ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Мазура М. В. та Стефанів Н. С. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року
справа № 757/52615/21-ц
провадження № 14-64цс25
"Право бути почутим не залежить від попереднього
доведення того, що особа неодмінно виграє справу"
Поттер Стюарт,
суддя Верховного суду США,
рішення Верховного суду США у справі Fuentes v. Shevin, 1972
Вступ
1. У цій справі Велика Палата Верховного Суду розглядала питання про те, які процесуальні наслідки має розгляд справи за відсутності учасника, належним чином повідомленого про судове засідання, якщо суд не розглянув його клопотання про відкладення розгляду справи. Зокрема, чи може таке порушення бути підставою для скасування судового рішення за пунктом 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), який прямо передбачає цей наслідок, але лише в разі неналежного повідомлення учасника справи.
2. Велика Палата зробила висновок про неможливість застосування зазначеної норми права в такій ситуації. Водночас вона визнала можливість скасування судового рішення на підставі іншої норми - частини третьої статті 411 ЦПК, але за умови, якщо нерозгляд клопотання позбавив сторону розумної можливості ефективно представляти свою позицію, поставив її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом та унеможливив встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. При цьому, з урахуванням обставин цієї справи, Велика Палата не знайшла підстав для задоволення касаційної скарги та залишила оскаржені рішення судів попередніх інстанцій без змін.
4. Ми погоджуємося з результатом розгляду цієї справи, але не можемо повністю погодитися з наведеним правовим висновком. На наше переконання, висновок Великої Палати лише частково захищає право особи бути почутою у суді на рівних умовах з іншою стороною, зокрема, тоді, коли це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи судом. Однак зазначене право не обмежується випадками, коли учаснику процесу необхідно представити свою позицію щодо фактів. Воно охоплює також і право заявити свої аргументи або заперечити аргументи опонента щодо питань права.
5. Тому наша позиція полягала в тому, що в разі нерозгляду судом клопотання про відкладення судового засідання пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК може бути застосований, якщо за конкретних обставин справи суд дійде висновку, що наслідки нерозгляду клопотання про відкладення судового засідання фактично рівнозначні наслідкам неналежного повідомлення учасника судового процесу. Це забезпечило б дещо ширший захист прав учасників справи у порівнянні із частиною третьою статті 411 ЦПК.
6. Ми також не погоджуємося з висновком про відсутність у попередній постанові Касаційного адміністративного суду правового висновку, від якого може відступити Велика Палата, лише через те, що застосування відповідної норми не супроводжувалося окремим викладом її тлумачення
7. Детальніша аргументація причин незгоди наведена далі.
Фактичні обставини справи та зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій, із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 1 196 757, 85 грн інфляційних втрат та 668 922,41 грн як три проценти річних за невиконання грошового зобов`язання. Вказані вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач у встановлений договором позики строк гроші позивачу не повернув, а тому просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних від суми боргу.
9. 23 січня 2024 року Печерський районний суд м. Києва своїм рішенням позов задовольнив, стягнувши з відповідача вказані суми інфляційних втрат і трьох процентів річних, а також 11 350,00 грн сплаченого позивачем судового збору. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідач не надав заперечень щодо правильності поданого позивачем розрахунку заборгованості, нарахованих інфляційних втрат та трьох процентів річних за договором позики.
10. Постановою від 30 квітня 2024 року Київський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції з тих підстав, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання (повернення позики). При цьому апеляційний суд критично оцінив доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення без участі відповідача, який не подав відзив на позовну заяву, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а його представник ознайомлювався з матеріалами цієї справи і був присутній в судовому засіданні, проте без поважних причин заперечення не подав.
Вимоги касаційної скарги та аргументи учасників справи
11. 21 травня 2024 року адвокат в інтересах ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову та зупинити виконання оскаржених судових рішень.
12. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник послався на пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
13. Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд 23 січня 2024 року ухвалив рішення за відсутності відповідача та (або) представника відповідача, не взявши до уваги клопотання про відкладення розгляду справи через їхню тимчасову непрацездатність. Станом на 22 лютого 2024 року суд першої інстанції рішення їм не надіслав. У подальшому суд апеляційної інстанції також провів судове засідання від 30 квітня 2024 року за відсутності відповідача та його представника, хоча останній 29 квітня 2024 року подав клопотання про відкладення розгляду справи через тимчасову непрацездатність відповідача та його представника.
14. За наведених обставин заявник вважає, що суди попередніх інстанцій фактично позбавили відповідача доступу до правосуддя.
15. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача просила відмовити в її задоволенні. Зокрема, посилалася на належне повідомлення відповідача та його представника про судове засідання і зазначала, що відповідач не вказав, які саме обставини суди попередніх інстанцій неправильно встановили та які норми права застосували неправильно.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати
16. Ухвалою від 15 травня 2025 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який викладений в постановах від 10 квітня 2025 року (справа №320/42808/23) та від 24 листопада 2020 року (справа №280/5695/19), щодо можливості скасування оскаржуваного рішення суду лише через те, що цей суд (за належного повідомлення учасника справи та/або представника про дату, час та місце розгляду справи) ухвалив рішення, не вирішивши клопотання такого учасника про відкладення її розгляду.
17. На противагу зазначеним висновкам, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що якщо суд не розглянув клопотання учасника справи про відкладення її розгляду через тимчасову непрацездатність цього учасника та його представника, які не з`явилися в судове засідання, то за умови належного повідомлення такої сторони про час і місце розгляду справи, ухвалення за відсутності цих осіб не є підставою для скасування судового рішення.
Рішення та висновки Великої Палати
18. Постановою від 08 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду залишила касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
19. У пунктах 86, 87, 93, 94 та 102-105 постанови Велика Палата розмежувала неналежне повідомлення учасника справи, яке є безумовною підставою для скасування рішення за пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК, та нерозгляд клопотання належно повідомленого учасника про відкладення. Друге порушення, за висновком більшості, може спричинити скасування рішення за частиною третьою статті 411 ЦПК за умов, викладених у вступі до цієї окремої думки.
20. Велика Палата також підтримала підхід, згідно з яким основною умовою відкладення є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (пункт 88 постанови). Вона не відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у справах № 320/42808/23 та № 280/5695/19 (пункти 95-101 постанови).
Мотиви окремої думки
Ключова причина незгоди
21. Ми погоджуємося з резолютивною частиною рішення Великої Палати, оскільки в цій справі відповідач і його представник своєю системною поведінкою продемонстрували, що не мали наміру з`являтися в судове засідання, а використовували цю неявку лише як формальний привід для неодноразових відкладень судових засідань (у суді першої інстанції) та подальшого оскарження в апеляційному і касаційному порядку.
22. Але ця справа була важлива своїм впливом на формування загальної судової практики щодо можливості касаційного оскарження судових рішень у разі, якщо суд розглянув справу, не вирішивши клопотання учасника справи про відкладення судового засідання.
23. Ми визнаємо, що висновок Великої Палати має раціональне зерно і певне законодавче підґрунтя. Зокрема, Велика Палата дійшла висновку, що таке процесуальне порушення може бути підставою для скасування судового рішення відповідно до положень частини третьої статті 411 ЦПК України, якщо за обставинами справи воно позбавило відсутнього учасника справи розумної можливості ефективно представляти свою позицію в суді, поставило його у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
24. Однак такий висновок матиме лише обмежений позитивний ефект, оскільки дозволяє захистити право особи бути почутою у суді на рівних умовах з іншою стороною тільки в деяких випадках - тоді, коли відсутність учасника справи, чиє клопотання не було розглянуто судом, «унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи».
25. Це не повною мірою узгоджується зі стандартами права на справедливий суд, сформульованими в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які не пов`язують реалізацію названого права із можливістю чи неможливістю встановлення судом фактичних обставин справи.
26. Наприклад, суд апеляційної інстанції може розглядати справу, в якій факти не оспорюються, а розбіжності сторін стосуються виключно тлумачення застосовної норми права. Якщо одна сторона бере участь у судовому засіданні, викладає свої правові аргументи та відповідає на питання суду, а інша через об`єктивну перешкоду не може цього зробити і її клопотання про відкладення залишається без розгляду, нерівність процесуальних можливостей може бути істотною. При цьому встановленню жодних фактичних обставин така ситуація може не перешкоджати.
27. За підходом більшості саме відсутність останнього наслідку перешкоджатиме застосуванню частини третьої статті 411 ЦПК, хоча право особи ефективно представити свою справу може бути порушене. Це не суто теоретична проблема: апеляційний суд перевіряє не лише обґрунтованість, а й законність рішення, і предметом судового засідання цілком можуть бути саме питання права.
28. Інакше кажучи, можливість вирішити справу на підставі наявних доказів ще не означає, що стороні було надано належну можливість представити свою позицію. Судове засідання дає змогу не лише встановлювати факти, а й обговорювати їх юридичне значення, тлумачення закону та належні правові наслідки. Тому ці два питання потребують окремої оцінки.
Щодо практики Європейського суду з прав людини
29. У справі "Бартая проти Грузії" (Bartaia v. Georgia, 26.07.2018, заява № 10978/06) ЄСПЛ зазначив, що хоча право на особисту участь у цивільному процесі не є абсолютним, держава зобов`язана забезпечити таку процедуру, за якої сторона не буде позбавлена можливості ефективно представляти свою справу. У своєму рішенні ЄСПЛ виклав загальні принципи, щодо права ефективно представляти свою справу в суді та користуватися рівністю сторін з протилежною стороною, гарантовані статтею 6 Конвенції (пункти 26-27):
"26. …Стаття 6 § 1 залишає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування цих прав сторонам у справі... Таким чином, питання особистої присутності, форми провадження - усної чи письмової - та юридичного представництва взаємопов`язані та повинні аналізуватися в ширшому контексті гарантії «справедливого суду», передбаченої статтею 6. Суд повинен встановити, чи було заявнику, стороні цивільного провадження, надано розумну можливість ознайомитися та прокоментувати зауваження або докази, зроблені іншою стороною, та представити свою справу за умов, які не ставили його у суттєво невигідне становище порівняно з його опонентом...
27. Суд зазначає, що право на справедливий суд включає, серед іншого, право сторін провадження представляти зауваження, які вони вважають такими, що стосуються їхньої справи. Оскільки Конвенція має на меті гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними, це право можна вважати ефективним лише за умови, що заявника дійсно «вислухано», тобто його зауваження належним чином розглянуто судами... У зв`язку з цим Суд зазначає, що стаття 6 вимагає та дозволяє державам організовувати свої правові системи таким чином, щоб це сприяло швидкому та ефективному судовому провадженню, включаючи передбачення можливості винесення заочних рішень. Однак, цього не можна зробити за рахунок інших процесуальних гарантій... Фактично, стаття 6 § 1 має на меті, перш за все, захист інтересів сторін та належного здійснення правосуддя... Отже, до відповідальності національних органів влади належить забезпечення дотримання стандартів, встановлених статтею 6 § 1, і, зокрема, захисту рівності сторін".
30. У названій справі адвокат заявника подав клопотання про перенесення судового розгляду за шість днів до запланованого слухання, заявник з`явився до районного суду та, повторивши клопотання про відкладення, відмовився брати участь у слуханні без свого адвоката. Суддя першої інстанції фактично відхилив це клопотання та прирівняв відмову заявника брати участь у слуханні до його відсутності, у зв?язку з чим виніс заочне рішення. У подальшому суди апеляційної та касаційної інстанцій заявили, що участь адвоката в іншому слуханні не є поважною підставою для скасування рішення, винесеного заочно, і що відповідно до статті 232 Цивільного процесуального кодексу Грузії будь-яка відмова, з будь-якої причини, від участі в слуханні є необґрунтованою. ЄСПЛ вважав такі наслідки непропорційними та встановив порушення ст. 6 Конвенції.
31. У справі "Варданян і Нанушян проти Арменії" (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia, 27.10.2016, заява № 8001/07) ЄСПЛ констатував порушення статті 6 § 1 Конвенції у зв`язку з проведенням апеляційного слухання за відсутності заявника, який повідомив суд про неможливість участі через госпіталізацію та подав відповідні медичні документи. Попри це, апеляційний суд відмовив у відкладенні слухання і провів його за участю представників протилежної сторони, які виклали свої доводи щодо апеляційної скарги заявника, тоді як сам заявник фактично залишився без представництва, оскільки його адвокат на засідання не з`явився. ЄСПЛ повторив, що "стаття 6 Конвенції не гарантує право на особисту присутність у цивільному суді, але закріплює більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та користуватися рівністю сторін з протилежною стороною", тому "Суд повинен перевірити, чи було заявнику, стороні цивільного провадження, надано розумну можливість ознайомитися та прокоментувати зауваження або докази, зроблені іншою стороною, та представити свою справу за умов, які не ставили його у суттєво невигідне становище порівняно з його опонентом". У цій справі, на думку ЄСПЛ, "застосована процедура не дозволила заявнику належним чином брати участь у провадженні та, таким чином, позбавила його справедливого розгляду у значенні статті 6 § 1 Конвенції", оскільки заявник був госпіталізований з гострих причин безпосередньо вночі перед слуханням, а також не було встановлено, що його представник мав достатнє завчасне повідомлення та реальну можливість представляти заявника в цьому засіданні, і вказані порушення не були виправлені судом вищої інстанції, оскільки його касаційна скарга була відхилена.
32. При цьому у пункті 88 названого рішення ЄСПЛ зазначив, що він «не повинен робити припущення щодо того, які аргументи заявник висунув би чи не висунув би на апеляційному слуханні, якби він був присутній». Відтак предметом оцінки була реальна можливість заявника брати участь у провадженні на рівних умовах з іншою стороною, яка була присутня, а не доведеність того, що його участь неодмінно змінила б встановлені факти або результат розгляду.
33. Таким чином, хоча право на особисту участь у цивільному провадженні не є абсолютним, принципи змагальності та рівності сторін вимагають забезпечити кожній стороні розумну можливість ефективно представити свою позицію. Якщо суд проводить усне слухання за участю однієї сторони, він повинен належно оцінити об`єктивні перешкоди для участі іншої сторони та забезпечити справедливий баланс їхніх процесуальних можливостей.
Альтернативна пропозиція - застосування п. 5 ч. 1 ст. 411 ЦПК замість ч. 3 цієї статті
34. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК "судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо… справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою".
35. Аналогічне за змістом положення передбачене пунктом 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС): "порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо… справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою".
36. Ці законодавчі положення очевидно мають на меті забезпечити належні гарантії права особи на участь у судовому розгляді та реалізацію принципу змагальності сторін. Їх призначення полягає в тому, щоб унеможливити ситуацію, коли рішення ухвалюється без надання учаснику справи реальної можливості бути присутнім у судовому засіданні та нарівні з іншою стороною викласти свої доводи та заперечення, а також реагувати на аргументи іншої сторони.
37. У цьому контексті необґрунтоване залишення без розгляду клопотання учасника справи про відкладення може мати такі самі наслідки для особи, що й неналежне її повідомлення про дату, час і місце судового засідання - вона може бути позбавлена можливості на рівних з іншою стороною умовах представити свою позицію перед судом.
38. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (статті 8, 3 Конституції України).
39. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ЦПК). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 10 ЦПК). Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК). Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч. 9 ст. 10 ЦПК). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).
40. Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦПК розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 ЦПК. Хоча відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, ч. 1 цієї статті містить спеціальне правило про те, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи за клопотанням учасника справи, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними, так само як і в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки.
41. Отже, не можна не помітити кореляцію між положеннями частини першої статті 372 ЦПК і пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК (у частині забезпечення участі учасників справи в розгляді справи судом апеляційної інстанції). Якщо перша з цих норм визначає процесуальний механізм, який дозволяє суду забезпечити реальну можливість такої участі шляхом відкладення розгляду справи у разі наявності поважних причин неявки учасника справи, то друга встановлює процесуальний наслідок у вигляді обов`язкового скасування судового рішення у випадках, коли відсутність учасника справи була зумовлена неналежним повідомленням про судове засідання.
42. Системний аналіз цих положень дає підстави для висновку, що їх спільною метою є забезпечення ефективної реалізації права учасника справи на участь у судовому розгляді. Тому у випадку, коли суд апеляційної інстанції залишає без розгляду клопотання учасника справи про відкладення розгляду або необґрунтовано відмовляє у його задоволенні, наслідки цього можуть бути співмірними з ситуацією, коли особа взагалі не була належним чином повідомлена про судове засідання.
43. Водночас між цими ситуаціями існує принципова відмінність. У випадку неналежного повідомлення закон прямо встановлює безумовну підставу для скасування судового рішення, оскільки таке порушення саме по собі свідчить про відсутність у особи реальної можливості брати участь у судовому розгляді. Натомість у випадку, коли особа була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, але суд не розглянув її клопотання про відкладення або без належного обґрунтування відмовив у його задоволенні, питання про наслідки такого процесуального порушення повинно вирішуватися з урахуванням обставин конкретної справи.
44. Хоча таке тлумачення дещо розширює буквальний зміст пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК, воно ґрунтується на меті цієї норми у взаємозв`язку з положеннями, які регулюють порядок проведення судового засідання, та забезпечує дотримання принципу верховенства права, змагальності й рівності учасників судового процесу. Йдеться про однаково істотне позбавлення реальної можливості взяти участь у розгляді справи, яке може мати різні безпосередні причини.
45. Ми розуміємо аргумент більшості щодо вичерпного переліку безумовних підстав для скасування рішення та передбачуваності застосування процесуальних норм. Однак запропоноване тлумачення не означає перетворення будь-якого нерозглянутого клопотання на нову безумовну підставу для скасування. Навпаки воно вимагає попереднього встановлення того, що за конкретних обставин наслідки порушення для учасника справи були рівнозначними неналежному повідомленню. Лише після встановлення такого істотного позбавлення процесуальної можливості застосовується передбачений законом наслідок.
46. Правова визначеність передбачає також можливість учасника справи розраховувати на застосування частини першої статті 372 ЦПК, тобто на розгляд судом причин його неявки та оцінку поданого клопотання. Тому тлумачення пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК має враховувати не лише передбачуваність підстав для скасування рішення, а й передбачуваність дотримання судом тих гарантій участі в розгляді, які прямо передбачені процесуальним законом.
47. Хоча із самої практики ЄСПЛ не випливає необхідність застосування саме пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК, цей висновок грунтується на системному тлумаченні національного закону з урахуванням конвенційних гарантій. Застосування виключно частини третьої цієї статті, залежне від неможливості встановлення фактів, залишає без належної відповіді наведені вище випадки істотного порушення права представити правову позицію.
48. З огляду на практику ЄСПЛ, вирішальним у цьому контексті є те, чи призвело таке процесуальне порушення до ситуації, за якої сторона була позбавлена розумної можливості ефективно представляти свою справу, будучи поставленою у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. При оцінці цього можуть братися до уваги, зокрема, такі обставини:
- характер і обґрунтованість причин неявки, на які посилався учасник справи (наприклад, хвороба, госпіталізація, участь представника в іншому судовому засіданні, інші об`єктивні перешкоди);
- час подання клопотання про відкладення та можливість суду своєчасно розглянути таке клопотання;
- чи була сторона представлена у судовому засіданні іншим представником, здатним належним чином викласти її позицію, або чи мала сторона таку можливість на практиці;
- чи було таке клопотання заявлено учасником справи вперше чи аналогічні клопотання подавалися ним раніше (учасник справи повинен сумлінно користуватися своїми процесуальними правами, а у разі повторної неможливості з`явитися в судове засідання має можливість забезпечити представництво своїх інтересів через представника);
- чи відбувався розгляд справи з участю іншої сторони, яка мала можливість представляти свої доводи та реагувати на питання суду;
- значення відповідного судового засідання для результату розгляду справи, зокрема чи розглядалися у ньому нові доводи, докази або питання, які могли мати істотне значення для вирішення спору;
- чи можливо виправити допущене порушення в суді касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду та характеру процесуальної можливості, якої було позбавлено учасника справи, наприклад, шляхом оцінки відповідних доводів сторони.
49. Лише у разі, коли сукупність таких обставин свідчить про те, що проведення судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію або істотно порушило баланс процесуальних можливостей сторін, наслідки такого процесуального порушення можуть бути прирівняні до наслідків неналежного повідомлення про судове засідання, що створює правові підстави для застосування пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК.
50. Іншими словами, неналежне повідомлення автоматично тягне скасування судового рішення, якщо учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Натомість у ситуації, коли суд не розглянув клопотання учасника справи про відкладення, застосування пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК залежить від настання для такого учасника наслідків, які по суті є рівнозначними його неналежному повідомленню, що вимагає відповідної оцінки суду з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Такий підхід узгоджується з частиною другою статті 410 ЦПК, відповідно до якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Наприклад, сам по собі нерозгляд судом явно безпідставного клопотання про відкладення судового засідання не повинен слугувати автоматичною підставою для скасування законного судового рішення.
51. Отже, у запропонованому підході необхідність скасування рішення пов`язана з істотним позбавленням можливості бути почутим та з наслідками, рівнозначними неналежному повідомленню. Вона не залежить від доведення того, що суд через це неправильно встановив факти або що участь сторони неодмінно привела б до іншого вирішення спору.
Щодо умови відкладення розгляду справи та належного правового висновку
52. З тих самих причин ми не можемо погодитися з підтриманою у пункті 88 постанови позицією касаційних судів про те, що "основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, за умови їх належного повідомлення про час та місце розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року у справі № 910/10468/23; у складі Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року в справі № 948/118/21, від 19 березня 2025 року в справі № 450/678/21)". Частина перша статті 372 ЦПК прямо пов`язує відкладення з визнанням поважними повідомлених учасником причин неявки. Призначення цього правила полягає в забезпеченні реальної можливості участі в судовому розгляді.
53. Суд може мати всі необхідні докази (або помилково вважати так) й водночас не забезпечити стороні належної можливості висловитися щодо питання права. Тому обов`язок оцінити клопотання та поважність причин неявки не може залежати лише від того, чи вистачає суду матеріалів для вирішення спору. Наявність цих матеріалів не усуває потреби забезпечити справедливу процедуру їх правової оцінки.
54. На нашу думку, Велика Палата мала відступити від відповідного підходу Касаційного цивільного суду в тій частині, в якій можливість вирішення спору без участі сторони розглядається як достатня відповідь на її клопотання про відкладення, та сформулювати такі висновки:
- положення частини першої статті 372 ЦПК про те, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки учасника, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені причини неявки буде визнано судом поважними, обумовлені правом учасника справи на рівних умовах з іншою стороною представити свою позицію перед судом, у тому числі щодо питань права. Це не виключає повноважень суду оцінювати поважність причин неявки та сумлінність користування процесуальними правами;
- у разі, якщо суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання учасника справи про відкладення судового засідання або необґрунтовано відмовив у його задоволенні, рішення підлягає скасуванню на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК за умови, що з урахуванням обставин конкретної справи це призвело до наслідків, рівнозначних неналежному повідомленню учасника про дату, час і місце судового засідання. Суд касаційної інстанції має перевірити, чи було такому учаснику надано розумну можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами іншої сторони, висловити щодо них свої міркування та представити свою справу за умов, які не ставили його у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом;
- сам по собі нерозгляд клопотання про відкладення не є достатньою підставою для скасування судового рішення, якщо за обставин справи учасник зберіг реальну можливість ефективно представити свою позицію і справедливість провадження в цілому не була порушена.
Щодо механізму відступу від висновку про застосування норми права
55. Окремо ми не можемо погодитися з підходом, викладеним у пунктах 100-101 постанови Великої Палати, за яким застосування судом касаційної інстанції пункту 3 частини третьої статті 353 КАС як обов`язкової підстави для скасування судового рішення не становить правового висновку, від якого може відступити Велика Палата, якщо суд не навів окремого викладу тлумачення цієї норми.
56. Застосування правової норми до встановлених обставин справи явно передбачає висновок суду про те, що ці обставини охоплюються її змістом і спричиняють передбачені нею правові наслідки. Такий висновок може бути викладений як у формі узагальненого пояснення змісту норми, так і через мотивоване вирішення конкретного правового питання. Відсутність окремого розгорнутого пояснення тлумачення норми сама по собі не означає відсутності висновку щодо її застосування.
57. Звичайно, не кожне згадування статті закону в судовому рішенні є таким висновком. Зокрема, саме лише включення норми до переліку статей, якими керувався суд, може бути недостатнім для твердження, що суд зробив якийсь правовий висновок. Однак якщо суд прямо посилається на певну норму як на підставу конкретного процесуального рішення, це і є основним "висновком про застосування норми права" (головною правовою підставою, міркуванням суду, на основі якого ухвалено конкретне рішення у справі). У такому випадку висновок щодо її застосування необхідно з`ясовувати зі змісту мотивів постанови у взаємозв`язку із встановленими обставинами та ухваленим рішенням.
58. Якщо суд установив, що учасник справи був належним чином повідомлений про судове засідання, але його клопотання про відкладення не було розглянуте, і саме за цих обставин застосував пункт 3 частини третьої статті 353 КАС як обов`язкову підставу для скасування судового рішення, це означає, що він визнав зазначену норму застосовною до такої процесуальної ситуації. Такий висновок визначає правову підставу вирішення відповідного питання. Недостатність пояснення того, чому суд дійшов цього висновку, може свідчити про недолік мотивування, але не усуває самого висновку (хоча в цій ситуації причини застосування вказаної норми є достатньо зрозумілими і без додаткового пояснення).
59. Частина третя статті 403 ЦПК пов`язує передачу справи на розгляд Великої Палати з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні іншого касаційного суду. Йдеться саме про висновок щодо застосування норми, а не лише про окремо сформульоване абстрактне пояснення її змісту. Тому визначальним має бути те, яке правове питання вирішив суд і як він застосував відповідну норму, а не форма чи докладність викладення його міркувань.
60. Інший підхід створює небезпеку того, що різні касаційні суди або різні склади одного касаційного суду застосовуватимуть ту саму норму до подібних обставин у протилежний спосіб, але така розбіжність залишатиметься поза механізмом відступу лише через відсутність розгорнутого пояснення тлумачення норми в одному з рішень. Це суперечить призначенню зазначеного процесуального механізму, який має забезпечувати єдність правозастосування та передбачуваність судових рішень.
61. Отже, оцінюючи постанову Касаційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 280/5695/19, Велика Палата мала з`ясувати зміст висновку щодо застосування пункту 3 частини третьої статті 353 КАС, який випливає з її мотивів та результату розгляду справи, і визначити своє ставлення до цього висновку. Якщо Велика Палата вважала таке застосування норми неправильним, належною відповіддю був би мотивований відступ від відповідного висновку, а не заперечення його існування через відсутність окремого викладу тлумачення.
Щодо вирішення цієї конкретної справи
62. Водночас незгода з наведеними загальними висновками не означає, що ми вважали за необхідне скасувати судові рішення в цій справі. Оцінивши аргументи касаційної скарги в контексті встановлених обставин та з урахуванням наведених вище принципів, ми також не знаходимо підстав для її задоволення.
63. По-перше, ми не залишаємо поза увагою те, що в суді апеляційної інстанції представник відповідача вперше заявив клопотання про відкладення судового засідання з посиланням на хворобу як відповідача, так і його самого, але насправді в суді першої інстанції він заявляв подібні клопотання неодноразово (04.11.2022, 11.01.2023, 14.03.2023, 09.05.2023, 16.11.2023, 23.01.2024). В інші судові засідання відповідач та його представник не з`явилися, неодноразово посилаючись на хворобу. При цьому, як зазначено у пункті 119 постанови Великої Палати, представник відповідача був присутній у судовому засіданні 01 серпня 2022 року. Київський апеляційний суд відхилив відповідний аргумент апеляційної скарги як безпідставний. Ми не знаходимо підстав ставити цей висновок під сумнів. Дійсно, надані представником відповідача докази лише підтверджують огляди у лікаря, але обставини їх отримання виглядають сумнівно, адже і відповідач, і його представник неодноразово звертались до лікаря або напередодні, або за кілька днів до судового засідання, при цьому довідки за 13.03.2023, 08.05.2023, 10.11.2023, 22.01.2024, 26.04.2024 свідчать, що вони звертались до одного й того самого сімейного лікаря в одну й ту саму медичну установу майже одночасно - в один і той день з невеликою різницею в часі (від 10 хвилин до години). Це не додає аргументам представника відповідача переконливості.
64. По-друге, апеляційне провадження було відкрито за апеляційною скаргою представника відповідача, а отже ця сторона мала можливість висловити свої заперечення щодо законності та обґрунтованості оскарженого рішення суду першої інстанції.
65. По-третє, апеляційна скарга не містила будь-якої складної аргументації щодо незгоди з правовими або фактичними підставами задоволення судом позову. По суті ця скарга ґрунтувалася на єдиному досить простому аргументі - суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача і його представника.
66. По-четверте, розгляд у суді апеляційної інстанції відбувся за відсутності обох сторін.
67. По-п`яте, касаційна скарга представника відповідача також не містить жодного обґрунтування незаконності оскаржуваних судових рішень по суті, крім твердження, що вони ухвалені за відсутності відповідача і його представника.
68. У сукупності ці обставини свідчать, що розгляд справи за відсутності сторони відповідача як в суді апеляційної інстанції, так і в суді першої інстанції не поставив цю сторону в істотно невигідне становище у порівнянні з іншою стороною справи та не підірвав справедливість судового розгляду в цілому. Відповідач, представлений професійним адвокатом, мав можливість заявити свої заперечення проти позову та оскаржених судових рішень при розгляді справи в кожній інстанції (шляхом подачі відзиву на позовну заяву, а потім - в апеляційній та касаційній скарзі). Крім того, представник відповідача повинен був розуміти і роз`яснити це своєму клієнту, що результатом багаторазових неявок у судові засідання зрештою може стати розгляд справи за відсутності цієї сторони.
69. Наведені обставини важливі саме у сукупності. Відсутність заперечень проти встановлених фактів або відсутність інших доводів про незаконність рішень сама по собі не позбавляє особу права бути почутою. У цій справі, однак, з урахуванням попередніх процесуальних можливостей відповідача, змісту поданих ним скарг, повторюваності клопотань та розгляду справи за відсутності обох сторін ми не вбачаємо істотного позбавлення можливості ефективно представити свою позицію.
70. Саме з цих мотивів ми погоджуємося із залишенням касаційної скарги без задоволення. Водночас повторюємо, що загальний правовий висновок Великої Палати мав би забезпечити можливість виправлення істотного порушення права бути почутим і в тих випадках, коли це порушення стосується представлення правової позиції, а не тільки у випадку, якщо це перешкоджає встановленню фактичних обставин справи.
Судді Микола МАЗУР
Надія Стефанів