Постанова
Іменем України
18 вересня 2019 року
м. Київ
справа 688/4167/16-ц
провадження № 61-30404св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі концерну «Військторгсервіс»,
відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Шепетівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області Босюка В. А. від 29 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Грох Л. М., Корніюк А. П., Костека А. М., від 19 жовтня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі концерну "Військторгсервіс" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Штепівської міської ради про витребування майна, зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява заступника військового прокурора Рівненського гарнізону (далі - прокурор) мотивована тим, що 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою «Прайс» ( далі - біржа «Прайс») проведено аукціон з продажу належної концерну «Військторгсервіс» будівлі площею 321,4 кв. м по АДРЕСА_1 . За наслідками торгів переможцем визнано ОСОБА_1 за ціновою пропозицією 148 511,88 грн. 10 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та концерном «Військторгсервіс» укладено договір купівлі-продажу вказаного об`єкта. 16 грудня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я право власності на вказаний об`єкт. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 04 серпня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 321,4 кв. м по АДРЕСА_1 , укладений 10 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та концерном «Військторгсервіс».
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2014 року задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто на його користь з ОСОБА_1 150 000 грн. за договором позики. На стадії виконання вказаного рішення, ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року затверджено мирову угоду між боржником та стягувачем, за якою, в рахунок погашення боргу, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 Ѕ частини нежитлового приміщення площею 321,4 кв. м по АДРЕСА_1 .
Прокурор вказував, що оскільки рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року, встановлено, що спірне майно, власником якого є держава в особі Міністества оборони України, вибуло з володіння власника поза його волею, то останнє як власник спірного майна, має право витребувати його від набувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які безпідставно володіють цим майном.
Уточнивши позовні вимоги, просив витребувати на користь Міністерства оборони України у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в кожного по Ѕ частини нежилого приміщення (кафе), що розташоване по АДРЕСА_1 , зобов`язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав та прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на Ѕ частини вказаного приміщення за ОСОБА_1 та Ѕ за ОСОБА_2 ; зобов`язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради зареєструвати у Державному реєстрі речових прав та прав на нерухоме майно право власності Міністерства оборони України та право господарського відання Концерну «Військторгсервіс» на нежитлове приміщення (кафе) площею 321,4 кв. м за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нежитлове приміщення ОСОБА_1 перейшло у власність на законних підставах - на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2009 року, тому він не є особою, яка незаконно заволоділа майном. Крім того, вказав, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи ОСОБА_1 фактично на місці нежитлового приміщення збудовано новий двоповерховий комплекс площею 850 кв. м, а об`єкт площею 321,4 кв м не існує. Вказав в своєму рішенні, що об`єкт, який не існує, не може бути витребуваний.
Відмовляючи в задоволенні вимог про скасування реєстрації на спірне майно, суд зазначив, що позивачем не надано доказів того, що на виконання рішення від 17 листопада 2014 року він звертався до державного реєстратора з питанням скасування реєстрації спірного об`єкта за ОСОБА_1 чи у скасуванні такої реєстрації йому було відмовлено. Не підлягають задоволенню інші вимоги позивача, оскільки є похідними від вимоги про витребування майна.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року в задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність спірного майна в натурі є підставою у відмові в задоволенні позову. Крім того, ОСОБА_4 є стороною угоди купівлі-продажу нежилого приміщення. Посилаючись на зміст частини першої статті 216 ЦК України вказував, що належним способом захисту порушеного права щодо Ѕ частини спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_4 є реституція, яка застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Вказавши, що власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Тому констатував, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права в частині вимог до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Пославшись на положення частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року, вказав про відсутність спору в цій частині щодо скасування реєстрації права власності на спірне майно.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У листопаді 2017 року Міністерство оборони України звернулося із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційні провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Міністерства оборони України мотивована тим, що суди, дослідивши докази, неправильно застосували норми матеріального права, унаслідок чого ухвалили рішення про відмову в позові. Ухвалюючи рішення про відмову, суди посилалась на існування договірних відносин між Міністерством оборони України та ОСОБА_5 , однак не звернули уваги, що відсутні будь-які договірні відносини між позивачем та ОСОБА_2 Вказує, що висновок суду про відсутність майна суперечить обставинам справи. Посилаючись на витяги з Державного реєстру нерухомого майна, ухвалу суду про затвердження мирової угоди, вказує, що спірне майно зареєстровано у такому вигляді, як заявлено у позові. Висновки судів попередніх інстанцій суперечать положенням статті 331 ЦК України, за якими право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 листопада 2009 року між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (кафе) по АДРЕСА_1 .
16 грудня 2009 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2014 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто борг у розмірі 150 000 грн.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 04 серпня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 , укладений 10 листопад 2009 року між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О. та зареєстрований у реєстрі за №3686.
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року визнано мирову угоду, укладену між стягувачом ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_1 , якою на виконання рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2014 року, в рахунок погашення боргу, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 Ѕ частини нежитлової будівлі (кафе) по АДРЕСА_1 , загальною площею 321, 4 кв. м.
Із висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 березня 2017 року № 013/17 встановлено, що нежитлова одноповерхова будівля (кафе) загальною площею 321,4 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 як об`єкт нерухомості не існує. На її місці шляхом реконструкції створено новий об`єкт - двоповерхову нежитлову будівлю кафе з двома прибудовами, котельнею, підвалом, загальною площею 885,6 кв. м із збільшеними геометричними розмірами, площею, поверховістю та інженерним обладнанням.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Міністерства оборони України дійшов висновку, що спірне майно перейшло у власність ОСОБА_1 на законних підставах - на підставі договору купівлі продажу, тому він не може бути особою, яка незаконно заволоділа майном, що узгоджується із вимогами частини першої статті 388 ЦК України. Та заначив, що спірне майно фактично перестало існувати, що позбавляє позивача права його витребувати. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, пославшись на положення статей 16, 216 ЦК України, вказав про невірний спосіб захисту, обраний стороною позивача. Належним способом захисту щодо частини будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_4 є реституція, яка застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Вказав про витребування майна від добросовісного набувача, якщо між власником та володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володінні не на підставі укладеного з власником договору та у цьому разі майно може випробовуватися від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання вендикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Однак такі висновки судів є частково невірними.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Такий висновок Верховного Суду України сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом
(пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.
Щодо висновків судів попередніх інстанції про не існування майна, про витребування якого просить позивач, Верховний Суд зазначає наступне.
За змістом частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Тобто, у разі витребування майна від добросовісного набувача його права та інтереси підлягають захисту у порядку, передбаченому частинами третьою-четвертою статті 390 ЦК України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24 липня 2019 року у справі № 61-38621св18.
Суди встановили, що ОСОБА_1 передав у власність частину спірного майна, знаючи про наявність на розгляді у суду апеляційної інстанції спору з цього приводу. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 є стороною угоди купівлі-продажу нежилого приміщення, тому належним способом захисту щодо Ѕ частини спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_4 є реституція, яка застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним (частина перша статті 216 ЦК України). При цьому суди правильно вказали, що власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Однак суди дійшли помилкового висновку, що відсутність спірного майна в наявності є підставою для відмови у задоволенні позову щодо витребування Ѕ частини майна у добросовісного набувача ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов`язання виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати записи про реєстрацію права власності на спірне приміщення за відповідачами, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для їх скасування є рішення Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року про визнання недійсним договору купівлі-продажу, водночас відсутні дані про наявність спору в цій частині, тоді як вимога про реєстрацію за позивачем права власності є похідною від витребування майна.
Однак з цього приводу Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Записи про державну реєстрацію нерухомого майна, обтяжень на майно є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Матеріально-правові вимоги позивача у цивільній справі мають бути спрямовані на захист його прав, свобод чи інтересів, порушених або оспорюваних відповідачем, а не третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права власника нерухомого майна особою, яка володіє ним шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.
При цьому вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім`я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов`язків.
Належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування), що визначено частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року № 12-158гс18 № 925/1265/16 ст. 5.17)
Верховний Суд встановив, що Ѕ частини спірного нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 вибуло з володіння Міністерства оборони України та з господарського відання концерну «Військторгсервіс» поза його волею на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та затвердженої судовим рішенням.
Таким чином, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_2 , може бути перешкодою у реалізації власником права розпоряджатися своїм майном, тому право підлягає захисту на підставі приписів, викладених у статті 391 ЦК України.
Із врахуванням положень статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені рішенням судів попередніх інстанцій.
Оскільки суди попередніх інстанції не встановили обставини щодо наявності записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами, то Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити судове рішення у даному спорі.
Таким чином, для правильного вирішення даної похідної вимоги щодо скасування та внесення записів про реєстрацію права власності слід встановити, чи наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 з урахуванням доказів, на які посилався в своєму позові прокурор та в касаційній скарзі Міністерство оборони України, зокрема, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року №675/996/14-ц.
Якщо суд першої інстанції встановить наявність порушення прав позивача записами про державною реєстрацією права власності на спірне майно за ОСОБА_2 , то суду слід звернути увагу на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 листопада 2018 року № 504/2864/13-ц, 14-452цс18, ухвалюючи рішення в частині зобов`язання реєстратора внести до Державного реєстру запис про власника майна, оскільки однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Судове рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, чинного на час розгляду справи, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, записів про реєстрацію речових прав (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Міністерства оборони України частково задовольнити.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий |Д. Д. Луспеник |
Судді: |І. А. Воробйова Б.І.Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець|