ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Кишакевича Л. Ю.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24вересня 2026 року
(справа № 990SCGC/13/26, провадження № 11-197сап26)
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата)24 вересня
2026 рокурозглянула в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 31 березня 2026 року № 550/0/15-26, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2024 року № 2658/2дп/15-24, про притягнення судді Чуднівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
За результатами перегляду оскарженого судового рішення Велика Палата винесла постанову, якою скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,
а рішення Вищої ради правосуддя від 31 березня 2026 року № 550/0/15-26 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2024 року № 2658/2дп/15-24 в частині притягнення судді Чуднівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» - без змін.
Короткий зміст оскаржених рішень та фактичні обставини справи
Друга Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 11 вересня 2024 року № 2658/2дп/15-24 притягнула, зокрема, суддю Чуднівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що матеріали дисциплінарного провадження, зокрема деякі матеріали кримінального провадження № 12022060000000487, підтверджують обставини системного тривалого позапроцесуального спілкування судді ОСОБА_1 з його знайомим ОСОБА_2 з метою координації дій під час розгляду ОСОБА_1 судових справ та ухвалення судових рішень на користь осіб, яких визначав ОСОБА_2 .
Замість того, щоб відповідно до вимог законодавства демонструвати незалежність та неупередженість, припинити та не допускати впливу
ОСОБА_2 на ухвалення рішень, суддя ОСОБА_1 брав активну участь в узгодженні дій учасників справи та сторонніх осіб, які організували схему незаконного заволодіння земельними ділянками.
Суддя давав через ОСОБА_2 прямі настанови учасникам справи, а саме: як вони повинні діяти, які документи, докази подавати, коли саме, що потрібно виправити в поданих документах, та в інший спосіб брав активну участь на стороні учасників справи. Після цього він ухвалював рішення на їхню користь, які суперечили вимогам законодавства, не містили належних мотивів та ґрунтувалися на недостовірних документах.
Друга Дисциплінарна палата ВРП вважала, що спілкування судді ОСОБА_1 з ОСОБА_2 стосовно судової справи № 294/306/22, яка перебувала на розгляді в судді ОСОБА_3 , у сукупності з іншими доказами свідчить про вплив на іншого суддю та декларування суддею тези, що такий вплив можливий.
Друга Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що матеріали дисциплінарного провадження та пояснення суддів не містять жодного доказу, який свідчив би, що матеріали кримінального провадження № 12022060000000487, які підтверджують численні факти спілкування судді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо судових справ, підроблені чи не відповідають дійсності.
Друга Дисциплінарна палата ВРП також зауважила, що за таких умов судові рішення були не вирішенням реального правового спору, а штучним способом отримання права власності на земельні ділянки без належних на це підстав із наперед визначеним результатом. Суддя ОСОБА_1 не був неупередженим, а процес мав формальний, фіктивний характер для створення видимості здійснення судочинства.
Суддя ОСОБА_1 свідомо активно взаємодіяв із ОСОБА_2 , надавав вказівки та ухвалював рішення відповідно до узгодженого плану. Очевидно, що суддя усвідомлював протиправність своїх дій, передбачав їх наслідки та бажав їх настання, тобто діяв із прямим умислом.
Отже, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що в діях судді ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), - допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Друга Дисциплінарна палата ВРП також дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 , не залучаючи до розгляду справи відповідні територіальні громади, вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - умисне істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Крім того, під час дисциплінарного провадження Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що судові рішення, які ухвалював суддя ОСОБА_1 під час реалізації домовленостей із ОСОБА_2 , базувалися на єдиному аргументі - визнанні відповідачем позову.Суддя не мотивував, чому він вважав, що позивач узагалі має право на отримання земельних ділянок у власність, що матеріали справи свідчать про належність спадкового майна спадкодавцям, що спадщина відкрита, а строки не пропущено, що надані заповіти взагалі існують.
У судових рішеннях відсутні мотиви ігнорування очевидних, кричущих порушень закону (спадкування при живому спадкодавцеві, спадкування за спадкоємцем, який помер за 10 років до смерті спадкодавця).
Суддя не наводив мотивів, чому визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб, а тому є підставою для задоволення позову.
Відсутність мотивації в рішеннях призвела до ухвалення свавільних рішень, які суперечили законодавству, матеріалам справи та були виконанням домовленостей із ОСОБА_2 .
Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що в діях судді ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що суддя ОСОБА_1 грубо та системно порушував норми законодавства щодо спадкування, підстав набуття прав на земельні ділянки, процесуальні норми, ігнорував очевидні факти невідповідності наданих позивачами документів чи відсутності належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Як наслідок, у справах, які розглядав суддя ОСОБА_1, позивачі на підставі розроблених ОСОБА_2 та пов`язаними з ним особами схем заволоділи земельними ділянками, які належали територіальним громадам, а тому вказані рішення призвели до порушення права власності. Доказом цього є наведені в цьому рішенні рішення Житомирського апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних справ, поданих органами прокуратури в інтересах держави.
У межах кримінального провадження № 12022060000000487 установлено, що внаслідок таких дій судді група осіб протиправно заволоділа 32 земельними ділянками площею 93,87 га, якими розпорядилася на власний розсуд, завдавши територіальним громадам збитків на загальну суму близько 2,018 млн грн, що є особливо великим розміром.
Отже, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 допустив такі дії навмисно, на виконання домовленостей між ним та ОСОБА_2 . Тому в діях судді ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - умисне інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Крім того, Друга Дисциплінарна палата ВРП під час розгляду дисциплінарної справи встановила, що листування судді ОСОБА_1 з ОСОБА_2 щодо справи, яка перебувала у провадженні судді ОСОБА_3 , у сукупності з іншими доказами свідчить про те, що суддя ОСОБА_1 втручався у процес здійснення правосуддя суддею ОСОБА_3.
На думку звичайної розсудливої людини, результатом такого втручання стало ухвалення суддею ОСОБА_3 рішення у справі № 294/306/22 з грубим порушенням вимог процесуального законодавства, з ігноруванням очевидних фактів та зазначенням неправдивої інформації.
Наслідком такого рішення стало безпідставне звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності, ненадходження до державного бюджету коштів від сплати штрафу і, основне, декларування судом, що особа, незалежно від стану сп`яніння, спричинення дорожньо-транспортної пригоди, маючи спільних із суддею друзів, може уникнути відповідальності.
Вища рада правосуддя (далі - ВРП, Рада) рішенням від 31 березня 2026 року
№ 550/0/15-26 залишила без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 вересня 2024 року № 2658/2дп/15-24 в частині притягнення судді Чуднівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Стислий виклад позиції скаржника
ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя від 31 березня 2026 року № 550/0/15-26, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2024 року № 2658/2дп/15-24.
На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 , зокрема, зазначав, що використання доказів, отриманих у кримінальному провадженні, зокрема матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), під час розгляду дисциплінарного провадження (справи) є неприпустимим, оскільки суд не досліджував таких матеріалів на предмет їх належності, допустимості, достатності і достовірності. Суд не оцінював таких доказів і в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні - з точки зору достатності та взаємозв`язку для встановлення винуватості особи.
Одним із основних аргументів скарги судді ОСОБА_1 є незаконність використання у дисциплінарній справі щодо нього матеріалів НСРД, зібраних у межах кримінального провадження.
Короткий зміст постанови Великої Палати
Щодо можливості використання інформації, зафіксованої в протоколах НСРД,
у дисциплінарному провадженні
Велика Палата, посилаючись на свій висновок, сформований раніше у постанові від 14 травня 2026 року у справі № 990SCGC/32/25 (провадження № 11-275сап25), дійшла переконання, що оскільки відомості, зазначені в протоколах про результати проведення НСРД, розсекречені на законних підставах, то дисциплінарний орган під час дисциплінарного провадження може досліджувати ці протоколи та надавати оцінку викладеній у них інформації, а також всім доказам сукупно на предмет наявності у діях судді складу дисциплінарного проступку, здійснюючи натомість самостійну оцінку таких дій та обставин справи, зокрема й у контексті дотримання суддями правил службової та професійної етики.
Якщо внаслідок проведення НСРД у кримінальному провадженні була виявлена інформація про ознаки дисциплінарного проступку, то закон не забороняє компетентному дисциплінарному органу на самостійних правових підставах, здобутих в рамках дисциплінарного провадження, послуговуватися такою інформацією у разі, коли вона уповноваженою особою на підставі закону була передана для використання.
Додатково Велика Палата враховала й те, що під час обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу суд дійшов висновку, що обґрунтованість підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 366 КК України, підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах клопотання, зокрема: протоколами про результати проведення НСРД; протоколами допиту свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та іншими матеріалами провадження.
Тобто, на переконання Великої Палати, фактично попередню оцінку матеріалів НСРД здійснив суд під час обрання судді запобіжного заходу.
Крім того, Велика Палата зазначила, що ВРП за клопотаннями заступника Генерального прокурора вирішувала питання про відсторонення судді та продовження строку тимчасового відсторонення ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Тож на час ухвалення рішень про відсторонення судді від здійснення правосуддя ВРП вже була обізнана з матеріалами досудового розслідування, зокрема
з матеріалами НСРД.
Враховуючи викладене, а також зміст спеціального законодавства, яке регулює порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата відхилила доводи скарги про недопустимість використання інформації, зафіксованої в протоколах НСРД, для цілей дисциплінарного провадження.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
З указаними вище висновками Великої Палати не погоджуюсь з огляду на таке.
Щодо використання матеріалів НСРД в дисциплінарному провадженні.
Необхідність виконання завдань кримінального провадження досить часто обумовлює втручання у таємницю спілкування і приватне життя. Це втручання має бути правомірним, необхідним і пропорційним, щоб не становити порушення прав людини.
Відповідно до частини 3 статті 14 КПК інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.
Згідно з частиною 2 статті 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до частини першої статті 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом частини другої статті 246 КПК України НСРД проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. НСРД передбачені, зокрема, статтею 260 цього Кодексу (аудіо-, відеоконтроль особи), проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Забороняється використання зазначених у частині першій статті 255 КПК України матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.
Зазначені заборони є гарантією захисту інформації, отриманої в результаті проведення НСРД, та інформації, яка не використовується у кримінальному провадженні.
Відповідно до частини першої статті 257 КПК України, якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.
На підставі наведених положень Кримінального процесуального кодексу України можна зробити висновок, що використання матеріалів, отриманих у результаті негласних слідчих (розшукових) дій, є чітко регламентованим та обмежується завданнями конкретного кримінального провадження. Законодавець заклав систему процесуальних гарантій, спрямованих на забезпечення дотримання прав людини, зокрема права на приватність і таємницю спілкування. Використання таких матеріалів поза межами кримінального провадження, у тому числі в дисциплінарних чи інших процедурах, за загальним правилом є забороненим, якщо інше прямо не передбачено законом. Такий підхід відповідає принципам правомірності, необхідності та пропорційності втручання у права особи і спрямований на недопущення зловживань під час обігу інформації, здобутої шляхом НСРД.
Також необхідно наголосити на суттєвій різниці між кримінальним правопорушенням (злочином) та дисциплінарним проступком. Кримінальним правопорушенням відповідно до Кримінального кодексу України є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Натомість дисциплінарний проступок, як правило, не має настільки високого ступеня суспільної небезпеки і розглядається як менш істотне посягання на публічний порядок, що передбачає притягнення особи до дисциплінарної, а не кримінальної відповідальності.
Зокрема, суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.
Однак дисциплінарний проступок судді пов`язаний із його професійною діяльністю та виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, невиконанні суддівських обов`язків, покладених на нього чинним законодавством, і так само загальновизнаних моральних вимог.
Отже, чинним законодавством України встановлена пряма заборона на використання матеріалів НСРД для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням. Під таку заборону потрапляє і факт використання відповідних матеріалів у дисциплінарному провадженні, оскільки у протилежному випадку такі дії дисциплінарного органу становитимуть порушення законодавства України, а саме використання зібраних в межах кримінального провадження доказів з іншою метою, ніж та, яка встановлена законом.
Повертаючись до обставин справи, зазначу, що висновки Другої Дисциплінарної палати ВРП, з якими погодилася Рада, що суддя ОСОБА_1 вчинив дисциплінарні проступки, передбачені підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 4, 6, 8 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, основуються, зокрема, на матеріалах НСРД, зібраних в межах кримінального провадження. Втім, зурахуванням системного аналізу відповідних положень чинного законодавства доходжу висновку про те, що нормативне регулювання не передбачає жодної правової можливості використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема тих, що пов`язані з втручанням у приватне спілкування, в інших юридичних процедурах, у тому числі для цілей притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку.
Крім того, ухвалюючи рішення про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2024 року № 2658/2дп/15-24 про притягнення судді Чуднівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, ВРП не надала належної правової оцінки питанням дотримання стандартів ЄСПЛ, сформульованих у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, ВРП не врахувала необхідність забезпечення правомірності, необхідності та пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя, а також обмежень щодо допустимості використання матеріалів, отриманих у результаті проведення заходів НСРД, для цілей, не передбачених кримінальним процесуальним законом.
Так, стаття 8 Європейської конвенції з прав людини гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя. Зокрема, частина перша зазначеної статті закріплює, що «кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції».
Отже, у процесі встановлення фактів, що можуть свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, оцінка допустимості використання дисциплінарним органом матеріалів НСРД, які були зібрані у межах кримінального провадження, мала здійснюватися не лише крізь призму вимог КПК щодо порядку їх отримання та використання, а й з урахуванням стандартів, визначених у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, у контексті статті 8 Конвенції необхідно було зважати на те, що втручання у приватне життя особи шляхом таємного спостереження є допустимим лише за умови, що воно має належне правове підґрунтя, спрямоване на досягнення легітимної мети та відповідає вимогам пропорційності, тобто існує розумний баланс між застосованими заходами і метою, яку передбачається досягти.
Так, у справі «Amann проти Швейцарії» Суд розглядав питання щодо таємного нагляду і наголошував на необхідності забезпечення міри правового захисту від свавільного втручання органів державної влади в права, гарантовані статтею 8 ЄКПЛ. У рішенні зазначено, що фраза «відповідно до закону» не просто відсилає до внутрішнього законодавства, але також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був сумісний з принципом верховенства права, який прямо згадується в преамбулі до Конвенції. Таким чином, ця фраза означає - і це випливає з об`єкта і мети статті 8 - що в національному законодавстві має бути передбачена міра правового захисту від свавільного втручання органів державної влади в права, гарантовані пунктом 1 статті 8. Особливо там, де повноваження влади здійснюються таємно, ризики свавілля є очевидними.
Відтак, використання матеріалів НСРД у дисциплінарному провадженні як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, що призвело до його звільнення з посади, може розцінюватися як втручання в особисте життя, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 8 Конвенції.
Таким чином, вважаю, що використання ВРП матеріалів НСРД як доказів у дисциплінарному провадженні щодо судді ОСОБА_1 суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України, нормами якого встановлено пряму заборону на використання таких матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням та практиці ЄСПЛ.
Щодо відступу від висновків Верховного Суду
Вважаю, що Велика Палата мала б відступити від висновків щодо можливості використання ВРП висновків НСРД під час дисциплінарного провадження, висловлених, зокрема, у постановах Великої Палати від 14 травня 2026 року у справі № 990SCGC/32/25 (провадження № 11-275сап25), від 14 березня
2019 року у справі № 9901/789/18 (провадження № 11-1464заі18), від 22 та 29 січня 2019 року (справи № 800/454/17 (П/9901/141/18) та № 9901/728/18 відповідно). З огляду на це, вважаю, що використання Вищою радою правосуддя матеріалів НСРД як доказів у дисциплінарному провадженні є недопустимим та суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України, нормами якого встановлено пряму заборону на використання таких матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням та практиці ЄСПЛ.
З огляду на мотиви цієї окремої думки, вважаю, що використання Вищою радою правосуддя матеріалів НСРД як доказів у дисциплінарному провадженні є недопустимим та суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України, нормами якого встановлено пряму заборону на використання таких матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням та практиці ЄСПЛ.
Суддя Л. Ю. Кишакевич