Окремі положення про здійснення спільної безпекової та оборонної політики
1. Спільна безпекова та оборонна політика є невідокремною частиною спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона забезпечує Союзові оперативну спроможність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН ( 995_010 ). Ці завдання належить виконувати, використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени.
2. Спільна безпекова та оборонна політика охоплює поступове формування спільної оборонної політики Союзу. Це приведе до спільної оборони, якщо так одностайно вирішить Європейська Рада. У такому разі Європейська Рада рекомендує державам-членам ухвалити це рішення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.
Політика Союзу згідно з цією статтею не порушує особливого характеру безпекової та оборонної політики окремих держав-членів та шанує зобов'язання певних держав-членів, що вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного договору згідно з умовами Північноатлантичного договору ( 950_008 ) та узгідненою в цих рамках спільною безпековою та оборонною політикою.
3. Держави-члени надають під оруду Союзу цивільні та військові ресурси, щоб здійснювати спільну безпекову та оборонну політику, і так сприяють досягненню мети, що її визначає Рада Міністрів. Ті держави-члени, що разом створюють багатонаціональні сили, також можуть надавати їх під оруду спільної безпекової та оборонної політики.
Держави-члени беруть зобов'язання поступово підвищувати свій військовий потенціал. Щоб визначати оперативні потреби, сприяти заходам, спрямованим задовольнити ці потреби, окреслюванню та, в разі потреби, здійснюванню будь-яких заходів, що зміцнюють промислову та технологічну базу оборонного сектора, брати участь у формуванні європейської політики у сфері військового потенціалу та озброєння, та допомагати Раді Міністрів оцінювати рівень удосконалення військового потенціалу, створено Європейську агенцію з озброєння, досліджень та військового потенціалу.
4. Європейські рішення про реалізацію спільної безпекової та оборонної політики, зокрема рішення про започаткування місій згідно з цією статтею, ухвалює одностайно Рада Міністрів на підставі пропозиції Міністра закордонних справ Союзу чи держави-члена. Міністр закордонних справ Союзу, в належних випадках разом із Комісією, може пропонувати використовувати і національні засоби, і інструменти Союзу.
5. Рада Міністрів може доручити групі держав-членів здійснити місію в рамках Союзу, заради захисту вартостей Союзу та служіння його інтересам. Здійснення таких місій регулює стаття III-211.
6. Держави-члени, чий військовий потенціал задовольняє вищі критерії, та які взяли одна щодо одної більші взаємні зобов'язання в цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запроваджують структурну співпрацю в рамках Союзу. Цю співпрацю регулюють положення статті III-213.
7. До того часу, коли Європейська Рада ухвалить рішення згідно з частиною другою цієї статті, в рамках Союзу належить запровадити ближчу співпрацю в питаннях взаємної оборони. У межах цієї співпраці, якщо одна з держав-членів, що бере участь у співпраці, зазнає збройної агресії на її території, іншим державам-членам, що є учасницями співпраці, належить усіма можливими військовими та іншими засобами допомагати та сприяти їй згідно зі статтею 51 Статуту ООН ( 995_010 ). Держави-учасниці здійснюють ближчу співпрацю у сфері взаємної оборони у близькій співпраці з Організацією Північноатлантичного договору. Докладні положення про участь у цій співпраці, її функціювання та дотичні процедури виробляння рішень сформульовано в статті III-214.
8. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та підставового вибору в галузі спільної безпекової та оборонної політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.