ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Губської О. А., Кривенди О. В., Стрелець Т. Г., Мазура М. В.
справа № 9901/529/19
провадження № 11-67заі25
1. Велика Палата Верховного Суду 08.07.2026 розглянула апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.01.2025.
2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу задовольнила та скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.01.2025 в частині визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 10.04.2019 № 69/ко-19 в частині абзацу третього резолютивної частини щодо визначення порядку набрання ним чинності; ухвалила в цій частині нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову. В іншій частині, якою відмовлено у задоволенні решти позовних вимог, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 9901/529/19 залишила без змін.
Короткий виклад історії справи
3. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до ВККС, у якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 10.04.2019 № 69/ко-19 у частині абзацу третього резолютивної частини щодо визначення порядку набрання ним чинності;
- визнати протиправним та скасувати протокольне рішення Комісії від 10.04.2019 про прийняття ВККС висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) до розгляду.
4. Касаційний адміністративний суд рішенням від 15.01.2025 позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 10.04.2019 № 69/ко-19 в частині абзацу третього резолютивної частини щодо визначення порядку набрання ним чинності; у задоволення іншої частини позовних вимог відмовив.
Установлені обставини справи
5. Указом Президента України від 14.09.2009 № 740/2009 ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років, а Указом Президента України від 12.03.2012 № 194/2012 був переведений у межах п`ятирічного строку з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва на посаду судді Господарського суду міста Києва.
6. Рішенням ВККС від 01.02.2018 № 8/зп-18 було призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 .
7. За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складення іспиту» ОСОБА_1 набрав 181,25 бала, а рішенням Комісії від 26.06.2018 № 152/зп-18 був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
8. Співбесіда за результатами дослідження досьє під час кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 відбулася 10.04.2019 (після оголошеної в засіданні ВККС у складі колегії 11.07.2018 перерви).
9. Натомість, 09.04.2019 о 18:59 до ВККС надійшов висновок ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 09.04.2019. Факт, що висновок ГРД надійшов до Комісії без дотримання підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу VI Регламенту ВККС (менше ніж за 10 робочих днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди з ОСОБА_1 ), був оприлюднений під час співбесіди.
10. Однак Комісія ухвалила протокольне рішення про прийняття висновку ГРД до розгляду, а під час співбесіди з ОСОБА_1 обговорила обставини, на які було посилання у висновку.
11. Рішенням від 10.04.2019 № 69/ко-19 Комісія (у складі колегії) визнала суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді. В абзаці третьому резолютивної частини вказаного рішення зазначила, що рішення набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
12. Підпунктом 4.10.8, яким Регламент ВККС був доповнений рішенням Комісії від 29.12.2017 № 140/зп-17, встановлено, що в разі ухвалення Комісією у пленарному складі рішення про підтримку рішення Комісії, ухваленого у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), обставини, викладені у висновку, не підлягають повторному розгляду під час наступних процедур кваліфікаційного оцінювання відповідного судді (кандидата на посаду судді).
13. Рішенням від 05.10.2023 № 957/0/15-23 ВРП звільнила ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва за власним бажанням.
Постанова Великої Палати Верховного Суду (основні мотиви)
14. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, не погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, натомість визнала, що рішення ВККС в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, а підстав для його скасування в цій частині немає.
15. Постанову вмотивовано, зокрема, тим, що пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.
16. Так само й пунктом 7.2 Регламенту ВККС передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Комісії в порядку, визначеному Законом.
17. Що ж до порядку (процедури), в якому має бути проведено таке оцінювання, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що він є таким, що визначений Законом № 1401-VIII. Те, що оцінювання судді на відповідність займаній посаді відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII повинно здійснюватися за тими ж самими критеріями, які суддя повинен підтвердити при проходженні кваліфікаційного оцінювання (стаття 83 глави 1 розділу V), сумнівів немає: щодо цього також є пряма вказівка, що оцінювання судді на відповідність займаній посаді здійснюється за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності.
18. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду Законом № 1402-VIII та Регламентом ВККС визначено, що кваліфікаційне оцінювання на здатність судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді має здійснюватися Комісією у складі кваліфікаційної палати з питань проведення кваліфікаційного оцінювання, а кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді - у складі колегії. Як перше, так і друге здійснюються в порядку, визначеному цим Законом, а саме його нормами глави 1 розділу V.
19. Законом від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (набрав чинності з 05.01.2017) частину першу статті 88 Закону № 1402-VIII було доповнено абзацом другим, згідно з яким якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсильні положення пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ про здійснення оцінювання у «порядку, визначеному цим Законом» дають достатню нормативну підставу, щоб застосувати до «перехідних» правовідносин, які стосуються оцінювання суддів, які були призначені на посаду до набрання чинності зазначеним Законом, норми, які регламентують процедуру кваліфікаційного оцінювання на предмет здатності здійснювати правосуддя, зокрема й норм, які стосуються участі ГРД та способу «подолання» її негативного висновку ГРД.
21. Норму пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ у частині складу ВККС, який компетентний ухвалити рішення за наслідками оцінювання «діючого» судді, не можна інтерпретувати безвідносно до інших положень цього Закону, які містяться в його основному тексті та регулюють ті ж самі за змістом відносини - установлення відповідності критеріям компетентності, професійної етики і доброчесності.
22. Та обставина, що оцінювання, передбачене пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), стосується суддів, призначених / обраних до набрання чинності Законом № 1401-VIII (діючих суддів), за висновком Великої Палати Верховного Суду, не наділяє цю процедуру оцінювання настільки іншими якісними властивостями (характеристиками), щоб нівелювати юридичні наслідки надання під час оцінювання негативного висновку ГРД.
23. Покликаючись на свої висновки, висловлені постанові від 15.01.2026 у справі № 990/62/24, Велика Палата Верховного Суду висновувала, що процедура оцінювання судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, у разі коли ГРД надала висновок, що суддя не відповідає критеріям професійної етики та/або доброчесності, закінчується не висновком колегії ВККС про відповідність судді займаній посаді у відповідному судді, а передбачає ухвалення рішення ВККС у пленарному складі з подоланням негативного висновку ГРД не менше ніж одинадцятьма членами Комісії.
24. Щодо порушеного права позивача у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення ВККС від 10.04.2019 № 69/ко-19 в оскаржуваній частині є актом індивідуальної дії, який безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача з приводу проходження ним публічної служби. Прийняття відповідачем оскаржуваного акта було наслідком здійснення функцій суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правової діяльності, яке оскаржує позивач як особа, щодо якої було спрямоване прийняття цього акта, на предмет його незаконності у відповідній його частині.
Мотиви окремої думки
25. Не погоджуємося із судовим рішенням, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
26. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
27. Тож у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.
28. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
29. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
30. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
31. На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
33. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
34. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
35. Статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
36. На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
37. Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов`язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
38. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
39. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
40. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
41. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
42. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
43. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
44. У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
45. Позивач звернувся до суду із цим позовом, уважаючи протиправним прийняте ВККС у складі колегії рішення про визнання його таким, що не відповідає займаній посаді судді в частині абзацу третього резолютивної частини щодо визначення порядку набрання ним чинності [«Рішення набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України»].
46. Це рішення Комісії позивач оскаржив, головно з підстав того, що відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VІІІ, оцінюється виключно колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Розгляд зазначеного питання Комісією у пленарному складі чинним законодавством не передбачено.
47. Отже, оспорюване рішення ВККС безпосередньо зачіпає гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного життя в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
48. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
49. Таким чином, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивача, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»).
50. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
51. Як установив суд першої інстанції, Указом від 14.09.2009 № 740/2009 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.
52. Після призначення позивача на посаду судді відбулася судова реформа.
53. Так, 30.09.2016 набрали чинності закони № 1401-VIII та № 1402-VIII.
54. У зв`язку із цим розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).
55. Аналіз підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дозволяє дійти висновку, що в ньому законодавець виокремив кілька аспектів, що стосуються суддів, про яких у ньому йдеться, а саме: 1) суддя вже займає посаду після його призначення на п`ять років чи обрання безстроково; 2) оцінювання на відповідність займаній посаді не залежить від волі судді, а є для нього обов`язковою умовою для продовження професійної діяльності на цій посаді; 3) у разі визнання судді за результатами оцінювання таким, що відповідає займаній посаді, він залишається здійснювати правосуддя у тому ж суді, в штаті якого він перебував до проходження такого оцінювання; 4) відмова судді від оцінювання або виявлення за його результатами невідповідності займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
56. Зазначені норми є обмеженими в часі, оскільки після одноразового проведення щодо таких суддів оцінювання вони не застосовуватимуться в майбутньому (включно з визначеною у них підставою).
57. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії ВККС.
58. Зазначена норма відтворює положення, закріплене у підпункті 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, та наділяє виключно колегії ВККС повноваженнями оцінювати суддів, про яких ідеться у цьому підпункті, на відповідність займаній посаді.
59. Варто зауважити, що наведені норми не регулюють питання участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді.
60. Відмінною від процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді є процедура кваліфікаційного оцінювання, передбаченого главою 1 розділу V Закону № 1402-VIII.
61. Так, статтею 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність (частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII).
62. Кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді передбачено, зокрема, для зайняття посад судді: апеляційного суду (частина перша статті 28 Закону № 1402-VIII), вищого спеціалізованого суду (частина перша статті 33 Закону № 1402-VIII), Верховного Суду (частина перша статті 38 Закону № 1402-VIII).
63. Зазначене оцінювання також проводиться щодо судді, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII.
64. На відміну від обмежених у часі норм підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, положення щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, передбачені главою 1 розділу V Закону № 1402-VIII, розраховані на постійне застосування.
65. Отже, Законом № 1402-VIII встановлено дві різні процедури оцінювання:
1) оцінювання судді на відповідність займаній посаді;
2) кваліфікаційне оцінювання з метою визначення судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
66. Частинами третьою та четвертою статті 94 Закону № 1402-VIII визначено, що організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії. Колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.
67. Відповідно до вимог частини четвертої статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
68. Згідно з підпунктом 4 пункту 1.3 розділу І Регламенту ВККС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, віднесено до повноважень колегії ВККС, що узгоджується з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
69. Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виключно колегії ВККС були наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.
70. Оскільки ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, то його відповідність займаній посаді судді мала бути оцінена в порядку, визначеному законом.
71. Стосовно висновку ГРД щодо невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики та обов`язку ВККС надати оцінку наведеній у ньому інформації слід зазначити таке.
72. Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
73. ГРД здійснює такі повноваження: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді (частина шоста статті 87 Закону № 1402-VIII).
74. Згідно з пунктом 4.8 Порядку формування і ведення досьє кандидата на посаду судді та пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затверджених рішенням ВККС від 15.11.2016 № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ підлягає дослідженню та оцінці, рівно як інші документи, які є в досьє.
75. Інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності надається Комісії ГРД не пізніше, ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (підпункт 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту ВККС).
76. Оскільки метою утворення ГРД є сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, то цей орган уповноважений, зокрема, надавати ВККС за наявності відповідних підстав висновок про невідповідність зазначеним критеріям як суддів, щодо яких проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, так і суддів, щодо яких проводиться кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
77. Якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляду зазначеного питання у пленарному складі ВККС ні положення Закону № 1402-VIII, ні норми Регламенту не передбачають.
78. Як установив суд першої інстанції, обставини, які стосуються відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, викладені у висновку ГРД, були предметом розгляду на засіданні колегії ВККС під час проведення з ним співбесіди, за результатами якої ухвалено рішення про відповідність його, ОСОБА_1 , займаній посаді. Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не передбачено будь-якого перегляду, підтвердження чи підтримки зазначеного рішення ВККС у пленарному у складі.
79. Водночас статтею 88 Закону № 1402-VIII та підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок ухвалення ВККС рішення в межах іншої процедури оцінювання, а саме кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. За наявності висновку ГРД під час проведення такого оцінювання остаточне рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді ВККС може ухвалити лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
80. З огляду на викладене вважаємо, що колегія ВККС, ухвалюючи рішення щодо відповідності ОСОБА_1 займаній посаді, помилково ототожнила дві відмінні за своєю природою та правовим регулюванням процедури оцінювання судді та застосувала до процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді наслідки за результатами проведення з ним співбесіди, передбачені для процедури кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя.
81. Водночас 19.10.2023, тобто після ухвалення рішення колегії ВККС щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді, рішенням Комісії № 119/зп-23 було внесено зміни до Регламенту ВККС та викладено його в новій редакції, яка суттєво відрізняється від попередньої, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, зокрема в частині, що стосується оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
82. Так, внесеними змінами до цього пункту передбачено, зокрема, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України від 9 рудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
83. За результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
84. Аналіз положень Закону № 1402-VIII, зокрема його пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» до і після внесення до нього відповідних змін, дає підстави виснувати, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі суперечить пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягають розширеному тлумаченню.
85. Разом з цим якщо після 30 грудня 2023 року (дня, коли набрали чинності зміни до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, внесені Законом № 3511-ІХ) колегія ВККС ухвалила рішення про відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, то за наявності щодо такого судді негативного висновку ГРД саме пленарний склад Комісії за правилами, передбаченими статтею 88 Закону № 1402-VIII, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді.
86. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20, змінивши тим самим раніше застосований підхід до вирішення справ щодо оскарження рішень ВККС за наслідками оцінювання судді на відповідність займаній посаді, ухвалених до набрання чинності змінами до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, внесеними Законом № 3511-ІХ.
87. У постанові від 15.01.2026 у справі № 990/62/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від свого попереднього висновку, викладеного в постанові від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20.
88. Переконані, що підстав для відступу від такої правової позиції, яка ґрунтується, зокрема, на зміні правового регулювання зазначених питань, не було.
89. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що спірне рішення в частині визначення порядку набрання ним чинності ВККС прийняла, вийшовши за межі повноважень, наданих їй Конституцією України та Законом № 1402-VIII, що є самостійною та достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним, як це зробив суд першої інстанції.
Судді О. А. Губська
О. В. Кривенда
Т. Г. Стрелець
М. В. Мазур