ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Тітова М. Ю. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року в справі № 990SCGC/12/26 (провадження № 11-162сап26)
за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 24 березня 2026 року № 484/0/15-26 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 січня 2025 року № 17/1дп/15-25 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
1. Предметом оскарження у цій справі є рішення ВРП, яким вона підтримала рішення її Першої Дисциплінарної палати про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
2. Цим рішенням ВРП встановила наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, передбачених частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме:
підпунктом «а» пункту 1 (умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);
пунктом 3 (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів чи інших учасників судового процесу);
пунктом 4 (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків);
пунктом 6 (неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п`яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок);
пунктом 8 (втручання у процес здійснення правосуддя іншими суддями).
3. Зазначений висновок ВРП мотивувала тим, що суддя ОСОБА_1.умисно не дотримався вимог Конвенції про права дитини, цивільного процесуального законодавства та СК України під час розгляду справ № № 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22, у яких вирішувалися питання про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини в матері.
4. Крім того, суддя ОСОБА_1. допускав позапроцесуальну поведінку під час розгляду цих справ, а також втручався у здійснення правосуддя іншими суддями під час розгляду справ №№ 495/2284/23 та 495/3746/24. Незважаючи на факти втручання в його діяльність як судді, не виконав установленого законом обов`язку повідомити про це ВРП та Генерального прокурора.
5. Такі дії судді ОСОБА_1 свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку.
6. У постанові від 10 вересня 2026 року Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим рішенням ВРП. Вважала його законним і обґрунтованим, ухваленим дисциплінарним органом у межах наданих йому повноважень.
7. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в спірному випадку відсутні підстави вважати, що Перша Дисциплінарна палата ВРП та в подальшому Рада ревізували судові рішення, ухвалені суддею ОСОБА_1 у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/23 та 495/8702/22, надавали оцінку доказам і наведеним суддею висновкам.
8. Рішення дисциплінарного органу хоч і прийняте на підставі відомостей, здобутих у межах кримінального провадження, проте ґрунтується на самостійних правових підставах та висновках.
9. З таким висновком Великої Палати Верховного Суду погодитися не можу й відповідно до статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
10. Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державною, концепт якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
11. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
13. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
14. Повноваження ВРП визначені статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 1798-VIII, згідно з якими ВРП не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати оцінку його змісту.
15. Виключне право на перевірку законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.
16. Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
17. Аналогічне правило закріплене й в абзаці другому частини першої статті 49 Закону № 1402-VIII.
18. Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
19. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).
20. Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
21. Застосовуючи Закон № 1798-VIII, ВРП має враховувати міжнародні стандарти незалежності суддів, які передбачають, що усі дисциплінарні заходи щодо судді базуються на встановлених нормах поведінки судді. Більше того, якщо суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності через його рішення, неможливо зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади.
22. Як свідчить зміст оскаржуваного рішення ВРП, визначальною підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення стали встановлені дисциплінарним органом обставини умисного недотримання ним вимог Конвенції про права дитини, цивільного процесуального законодавства та СК України під час розгляду справ № № 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22.
23. Зокрема, Перша Дисциплінарна палата ВРП та ВРП встановили, що суддя ОСОБА_1.:
відкрив провадження у справах №№ 495/9643/22 та 495/8702/22, незважаючи на невідповідність позовних заяв вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України та частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» (не в повному обсязі сплачений судовий збір);
у справах № № 495/9643/22, 495/1426/23 вирішив питання про відкриття провадження з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), чим порушив вимоги статей 27, 31 ЦПК України;
у справах №№ 495/9643/22, 495/8702/22 не залучав відповідний орган опіки та піклування, а у справі № 495/1426/23 таке залучення було винятково фіктивним, оскільки орган опіки та піклування висновку не складав;
під час розгляду справ № № 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 порушив конвенційні права малолітніх дітей;
розглянув зазначені справи, позовні заяви у яких мали фіктивний характер, у вкрай стислі строки.
24. Отже, висновок щодо умисного недотримання суддею ОСОБА_1 вимог закону під час здійснення правосуддя фактично зроблений Дисциплінарною палатою та ВРП на підставі здійсненої ними власної оцінки законності ухвалених суддею рішень суду. Зокрема, в оскаржуваному рішенні ВРП вказує на незалучення до участі в справах органу опіки та піклування, неповне з`ясування обставин справ, порушення прав дітей, фіктивність ухвалених рішень.
25. Однак, як уже зазначено вище, ВРП не є органом державної влади, який може оцінювати законність судового рішення на підставі власного аналізу та розсуду, резюмувати і визнавати його незаконним, протиправним.
26. Такими повноваженнями наділений виключно суд.
27. Водночас ухвалені в справах № № 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 рішення набрали законної сили, в апеляційному та касаційному порядку не переглядались. Тобто такі судові рішення не були сприйняті учасниками справи як незаконні, свавільні та несправедливі. Органи, уповноважені державою здійснювати захист прав та інтересів дітей, зокрема орган опіки та піклування, зазначені судові рішення також не оскаржували.
28. Відповідно, висновок дисциплінарного органу про фіктивність цих судових рішень та наявність у зв`язку із цим дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_1 не може вважатися законним і обґрунтованим.
29. Окрім цього не можу вважати правомірним використання у дисциплінарному провадженні відносно ОСОБА_1 матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, з огляду на таке.
30. Як слідує з оскаржуваного рішення ВРП, більша частина висновків про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків ґрунтуються виключно на відомостях, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, показаннях підозрюваних, свідків, наданих слідчому під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.
31. Водночас сам факт отримання певних відомостей у межах досудового розслідування не надає їм автоматичної доказової сили у дисциплінарному провадженні.
32. За приписами частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для дисциплінарної відповідальності вважається встановленою за умови, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими.
33. Отже, висновок про вчинення дисциплінарного проступку має ґрунтуватися на доказах, які відповідають установленим законом критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.
34. Відомості, отримані під час досудового розслідування, є складовою доказування у кримінальному провадженні та набувають доказового значення за правилами, встановленими КПК України. Зокрема, протокол допиту є процесуальною формою фіксації перебігу та результатів слідчої дії та містить показання, надані особою під час досудового розслідування.
35. Водночас сам факт фіксації таких відомостей у процесуальному документі не свідчить про їх достовірність, допустимість та достатність для встановлення відповідних обставин.
36. Остаточна перевірка доказів, отриманих у межах кримінального провадження, на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності здійснюється судом у порядку, встановленому КПК України.
37. Так, згідно зі статтею 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
38. Таким чином, відомості, зафіксовані у протоколах допитів свідків та підозрюваних, до їх безпосереднього дослідження судом не можуть бути достатньою підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
39. За протилежного підходу виникає ситуація, за якої одні й ті самі відомості можуть бути визнані судом недопустимими у кримінальному провадженні, але водночас уже були використані в дисциплінарному провадженні як чіткі та переконливі докази вчинення суддею проступку. Такий підхід нівелює процесуальні гарантії, встановлені КПК України, та створює ризик їх обходу шляхом передчасного використання матеріалів кримінального провадження до остаточної судової оцінки законності їх отримання.
40. Те саме стосується матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, доказове значення яких залежить, зокрема, від дотримання встановленого КПК України порядку їх проведення, фіксації, розсекречення та використання. До перевірки судом дотримання зазначеного порядку такі матеріали не можуть розглядатися дисциплінарним органом як належні, допустимі та достовірні докази вчинення суддею дисциплінарного проступку.
41. Відтак, на мою думку, матеріали досудового розслідування можуть бути використані у дисциплінарному провадженні лише після їх безпосереднього дослідження судом у кримінальному провадженні.
42. З огляду на викладене, оскільки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за ухвалене ним судове рішення не допускається Конституцією України, а матеріали досудового розслідування, які не були безпосередньо досліджені судом у кримінальному провадженні, не могли бути покладені дисциплінарним органом в основу відповідного рішення, вважаю, що оскаржуване рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності підлягало скасуванню, а допущені дисциплінарним органом недоліки - усуненню під час повторного розгляду дисциплінарної справи.
Суддя М. Ю. Тітов