ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2020 року
м. Київ
Справа №125/2485/15-к
Провадження № 51-3068км18
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12015020000000262 по обвинуваченню
ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Білилівка Ружинського району Житомирської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 14 липня 2015 року в період часу між 21 та 22 год. ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у будинку свого батька ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час суперечки з останнім на побутовому ґрунті, діючи умисно з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_8 , наніс йому численні удари кулаками в область голови та тулуба, спричинивши ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, від яких ОСОБА_8 помер на місці події.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2017 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.
Постановою Верховного Суду від 17 липня 2018 року за результатами розгляду касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 наведену вище ухвалу апеляційного суду скасовано, призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Зазначене рішення суду касаційної скарги мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції в ухвалі не розглянув усіх доводів захисника, не навів переконливих мотивів на їх спростування, зокрема, залишив без належної перевірки твердження сторони захисту про невідповідність висновків, наведених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та про незаконність посилань суду першої інстанції як на доказ на протокол про результати здійснення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-відеоконтролю місця утримання засудженого від 05 серпня 2015 року.
При цьому в постанові суд касаційної інстанції вказав, що апеляційному суду при новому розгляді необхідно перевірити чи дотримався суд першої інстанції правил оцінки доказів в аспекті ст. ст. 84-89, 94 КПК України, усунути суперечності, допущені судом першої інстанції при оцінці доказів, а також зазначив про необхідність ретельно перевірити доводи апеляційної скарги захисника, інші доводи, наведені у касаційній скарзі.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року вирок місцевого суду залишений без зміни.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
В подальшому прокурор в порядку ст. 403 КПК України відмовився від касаційної скарги.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , вказуючи на незаконність судових рішень, порушує питання про їх скасування та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою, що негласна слідча (розшукова) дія, а саме аудіо-відеоконтроль місця утримання засудженого розпочалась до ухвали слідчого судді. Також вказується на те, що суди безпідставно відмовили у допиті свідка ОСОБА_9 .
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 просили задовольнити касаційну скаргу засудженого.
Прокурор не підтримала касаційну скаргу засудженого, вважала її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення судове рішення.
У зв`язку з відмовою прокурора від своєї касаційної скарги касаційний розгляд здійснюється тільки за касаційною скаргою засудженого.
Перевіривши доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 щодо допущених порушень вимог кримінального процесуального закону, Верховний Суд не знаходить підстав для їх задоволення.
При перевірці доводів вказаної касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить з тих фактичних обставин, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що доводи касаційної скарги засудженого, які стосуються негласної слідчої (розшукової) дії, а саме аудіо- відеоконтролю місця утримання засудженого та свідка ОСОБА_9 аналогічні доводам апеляційної скарги захисника засудженого і були предметом ретельної перевірки апеляційного суду, який спростував зазначені твердження, навівши в ухвалі відповідні мотиви.
Верховний Суд, у свою чергу перевіривши зазначені твердження засудженого, погодився з висновками апеляційного суду.
Посилання засудженого на те, що на диску з результатами негласної слідчої (розшукової) дії міститься аудіофайл, датований 16 липня 2015 року (тоді як ухвала апеляційного суду постановлена 17 липня 2015 року), не вказує на недопустимість результатів цієї слідчої (розшукової) дії. Так, суд першої інстанції фактично досліджував та оцінював інформацію, яка міститься на диску у файлах від 21 та 22 липня 2015 року, тобто виключно результати негласної слідчої (розшукової) дії, які отримані в межах строку, визначеного названою ухвалою апеляційного суду.
Крім того суди першої та апеляційної інстанцій оцінили зміст і характер розмов ОСОБА_6 , зафіксованих під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Так суди зазначили, що ОСОБА_6 розповідав співкамерникам ті деталі побиття його батька, які були відомі лише йому, при цьому засуджений розповідав це у довільній формі. Отже, хоча ці розмови мали місце в період тримання ОСОБА_6 під вартою, їх характер свідчить про те, що вони відбувалися між ОСОБА_6 та співкамерниками без примусу з боку правоохоронних органів чи інших осіб.
Таким чином обставини цього провадження істотно відрізняються від обставин справи №666/5448/15-к, де Верховний Суд визнав недопустимим доказом результати негласних слідчих (розшукових) дій, під час яких було зафіксовано розмову підозрюваних, які утримувалися під вартою, з працівником правоохоронного органу, який наполегливо розпитував про обставини вчинення злочину, що, за висновком Верховного Суду, функціонально було рівнозначно допиту, який проводився без дотримання процесуальних гарантій.
Крім того суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що вказані докази були відкриті стороні захисту у встановленому законом порядку, при цьому стороною захисту не оспорюється зміст записаних розмов.
Виходячи із наведеного, Верховний Суд не знаходить підстав вважати результати указаної вище негласної слідчої (розшукової) дії недопустимими.
Також Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції у своєму вироку прямо зазначив, що висновок про винуватість ОСОБА_6 він робить не тільки на підставі цього доказу, але й на сукупності інших доказів та встановлених фактичних обставин.
Так винуватість засудженого підтверджується показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які вказували на те, що між ОСОБА_6 та його батьком виникали часті конфлікти через зловживання ОСОБА_6 спиртними напоями; висновками судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 , відповідно до яких отримані потерпілим тілесні ушкодження не характерні для неодноразового падіння із висоти власного зросту, що у свою чергу спростовує твердження засудженого щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень. Крім того про наявність фізичного контакту між потерпілим та засудженим свідчить наявність слідів крові на одязі покійного та засудженого.
Крім того судами встановлено, і це не заперечується засудженим, що після повернення ОСОБА_6 з кафе, де він розпивав спиртні напої, додому, і до ранку, коли було виявлено труп ОСОБА_8 , в квартирі перебували лише засуджений та потерпілий, що у свою чергу виключає можливість проникнення до квартири сторонніх осіб та побиття ними потерпілого.
Судами була надана належна оцінка версії засудженого щодо нанесення тілесних ушкоджень батькові іншими особами, в тому числі сусідами, або під час падіння з висоти власного зросту.
На думку Верховного Суду, суди належним чином дослідили й оцінили надані сторонами докази, на підставі чого встановили обставини справи та навели відповідні мотиви в судових рішеннях.
Також Верховний Суд не вважає слушними доводи засудженого щодо безпідставної відмови суду в допиті свідка ОСОБА_9 .
По-перше, зазначений свідок неодноразово викликався до суду для дачі показань, крім того до нього застосовувався привід, проте, незважаючи на всі вжиті судом заходи, свідок ОСОБА_9 до суду не з`явився. По-друге, твердження засудженого щодо можливого алібі, яке міг би підтвердити вказаний свідок, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанції, які цілком обґрунтовано зазначили, що показання вказаного свідка, який, за твердженням ОСОБА_6 , міг підтвердити перебування останнього в кафе з 18 год. по 21 год. 14 липня 2015 року, не спростовують факт вбивства засудженим потерпілого ОСОБА_8 в установлений судом подальший період часу.
Твердження засудженого, що під час перебування під вартою 16 та 17 липня 2015 року до нього викликались бригади швидкої допомоги через приступи епілепсії та алкогольний делірез, і посилання на те, що йому був поставлений діагноз «хронічний алкоголізм ІІ ступеню», що не виключає примусового лікування, не впливають на висновок судів першої та апеляційної інстанції про його винуватість у вчиненні злочину, оскільки згідно з висновком психіатричної експертизи, яким враховано цей діагноз, ОСОБА_6 є осудною особою.
Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.
З цих підстав Верховний Суд постановив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року відносно ОСОБА_6 – без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3