УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 0610/1-81/2011
провадження № 51-2428км26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_7 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 8 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2012 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Ярославль РФ, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 190 КК.
Обставини справи та зміст судових рішень
Вироком районного суду ОСОБА_7 : за ч. 4 ст. 190 КК засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місцяців з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 209 КК виправдано за відсутністю в її діях складу злочину.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 на початку 2006 року, будучи засновником та директором МП «Стандарт», діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , з метою шахрайського заволодіння грошовими коштами ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» запропонувала директору вказаного товариства ОСОБА_9 взяти участь у приватизації та викупі майна Коростенської міської ради, а саме цілісного майнового комплексу, який включає в себе 23 об`єкти нерухомості у м. Коростені.
Згідно з попередньою домовленістю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не маючи на меті виконання будь-яких цивільно-правових зобов`язань, запропонували ОСОБА_9 надати грошові кошти у розмірі 2 986 440 грн для викупу нерухомого майна та забезпечення виконання МП «Стандарт» соціальної програми м. Коростень, при цьому запевнивши останнього, що після завершення процедури приватизації майна ОСОБА_7 , як директор вказаного підприємства, відчужить його за договором купівлі-продажу новоствореному підприємству ТОВ «Стандарт-К», засновниками якого будуть, окрім ОСОБА_8 , ще ОСОБА_9 та його бізнес-партнер ОСОБА_10 , яким не були відомі злочинні наміри засуджених.
2 березня 2006 року директор ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» - ОСОБА_9 уклав з ОСОБА_7 , яка була директором МП «Стандарт», угоду про наміри, де були визначені основні етапи взаємодії з приватизації цілісного майнового комплексу, зокрема те, що ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» надає кошти для викупу комунального майна у Коростенської міської ради, а МП «Стандарт», після набуття права власності на майно, відчужить його на користь нового підприємства ТОВ «Стандарт-К».
У квітні 2006 року ОСОБА_9 , ОСОБА_8 і ОСОБА_7 досягли усної згоди, що до вказаного процесу викупу майна буде також залучено ТОВ «МБ ГРОУП», директором якого є ОСОБА_11 , яке у свою чергу також надасть грошові кошти для викупу зазначеного комунального майна у громади м. Коростеня.
Далі, 21 квітня 2006 року ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , уклала з Коростенською міською радою договори купівлі-продажу комунального майна на 12 об`єктів нерухомості у м. Коростені.
У період з 11 по 12 травня 2006 року МП «Стандарт» набуло права власності на 22 певних об`єкти нерухомості у м. Коростені, про що було відомо ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .
У період з 17 травня по 13 червня 2006 року, згідно з попередньою домовленістю, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також ОСОБА_9 і ОСОБА_10 було створено ТОВ «Стандарт-К», директором якого було призначено ОСОБА_8
19 травня 2006 року з метою виконання попередньої усної домовленості ОСОБА_9 , будучи введеним в оману, не підозрюючи про злочинні наміри ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи від імені підприємства ТОВ «Ріел Істейт Індепендент», надав МП «Стандарт» фінансову допомогу в розмірі 1 493 220 грн, перерахувавши вказану суму на розрахунковий рахунок МП «Стандарт». 22 травня 2006 року вказані кошти ОСОБА_7 перерахувала на розрахунковий рахунок Коростенської міської ради як платіж за договором купівлі-продажу комунального майна.
У травні - серпні 2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою, приховуючи від ОСОБА_9 та ОСОБА_11 факт набуття права власності МП «Стандарт» на об`єкти нерухомості, з метою доведення свого злочинного умислу, направленого на шахрайське заволодіння іншою частиною грошових коштів, належних ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» та ТОВ «МБ ГРОУП», необхідних для завершення оплати за викуплене ними майно, не маючи на меті виконання своїх цивільно-правових зобов`язань, запевнили останніх надати їм додаткові кошти на придбання об`єктів нерухомості. У результаті цього 18 липня 2006 року ОСОБА_9 уклав угоду з ОСОБА_8 про купівлю-продаж 13 об`єктів нерухомості у м. Коростень, а наступного дня перерахував грошові кошти в розмірі 1 493 220 грн з розрахункового рахунку ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» на розрахунковий рахунок ТОВ «Стандарт-К», після чого ОСОБА_8 вказану суму перевів на рахунок МП «Стандарт», а ОСОБА_7 у свою чергу перерахувала грошові кошти на рахунок виконавчого комітету Коростенської міської ради.
4 серпня 2006 року ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , діючи від імені ТОВ «Стандарт-К» та ТОВ «МБ ГРОУП» відповідно, уклали договір купівлі-продажу 12 об`єктів нерухомості у м. Коростень, і цього ж дня останній, будучи введеним в оману ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо виконання останніми своїх обов`язків, передбачених укладеними договорами, перерахував з розрахункового рахунку ТОВ «МБ ГРОУП» на рахунок МП «Стандарт» кошти в сумі 502 404 грн, а на рахунок ТОВ «Стандарт-К» - у сумі 990 816 грн. Після цього 07 серпня 2006 року ОСОБА_8 перерахував з рахунку ТОВ «Стандарт-К» на рахунок МП «Стандарт» грошові кошти, отримані від ТОВ «МБ ГРОУП», а ОСОБА_7 отримані грошові кошти в сумі 1 493 220 грн перерахувала на рахунок Управління економіки як оплату за об`єкти приватизації згідно з договором від 21 квітня 2006 року.
Після цього ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , уступила корпоративні права на управління справами МП «Стандарт» - ОСОБА_12 , якому не повідомлялось про наявність цивільно-правових зобов`язань цього підприємства перед ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» та ТОВ «МБ ГРОУП» в особі ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , які надали грошові кошти по 1 493 220 грн кожен на придбання об`єктів нерухомості у м. Коростені, чим унеможливила в подальшому виконання домовленості, укладеної між нею і ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_9 і ОСОБА_11 з іншої, цим самим спричинивши вказаним товариствам матеріальну шкоду на загальну суму 2 986 440 грн, що є особливо великим розміром.
Апеляційний суд змінив вирок районного суду в частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2013 року залишив без зміни вищевказані судові рішення, а касаційні скарги засуджених - без задоволення.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 травня 2025 року у справі «Гур`янова проти України», яке набуло статусу остаточного, констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з недотриманням принципу рівності сторін під час розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_7 у Вищому спеціалізованому суді України.
Суд у своєму рішенні зазначив, що заявниця перебувала під повним контролем держави, тому держава була зобов`язана належним чином повідомити заявницю про дату та час проведення засідання касаційного суду. Однак органи державної влади не виконали цього обов`язку, надіславши повістку до іншої установи виконання покарань. 11 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України надіслав повістку до установи виконання покарань № 8, хоча у лютому 2013 року заявницю вже перевели з установи виконання покарань № 8 до виправної колонії № 54. Як наслідок, вона отримала повістку лише 17 квітня 2013 року і тому не змогла бути присутньою у засіданні, навести свої аргументи та спростувати твердження прокурора.
Відтак, Суд постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 900 євро та додаткову суму будь-якого податку, що може нараховуватись як відшкодування моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 травня 2026 року задовольнила заяву захисника ОСОБА_6 , котрий діє в інтересах ОСОБА_7 , про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року, скасувала вказане судове рішення, а справу направила на новий касаційний розгляд до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 , даючи свою оцінку доказам у справі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та її особі внаслідок суворості, просить змінити судові рішення, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням.
Не погоджується з оцінкою доказів, покладених в основу обвинувачення, оскільки на переконання ОСОБА_7 , зібрані у ході досудового розслідування докази, не підтверджують її винуватість у вчиненні інкримінованого злочину, а протилежні висновки суду, що викладені у вироку, є необґрунтованими припущеннями. Стверджує, що при провадженні досудового слідства і розгляді справи в суді не було встановлено обставини, що підлягають доказуванню в даній кримінальній справі, які визначені у ст. 64 КПК 1960 року. Також вважає, що призначене їй покарання є явно несправедливим внаслідок суворості, оскільки судами належним чином не враховано дані про її особу, та ряд обставин, які дають підстави для пом`якшення такого покарання. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не проаналізував порушення, допущені місцевим судом, а також всупереч вимогам ст. 377 КПК 1960 року, не перевірив належним чином всіх доводів її апеляційної скарги та відповідей на них не дав. У підсумку, ОСОБА_7 просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду й на підставі положень ст. 75 КК звільнити її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покласти на неї обов`язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу, при цьому просив скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та закрити справу через відсутність в її діях складу інкримінованого злочину. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.
Відповідно до ч. 1 ст. 395 КПК 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
Отже, касаційний суд не перевіряє вироку місцевого суду та рішення апеляційного суду щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
З огляду на викладене, незгода засудженої з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, виходить за межі предмету касаційного розгляду.
З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє й твердження захисника надані ним під час касаційного розгляду справи, оскільки вони не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.
З оскаржуваного вироку вбачається, що місцевий суд з дотриманням указаних вимог кримінально-процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 за конкретним злочином та мотивував свої висновки щодо кваліфікації її дій.
Так, мотивуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 районний суд покликався на фактичні дані за якими встановив обставини, передбачені ч. 1 ст. 64 КПК 1960 року, а саме показання: свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про обставини їх домовленостей із засудженими та укладання попередніх факсимільних договорів про спільні наміри щодо використання через МП «Стандарт» належних цивільним позивачам грошових коштів на загальну суму 2 986 440 грн, з метою викупу об`єктів комунальної власності - магазинів, складів та офісів у м. Коростені та послідуючого сумісного володінням цими об`єктами через новостворене ТОВ «Стандарт-К»; про те, що засуджені не повідомили інвесторів про набуття права власності МП «Стандарт» на об`єкти нерухомості у квітні 2006 року до моменту одержання від інвесторів всіх необхідних грошових коштів на викуп цих об`єктів, та в подальшому відмовилися виконати попередні домовленості та відчужити новоствореному ТОВ «Стандарт-К» викуплені МП «Стандарт» об`єкти нерухомості за надані інвесторами грошові кошти; нездійсненні обіцянки засуджених повернути грошові кошти; свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 про обставини усних та письмових попередніх домовленостей між засудженими та інвесторами ( ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ) про викуп з комунальної власності об`єктів нерухомості та сумісне володіння ними через спільне ТОВ «Стандарт-К», про укладання Коростенською міською радою з МП «Стандарт» в особі ОСОБА_7 договорів купівлі-продажу від 21 квітня 2006 року об`єктів нерухомості - цілісного майнового комплексу (магазинів, складських приміщень), які використовувалися цим підприємством за договором концесії, - у зв`язку із залученням ОСОБА_7 інвесторів в особі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх партнерів, які мали вкласти грошові кошти в сумі біля 3 000 000 грн у приватизацію даного майнового комплексу.
Також суд послався на письмові докази у справі, зокрема дані: письмової угоди про наміри від 2 березня 2006 року, підписаної ОСОБА_9 (Інвестором), та ОСОБА_7 , як директором МП «Стандарт». Зокрема, сторони узгодили основні етапи взаємодії по досягненню загальної мети - приватизації цілісного майнового комплексу, що включає у себе 23 об`єкти нерухомості - певні приміщення магазинів, офісів, складів у м. Коростені, шляхом вкладання інвестиційних коштів Інвестора та (або) задіяних ним третіх осіб у сумі орієнтовно 3 000 000 грн. Також сторони узгодили, що для ведення подальшої фінансово-господарської діяльності цих об`єктів нерухомості буде створено ТОВ «Стандарт-К», у склад учасників якого ввійдуть ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» в особі директора ОСОБА_9 із долею у Статутному фонді (капіталі) у розмірі 53, 5 %, ОСОБА_10 із долею у Статутному фонді (капіталі) у розмірі 31, 5 % та ОСОБА_8 із долею у Статутному фонді (капіталі) у розмірі 15 %. МП «Стандарт» зобов`язувалося належним чином використати всі грошові кошти, одержані від Інвестора та після проведення державної реєстрації договорів купівлі-продажу об`єктів у БТІ м. Коростеня та одержання права власності на об`єкти нерухомості провести їх відчуження на ТОВ «Стандарт-К»; платіжного доручення № 3864 від 19 травня 2006 року, згідно якого директором ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» ОСОБА_9 було переказано з розрахункового рахунку ТОВ «ДКТ ЛТД» на розрахунковий рахунок МП «Стандарт» грошові кошти у розмірі 1 493 220 грн як фінансова допомога.
Суд звернув увагу на те, що згідно показань свідка ОСОБА_20 (міського голови м. Коростеня), 22 травня 2006 року грошові кошти у такій же сумі були переведені директором МП «Стандарт» ОСОБА_7 на розрахунковий рахунок Коростенської міської ради, як перша частина (половина) оплати за придбані об`єкти нерухомості згідно договорів купівлі-продажу комунального майна від 21 квітня 2006 року.
Крім того, відповідно до статуту ТОВ «Стандарт-К», вказане товариство було зареєстровано 13 червня 2006 року, а зміст цього статуту щодо складу учасників та розміру їх часток у статутному фонді повністю відповідає змісту вищевказаної угоди про наміри від 2 березня 2006 року.
Відповідно до попереднього договору № 1/07 від 18 липня 2006 року, підписаного директором ТОВ «Стандарт-К» ОСОБА_8 та директором ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» ОСОБА_9 , сторони домовилися у строк до 1 жовтня 2006 року укласти договір купівлі-продажу 13 певних приміщень магазинів, складів та інших у м. Коростені та дійшли згоди в тому, що Покупець (ТОВ «Ріел Істейт Індепендент») у строк до 1 серпня 2006 року в рахунок належних за Договором купівлі-продажу платежів сплачує Продавцю (ТОВ «Стандарт-К») грошову суму - аванс у розмірі 1 493 220 грн.
При цьому, 19 липня 2006 року грошові кошти в сумі 1 493 220 грн були переведені з розрахункового рахунку ТОВ «Ріел Істейт Індепендент» на особовий рахунок ТОВ «Стандарт-К», а потім на розрахунковий рахунок МП «Стандарт» із вказівкою про призначення платежу «передплата за нерухомість згідно договору 1/07 від 18 липня 2006 року сума 1 493 220 грн».
Як убачається з дослідженого судом попереднього договору № 1/08 від 4 серпня 2006 року, підписаного директором ТОВ «Стандарт-К» ОСОБА_8 та директором ТОВ «МБ ГРОУП» ОСОБА_11 , сторони домовилися у строк до 1 жовтня 2006 року укласти договір купівлі-продажу 2 певних приміщень магазинів у м. Коростені та дійшли згоди в тому, що Покупець (ТОВ «МБ ГРОУП») у строк до 10 серпня 2006 року в рахунок належних за Договором купівлі-продажу платежів сплачує Продавцю (ТОВ «Стандарт-К») грошову суму - аванс у розмірі 990 816 грн.
Згідно з попереднім договором № 2/08 від 4 серпня 2006 року, підписаним директором МП «Стандарт» ОСОБА_7 та директором ТОВ «МБ ГРОУП» ОСОБА_11 , сторони домовилися у строк до 1 жовтня 2006 року укласти договір купівлі-продажу 8 певних приміщень магазинів, офісів та гаражів у м. Коростені та дійшли згоди в тому, що Покупець (ТОВ «МБ ГРОУП») у строк до 10 серпня 2006 року в рахунок належних за Договором купівлі-продажу платежів сплачує Продавцю (МП «Стандарт») грошову суму - аванс у розмірі 502 404 грн.
Далі, 4 серпня 2006 року з розрахункового рахунку ТОВ «МБ ГРОУП» було переказано грошові кошти в сумі 990 816 грн на особовий рахунок ТОВ «Стандарт-К» із вказівкою про призначення платежу «передплата згідно договору 1/08 від 4 серпня 2006 року» та грошові кошти в сумі 502 404 грн на розрахунковий рахунок МП «Стандарт» із вказівкою про призначення платежу «передплата згідно договору 2/08 від 4 серпня 2006 року». У цей же день грошові кошти в сумі 990 816 грн були переказані з рахунку ТОВ «Стандарт-К» на розрахунковий рахунок МП «Стандарт» із вказівкою про призначення платежу «передплата за приміщення магазинів згідно договору».
В подальшому, 7 серпня 2006 року МП «Стандарт» переказало на рахунок управління економіки ГУДКУ у Житомирській області у м. Житомирі 1 493 220 грн із призначенням платежу за 5 об`єктів приватизації.
В судовому засіданні ОСОБА_7 підтвердила ті обставини, що саме ці кошти інвесторів були витрачені МП «Стандарт» на купівлю цілісного майнового комплексу, що складався з магазинів, складських та офісних приміщень у м. Коростені у травні-серпні 2006 року, які вона не мала наміру відчужувати ТОВ «Стандарт-К».
Отже, наведеними фактичними об`єктивними даними про рух грошових коштів та призначення платежів, з врахуванням всіх інших достовірних доказів, безспірно доведено достовірність факту попередніх домовленостей ОСОБА_7 зі свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 про використання засудженою через МП «Стандарт» грошових коштів інвесторів на викуп певних об`єктів нерухомості, що були цілісним майновим комплексом та комунальною власністю м. Коростеня, та їх подальше відчуження ТОВ «Стандарт-К» для використання цих об`єктів нерухомості у сумісній з інвесторами підприємницькій діяльності.
Крім цього, свідок ОСОБА_9 також показав, що якби 19 травня та 4 серпня 2006 року (на момент перерахування інвесторами грошових коштів для викупу майнового комплексу) він знав, що ще 12 травня 2006 року ОСОБА_7 вже були оформлені права власності на всі об`єкти нерухомості в БТІ, він би не зробив цих платежів до фактичного переводу майнового комплексу з балансу МП «Стандарт» на сумісне ТОВ «Стандарт-К». Якби засуджені відмовилися це зробити, він би звернувся до міського голови м. Коростеня та у виконком з вимогою термінового розірвання договорів купівлі-продажу майнового комплексу м. Коростеня з МП «Стандарт».
Отже, ретельно розглянувши та проаналізувавши всі зібрані у справі докази в їх взаємозв`язку, суд умотивовано спростував висунуті ОСОБА_7 на свій захист версію про невинуватість у вчиненні злочину, за який її засуджено та аргументовано визнав неспроможними твердження останньої про те, що вона ніяких шахрайських дій не вчиняла та наміру на заволодіння грошовими коштами товариств не мала.
Відносно того, що засудженою вживались заходи з повернення грошей, зокрема, 502 404 грн вони намагались перевести на рахунок ТОВ «МБ ГРОУП», однак у зв`язку із закриттям рахунку ці грошові кошти були повернуті, то суд розцінив такі показання ОСОБА_7 як форму захисту, пославшись на те, що з моменту заволодіння грошима пройшов значний час - 6 років, протягом якого вони повернуті не були. Крім цього суд зазначив, що як на досудовому слідстві так і при розгляді справи в суді засуджена вказувала, що має намір повернути грошові кошти, однак єдиною перешкодою є та обставина, що їй невідомі рахунки, на які слід їх повернути. Однак, суд звернув увагу на те, що будь-яких дій по поверненню коштів остання не вчиняла, реальних заходів щодо цього не вживала, а навпаки відчужила (разом з іншою особою) частину нерухомого майна, щоб уникнути стягнення, що свідчить про її умисел на заволодіння грошима.
Із вищенаведеними висновками погоджується і суд касаційної інстанції та вважає, що висновки місцевого суду належним чином обґрунтовані, а мотивувальна частина вироку за змістом відповідає вимогам ст. 334 КПК 1960.
Всі покладені в основу обвинувального вироку фактичні дані в силу ст. 65 КПК 1960 року є доказами у кримінальній справі. Порушень визначеного процесуальним законом порядку збирання та подання доказів, на підставі яких суд установив факт наявності оспорюваного суспільно-небезпечного діяння та винуватість у ньому засудженої ОСОБА_7 , колегія суддів під час перевірки справи не виявила.
З огляду на викладене обґрунтованих сумнівів щодо об`єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку, й щодо дотримання судом приписів ст. 67 КПК1960 року у колегії суддів немає.
За таких обставин колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК (заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинені за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах), повністю доведена сукупністю доказів поза розумним сумнівом, та її дії кваліфіковано правильно. Факт того, що засуджена, вчиняючи злочин, діяла за попередньою змовою з іншою особою, з огляду на встановлені судом обставини, у колегії суддів сумнівів не викликає.
Відповідно до змісту ст. 377 КПК 1960 року, ухвала апеляційного суду це рішення вищого суду щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, а тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою.
Окрім додержання інших, передбачених ст. 377 КПК 1960 року вимог, в ухвалі слід проаналізувати і співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи процесуальний закон.
Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції при розгляді апеляцій сторони захисту перевірив зазначені в них доводи (зокрема, про порушення вимог кримінально-процесуального закону під час досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, про відсутність в діянні засудженої складу злочину, суперечливість доказів та інші), дав на них вичерпні відповіді належним чином умотивувавши своє рішення.
Крім того, судом були перевірені та спростовані твердження захисту про некоректність пред`явленого обвинувачення, порушення місцевим судом вимог ст. 258 КПК 1960 року (щодо незмінності складу суду при розгляду справи), непроведення по справі судово-бухгалтерської експертизи, недопустимість як доказів попередніх договорів та інших документів. Мотиви відхилення судом вказаних доводів сторони захисту детально викладені в ухвалі апеляційного суду.
При цьому, апеляційний суд наголосив на тому, що ті обставини, що у березні 2007 року МП «Стандарт» намагалося погасити кредиторську заборгованість перед ТОВ «МБ Гроуп» на суму 502 404 грн та було закрито розрахунковий рахунок ТОВ «Стандарт-К»; що рішенням господарського суду Житомирської області від 19 серпня 2009 року було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Стандарт-К» до МП «Стандарт» про виконання зобов`язань за попереднім договором від 18 липня 2006 року та визнання дійсним цього договору; що ухвалою того ж господарського суду від 25 березня 2008 року було залишено без розгляду позов ТОВ «МБ Гроуп» до МП «Стандарт» про визнання укладеним попереднього договору № 02/08 від 4 серпня 2006 року та спонукання відповідача до виконання умов цього договору, - у зв`язку з неявкою позивача та невиконанням вимог суду про надання оригіналів документів, на яких ґрунтувалися позовні вимоги цього товариства; що у вересні 2012 року на замовлення МПП «Алекс+» суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_24 було зроблено оцінку ринкової вартості викуплених МП «Стандарт» окремих об`єктів майнового комплексу, - не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про доведеність вини засудженої у вчиненні злочину по даній кримінальній справі з огляду на сукупність всіх достовірних доказів по цій справі.
Суд також звернув увагу на те, що на досудовому слідстві та в судовому засіданні ОСОБА_7 з дотриманням вимог КПК 1960 року належним чином роз`яснювались її процесуальні права, в тому числі й право на захист, та у судовому засіданні остання користувалась юридичною допомогою захисника - адвоката ОСОБА_25 .
У підсумку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи, перевірених під час судового слідства. Також суд зазначив, що досудове слідство по даній кримінальній справі проведено достатньо повно та без істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону.
Висновки апеляційного суду по суті апеляцій, усупереч доводам касаційної скарги засудженої, належним чином мотивовані, а ухвала апеляційного суду є достатньо обґрунтованою відповідно до вимог ст. 377 КПК 1960 року, із зазначеними у ній висновками погоджується і колегія суддів.
У процесі перевірки матеріалів кримінальної справи колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, та правильність кваліфікації дій останньої. Отже, твердження захисника, надані ним під час касаційного розгляду справи, про відсутність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого злочину, є неспроможними.
Що стосується доводів засудженої про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та її особі внаслідок суворості, то слід зазначити наступне.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого. Покарання має на меті виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, особу винної, котра раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, одружена, а також врахував стан здоров`я підсудної. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання суд не встановив.
Враховуючи вищенаведені обставини та наслідки злочину, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_7 не можливе без ізоляції від суспільства, та призначив останній за ч. 4 ст. 190 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим судом не в повній мірі було дотримано положень ст. 65 КК та призначено ОСОБА_7 покарання, яке є явно несправедливим внаслідок суворості.
Таким чином, з урахуванням даних про особу засудженої, котра вперше притягується до кримінальної відповідальності, хворіє, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, намагалась відшкодувати завдану злочином шкоду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність пом`якшення розміру призначеного ОСОБА_7 покарання до мінімального, що передбаченого санкцією ч. 4 ст. 190 КК (на момент вчинення злочину). Підстав для застосування положень статей 69, 75 КК апеляційний суд не знайшов.
Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання (5 років позбавлення волі з конфіскацією майна) за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК. Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість, як про це зазначає засуджена, не вбачається.
Отже, з огляду на зміст статей 370, 371 КПК, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону, які би були підставами для скасування судових рішень і могли би вплинути на правильність висновків суду першої інстанції та апеляційного суду, Верховний Суд не встановив. Враховуючи зазначене, підстави для задоволення касаційної скарги засудженої ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо неї відсутні.
Керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Суд
постановив:
Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 8 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2012 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_26