ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Кривенди О. В., Губської О. А., Короля В. В.
справа № 990/227/25
провадження № 11-217заі26
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2026 року.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 «Про затвердження кодованих результатів практичного завдання (кримінальна і цивільна спеціалізація), виконаного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» у частині затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного 06 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація) ОСОБА_1 як кандидатом на зайняття вакантної посади судді апеляційного загального суду в межах відповідного конкурсу (індивідуальні коди 0049224 та 0092001);
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 «Про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп- 23 (зі змінами)» у частині затвердження декодованих результатів практичного завдання, виконаного 06 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація) ОСОБА_1 як кандидатом на посаду судді апеляційного загального суду в межах відповідного конкурсу (перше судове рішення з кодом 0092001 - 49,5 бала, друге судове рішення з кодом 0049224 - 53,5 бала, загальний бал за виконання практичного завдання - 103, результат етапу кваліфікаційного іспиту - «не складено»), затвердження загальних результатів першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» щодо ОСОБА_1 (загальний бал за кваліфікаційний іспит - 303,0; результат кваліфікаційного іспиту - «не складено»), а також відмови в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення її участі у кваліфікаційному оцінюванні й оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі;
- зобов`язати ВККС прийняти рішення про визначення ОСОБА_1 за виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду за друге завдання з індивідуальним кодом 0049224 загального бала 75,0; а за перше завдання з індивідуальним кодом 0092001 - відповідної кількості балів з урахуванням Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізації, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного оцінювання, затверджених рішенням ВККС від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24), та визнати ОСОБА_1 кандидатом, яка успішно склала кваліфікаційний іспит, і допустити її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп 23 (зі змінами) на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що під час проведення кваліфікаційного іспиту 06 лютого 2025 року Комісія істотно порушила процедуру його проведення, що вплинуло на об`єктивність встановлення результатів іспиту та призвело до протиправного позбавлення її права на подальшу участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів. На її переконання, дії Комісії суперечили принципам справедливості, рівності умов, відкритості, прозорості та законності, закріпленим у пункті 1.3 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням ВККС від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16, пункті 1.4 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення № 20/зп-25), та пункті 1.6 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення № 185/зп-24).
3. При цьому позивачка вказувала, щоКомісія не затвердила методичних вказівок для перевірки практичної роботи того типу, який їй випав на кваліфікаційному іспиті, - ухвали апеляційного суду як суду першої інстанції про оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу. За її твердженнями, Методичні вказівки № 228/зп-24 стосувалися лише постанов апеляційного суду, ухвалених за результатами перегляду рішень місцевих судів, і не містили елементів оцінювання, передбачених статтею 460 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для ухвал про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу. За таких обставин перевірити її роботу відповідно до чинних Методичних вказівок № 228/зп-24 було неможливо, а екзаменатори здійснили оцінювання довільно.
4. Також ОСОБА_1 наголошувала, що оцінювання її другої практичної роботи членами екзаменаційної комісії не могло бути об`єктивним, адже брак відповідних критеріїв позбавив процес перевірки прозорості та уніфікованості. На її переконання, члени екзаменаційної комісії діяли поза межами встановленої дискреції, оцінюючи роботу на підставі власних уявлень, а не передбачених показників, що порушило принцип законності та призвело до довільного результату.
5. Крім того, позивачказвертала увагу на порушення принципу рівності умов конкурсу, оскільки її завдання оцінювали за відсутності належних критеріїв, тоді як роботи інших кандидатів у дні 03-05, 07, 10 та 11 лютого 2025 року перевіряли за чинними Методичними вказівками № 228/зп-24. Отже, вона опинилася у гірших умовах порівняно з іншими учасниками конкурсу, що, на її думку, створило нерівність у доступі до професії судді.
6. ОСОБА_1 вважала, що Комісія порушила принципи відкритості та прозорості, оскільки після завершення перевірки робіт не надала їй інформації про конкретних членів екзаменаційної комісії, які здійснювали оцінювання, хоча склад цих комісій уже був затверджений рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 21/зп 25. Позивачка наголошувала, що брак доступу до цієї інформації позбавив її можливості перевірити законність складу комісії, а отже, і правомірність отриманих результатів.
7. Також позивачка зазначала, що під час оцінювання її першого практичного завдання ВККС не дотрималася вимог підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24, оскільки в екзаменаційній відомості відображено лише загальні оцінки членів Комісії з визначенням остаточного результату 49,5 бала, проте не зазначено кількості балів, виставлених за кожен з елементів оцінювання, передбачених Методичними вказівками № 228/зп-24. На переконання ОСОБА_1 , за відсутності такого поелементного відображення результатів перевірки неможливо встановити, яким саме критеріям відповідала або не відповідала її робота, чи було дотримано затверджених підходів до оцінювання, а також чи забезпечено об`єктивність, послідовність і обґрунтованість визначення підсумкового бала.
8. Касаційний адміністративний суду складі Верховного Суду рішенням від 09 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково:
- визнав протиправним і скасував рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 в частині затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 ;
- визнав протиправними та скасував пункти 1, 2, 4 резолютивної частини рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
9. Своє рішення Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду мотивував тим, що затвердження Комісією Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням балів за кожен елемент практичного завдання, з урахуванням вимог підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24, зобов`язує ВККС встановлювати відповідність змісту виконаного учасником завдання кожному з елементів практичного завдання, визначених цими Методичними вказівками. Розробка методики оцінювання кандидатів є обов`язком Комісії, а не її правом, і метою розробки такої методики є однаковий підхід до оцінювання всіх учасників відповідного конкурсу та отримання кандидатом зрозумілого обґрунтування виставлення відповідної оцінки.
10. Суд першої інстанції встановив, що у рішенні ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 відсутні будь-які мотиви виставлення саме таких оцінок позивачці за виконання практичних завдань (49,5 бала за перше судове рішення з кодом 0092001 та 53,5 бала за друге судове рішення з кодом 0049224). У спірному рішенні Комісія також не виклала мотивів, які стали підставою для оцінювання робіт, виконаних позивачкою, за критеріями та елементами, передбаченими Положенням № 185/зп-24 та Методичними вказівками № 228/зп-24. За таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання виконаного ОСОБА_1 практичного завдання.
11. Суд окремо надав оцінку доводам позивачки про відсутність належних методичних вказівок для оцінювання практичного завдання у формі ухвали апеляційного суду про оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Покликаючись на частину другу статті 85 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), суд зазначив, що законодавець прямо визначив: належність практичного завдання оцінюється за двома взаємопов`язаними критеріями - воно має відповідати не лише спеціалізації суду, а й характеру його інстанційних повноважень.
12. Суд першої інстанції встановив, що другим практичним завданням (індивідуальний код 0049224) для позивачки було підготовлення ухвали апеляційного суду у справі про оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Водночас такі справи згідно із частиною другою статті 23 ЦПК України розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцезнаходженням арбітражу, а частина п`ята статті 457 ЦПК України передбачає, що розгляд заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу здійснюється за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження. Отже, спірне завдання за своїм процесуальним змістом не було орієнтоване на перевірку професійних умінь, притаманних здійсненню правосуддя апеляційним судом саме як судом апеляційної інстанції, а вимагало від кандидата підготовки судового рішення у спеціальному провадженні, в якому апеляційний суд реалізує компетенцію суду першої інстанції.
13. За висновком суду першої інстанції, друге практичне завдання не відповідало вимозі інстанційності, встановленій частиною другою статті 85 Закону № 1402-VIII, оскільки відповідач використав для оцінювання професійної компетентності кандидата завдання, яке за своєю процесуальною моделлю виходило за межі законодавчо визначеного формату практичного завдання для відповідного рівня суду. Таке порушення суд визнав істотним, оскільки кваліфікаційний іспит є основним засобом встановлення професійної компетентності кандидата, а практичне завдання - одним з базових інструментів такого іспиту.
14. Оцінюючи можливість перевірки цієї роботи за Методичними вказівками № 228/зп-24, суд першої інстанції зазначив, що вони були побудовані на чіткій моделі апеляційного перегляду, яка передбачає наявність рішення суду першої інстанції, висновки якого підлягають аналізу, наявність апеляційної скарги та формулювання висновків за результатами її розгляду. Водночас у справах про оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу не існує рішення суду першої інстанції, висновки якого суд апеляційної інстанції мав би оцінювати, не подається апеляційна скарга і не здійснюється апеляційний перегляд у класичному процесуальному значенні. За таких умов, як зазначив суд, ідеться не про звичайну варіативність завдання, а про концептуальну непридатність застосованого методичного інструментарію до оцінювання саме цієї роботи. Передбачений Методичними вказівками № 228/зп-24 допустимий відступ у межах 10 відсотків здатний компенсувати варіативність окремих аспектів завдання, але не легітимізувати оцінювання роботи, для якої непридатними є самі базові критерії оцінювання.
15. З урахуванням викладеного Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що за таких обставин ВККС у частині оцінювання другого практичного завдання порушила процедуру проведення кваліфікаційного іспиту, внаслідок чого не було дотримано принцип рівності умов складання практичного завдання порівняно з іншими учасниками іспиту. Посилання відповідача на можливість оцінювання цієї роботи за Методичними вказівками № 228/зп-24 не спростовують цього висновку, а лише підтверджують, що ВККС фактично намагалася пристосувати методичний інструментарій до завдання, яке не відповідало законодавчо визначеним параметрам кваліфікаційного іспиту.
16. Суд відхилив доводи позивачки про порушення принципів відкритості та прозорості, зазначивши, що згідно з пунктом 4.15 Положення № 185/зп-24 учасник має право ознайомитися з усіма отриманими оцінками, однак без інформації про оцінювачів. Такий порядок є виправданим та спрямований на забезпечення анонімності перевірки робіт, виключення будь-якого впливу на членів екзаменаційної комісії та запобігання конфлікту інтересів. Обмеження доступу до персональних даних оцінювачів не може розцінюватися як порушення принципів відкритості чи прозорості. Суд також не вбачив підстав погодитися з доводом позивачки, що прийняті рішення Комісії порушують її право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів є добровільною, а встановлені законом умови проходження кваліфікаційного іспиту не можуть тлумачитися як втручання у приватне життя.
17. Оцінюючи належний спосіб захисту, суд першої інстанції зазначив, що встановлені у справі порушення процедури оцінювання не надають суду повноважень самостійно визначати результат кваліфікаційного іспиту конкретного кандидата, встановлювати йому певну кількість балів (зокрема 75,0) чи визнавати його таким, що успішно склав іспит. Згідно із Законом № 1402-VIII саме ВККС наділена дискреційними повноваженнями щодо організації та проведення кваліфікаційного оцінювання, а суд здійснює лише зовнішній контроль за дотриманням нею встановлених законом меж та процедур. Надання судом захисту у вигляді прямого зобов`язання Комісії зарахувати позивачці практичне завдання з визначенням конкретного бала та допустити її до другого етапу означало б фактичну підміну собою спеціально уповноваженого органу суддівського врядування та порушило б принцип рівності учасників конкурсу.
18. Керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивачки та визначив належним способом захисту визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 в частині затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 , а також визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 в частині, що стосується позивачки. Іншу частину позовних вимог визнав такою, що задоволенню не підлягає, оскільки її задоволення виходило б за межі повноважень адміністративного суду, а визначення подальшого порядку дій після скасування зазначених рішень належить до компетенції ВККС.
19. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ВККС подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
20. При цьому ВККС зауважила, що методика оцінювання учасників іспиту визначена розділом 5 Положення № 185/зп-24, а порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання встановлений пунктом 5.5 цього розділу. На виконання підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 рішенням від 22 січня 2025 року № 21/зп-25 Комісія затвердила склад екзаменаційної комісії для перевірки та оцінювання практичних завдань, виконаних кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах під час кваліфікаційного іспиту в межах конкурсу, до складу якої увійшли Волкова Л. М. , Сидорович Р. М. , Кидисюк Р. А . На виконання підпункту 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 рішенням від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 Комісія затвердила та оприлюднила Методичні вказівки № 228/зп-24 на своєму офіційному вебсайті.
21. ВККС наголошувала, щоМетодичні вказівки № 228/зп-24 є документом, який визначає підходи до оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посаду судді, та є своєрідною «інструкцією» для членів екзаменаційної комісії, що визначає алгоритм оцінювання та уніфікує процес перевірки. Ці вказівки містять орієнтовні показники оцінювання, елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та можливу кількість балів для оцінювання відповідного елемента у загальній оцінці. Затвердження Комісією Методичних вказівок № 228/зп-24 не встановлює обов`язку для членів екзаменаційної комісії здійснювати поелементне нарахування балів, оскільки така деталізована процедура не передбачена ані чинним законодавством, ані нормами Положення № 185/зп-24. Брак конкретної шкали або алгоритму фіксації балів за кожен елемент свідчить про те, що предметом оцінювання є практичне завдання загалом, а не його окремі елементи.
22. ВККС зауважила, що згідно з підпунктом 5.5.6 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 за результатами перевірки практичного завдання кожен член екзаменаційної комісії виставляє індивідуальну оцінку роботи від 0 до 150 балів. Підсумкова індивідуальна оцінка кожного члена екзаменаційної комісії за практичне завдання формується на основі всебічного та комплексного аналізу роботи учасника за всіма показниками, визначеними Методичними вказівками № 228/зп-24. Єдина індивідуальна оцінка відображає загальний результат за практичне завдання, а також відповідає функціоналу Системи автоматизації робочих процесів щодо можливості проставлення в ньому лише однієї оцінки. Отже, визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення членами екзаменаційної комісії окремих балів за елементи практичного завдання та наведення відповідних мотивів їх виставлення.
23. При цьому відповідач вказував про те, що за результатами перевірки двох модельних судових рішень ОСОБА_1 отримала 49,5 бала за перше (код кандидата 0092001) і 53,5 бала за друге (код кандидата 0049224), що в сумі становить 103 бали і є нижчим за мінімально допустимий бал 112,5. Цей результат став правовою підставою для прийняття рішення про відмову в допуску ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання та висновку про непідтвердження її здатності здійснювати правосуддя на посаді судді апеляційного загального суду. Оскаржувані рішення ВККС відповідають визначеним законодавством критеріям для рішень такого виду, містять необхідну інформацію для розуміння правових підстав і наслідків та не потребують додаткового мотивування поза межами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами та Законом № 1402-VIII.
24. Крім того, відповідач зазначав, що Закон № 1402-VIII не встановлює вимоги щодо обов`язкового викладення мотивування рішення виключно в текстовій формі. У контексті процедурних рішень, що приймаються за результатами кваліфікаційного іспиту, мотивування може реалізовуватись через зафіксовані результати такого іспиту - індивідуальні оцінки (підсумкові бали). Порядок оцінювання практичного завдання в межах кваліфікаційного іспиту не передбачає необхідності окремого текстового обґрунтування оцінки. Єдиною формою вираження результату перевірки є виставлення інтегрованої оцінки за результатами перевірки практичного завдання кожним членом екзаменаційної комісії. Відповідно до паперових форм електронних документів - екзаменаційних відомостей оцінювання практичних завдань, що містяться в матеріалах справи, кожним з членів екзаменаційної комісії (Волковою Л. М., Сидоровичем Р. М., Кидисюком Р. А.) позивачці було виставлено індивідуальний бал за кожне модельне судове рішення, а підсумковий бал було обчислено із застосуванням функціонала спеціального програмного комплексу шляхом визначення середнього арифметичного індивідуальних балів.
25. Відповідач стверджував, що висновки суду першої інстанції про невідповідність другого практичного завдання вимозі частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII щодо врахування інстанційності є помилковими. Зазначена норма передбачає необхідність урахування інстанційності відповідного суду, однак не містить жодних положень, які б обмежували зміст практичного завдання виключно перевіркою функції апеляційного перегляду судових рішень. Інстанційність суду означає його місце в системі судоустрою та обсяг повноважень, визначених законом. Відповідно до положень ЦПК України апеляційні суди наділені повноваженнями не лише щодо перегляду судових рішень, але й щодо розгляду окремих категорій справ як суди першої інстанції, зокрема у справах про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу. Отже, перевірка здатності кандидата здійснювати правосуддя у такій категорії справ безпосередньо відповідає вимозі щодо врахування інстанційності, оскільки стосується реалізації повноважень саме апеляційного суду.
26. До того ж відповідач зазначав, щосуд першої інстанції фактично підмінив законодавчу вимогу «врахування інстанційності» власним тлумаченням, звівши її виключно до перевірки функції щодо перегляду рішень місцевого суду в апеляційному порядку, що не відповідає змісту закону. За логікою суду, у разі підтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді до його повноважень буде віднесено виключно перегляд рішень місцевих судів в апеляційному порядку, що прямо суперечить повноваженням апеляційного загального суду, визначеним процесуальним законодавством. Апеляційний загальний суд відповідно до ЦПК України уповноважений діяти як суд першої інстанції у справах про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а тому практичне завдання, пов`язане з підготовкою ухвали у такій категорії справ, повністю відповідало вимогам статей 74, 85 Закону № 1402-VIII.
27. ВККС акцентувала увагу на тому, що згідно з пунктом 8 частини першої статті 105 Закону № 1402-VIII науково-методичне забезпечення діяльності ВККС здійснює Національна школа суддів України. Відповідно до підпункту 2.20.3 пункту 2.20 та підпункту 2.1.4 пункту 2.1 розділу 2 Положення № 185/зп-24 Національна школа суддів України в межах науково-методичного забезпечення діяльності Комісії розробляє та формує бази завдань кваліфікаційного іспиту. Модельні судові рішення, якими сформована база практичних завдань з цивільної спеціалізації для апеляційного суду, розроблені Національною школою суддів України відповідно до затверджених Комісією Методичних вказівок № 228/зп-24 та відповідних єдиних технічних вимог; завдання мають уніфіковану структуру, враховують інстанційність і спеціалізацію суду, що забезпечує єдиний підхід до їх формування, рівня складності тощо.
28. А тому, на думку відповідача,висновки суду першої інстанції про непридатність Методичних вказівок № 228/зп-24 для оцінювання виконаного позивачкою другого практичного завдання ґрунтуються на помилковому тлумаченні як змісту самих Методичних вказівок № 228/зп-24, так і поняття інстанційних повноважень апеляційного суду. Показники оцінювання, визначені Методичними вказівками № 228/зп-24, спрямовані насамперед на оцінювання здатності кандидата логічно та послідовно мотивувати судове рішення, аналізувати доводи учасників справи, застосовувати норми матеріального та процесуального права, а також формулювати висновки за результатами судового розгляду. Той факт, що у справі про оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу апеляційний суд діє як суд першої інстанції, не виключає необхідності здійснення аналізу заявлених вимог, оцінки аргументів сторін та наведення мотивів прийняття або відхилення відповідних доводів, зазначених у заяві про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
29. Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зауважив, що Методичні вказівки № 228/зп-24 не обмежують можливість оцінювання лише постанов, оскільки вони застосовні до всіх форм судових рішень, передбачених законом. ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяви й апеляційні скарги, постановляє як ухвали, так і постанови, а вимоги до їх форми та змісту регламентовані главою 9 розділу ІІІ ЦПК України, а в частині, що стосується розгляду заяв про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу, - главою 3 розділу VIII ЦПК України. Отже, ухвала як форма судового рішення в межах практичного завдання є цілком коректною з погляду процесуального права, а екзаменаційна комісія в межах нормативного регулювання мала всі правові підстави застосовувати Методичні вказівки № 228/зп-24 при оцінюванні цього завдання.
30. Також ВККС наголошувала, що висновок суду першої інстанції про недотримання Комісією принципу рівності умов складання практичного завдання порівняно з іншими учасниками іспиту є помилковим. Позивачка виконувала практичне завдання 06 лютого 2025 року, коли для складання кваліфікаційного іспиту з`явилося 59 кандидатів; за результатами перевірки практичного завдання 41 кандидат успішно подолав цей етап кваліфікаційного іспиту та був допущений до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», 18 кандидатів - ні. Сам собою факт виконання позивачкою завдання, яке стосувалося розгляду заяви про оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу, не свідчить про створення для неї нерівних умов порівняно з іншими учасниками іспиту. Суд першої інстанції не встановив жодних об`єктивних обставин, які б свідчили про відмінність умов складання іспиту для позивачки або застосування до неї інших критеріїв оцінювання під час виконання практичного завдання.
31. А тому, на думку відповідача, оскаржуване рішення суду першої інстанції не ґрунтується на засадах правовладдя, є незаконним і необґрунтованим та підлягає скасуванню як таке, що суперечить вимогам статті 242 КАС України.
Встановлені обставини справи
32. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) Комісія оголосила конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах (далі - конкурс), із заявою про участь в якому звернулась ОСОБА_1 .
33. Рішенням від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 Комісія призначила кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) щодо 686 кандидатів та встановила черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший - складання кваліфікаційного іспиту; другий - дослідження досьє та проведення співбесіди.
34. Також рішенням від 21 серпня 2024 року № 260/зп-24 Комісія затвердила тип 2 практичного завдання для виконання кандидатами на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах під час кваліфікаційного іспиту в межах конкурсу. Тип 2 практичного завдання включає два модельні судові рішення, що складаються зі вступної, описової (крім кримінального судочинства) та/або частково мотивувальної частини, на підставі даних яких учасник повинен продовжити їх викладення.
35. Рішенням від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) Комісія призначила кваліфікаційний іспит під час кваліфікаційного оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначила черговість етапів його проведення: перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.
36. Рішенням від 16 жовтня 2024 року № 319/зп-24 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду (цивільна спеціалізація). Кандидатів, які успішно пройшли перший етап кваліфікаційного іспиту, зокрема й позивачку, яка набрала 147 балів, допущено до тестування когнітивних здібностей.
37. Рішенням від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (цивільна спеціалізація). До виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (цивільна спеціалізація) допущено кандидатів, які успішно пройшли другий етап кваліфікаційного іспиту, зокрема й ОСОБА_1 , яка набрала 53 бали. Цим рішенням Комісія також визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація). Зокрема, встановила, що виконання практичного завдання здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки. Визначила, що максимально можливий бал за виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у межах конкурсу - 150, та встановила, що прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.
38. Згідно з графіком, визначеним рішенням Комісії від 13 січня 2025 року
№ 9/зп-25, 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року проведено третій етап кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (цивільна спеціалізація), участь в якому 06 лютого 2025 року взяла ОСОБА_1 .
39. Рішенням від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 ВККС затвердила кодовані результати практичного завдання, виконаного 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація) та 12-14 і 17-21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
40. Рішенням від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 Комісія:
- затвердила декодовані результати практичного завдання, виконаного 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація) та 12-14 і 17-21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на посади суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), зокрема й ОСОБА_1 , яка за результатами оцінювання першого судового рішення (код кандидата 0092001) отримала 49,5 бала, а за результатами другого (код кандидата 0049224) - 53,5 бала, що у сумі становить 103 бали;
- затвердила загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, зокрема й ОСОБА_1, яка не склала відповідний етап кваліфікаційного оцінювання;
- відмовила в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнала такими, що не підтвердили здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила участь у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах 780 кандидатів на посади суддів, зокрема й ОСОБА_1.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
41. Постановою від 01 жовтня 2026 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ВККС задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі № 990/227/25 скасувала в частині задоволених позовних вимог та ухвалила в цій частині нове рішення, яким відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС про часткове визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.
42. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком суду першої інстанції та зазначила, що суд не надав належної оцінки обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, якими врегульовано процедуру кваліфікаційного оцінювання, і, відповідно, дійшов помилкових висновків про часткове задоволення позову.
43. Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже неодноразово надавала оцінку діям ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання на такій стадії кваліфікаційного іспиту, як виконання практичного завдання, та сформувала усталений підхід до вирішення подібної категорії спорів у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 9901/49/19, від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19, де зазначено, що відповідно до сталої правової позиції з`ясування відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням.
44. Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміст повноважень ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання є дискреційними, а визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного завдання, як і не містить таких вимог Закон № 1402-VIII.
45. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нормативне врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту на час виникнення спірних правовідносин не запровадило обов`язку для Комісії з відображення у підсумковому на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання рішенні поелементного оцінювання практичного завдання відповідно до шкали балів, визначеної у Методичних вказівках
№ 228/зп-24.
46. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що сама лише наявність затверджених Методичних вказівок № 228/зп-24 не означає, що в оскаржуваному рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відобразити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент. Це є цілком недоцільним також з огляду на те, що предметом оцінювання є практичне завдання загалом, а не його окремі елементи.
47. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Методичні вказівки № 228/зп-24 за своїм змістом встановлюють сукупність (шкалу) балів, які можна отримати за виконання практичного завдання; визначення цих балів, як і загального бала за складання практичного завдання, відбувається за внутрішнім переконанням членів екзаменаційної комісії, в межах їх дискреційних повноважень. Відображення цих балів у рішенні Комісії саме собою не вплине на вмотивованість цього рішення.
48. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фактично позивачка не погоджується з кількістю балів, виставлених за виконане практичне завдання, та наполягає, що складені нею проєкти судових рішень за формою та змістом відповідають вимогам процесуального закону. Нерозуміння позивачкою критеріїв формування членами екзаменаційної комісії виставлених балів загалом є його суб`єктивним негативним ставленням до результату кваліфікаційного оцінювання та фактично є висловленням її особистих сумнівів щодо об`єктивності членів екзаменаційної комісії. Самі сумніви не є достатніми для висновку про порушення її прав та інтересів, а відповідно й не є підставами для задоволення позову. Будь-який подібний конкурс є професійним змаганням кандидатів, де переможцями є ті, чиї результати виявляться кращими за інших, інакше можна тлумачити будь-який конкурс як такий, що апріорі порушуватиме права тих, хто у ньому набрав менше балів, порівняно з іншими учасниками, які пройшли у наступний етап конкурсу
49. Також Велика Палата Верховного Суду вказала,що згідно з пунктом 2.9 Положення № 185/зп-24 практичне завдання виявляє рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, а саме: уміння критично мислити та правильно оцінювати фактичні обставини справи; уміння мотивувати свою позицію; уміння застосовувати джерела права, що релевантні до спірних правовідносин; уміння вирішувати правову проблему; уміння лаконічно викладати свою позицію; уміння дотримуватись норм мовних засобів офіційно-ділового стилю.
50. До того ж Велика Палата Верховного Суду зазначила, що умови конкурсу були публічно оголошені та відомі позивачці станом на момент, коли вона погодилася брати участь у ньому, та не зазнали сутнісних змін протягом часу його проведення. Такі правила мали універсальний характер і були застосовні до всіх учасників конкурсу. Позивачка не довела, що стосовно неї мали місце порушення принципів рівності та недискримінації.
51. Велика Палата Верховного Суду акцентувала на тому, що, не маючи інформації про те, чиє саме практичне завдання перевіряють, члени екзаменаційної комісії не можуть виявити суб`єктивне ставлення до того чи іншого учасника конкурсу. Натомість повторна перевірка практичного завдання конкретного конкурсанта фактично унеможливлює дотримання принципу анонімності.
52. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме анонімність кваліфікаційного іспиту, що узгоджується із частиною третьою статті 74 Закону № 1402-VIII, є основною гарантією для його учасників щодо дотримання відповідачем загальних принципів проведення іспиту та забезпечення відповідно до пункту 1.6 Положення № 185/зп-24 об`єктивності, неупередженості, прозорості та рівності.
53. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 у частині, що стосується ОСОБА_1 , відповідають вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, а також відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України.
Підстави і мотиви для викладення окремої думки
54. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
55. У постанові Великої Палати Верховного Суду більшість суддів дійшли висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ,зокрема, в частині визнання протиправними та скасування рішень ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25у частині, що стосується неї, якими затверджено кодовані та загальні результати практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року
№ 94/зп-23 (зі змінами), що мало наслідком визнання її (позивачки) такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення її участі у зазначеному конкурсі.
56. Обґрунтовуючи рішення, Велика Палата Верховного Суду встановила, що оскаржувані рішення ВККС відповідають вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, а також відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України.
57. Із цим висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду в частині відмови в задоволенні зазначених вище позовних вимог ОСОБА_1 погодитися не можемо виходячи з наступного.
58. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
59. Тож у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.
60. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
61. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
62. Статтею 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
63. На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
64. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
65. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
66. За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
67. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
68. Статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
69. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
70. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
71. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
72. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
73. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
74. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
75 У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
76. У цій справі позивачка оскаржила рішення ВККС, прийняте щодо неї за результатами виконання практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
77. Відповідно рішення відповідача безпосередньо зачіпають право позивачки на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
78. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
79. Отже, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивачки, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»).
80. Спірні правовідносини стосуються оцінювання практичного завдання за цивільною спеціалізацією, яке позивачка виконувала у межах проходження зазначеної вище конкурсної процедури.
81. Рішенням від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 Комісія визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (цивільна спеціалізація). Серед іншого встановлено, що виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у межах конкурсу здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки. Визначено, що максимально можливий бал за виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), - 150, та встановлено, що прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.
82. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 93 Закону № 1402-VІІІ ВККС уповноважена затвердити порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання.
83. На виконання зазначених повноважень ВККС затвердила Положення
№ 185/зп-24, в якому визначила організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту.
84. Пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 визначено порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання.
85. Так, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.
86. Підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті.
87. Згідно з підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24 перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання. За результатами перевірки практичного завдання кожним членом екзаменаційної комісії виставляється індивідуальна оцінка роботи від 0 до 150 балів.
88. Після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії програмою виводиться остаточна оцінка учасника шляхом визначення середнього арифметичного бала на підставі індивідуальних оцінок з округленням до наближеного цілого числа або числа з десятковою частиною 0,5 (підпункт 5.5.8 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24).
89. Пунктом 5.6 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що бали за кожен етап іспиту визначаються окремо.
90. Кількість балів за кожне модельне судове рішення у разі виконання під час іспиту практичного завдання типу 2 визначається методичними вказівками з оцінювання практичного завдання (пункт 5.8 розділу 5 Положення № 185/зп-24).
91. У пункті 6.1 розділу 6 Положення № 185/зп-24 визначено стадії встановлення результатів іспиту, якими є: затвердження кодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження декодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження загальних результатів іспиту.
92. Суд першої інстанції цілком слушно зазначив, що оцінювання виконаного практичного завдання слід здійснювати шляхом перевірки кожного визначеного Методичними вказівками № 228/зп-24 елемента практичного завдання.
93. Такий підхід до оцінювання вимагає наявності належної доказової бази, яка дає можливість як учаснику конкурсу, так і суду, що здійснює перевірку правомірності рішень Комісії, пересвідчитися у дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок, обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного або дискримінаційного підходу під час оцінювання.
94. Оскільки позивачка за результатом виконання практичного завдання набрала 103 бали, що менше за 75 відсотків від максимально можливого бала, то у ВККС були формальні підстави визнати її такою, що не склала іспит, і, відповідно, не допустити її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з одночасним припиненням її участі в зазначеному конкурсі.
95. Своєю чергою позивачка в позовній заяві посилалась на протиправність такого рішення відповідача, стверджуючи про невмотивованість оцінювання її практичного завдання.
96. З урахуванням цих доводів позивачки спірне рішення потребувало всебічної оцінки суду на предмет відповідності вимогам, визначеним у пункті 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, щодо вмотивованості висновків ВККС.
97. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях сформувала сталу практику щодо оцінювання рішень ВККС на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII (постанови від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/21, від 20 березня 2025 року у справі № 990/134/21, від 5 червня 2025 року у справі № 990/117/24, від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24), згідно з якою повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
98. Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
99. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду аргументувала, зокрема, тим, що вимога стосовно обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення слід приймати з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
100. Отже, Велика Палата Верховного Суду мала перевірити висновки ВККС (що стосується позивачки) на предмет їх об`єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі.
101. Щодо цього слід зазначити, що в Методичних вказівках № 228/зп-24, які ВККС затвердила на виконання наведених вище приписів Положення № 185/зп-24, вона визначила елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання, а саме:
1) мотивувальна частина оцінюється від 0 до 45 балів, з яких:
- доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції, - 0-16;
- мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі, - 0-14;
- чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, - 0-5;
- висновки за результатами розгляду апеляційної скарги - 0-10;
2) резолютивна частина - від 0 до 22 балів, з яких:
- висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги 0-10;
- розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції 0-5;
- строк і порядок набрання постановою законної сили 0-4;
- порядок і строк оскарження постанови 0-3;
3) дотримання стилістики судового рішення - від 0 до 5 балів;
4) дотримання правил орфографії та пунктуації - від 0 до 3 балів.
102. Поряд із цим у примітці до Методичних вказівок № 228/зп-24 зазначено, що залежно від обставин справи, викладених в описовій частині постанови суду апеляційної інстанції, та виду судового рішення (про залишення оскарженого рішення без змін, його зміну чи скасування) ВККС може відступити від наведеної у цих Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 %. У такому разі Комісія не може виходити за межі загальної кількості балів (75).
103. На наше переконання, аналіз змісту Методичних вказівок № 228/зп-24 дозволяє констатувати, що в них ВККС обмежила дискрецію членів своєї екзаменаційної комісії щодо оцінювання практичного завдання та виставлення балів за нього, визначивши, яку саме кількість балів і за який конкретний елемент оцінювання вони можуть виставити. У виключних випадках, обумовлених особливостями обставин справи, модельне судове рішення у якій стало елементом практичного завдання, члени екзаменаційної комісії можуть відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 % та за умови, що загальна кількості балів лишатиметься 75.
104. До того ж ані зміст підпункту 5.5.5 пункту 5.5. розділу 5 Положення
№ 185/зп-24, ані зміст Методичних вказівок № 228/зп-24 не дозволяють дійти висновку, що ці Методичні вказівки, які ВККС затвердила для цілей перевірки практичного завдання, містять орієнтовні показники оцінювання, адже у них цілком однозначно та імперативно вказано, що перевірка практичного завдання здійснюється поелементно за чітко визначеною структурою та шкалою балів. Тобто Методичні вказівки № 228/зп-24 за своєю суттю є керівною настановою (інструкцією) організаційно-методичного характеру, обов`язковою до виконання для екзаменаційної комісії на стадії перевірки й оцінювання практичного завдання.
105. Отже, оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного в Методичних вказівках № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення (за їх конкретними, визначеними цими Методичними вказівками елементами), дотримання стилістики, орфографії та пунктуації.
106. Такий деталізований підхід має сприяти забезпеченню всебічної та об`єктивної оцінки якості роботи учасника, що, у свою чергу, гарантує належну перевірку рівня його професійних знань, аналітичних здібностей і вміння застосовувати норми права в конкретній правовій ситуації.
107. Водночас такий підхід до оцінювання вимагає і відображення в рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що дозволить як учаснику конкурсу, так і суду, який перевіряє правомірність рішень Комісії, пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а отже, в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного підходу під час оцінювання.
108. Відсутність деталізації в оцінюванні перешкоджає суду перевірити, чи дотрималася ВККС меж розсуду в оцінюванні практичного завдання та чи здійснено перевірку практичного завдання у спосіб, визначений підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24.
109. З доданих до матеріалів цієї справи документів (копій екзаменаційних відомостей) неможливо встановити, які недоліки містило практичне завдання, що виконувала позивачка, які його елементи члени екзаменаційної комісії оцінили за низьким / високим балом, а отже, неможливо встановити, чому Комісія визнала позивачку такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила її участь у кваліфікаційному оцінюванні та в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.
110. Відсутність такої деталізації унеможливлює перевірку того, чи дотрималася екзаменаційна комісія затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання, і не дозволяє встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. Отже, за таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання практичного завдання, яке виконала позивачка.
112. Необхідно враховувати, що частиною п`ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок ВККС викласти в рішенні мотиви його прийняття.
113. Отже, перевіряти правомірність прийнятого ВККС рішення щодо позивачки на відповідність пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суд має шляхом аналізу критеріїв та мотивів, які слугували підставою для його прийняття та відображені в цьому рішенні.
114. У зв`язку із цим вважаємо за необхідне звернути увагу на один зі складових елементів загального принципу верховенства права - принцип «належного урядування», який широко застосовується у судовій практиці.
115. У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи є розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
116. Ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
117. Конституційний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
118. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
119. Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
120. У цій Рекомендації Комітет Міністрів Ради Європи сформулював основні принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Так, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об`єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи конкретні обставини кожного випадку.
121. Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.
122. Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом унаслідок реалізації дискреційних повноважень.
123. Європейська комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
124. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
125. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді мовиться про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
126. Отже, правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів / вчинення дій адміністративними органами.
127. Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій.
128. ЄСПЛ у питанні здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
129. Таким чином, наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.
130. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїх постановах, зокрема від 18 листопада 2024 року у справі № 990/92/24, від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24.
131. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді, зокрема і прийняття рішення за результатами виконання кандидатами практичного завдання з відповідної спеціалізації, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження / непідтвердження кандидатами здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання щодо яких розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
132. У будь-якому випадку прийняті ВККС щодо кандидата на посаду судді рішення мають демонструвати, чим конкретно керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.
133. З огляду на викладене переконані, що вмотивованість рішення ВККС та викладення його змісту в такий спосіб, що надає можливість оцінити, чи дотрималася Комісія вимог Методичних вказівок № 228/зп-24, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності.
134. Затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням можливої кількості балів, що виставляється за виконання кожного елемента практичного завдання, з урахуванням вимог пунктів 5.5.4, 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов`язує Комісію встановлювати відповідність змісту практичного завдання, що виконав учасник, саме за кожним з елементів практичного завдання окремо з подальшим виставленням загальної кількості балів.
135. У цьому контексті доцільно підкреслити, як це зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24, що здійснення суб`єктом владних повноважень своїх повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя, яке вимагає, щоб жодна дискреція не була настільки необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною. Незабезпечення та недотримання наведених умов може свідчити про свавільність і необґрунтованість рішення ВККС.
136. До того ж частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
137. Слід також наголосити, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на нього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивачки про порушення її прав, свобод чи інтересів.
138. Отже, саме відповідач повинен доводити в суді правомірність прийняття своїх рішень.
139. Однак, на наше переконання, у цій справі ВККС, яка є суб`єктом владних повноважень, не довела, що втручання за спірними рішеннями у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до особистого життя в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати й розвивати стосунки професійного характеру відбулося на підставі закону та було необхідним і пропорційним.
140. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 у частині, що стосується позивачки, не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними, як це зробив суд першої інстанції.
141. Натомість Велика Палата Верховного Суду помилково переклала на позивачку обов`язок спростовувати доводи відповідача щодо обґрунтованості оспорюваних рішень.
Судді: О. В. Кривенда
О. А. Губська
В. В. Король