щоб з'ясовувати конкретний стан різних видів діяльності в межах Союзу;
(c) скасовуючи ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи укладених раніше угод між державами-членами, збереження яких створює перешкоди свободі підприємницької діяльності;
(d) забезпечуючи, щоб працівники однієї держави-члена, що працюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися з метою започаткувати самостійну діяльність, якщо вони задовольняють умови, що їх повинні були б задовольнити, якби прибули до цієї держави в момент, коли виявили намір започаткувати цю діяльність;
(e) надаючи громадянам однієї держави-члена змогу придбати й користуватися землею та нерухомим майном, розташованим на території іншої держави-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, закладеним у частині другій статті III-123;
(f) поступово скасовуючи в усіх дотичних видах діяльності обмеження свободи підприємницької діяльності стосовно створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на території держав-членів, та стосовно умов, за яких персонал основного підприємства може обіймати керівні чи наглядові посади в цих представництвах, філіях і дочірніх підприємствах;
(g) координуючи потрібною мірою гарантії, яких вимагають держави-члени від товариств у сенсі частини другої статті III-27, заради захисту інтересів членів та третіх осіб, щоб забезпечити еквівалентність цих гарантій в усьому Союзі;
(h) пересвідчуючися, що допомога, яку надають держави-члени, не порушує умов підприємницької діяльності.
Стаття III-24
Цю підсекцію не належить застосовувати до діяльності, пов'язаної, навіть епізодично, зі здійсненням державної влади в будь-якій зацікавленій державі-члені.
Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть вилучати деякі види діяльності зі сфери застосування цієї підсекції.
Стаття III-25
1. Ця підсекція та заходи, ухвалені на її підставі, не порушують застосування положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, що обумовлюють окремий режим для іноземних громадян з огляду на суспільний порядок, суспільну безпеку та суспільне здоров'я.
2. Європейські рамкові закони координують національні положення, зазначені в частині першій.
Стаття III-26
1. Європейські рамкові закони полегшують особам започатковувати й вести самостійну діяльність. Це охоплює:
(a) взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших документів, що засвідчують кваліфікацію;
(b) координацію положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів про започатковування та ведення самостійної діяльності.
2. У разі медичних і споріднених та фармацевтичних професій, поступове скасовування обмежень залежить від координації умов здійснювання їх у різних державах-членах.
Стаття III-27
На цілі цієї підсекції, товариства, створені згідно з правом держави-члена і що мають місце перебування, зазначене в установчих документах, головне управління чи основне місце здійснення діяльності в межах Союзу, мають такий самий режим, як фізичні особи, що є громадянами держав-членів.
"Товариства" - це товариства, утворені за цивільним чи торговим правом, зокрема кооперативи, та інші юридичні особи, чию діяльність регулює публічне чи приватне право, крім неприбуткових.
Стаття III-28
Без порушення застосування інших положень Конституції, держави-члени в питаннях їхньої участі в капіталі товариств у сенсі статті III-27, надають громадянам інших держав-членів однаковий режим із власними громадянами.
Підсекція 3
Свобода надавати послуги
Стаття III-29
У рамках цієї підсекції, заборонено обмежувати свободу надавати послуги в межах Союзу щодо громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призначено послуги.
Європейські закони чи європейські рамкові закони можуть поширити застосування положень цієї підсекції на громадян третьої країни, що надають послуги та здійснюють підприємницьку діяльність у межах Союзу.
Стаття III-30
Послугами у сенсі Конституції є "послуги", що їх зазвичай надають за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу.
"Послугами", зокрема, є:
(a) діяльність промислового характеру;
(b) діяльність торговельного характеру;
(c) діяльність ремісників;
(d) діяльність осіб вільних професій.
Без порушення підсекції про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, за таких самих умов, як запроваджено в цій державі для своїх громадян.
Стаття III-31
1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулює секція, що стосується транспорту.
2. Лібералізацію банківських та страхових послуг, пов'язаних з пересуванням капіталу, належить здійснювати узгоджено з лібералізацією пересування капіталу.
Стаття III-32
1. Європейський рамковий закон запроваджує заходи, щоб досягти лібералізації окремої послуги. Його належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.
2. Щодо європейського рамкового закону, зазначеного в частині першій, пріоритет зазвичай належить надавати тим послугам, що безпосередньо впливають на витрати виробництва, чи лібералізація яких сприяє торгівлі товарами.
Стаття III-33
Держави-члени декларують готовність здійснити лібералізацію послуг ширшу, ніж вимагає європейський рамковий закон, ухвалений на підставі частини першої статті III-32, якщо це можливо з огляду на загальний економічний стан та ситуацію в дотичному секторі економіки.
З цією метою Комісія дає рекомендації зацікавленим державам-членам.
Стаття III-34
Доки обмеження на свободу надавати послуги не скасовано, кожна держава-член застосовує такі обмеження до всіх осіб, що надають послуги в сенсі частини першої статті III-29, без розмежування на підставі державної належності чи перебування.
Стаття III-35
Статті від III-24 до III-27 належить застосовувати до питань, охоплених у цій підсекції.
СЕКЦІЯ 3
Вільне пересування товарів
Підсекція 1
Митний союз
Стаття III-36
1. Союз містить в собі митний союз, що охоплює всю торгівлю товарами, заборону на ввізне й вивізне мито та на всі збори еквівалентної дії між державами-членами, та ухвалення спільного митного тарифу у відносинах із третіми країнами.
2. Статтю III-38 та підсекцію 3 цієї секції належить застосовувати до продукції, що походить із держав-членів, та продукції, що надходить із третіх країн і перебуває у вільному обігу в державах-членах.
Стаття III-37
Продукцію, що надходить із третіх країн, належить вважати такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо щодо неї дотримано всіх ввізних формальностей та стягнуто мито чи збори еквівалентної дії, та щодо неї не використано повного чи часткового повернення цього мита чи зборів.
Стаття III-38
Заборонено ввізне й вивізне мито та збори еквівалентної дії між державами-членами. Цю заборону належить застосовувати також до мита фіскального характеру.
Стаття III-39
Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти та європейські рішення, що встановлюють ставки Спільного митного тарифу.
Стаття III-40
Виконуючи завдання, покладені на неї цією підсекцією, Комісії належить керуватися:
(a) потребою сприяти торгівлі між державами-членами та третіми країнами;
(b) змінами умов конкуренції в Союзі тою мірою, якою вони поліпшують конкурентоспроможність підприємств;
(c) потребами Союзу в постачанні сировини й напівфабрикатів; у зв'язку з цим Комісія дбає про те, щоб не порушити умов конкуренції держав-членів щодо готових виробів;
(d) потребою уникати суттєвих збурень економік держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва та зростання споживання в межах Союзу.
Підсекція 2
Митна співпраця
Стаття III-41
У межах сфери застосування Конституції, європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи, спрямовані на зміцнення митної співпраці держав-членів та їх із Комісією.
Підсекція 3
Заборона кількісних обмежень
Стаття III-42
Заборонено кількісні обмеження на експорт та імпорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.
Стаття III-43
Стаття III-42 не виключає заборон чи обмежень на експорт, імпорт чи транзит товарів на підставі суспільної моралі, порядку чи безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість; захисту промислової та комерційної власності. Проте таким заборонам чи обмеженням не належить бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.
Стаття III-44
1. Держави-члени пристосовують державні монополії комерційного характеру таким чином, щоб запобігти будь-якій дискримінації стосовно умов, на яких громадяни держав-членів постачають та реалізують товари.
Цю статтю належить застосовувати до будь-якого органу, через який держава-член, de jure чи de facto, прямо чи опосередковано наглядає за імпортом чи експортом між державами-членами, визначає його чи істотно на нього впливає. Це положення належить також застосовувати до монополій, що їх держава передала іншим.
2. Держави-члени утримуються від будь-яких нових кроків, що суперечать принципам, закладеним у частині першій, чи які обмежують сферу застосування статей про заборону мита і кількісних обмежень між державами-членами.
3. Якщо державна монополія комерційного характеру має правила, що полегшують реалізацію сільськогосподарської продукції чи сприяють отримуванню від неї більшого виторгу, то, застосовуючи цю статтю, належить уживати заходів, що забезпечують зацікавленим виробникам еквівалентні гарантії щодо зайнятості та рівня життя.
СЕКЦІЯ 4
Капітал та платежі
Стаття III-45
У рамках цієї секції, заборонено обмежувати пересування капіталу й платежів між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.
Стаття III-46
1. Стаття III-45 не порушує застосування щодо третіх країн будь-яких обмежень, що існували на 31 грудня 1993 року згідно з національним правом чи правом Союзу, ухвалених щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, та щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.
2. Європейські закони чи європейські рамкові закони вводять у дію заходи щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, та щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу.
Європейський Парламент та Рада Міністрів докладають зусиль, щоб якомога повнішою мірою, без порушення інших положень Конституції, досягти мети вільного пересування капіталу між державами-членами та третіми країнами.
3. Без огляду на частину другу, лише європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів може вводити в дію заходи, що є кроком назад у праві Союзу в питаннях лібералізації пересування капіталу до чи з третіх країн. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.
Стаття III-47
1. Стаття III-45 не порушує право держав-членів:
(a) застосовувати дотичні положення свого податкового права, що вирізняють платників податків з відмінним становищем, з огляду на місце їхнього перебування чи місце, де інвестовано їхній капітал;
(b) робити всі кроки, потрібні, щоб запобігти порушенню національних положень, закладених у законах та підзаконних актах, зокрема у сфері оподаткування та розсудливого нагляду за фінансовими установами, чи закласти процедури декларування пересування капіталу для адміністративної чи статистичної інформації, а також робити кроки на підставі суспільного порядку чи суспільної безпеки.
2. Ця секція не порушує застосовності обмежень на право підприємницької діяльності, якщо вони згідні з Конституцією.
3. Крокам і процедурам, зазначеним в частинах першій та другій, не належить бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження вільного пересування капіталу та платежів, як визначено в статті III-45.
Стаття III-48
Якщо, за виняткових обставин, пересування капіталу до чи з третіх країн спричиняє чи може спричинити серйозні ускладнення у функціюванні економічного та валютного союзу, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейські регламенти чи європейські рішення, що впроваджують, не довше ніж на шість місяців, захисні заходи щодо третіх країн, якщо такі заходи вкрай потрібні. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Центральним Банком.
Стаття III-49
Коли це потрібно, щоб досягти мети, сформульованої в статті III-158, зокрема щоб запобігати організованій злочинності, тероризмові й торгівлі людьми та боротися проти них, європейські закони можуть визначати рамки заходів щодо пересування капіталу та платежів, зокрема заморожування рахунків, фінансових активів чи економічних прибутків, що належать фізичним чи юридичним особам, групам чи недержавним утворенням чи є їхньою власністю.
Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення на виконання законів, зазначених у частині першій.
СЕКЦІЯ 5
Правила конкуренції
Підсекція 1
Правила щодо суб'єктів господарювання
Стаття III-50
1. Заборонено, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди між суб'єктами господарювання, рішення об'єднань суб'єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами і метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку, зокрема ті, що:
(a) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю чи продаж, чи будь-які інші торговельні умови;
(b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;
(c) розподіляють ринки чи джерела постачання;
(d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції;
(e) обумовлюють укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торговельними звичаями, не пов'язані з предметом цих договорів.
2. Будь-які угоди чи рішення, що їх заборонено на підставі цієї статті, належить автоматично вважати нікчемними.
3. Проте частину першу можна оголосити незастосовною до:
- будь-якої угоди чи категорії угод між суб'єктами господарювання;
- будь-якого рішення чи категорії рішень об'єднань суб'єктів господарювання;
- будь-якої узгодженої практики чи категорії узгоджених практик,
що сприяють поліпшенню виробництва чи розповсюдження продукції, технічному чи економічному поступові, водночас забезпечуючи, аби споживачі отримали належну частку користі, та які:
(a) не накладають на зацікавлені суб'єкти господарювання обмежень, що не є неодмінними для досягнення цієї мети;
(b) не дають таким суб'єктам господарювання змоги усунути конкуренцію стосовно істотної частини дотичної продукції.
Стаття III-51
Заборонено, як несумісне з внутрішнім ринком, будь-яке зловживання одного чи кількох суб'єктів господарювання своїм домінівним становищем на внутрішньому ринку чи на істотній його частині, тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.
Таке зловживання може полягати, зокрема, в:
(a) прямому чи опосередкованому встановленні невиправданих цін на купівлю чи продаж, чи інших невиправданих торговельних умов;
(b) обмеженні виробництва, ринків чи технічного розвитку на шкоду споживачам;
(c) застосуванні неоднакових умов у еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, що створює невигідні для них умови конкуренції;
(d) обумовлюванні укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торговельними звичаями, не пов'язані з предметом цих договорів.
Стаття III-52
1. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти, спрямовані на втілення принципів, сформульованих у статтях III-50 та III-51. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.
2. Європейські регламенти, зазначені в частині першій, призначені, зокрема:
(a) забезпечити дотримання заборони, закладеної в частині першій статті III-50 та статті III-51, вводячи положення про сплату штрафів та пені;
(b) закласти докладні правила застосування частини третьої статті III-50 з урахуванням потреби, з одного боку, забезпечити ефективний нагляд, а з іншого - зробити адміністрування якомога простішим;
(c) визначити, в разі потреби, сфери застосування положень статей III-50 та III- 51 в різних галузях економіки;
(d) визначити відповідні функції Комісії та Суду в застосовуванні положень, закладених у цій частині;
(e) встановити зв'язок між національними законодавствами та цією секцією чи європейськими регламентами, ухваленими на підставі цієї статті.
Стаття III-53
Доки не набрали чинності європейські регламенти, ухвалені на підставі статті III-52, органи влади держав-членів ухвалюють рішення про прийнятність угод, рішень та практик узгоджених дій, а також про зловживання домінівним становищем на внутрішньому ринку, згідно з їхнім національним правом і статтею III-50, зокрема її частиною третьою, та статтею III-51.
Стаття III-54
1. Без порушення статті III-53, Комісія забезпечує застосовування принципів, закладених у статтях III-50 та III-51. За заявою держави-члена чи з власної ініціативи, у співпраці з компетентними органами держав-членів, що надають їй допомогу, Комісія розслідує випадки гаданого порушення цих принципів. Якщо встановлено, що порушення мало місце, вона пропонує належні заходи його припинення.
2. Якщо порушення не усунено, Комісія ухвалює обгрунтоване європейське рішення, що визнає порушення принципів. Комісія може оприлюднити своє рішення й уповноважити держави-члени зробити кроки, потрібні, щоб виправити ситуацію, визначивши їхні умови та деталі.
3. Комісія може ухвалювати європейські регламенти щодо категорій угод, стосовно яких Рада Міністрів діяла згідно з абзацом (b) частини другої статті III- 52.
Стаття III-55
1. Щодо державних суб'єктів господарювання та суб'єктів господарювання, яким держави-члени надають окремі чи виключні права, держави-члени не вводять у дію та не зберігають чинність жодного положення, що суперечить положенням Конституції, зокрема частині другій статті I-4 та статтям від III-55 до III-58.
2. Суб'єкти господарювання, яким довірено бути операторами послуг загального економічного інтересу, чи які мають характер прибуткової монополії, підпадають під дію положень Конституції, зокрема правил конкуренції, тією мірою, якою застосування таких правил не заважає, de jure чи de facto, виконувати особливі завдання, що їм їх доручено. Розвиток торгівлі не належить порушувати такою мірою, щоб це суперечило інтересам Союзу.
3. Комісія забезпечує застосування цієї статті та, в разі потреби, ухвалює належні європейські регламенти чи європейські рішення.
Підсекція 2
Допомога, що її надають держави-члени
Стаття III-56
1. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, допомога, яку в будь-якій формі надає держава-член чи яку надано за рахунок державних ресурсів, що спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб'єктам господарювання чи виробництву певних товарів, є несумісною з внутрішнім ринком тою мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.
2. Сумісною з внутрішнім ринком є:
(a) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам, за умови, що її надано без дискримінації на підставі походження дотичних товарів;
(b) допомога заради ліквідації наслідків стихійного лиха чи надзвичайних ситуацій;
(c) допомога економіці певних регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, якщо така допомога потрібна, щоб скомпенсувати несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.
3. Сумісною з внутрішнім ринком можна вважати:
(a) допомогу, що сприяє економічному розвиткові регіонів із надзвичайно низьким рівнем життя чи високим рівнем безробіття;
(b) допомогу, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу чи подоланню серйозного збурення економіки держави-члена;
(c) допомогу, що сприяє розвиткові певних видів економічної діяльності чи певних сфер економіки, якщо така допомога не чинить негативного впливу на умови торгівлі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;
(d) допомогу, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в Союзі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;
(e) інші категорії допомоги, що їх можуть окреслити європейські регламенти чи європейські рішення, які ухвалює Рада Міністрів на пропозицію Комісії.
Стаття III-57
1. Комісія, у співпраці з державами-членами, постійно наглядає за всіма системами допомоги, наявними в цих державах. Вона пропонує останнім будь-які належні заходи, що їх вимагає прогресивний розвиток чи функціювання внутрішнього ринку.
2. Якщо, після сповіщення зацікавлених сторін із пропозицією подати свої коментарі, Комісія встановлює, що допомога, яку надала держава-член чи яку отримано з державних ресурсів, є несумісною з внутрішнім ринком з огляду на статтю III-56, чи що таку допомогу використовують неналежним чином, вона ухвалює європейське рішення, що вимагає від зацікавленої держави скасувати чи змінити таку допомогу протягом строку, що його належить установити Комісії.
Якщо зацікавлена держава не дотримується європейського рішення протягом установленого строку, Комісія чи будь-яка інша зацікавлена держава-член може, як відступ від положень статей III-265 та II-266, передати питання безпосередньо до Суду.
Як відступ від статті III-56 чи європейських регламентів, обумовлених у статті III-58, Рада Міністрів, на подання держави-члена, може одностайно ухвалити європейське рішення, якщо воно виправдане винятковими обставинами, про те, що допомогу, яку ця держава надає чи планує надати, визнано сумісною з внутрішнім ринком. Якщо Комісія вже почала стосовно зазначеної допомоги процедуру, обумовлену в абзаці першому цієї частини, факт подання зацікавленої держави до Ради Міністрів має наслідком зупинення цієї процедури доти, доки Рада Міністрів не оприлюднить своєї позиції.
Проте, якщо Рада Міністрів не оприлюднює своєї позиції протягом трьох місяців від моменту зазначеного подання, Комісія діє.
3. Державам-членам належить інформувати Комісію про будь-які плани щодо надавання чи зміни допомоги достатньо завчасно, щоб вона мала змогу подати свої коментарі. Якщо вона вважає, що будь-який такий план є несумісним із внутрішнім ринком з огляду на статтю III-56, вона невідкладно починає процедуру, обумовлену в частині другій. Зацікавленій державі-членові належить не вживати запланованих заходів доти, доки цю процедуру не завершено остаточним рішенням.
4. Комісія може ухвалити європейські регламенти стосовно категорій державної допомоги, що їх, на підставі статті III-58, Рада Міністрів визнає такими, яких можна звільнити від процедури, обумовленої в частині третій.
Стаття III-58
Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейські регламенти на застосування статей III-56 та III-57, зокрема на визначення умов застосування частини третьої статті III-57 та категорій допомоги, що їх звільнено від цієї процедури. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.
СЕКЦІЯ 6
Податкові положення
Стаття III-59
Жодній державі-членові не належить, прямо чи опосередковано, накладати на продукцію інших держав-членів будь-які внутрішні податки будь-якого типу, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.
Крім того, жодній державі-членові не належить накладати на продукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків таких, що за своєю суттю надають непрямий захист іншій продукції.
Стаття III-60
Якщо держава-член експортує продукцію на територію іншої держави-члена, будь-яке відшкодування внутрішнього податку не може перевищувати внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію.
Стаття III-61
Не належить надавати звільнення від сплати та відшкодування стягнень, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування, стосовно експорту до інших держав-членів, і не належить накладати компенсаційні податки стосовно імпорту з держав-членів, хіба що в європейському рішенні, що його ухвалила Рада Міністрів на пропозицію Комісії, попередньо схвалено такі положення обмеженого строку дії.
Стаття III-62
1. Європейський закон чи європейський рамковий закон Ради Міністрів закладає заходи гармонізації законодавства щодо податків з обігу, акцизних зборів та інших форм непрямого оподаткування за умови, що така гармонізація потрібна для функціювання внутрішнього ринку та щоб уникнути спотворення конкуренції. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.
2. Якщо Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, одностайно встановить, що заходи, зазначені в частині першій, стосуються адміністративної співпраці чи боротьби проти податкового шахрайства та ухиляння від сплати податків, вона, без огляду на частину першу, кваліфікованою більшістю ухвалює європейський закон чи європейський рамковий закон, що запроваджує ці заходи.
Стаття III-63
Якщо Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, одностайно встановить, що заходи щодо оподаткування товариств стосуються адміністративної співпраці чи боротьби проти податкового шахрайства та ухиляння від сплати податків, вона кваліфікованою більшістю ухвалює європейський закон чи європейський рамковий закон, що запроваджує ці заходи за умови, що вони потрібні для функціювання внутрішнього ринку та щоб уникнути спотворення конкуренції.
Цей закон чи рамковий закон належить ухвалювати після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.
СЕКЦІЯ 7
Зближення законодавства
Стаття III-64
Без порушення статті III-65, європейський рамковий закон Ради Міністрів запроваджує заходи щодо зближення тих законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, що безпосередньо впливають на запровадження чи функціювання внутрішнього ринку. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом.
Стаття III-65
1. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, цю статтю належить застосовувати на досягнення мети, сформульованої в статті III-14. Європейські закони чи європейські рамкові закони запроваджують заходи щодо зближення законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, спрямованих на запровадження та функціювання внутрішнього ринку. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Економіко-соціальним комітетом.
2. Частину першу не належить застосовувати до податкових положень, положень про вільне пересування осіб чи положень, що стосуються прав та інтересів працівників.
3. Свої пропозиції щодо здоров'я, безпеки, охорони довкілля та захисту прав споживачів, подані на підставі частини першої, Комісія грунтуватиме на високому рівні захисту з урахуванням, зокрема, будь-яких нових досягнень на підставі наукових фактів. У межах своїх відповідних повноважень Європейський Парламент та Рада Міністрів також прагнуть досягти цієї мети.
4. Якщо держава-член, після запровадження в європейському законі, європейському рамковому законі чи європейському регламенті Комісії заходу з гармонізації, вважає за потрібне зберегти національні положення на підставі важливих потреб, зазначених у статті III-43 чи пов'язаних із захистом довкілля чи умов праці, їй належить сповістити Комісію про ці положення та підстави їх зберегти.
5. Окрім того, без порушення частини четвертої, якщо після запровадження в європейському законі, європейському рамковому законі чи європейському регламенті Комісії заходу з гармонізації, держава-член, на грунті проблеми, властивої цій державі-членові та що постала після запровадження заходу з гармонізації, вважає за потрібне впровадити національні положення на підставі нового наукового доказу щодо захисту довкілля чи умов праці, їй належить сповістити Комісію про плановані положення та причини їх впровадження.
6. Комісія, упродовж шести місяців після сповіщень, зазначених у частинах четвертій та п'ятій, ухвалює європейське рішення, що схвалює або відхиляє дотичні національні положення, попередньо перевіривши, чи не є такі положення проявом свавільної дискримінації чи прихованим обмеженням торгівлі між державами-членами, та чи не становлять вони перешкоди функціюванню внутрішнього ринку.
За браком рішення Комісії протягом цього строку, національні положення, зазначені в частинах четвертій та п'ятій, належить вважати схваленими.
Якщо складність питання є достатньою причиною і якщо нема загрози здоров'ю людей, Комісія може сповістити зацікавлену державу-члена, що строк, зазначений в цій частині, може бути продовжено ще на строк до шести місяців.
7. Якщо, на підставі частини шостої, державу-члена уповноважено зберегти чи впровадити національні заходи з відступом від заходу з гармонізації, Комісія негайно перевіряє, чи треба зробити пропозицію щодо адаптації до цього заходу.
8. Якщо держава-член порушує окрему проблему щодо охорони суспільного здоров'я у сфері, де попередньо проведено заходи з гармонізації, їй належить привернути до цього увагу Комісії, яка негайно перевіряє, чи треба запропонувати належні заходи.
9. Як відступ від процедури, закладеної в статтях III-265 та III-266, Комісія чи будь-яка держава-член можуть передати справу безпосередньо до Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені в цій статті.
10. Заходи з гармонізації, зазначені в цій статті, в належних випадках містять захисне застереження, що вповноважує держави-члени робити, з однієї чи кількох неекономічних причин, зазначених у статті III-43, тимчасові кроки, що підлягають процедурі контролю Союзу.
Стаття III-66
Якщо Комісія встановлює, що розбіжності між положеннями, закладеними в законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, спотворюють умови конкуренції на внутрішньому ринку, і що таке спотворення треба усунути, вона провадить консультації з зацікавленими державами-членами.
Якщо після консультацій сторони не дійшли згоди, європейські рамкові закони усувають дотичні спотворення. Може бути ухвалено будь-які інші доцільні заходи, обумовлені в Конституції.
Стаття III-67
1. Якщо є підстави побоюватися, що ухвалення чи зміна національних положень, закладених у законі, підзаконному чи адміністративному акті, може спричинити спотворення в сенсі статті III-66, то державі-членові, що має такий намір, належить провести консультації з Комісією. Після консультацій з державами-членами Комісія скеровує зацікавленим державам-членам рекомендацію про заходи, що їх може бути доцільно вжити, аби уникнути цього спотворення.
2. Якщо держава-член, що має намір впровадити чи змінити власні положення, недотримується рекомендації Комісії, інші держави-члени не зобов'язані, на підставі статті III-66, змінювати своїх національних положень, щоб усунути такі спотворення. Статтю III-66 не належить застосовувати, якщо держава-член, яка проігнорувала рекомендацію Комісії, спричиняє спотворення, що завдає шкоди лише їй.
Стаття III-68
Запроваджуючи внутрішній ринок, заходи щодо впровадження європейських інструментів, що забезпечують однаковий захист прав інтелектуальної власності в усьому Союзі та створюють централізовані загальносоюзні системи надавання дозволу, координування та нагляду, належить запроваджувати в європейських законах та європейських рамкових законах.
Європейський закон Ради Міністрів запроваджує мовне впорядкування європейських інструментів. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.
Підрозділ II
ЕКОНОМІЧНА ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА
Стаття III-69
1. Заради мети, що її сформульовано в статті I-3, діяльність держав-членів та Союзу охоплює, як обумовлено в Конституції, запровадження економічної політики на грунті близької координації економічних політик держав-членів, внутрішнього ринку та визначення спільної мети. Цю політику належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.
2. Паралельно до зазначеного вище, як обумовлено в Конституції та згідно зі сформульованими в ній процедурами, така діяльність охоплює єдину валюту - євро, та визначання й впровадження єдиної грошово-кредитної політики та політики обмінного курсу з головною метою підтримувати цінову стабільність та, без порушення цієї мети, сприяти загальним економічним політикам Союзу згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.
3. Цю діяльність держав-членів та Союзу належить провадити, дотримуючися таких засадничих принципів: стабільні ціни, міцні національні фінанси та валютні умови, стабільний баланс платежів.
СЕКЦІЯ 1
Економічна політика
Стаття III-70
Держави-члени провадять свої економічні політики, щоб сприяти досягненню мети Союзу, визначеної у статті I-3, та в контексті загальних настанов, зазначених у частині другій статті III-71. Держави-члени та Союз діють згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному використанню ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті III-69.
Стаття III-71
1. Держави-члени вважають свої економічні політики предметом спільного інтересу та координують їх у рамках Ради Міністрів згідно зі статтею III-70.
2. Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії, розробляє проект загальних настанов економічних політик держав-членів та Союзу й доповідає його Європейській Раді.
Європейська Рада, на підставі доповіді Ради Міністрів, обговорює висновки щодо загальних настанов економічних політик держав-членів та Союзу. На підставі зазначених висновків Рада Міністрів ухвалює рекомендацію з формулюванням цих загальних настанов і повідомляє Європейський Парламент про свою рекомендацію.
3. Щоб забезпечити ближчу координацію економічних політик та стабільну конвергенцію економічного функціювання держав-членів, Рада Міністрів, на підставі поданих доповідей Комісії, стежить за економічним розвитком кожної держави-члена і Союзу та за згідністю економічних політик із загальними настановами, зазначеними в частині другій, і регулярно оцінює загальну ситуацію.
На цілі такого різнобічного нагляду, державам-членам належить надавати Комісії інформацію про свої важливі кроки у сфері економічної політики та іншу інформацію, яку вони вважають за потрібне надати.
4. Якщо за процедурою, зазначеною в частині третій, встановлено, що економічну політику держави-члена не узгіднено з загальними настановами, зазначеними в частині другій, чи що вона загрожує належному функціюванню економічного та валютного союзу, Комісія може надіслати зацікавленій державі-членові попередження. Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії, може надіслати зацікавленій державі-членові потрібні рекомендації. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може вирішити оприлюднити свої рекомендації.
У межах цієї частини Раді Міністрів належить діяти без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена; кваліфікованою більшістю є більшість голосів інших держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих їхнього населення.
5. Голова Ради Міністрів та Комісія доповідають Європейському Парламентові про результати різнобічного нагляду. Голову Ради Міністрів може бути запрошено до компетентного комітету Європейського Парламенту, якщо Рада Міністрів оприлюднила свої рекомендації.
6. Європейські закони закладають докладні Правила процедури різнобічного нагляду, зазначеної в частинах третій та четвертій.
Стаття III-72
1. Без порушення будь-яких інших процедур, обумовлених у Конституції, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейське рішення, що закладає заходи, доречні за даної економічної ситуації, зокрема у випадку серйозних ускладнень у постачанні деяких товарів.
2. Якщо держава-член перебуває у складному становищі чи їй загрожує надскладне становище, спричинене стихійним лихом чи надзвичайними обставинами поза її контролем, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити європейське рішення, яким, за певних умов, надає зацікавленій державі-членові фінансову допомогу від імені Союзу. Голова Ради Міністрів повідомляє про ухвалене рішення Європейський Парламент.
Стаття III-73
1. Заборонено надавати кредит на покриття дефіциту чи будь-які інші кредити Європейського Центрального Банку чи центральних банків держав-членів (далі "національні центральні банки") інституціям, органам чи агенціям Союзу, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, діяльність яких регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів. Європейському Центральному Банкові та національним центральним банкам заборонено безпосередньо у них купувати боргові зобов'язання.
2. Першу частину не належить застосовувати до кредитних установ, що є державною власністю та яким національні центральні банки та Європейський Центральний Банк надають, у контексті надання грошових резервів центральних банків, однаковий з приватними кредитними установами режим.
Стаття III-74
1. Заборонено будь-які заходи чи положення, не обгрунтовані розсудливим аналізом, що надають привілейований доступ до фінансових установ інституціям, органам чи агенціям Союзу, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, діяльність яких регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів.
2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти чи європейські рішення, що конкретизують означення випадків застосування заборони, зазначеної в частині першій. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.
Стаття III-75
1. Союз не несе відповідальності й не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, діяльність яких регулює публічне право, чи державних підприємств будь-якої держави-члена, без порушення взаємних фінансових гарантій щодо спільного виконання окремого проекту. Держава-член не несе відповідальності й не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, чию діяльність регулює публічне право, чи державних підприємств іншої держави-члена, без порушення взаємних фінансових гарантій щодо спільного виконання окремого проекту.
2. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти чи європейські рішення, що конкретизують означення випадків застосування заборони, зазначеної в статті III-73 та в цій статті. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.
Стаття III-76
1. Державам-членам належить уникати надмірного державного дефіциту.
2. Комісія стежить за розвитком бюджетної ситуації та розміром державного боргу в державах-членах, щоб виявити значні помилки. Зокрема, вона наглядає за дотриманням бюджетної дисципліни на підставі таких двох критеріїв:
(a) чи відношення запланованого чи фактичного державного дефіциту до валового внутрішнього продукту перевищує контрольне значення, хіба що:
(i) це відношення істотно й тягло меншало й досягло значення, близького до контрольного значення;
(ii) чи, навпаки, надвишок над контрольним значенням є випадковим і тимчасовим, а відношення лишається близьким до контрольного значення;
(b) чи відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту перевищує контрольне значення, хіба що таке відношення достатньою мірою меншає та в задовільному темпі наближається до контрольного значення.
Контрольне значення визначено в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту ( 994_631 ).
3. Якщо держава-член не виконує вимог за одним чи обома зазначеними критеріями, Комісія готує доповідь. У доповіді Комісії належить також враховувати, чи державний дефіцит перевищує інвестиційні державні видатки, та враховувати всі інші дотичні фактори, зокрема середньостроковий економічний та бюджетний стан держави-члена.
Комісія може також підготувати доповідь, якщо вона вважає, що в державі-члені є ризик надмірного дефіциту попри те, що вимоги за цими критеріями виконано.
4. Економіко-фінансовий комітет готує висновок щодо доповіді Комісії.
5. Якщо Комісія вважає, що в державі-члені наявний чи може виникнути надмірний дефіцит, вона надсилає зацікавленій державі-членові висновок.
6. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, після розгляду будь-яких зауваг, що їх зацікавлена держава-член бажає зробити, та після загального оцінювання ситуації, вирішує, чи існує надмірний дефіцит. У такому разі вона, за тою самою процедурою, ухвалює рекомендації, адресовані зацікавленій державі-членові, аби виправити цю ситуацію протягом визначеного строку. За винятком частини восьмої, ці рекомендації не належить оприлюднювати.
У межах цієї частини Раді Міністрів належить діяти без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена; кваліфікованою більшістю є більшість голосів інших держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих їхнього населення.
7. Рада Міністрів, за рекомендацією Комісії, ухвалює європейські рішення та рекомендації, зазначені в частинах восьмій - одинадцятій. Вона діє без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена; кваліфікованою більшістю є більшість голосів інших держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих їхнього населення.
8. У разі, коли Рада Міністрів встановлює, що протягом закладеного строку не вжито ефективних заходів у відповідь на її рекомендації, вона може оприлюднити свої рекомендації.
9. Якщо держава-член далі не реалізує рекомендацій Ради Міністрів, Рада Міністрів може ухвалити європейське рішення зі зверненням до держави-члена про потребу, протягом визначеного строку, зробити кроки на зниження дефіциту, які визнано потрібними, щоб виправити ситуацію.
У такому разі, аби перевірити, чи зацікавлена держава-член докладає зусиль, спрямованих на виправлення ситуації, Рада Міністрів може вимагати від неї подавати доповіді за визначеним розкладом.
10. Поки держава-член не дотримується європейського рішення, ухваленого згідно з частиною дев'ятою, Рада Міністрів може вирішити вжити чи, за певних обставин, підсилити дію одного чи кількох таких заходів:
(a) вимагати, щоб зацікавлена держава-член оприлюднила додаткову інформацію, яку визначає Рада Міністрів, перед емісією облігацій та інших цінних паперів;
(b) закликати Європейський інвестиційний банк переглянути його позикову політику щодо зацікавленої держави-члена;
(c) вимагати, щоб зацікавлена держава-член внесла до Союзу безвідсотковий депозит належного розміру, поки Рада Міністрів не вирішить, що надмірний дефіцит усунуто;
(d) накладати штрафи належних розмірів.
Голова Ради Міністрів повідомляє Європейський Парламент про ухвалені заходи.
11. Рада Міністрів скасовує деякі чи всі заходи, зазначені в частині шостій та частинах восьмій - десятій, якщо вважає, що надмірний дефіцит у зацікавленій державі-члені усунуто. Якщо Рада Міністрів попередньо оприлюднила рекомендації, вона відразу по скасуванні рішення за частиною восьмою прилюдно повідомляє, що в зацікавленій державі-члені вже нема надмірного дефіциту.
12. Права на подання позову, обумовлені в статтях III-265 та III-266, не можна здійснювати в рамках частин від першої до шостої, восьмої та дев'ятої.
13. Дальші положення щодо виконання процедури, викладеної в цій статті, сформульовано в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту ( 994_631 ).
Європейський закон Ради Міністрів закладає належні заходи, що скасовують зазначений Протокол ( 994_631 ). Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та Європейським Центральним Банком.
З урахуванням інших положень цієї частини, Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, ухвалює європейські регламенти чи європейські рішення, що закладають докладні правила та означення щодо застосування зазначеного Протоколу ( 994_631 ). Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом.
СЕКЦІЯ 2
Грошово-кредитна політика
Стаття III-77
1. Головною метою Європейської системи центральних банків є підтримувати цінову стабільність. Без порушення цієї мети, Європейська система центральних банків сприяє загальним економічним політикам Союзу заради досягнення його мети, визначеної в статті I-3. Європейська система центральних банків діє згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи якнайефективнішому розподілові ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті III-69.
2. Засадничими завданнями Європейської системи центральних банків є:
(a) визначати та виконувати грошово-кредитну політику Союзу;
(b) провадити валютні операції, що є згідними зі статтею III-228;
(c) утримувати офіційні валютні резерви держав-членів та керувати ними;
(d) сприяти безперешкодному функціюванню платіжних систем.
3. Абзац (c) частини другої є таким, що не перешкоджає урядам держав-членів утримувати обігові валютні активи та керувати ними.
4. Належить отримувати консультації Європейського Центрального Банку:
(a) стосовно будь-яких пропозицій щодо актів Союзу у сферах його компетенції;
(b) національним органам влади стосовно будь-якого проекту законодавчого положення у сферах його компетенції, проте в межах і за умов, що їх формулює Рада Міністрів згідно з процедурою, закладеною в частині шостій статті III-79.
Європейський Центральний Банк може подавати висновки інституціям, органам та агенціям Союзу чи національним органам влади з питань, що належать до сфер його компетенції.
5. Європейська система центральних банків сприяє безперешкодному впровадженню політик, що їх здійснюють компетентні органи стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних установ та стабільності фінансової системи.
6. Європейські закони можуть покладати на Європейський Центральний Банк окремі завдання щодо політик стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних та інших фінансових установ, за винятком страховиків. Такі закони належить ухвалювати після консультацій з Європейським Центральним Банком.
Стаття III-78
1. Європейський Центральний Банк має виключне право давати дозвіл на емісію банкнот євро в Союзі. Банкноти євро можуть емітувати Європейський Центральний Банк та національні центральні банки. Лише банкноти, що їх емітували Європейський Центральний Банк та національні центральні банки, мають статус законного платіжного засобу в Союзі.
2. Держави-члени можуть емітувати монети євро з урахуванням обсягу емісії, що його схвалює Європейський Центральний Банк. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалювати європейські регламенти, що закладають заходи гармонізації номіналів і технічних характеристик усіх монет, призначених до обігу, в обсязі, потрібному, щоб забезпечити їх безперешкодний обіг у межах Союзу. Раді Міністрів належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом та Європейським Центральним Банком.
Стаття III-79
1. Європейську систему центральних банків складають Європейський Центральний Банк та національні центральні банки.
2. Європейський Центральний Банк є суб'єктом права.
3. Європейською системою центральних банків керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені приймати рішення. Цими органами є Керівна Рада та Правління.
4. Статут Європейської системи центральних банків закладено в Протоколі про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ).
5. Європейські закони можуть вносити зміни до пунктів 5.1, 5.2 та 5.3 статті 5, статей 17 та 18, пункту 19.1 статті 19, статей 22, 23, 24, 26, пунктів 32.2, 32.3, 32.4 та 32.6 статті 32, абзацу (a) пункту 33.1 статті 33 та статті 36 Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ):
(a) на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком;
(b) за рекомендацією Європейського Центрального Банку після консультацій з Комісією.
6. Раді Міністрів належить ухвалювати європейські регламенти та європейські рішення, що закладають заходи, зазначені в статті 4, пункті 5.4 статті 5, пункті 19.2 статті 19, статті 20, пункті 28.1 статті 28, пункті 29.2 статті 29, пункті 30.4 статті 30 та пункті 34.3 статті 34 Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ). Їй належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом:
(a) на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком;
(b) за рекомендацією Європейського Центрального Банку після консультацій з Комісією.
Стаття III-80
Здійснюючи повноваження, завдання та обов'язки, що покладають на них Конституція та Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ), Європейському Центральному Банкові, національним центральним банкам та будь-яким членам їхніх органів, уповноважених ухвалювати рішення, не належить звертатися по чи виконувати вказівки від інституцій, органів чи агенцій Союзу, будь-якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу. Інституції, органи чи агенції Союзу та уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання шанувати цей принцип і не прагнути впливати на членів органів Європейського Центрального Банку чи національних центральних банків, уповноважених приймати рішення, під час виконання їхніх завдань.
Стаття III-81
Кожній державі-членові належить забезпечити сумісність свого національного законодавства, зокрема установчих документів національного центрального банку, з цією Конституцією та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ).
Стаття III-82
1. Щоб виконати завдання, що їх доручено Європейській системі центральних банків, Європейському Центральному Банкові, згідно з Конституцією та за умов, закладених у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ), належить ухвалювати:
(a) європейські регламенти тією мірою, якою це потрібно, щоб виконати завдання, визначені в абзаці першому пункту 3.1 статті 3, пункті 19.1 статті 19, статті 22 та пункті 25.2 статті 25 Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ), та у випадках, що їх закладають європейські регламенти та європейські рішення, зазначені в частині шостій статті III-79;
(b) європейські рішення, потрібні, щоб виконати завдання, що їх доручено Європейській системі центральних банків за Конституцією та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 );
(c) рекомендації та висновки.
2. Європейський Центральний Банк може вирішити оприлюднити свої європейські рішення, рекомендації та висновки.
3. Раді Міністрів, за закладеною в частині шостій статті III-79 процедурою, належить ухвалювати європейські регламенти, що запроваджують межі та умови, за яких Європейському Центральному Банкові надано право накладати штрафи чи пеню на підприємства за недотримання зобов'язань, що випливають із його європейських регламентів та європейських рішень.
Стаття III-83
Без порушення повноважень Європейського Центрального Банку, європейський закон чи європейський рамковий закон закладають заходи, потрібні для використання євро як єдиної валюти держав-членів. Такий закон чи рамковий закон належить ухвалювати після консультацій з Європейським Центральним Банком.
СЕКЦІЯ 3
Інституційні положення
Стаття III-84
1. До складу Керівної Ради Європейського Центрального Банку входять члени Правління Європейського Центрального Банку та керівники національних центральних банків держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, зазначений у статті III-91.
2. (a) До складу Правління входять Голова, Заступник голови та чотири інші члени.
(b) Голову, Заступника голови та інших членів Правління призначають уряди держав-членів за спільною згодою на рівні голів держав чи урядів, за рекомендацією Ради Міністрів та після її консультацій з Європейським Парламентом та Керівною Радою Європейського Центрального Банку, з осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в грошово-кредитній та банківській сферах.
Їх призначають на строк вісім років без права перепризначення. Членами Правління можуть бути лише громадяни держав-членів.
Стаття III-85
1. Голова Ради Міністрів та член Комісії можуть брати участь у засіданнях Керівної Ради Європейського Центрального Банку без права голосу.
Голова Ради Міністрів може подати Керівній Раді Європейського Центрального Банку пропозицію до обговорення.
2. Голову Європейського Центрального Банку запрошують взяти участь у засіданнях Ради Міністрів, коли вона обговорює питання, дотичні до мети й завдань Європейської системи центральних банків.
3. Європейський Центральний Банк подає річну доповідь про діяльність Європейської системи центральних банків і про грошово-кредитну політику в минулому й поточному роках Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії, а також Європейській Раді. Голова Європейського Центрального Банку представляє цю доповідь Раді Міністрів та Європейському Парламентові, що може на цій підставі провести загальну дискусію.
Голову Європейського Центрального Банку та інших членів Правління, на запит Європейського Парламенту чи з їхньої власної ініціативи, можуть заслухати компетентні комітети Європейського Парламенту.
Стаття III-86
1. Цим створено Економіко-фінансовий комітет, щоб сприяти координації політик держав-членів у повному обсязі, потрібному для функціювання внутрішнього ринку.
2. Завдання Комітету є такі:
(a) на запит Ради Міністрів, Комісії чи з власної ініціативи готувати висновки та подавати їх цим інституціям;
(b) стежити за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Союзі й регулярно доповідати про неї Раді Міністрів та Комісії, зокрема з питань фінансових стосунків з третіми країнами та міжнародними інституціями;
(c) без порушення статті III-247, сприяти готуванню роботи Ради Міністрів, зазначеної у статті III-48, частинах другій, третій, четвертій та шостій статті III-71, статтях III-72, III-74, III-75 та III-76, частині шостій статті III-77, частині другій статті III-78, частинах п'ятій та шостій статті III-79, статтях III-83 та III-90, частинах другій та третій статті III-92, статті III-95, частинах другій та третій статті III-96 та статтях III-226 та III-228, а також виконувати інші дорадчі та підготовчі завдання, що покладає на нього Рада Міністрів;
(d) перевіряти, щонайменше один раз на рік, ситуацію в сфері пересування капіталу та свободи платежів, що постають на підставі застосування Конституції та актів Союзу; перевіряти належить всі заходи, пов'язані з пересуванням капіталу та платежів. Комітет звітує Комісії та Раді Міністрів про результати цієї перевірки.
Держави-члени, Комісія та Європейський Центральний Банк призначають не більше, ніж по два члени Комітету.
3. Раді Міністрів, на пропозицію Комісії, належить ухвалити європейське рішення, в якому закласти докладні положення щодо складу Економіко-фінансового комітету. Їй належить діяти після консультацій з Європейським Центральним Банком та Комітетом. Голові Ради Міністрів належить інформувати про це рішення Європейський Парламент.
4. Додатково до завдань, сформульованих у частині другій, якщо і доти, доки є зазначені у статті III-91 держави-члени, щодо яких чинний відступ. Комітетові належить стежити за грошово-кредитною й фінансовою ситуацією та загальною системою платежів у таких державах-членах і регулярно доповідати з цих питань Раді Міністрів та Комісії.
Стаття III-87
Щодо питань, що їх регулюють частина четверта статті III-71, стаття III-76 за винятком частини тринадцятої, статті III-83, III-90 та III-91, частина третя статті III-92 та стаття III-228, Рада Міністрів чи держава-член можуть звернутися до Комісії з запитом надати рекомендацію чи пропозицію, як буде доцільно. Комісії належить вивчити цей запит і невідкладно подати свої висновки Раді Міністрів.
СЕКЦІЯ 3А
Окремі положення щодо держав-членів, що входять до простору євро
Стаття III-88
1. Аби забезпечити належне функціювання економічного та валютного союзу та згідно з дотичними положеннями Конституції щодо держав-членів, що є членами простору євро, належить ухвалити окремі заходи:
(a) щоб посилити координацію їхньої бюджетної дисципліни та нагляду за нею;
(b) щоб сформулювати настанови щодо економічної політики цих держав і водночас забезпечити їхню сумісність з настановами, ухваленими для всього Союзу, та нагляд за ними.
2. Щодо заходів, сформульованих у частині першій, належить голосувати лише членам Ради Міністрів, які представляють держави-члени, що належать до простору євро. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-членів, що належать до простору євро, які представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав. Якщо ухвалення певного акта потребує одностайності, то потрібна одностайність цих членів Ради Міністрів.
Стаття III-89
Положення про засідання міністрів держав-членів, що належать до простору євро, належить закласти в Протоколі про Групу євро.
Стаття III-90
1. Аби забезпечити місце євро в міжнародній валютній системі, Раді Міністрів, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Центральним Банком, належить ухвалити європейське рішення, що встановить спільні позиції з питань особливого інтересу у сфері економічного та валютного союзу в рамках компетентних міжнародних фінансових установ та конференцій.
2. Щодо заходів, зазначених у частині першій, належить голосувати лише членам Ради Міністрів, які представляють держави-члени, що належать до простору євро. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-членів, що належать до простору євро, які представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав. Якщо ухвалення певного акта потребує одностайності, то потрібна одностайність цих членів Ради Міністрів.
3. Рада Міністрів, на пропозицію Комісії, може ухвалити належні заходи, щоб забезпечити єдине представництво в міжнародних фінансових установах та на конференціях. Належить застосовувати процедурні положення частин першої та другої.
СЕКЦІЯ 4