Окремі положення про здійснення спільної зовнішньої та безпекової політики
1. Європейський Союз здійснює спільну зовнішню та безпекову політику на засадах взаємної політичної солідарності держав-членів, окреслювання питань загального інтересу й досягання дедалі вищого ступеня збіжності дій держав-членів.
2. Європейська Рада окреслює стратегічні інтереси Союзу та визначає мету його спільної зовнішньої та безпекової політики. Рада Міністрів формує цю політику в рамках стратегічних настанов Європейської Ради та згідно з положеннями Частини III.
3. Європейська Рада та Рада Міністрів ухвалюють потрібні європейські рішення.
4. Спільну зовнішню та безпекову політику здійснює Міністр закордонних справ Союзу та держави-члени, застосовуючи національні засоби та засоби Союзу.
5. Держави-члени, щоб визначити спільний підхід, провадять між собою, в рамках Європейської Ради та Ради Міністрів, консультації з усіх питань зовнішньої та безпекової політики, що становлять загальний інтерес. Перш ніж чинити будь-які дії на міжнародній арені чи перебирати на себе будь-які зобов'язання, що можуть вплинути на інтереси Союзу, кожній державі-членові належить провести консультації з іншими державами-членами в рамках Європейської Ради чи Ради Міністрів. Держави-члени збіжністю своїх дій забезпечують спроможність Союзу стверджувати свої інтереси та вартості на міжнародній арені. Держави-члени виявляють взаємну солідарність.
6. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та пріоритетів у галузі спільної зовнішньої та безпекової політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.
7. Європейські рішення щодо спільної зовнішньої та безпекової політики ухвалюють Європейська Рада та Рада Міністрів одностайно, крім випадків, зазначених у Частині III. Європейська Рада та Рада Міністрів діють на пропозицію держави-члена, Міністра закордонних справ Союзу, чи цього Міністра за підтримки Комісії. Європейські закони та європейські рамкові закони виключено.
8. Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення про те, що Раді Міністрів належить діяти кваліфікованою більшістю в інших випадках, крім зазначених у Частині III.