04 червня 2026 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В.,
справа № 990/557/25
провадження № 11-56заі26
1. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1.1. Предметом спору в цій справі є негативна оцінка кандидатки на посаду судді Софілканич Оксани Антонівни (далі також - позивачка) за критеріями особистої компетентності, професійної етики та доброчесності у рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС, Комісія, відповідач, скаржник) про непідтвердження кандидаткою здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, що було ухвалене в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.
1.2. ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до ВККС, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 16 жовтня 2025 року № 500/ас-25 про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді (далі також - рішення № 500/ас-25);
- зобов`язати ВККС повторно провести дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1
1.3. На обґрунтування цих вимог позивачка зазначила, зокрема, що спірне рішення Комісії ґрунтується на оцінці обставин розгляду нею, як суддею Воловецького районного суду Закарпатської області, двох справ - № 936/285/22 та № 936/108/21, проте скасування вирків у цих справах не може бути достатньою підставою для негативної оцінки її якостей і компетенцій. До того ж, Комісія в оскаржуваному рішенні не надала належної оцінки її поясненням щодо обставин розгляду та хибних причин суспільного резонансу довкола цих кримінальних справ.
1.4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 січня 2026 року адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 16 жовтня 2025 року № 500/ас- 25 про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді. Зобов`язав ВККС повторно провести дослідження досьє, співбесіду та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидатки на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 . Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ВККС на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 211,20 грн.
1.5. Суд першої інстанції, виснував, що Комісія помилково сприйняла публічну критику судді ОСОБА_1 за м`який вирок у справі № 936/285/22 як доказ недотримання нею етичних норм і вимог щодо бездоганної поведінки судді, а також залишила без реагування пояснення кандидатки та поклала в основу оскарженого рішення лише факт скасування вироку апеляційним судом і переконаність кандидатки у законності ухваленого нею вироку, попри встановлені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінально-процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, про що виснував апеляційний суд.
1.6. У апеляційній скарзі ВККС просила скасувати рішення суду першої інстанції, наголошуючи, що суд, не може втручатися у здійснення Комісією оцінювання особи на відповідність критеріям кваліфікаційного оцінювання та перебирати на себе її повноваження, а зміст спірного рішення Комісії вказує на те, що висновок про невідповідність кандидатки ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, доброчесності та професійної етики Комісія сформувала на підставі інформації, яка за внутрішнім переконанням членів Комісії мала значення для проведення кваліфікаційного оцінювання, за результатами дослідження досьє кандидатки, письмових пояснень, співбесіди з нею та голосувань під час закритого обговорення за відповідними показниками.
1.7. За результатами апеляційного перегляду Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу повністю, скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила власне - про відмову у задоволенні позову.
1.8. Не погоджуємося з більшостю суддів Великої Палати Верховного Суду щодо результатів розгляду апеляційної скарги, оскільки вважаємо, що висновки Комісії про непідтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді ґрунтуються на суспільній думці щодо двох вироків, ухвалених під її головуванням, та скасування цих судових рішень апеляційним судом, що не є достатнім для релевантної і мотивованої оцінки якостей кандидатки та не пропорційне негативним наслідкам для кар`єри цієї судді.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОСТАНОВИ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
2.1. Постановою від 4 червня 2026 року у справі № 990/557/25 (провадження № 11-56заі26) Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2026 року скасувала та ухвалила нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовила повністю.
2.2. Мотивуючи таке рішення Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що:
- повноваження ВККС стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та її виключною компетенцією, тому Комісія відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі визнати кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді;
-доводи Комісії про те, що твердження ОСОБА_1 про її рішучість та відповідальність, зокрема при ухваленні «непопулярних» судових рішень, які вона вважає законними та обґрунтованими, навіть після їх скасування апеляційним судом, свідчать про недостатній рівень її відповідальності, який є складовою показника оцінювання «рішучість та відповідальність», зокрема, перед суспільством, оскільки позивачка під час співбесіди демонструвала стійке несприйняття позиції суспільства, не визнавала допущених нею помилок, на які вказав суд апеляційної інстанції, а також продемонструвала нездатність критично аналізувати свої дії та рішення, що свідчить про неналежний рівень відповідності показнику «рішучість та відповідальність» та корелюється із числовим вираженням виставленої Комісією оцінки;
- необґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності у рішенні Комісії мотивів оцінки окремо показника «рішучість», оскільки цей показник не підлягає самостійному оцінюванню окремо, а є складовою єдиного комплексного показника «рішучість та відповідальність», якому Комісія надала оцінку в цілому та за результатами оцінювання виставила відповідний бал;
- висновки Комісії при оцінюванні кандидатки за критеріями професійної етики та доброчесності ґрунтувалися не лише на суспільному резонансі чи публічній оцінці ухвалених нею рішень, а на сукупності установлених обставин, зокрема висновках апеляційного суду за результатами їх перегляду, характері допущених порушень, їх наслідках для авторитету правосуддя, а також поведінці кандидатки під час співбесіди;
- за змістом спірного рішення ВККС при оцінюванні відповідності кандидата показнику дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності Комісія врахувала, що із відповідей кандидатки під час співбесіди вбачалося стійке несприйняття суспільної критики, невизнання допущених помилок, на які звернув увагу суд апеляційної інстанції, а також відсутність здатності до критичного аналізу власних дій та прийнятих рішень;
- ВККС дійшла висновку про невідповідність кандидатки критерію доброчесності та професійної етики за показником «Дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті», керуючись приписами пункту 5.10 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішення ВККС України 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення № 20/зп-25), за яким встановлення невідповідності або наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності хоча б одному з показників критерію доброчесності та професійної етики є підставою для висновку про невідповідність кандидата такому критерію загалом.
2.3. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВККС України № 500/ас-25 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для визнання протиправним і скасування цього рішення відсутні, оскільки підстави для визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, не були формальними, номінальними чи декларативними, а викладені у рішенні Комісії мотиви не є довільними чи нераціональними, до того ж відсутні й підстави вважати, що реалізація Комісією дискреційних повноважень під час проведення кваліфікаційного оцінювання щодо ОСОБА_1 була свавільною.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
3. З такими висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюємо окрему думку з таких підстав.
3.1. Передусім слід наголосити, що предметом апеляційного перегляду у цій справі було питання правової оцінки вмотивованості рішення ВККС про непідтвердження кандидаткою ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, що мотивовано Комісією обставинами ухвалення місцевим судом, в складі головуючої судді ОСОБА_1, та скасування судом апеляційної інстанції вироків у двох кримінальних справах, зокрема ставленням кандидатки до суспільного резонансу цих справ та категоричним запереченням нею істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, про що виснував апеляційних суд.
4. Щодо меж дискреції ВККС та судового контролю за реалізацією Комісією дискреційних повноважень у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді
4.1. За змістом пункту 2 частини першої статті 792 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) до повноважень ВККС належить проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 793 цього Закону.
4.2. У конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 цього Закону (частина друга статті 793 Закону № 1402-VIII).
4.3. Частина четверта статті 793 Закону № 1402-VIII визначає, серед іншого, що відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді.
4.4. Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено у главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII.
4.5. Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
4.6. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність (частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII).
4.7. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (частина п`ята статті 83 Закону № 1402-VIII).
4.8. Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності (частина шоста статті 83 Закону № 1402-VIII).
4.9. За результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ВККС ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді (пункт 4 частини четвертої статті 793 Закону
№ 1402-VIII).
4.10. За змістом частин другої, третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, з такої підстави, як: рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
4.11. Спираючись на зазначене вважаємо за необхідне наголосити, що хоча у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді ВККС діє та ухвалює рішення відповідно до визначених Законом № 1402-VIII дискреційних повноважень, проте порядок їх здійснення, межі цієї дискреції, критерії / показники на яких вона має ґрунтуватися та вимоги до мотивування висновків оцінювання визначаються законом і спеціальними підзаконними актами, отже такі дискреційні повноваження не є неосяжними та підлягають зовнішньому публічному нагляду, зокрема судовому контролю.
4.12. Апріорі, дискрецію суб`єктів владних повноважень не слід вважати довільною, адже вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.13. З приводу оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях сформулював правові висновки за якими щодо таких дій / рішень судовий контроль здійснюється з урахуванням певних умов.
4.14. Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору [рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus, заяви № 32181/04 та № 35122/05); у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria, заява № 38780/02); у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom, заява № 19178/91)].
4.15. Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення, зазначивши, зокрема, що здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
4.16. Подібні за своєю суттю критерії оцінки судом рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо дотримання мети повноважень, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.
4.17. Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
4.18. Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах досить чітко і послідовно сформулювала підходи до оцінки реалізації дискреції суб`єктом владних повноважень, які залежно від обставин справи визначаються за допомогою надання судом обґрунтованої відповіді на низку питань, серед яких:
- чи переслідував орган легітимну мету та чи діяв прозоро і в якомога послідовний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі 9901/378/19);
- чи дотримано процедурні гарантії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);
- чи належно вмотивоване рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, від 08 липня 2020 року у справі № 9901/251/19);
- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ`єктивними або явно несправедливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/383/19).
4.19. Отже, для уникнення судових помилок та справедливого вирішення спорів у цій сфері є необхідним, щоб всі суб`єкти владних повноважень, суди та й сама Велика Палата Верховного Суду в силу приписів статей 2, 6, 13, 242 КАС України послідовно дотримувалися цих настанов, керувалися принципом верховенства права та ураховували релевантну для спірних правовідносин практику ЄСПЛ.
4.20. Зокрема у цьому аспекті ЄСПЛ неодноразово зауважував, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання [див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02, від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. the United Kingdom), заява № 8691/79].
4.21. Як верховенство права за статтею 8 Конституції України слід розуміти механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
4.22. Згідно з висновком Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
4.23. Принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними [див. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018 (4892/17)].
4.24. Очевидно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.
4.25. Зокрема, зловживання дискрецією має місце, коли її здійснення не спрямоване на передбачені законом цілі або коли при її здійсненні належним чином не враховано відповідні властиві їй критичні аспекти. Повноваження завжди надаються адміністративному органу не в його інтересах і не в інтересах окремого громадянина, а з метою задоволення публічних інтересів. Якщо суб`єкт застосування дискреції використовує повноваження з іншою метою, ніж досягнення публічного інтересу, то він діє протиправно і його протиправні дії (рішення) можуть бути оскаржені в суді.
4.26. Переконані, що межі дискреції ВККС у процедурі конкурсу на зайняття вакантних посад суддів, зокрема і прийняття рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, не є неосяжними, адже Комісія повинна реалізовувати такі повноваження, керуючись принципом верховенства права та презумпцією відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також з послідовним дотриманням вимог щодо вмотивованості свого рішення, необхідності врахування або обґрунтованого відхилення / спростування пояснень кандидата на посаду судді у відповідному рішенні Комісії.
4.27. Переконані, що судовий контроль у справах про оскарження рішень ВККС стосовно непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя у певному суді не може перетворюватися на формальну імітацію судового розгляду із обов`язком відповідача довести правомірність своїх дій, але у підсумку в судовому рішенні - на констатацію дискреції Комісії та внутрішнього переконання її членів, без належної перевірки чи здійснено ці дискреційні повноваження відповідно до законодавства, з метою для якої їх надано, а рішення ухвалене в межах цих повноважень, яке накладає обмеження, чи є пропорційним, ухваленим з дотриманням принципів рівності перед законом та верховенства права та чи містить воно достатню мотивацію на підтвердження дотримання цих основоположних засад взаємодії держави (суб`єктів владних повноважень) та особи та вирішення спорів у таких правовідносинах.
4.28. На нашу думку, попри те, що у постанові від 04 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду згадала основні засади здійснення судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень та власні правові висновки щодо меж дискреції ВККС, однак не врахувала їх повною мірою при оцінці обставин цієї справи та спірного рішення Комісії.
5. Щодо суті спору та доводів апеляційної скарги
Щодо оцінки мотивів і підстав спірного рішення
5.1. Відповідно до частини п`ятої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
5.2. Належна мотивація рішень ВККС, зокрема якими припиняється участь особи у процедурах конкурсу / добору на посаду судді, є не лише формальним виконанням вимог закону, а й обов`язковою передумовою для здійснення судового контролю та встановлення правомірності використання повноважень Комісією, дотримання принципів верховенства права та правової визначеності у питанні встановлення законності підстав відмови кандидату на посаду судді в подальшій участі у конкурсі / доборі.
5.3. Мотиви визнання кандидата на посаду судді таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді не можуть бути формальними, номінальними чи декларативними. Такі підстави мають містити докладне обґрунтування висновків про сумніви у доброчесності кандидата на посаду судді на підставі змістовної, якісної інформації про цю особу, її життя, відповідність поведінки певним морально-етичним нормам, про репутацію тощо.
5.4. Тому вважаємо, що ухвалюючи спірне рішення про непідтвердження кандидаткою ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності (із оцінкою у 17 балів за показником «Рішучість та відповідальність») та критеріями доброчесності і професійної етики за показником «Дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті», Комісія мала обов`язок мотивувати таку вкрай негативну оцінку досвідченої судді за кожним відповідним критерієм і показником таким чином, щоб усунути будь-які сумніви у її обґрунтованості та виборі належних і достатніх для такої оцінки підстав.
5.5. Відповідно до пункту 2.4 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішення ВККС України 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення № 20/зп-25), відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток» (пункти 2.4.1., 2.4.2.)
5.6. Згідно з пунктом 2.5 Положення № 20/зп-25 рішучість - це здатність судді (кандидата на посаду судді) вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, в тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, у тому числі додаткових / понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками.
5.7. Відповідальність - це здатність судді (кандидата на посаду судді) брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини (пунктом 2.5 Положення № 20/зп-25).
5.8. Згідно з пунктом 5.9 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішення ВККС 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення № 20/зп-25) Комісія керується презумпцією, відповідно до якої суддя (кандидат на посаду судді) відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з`ясуванню під час кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).
5.9. Суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді) припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді (пункт 5.10 Положення № 20/зп-25).
5.10. Згідно з пунктом 2.13 Положення № 20/зп-25 відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: незалежність, чесність, неупередженість, сумлінність, непідкупність, дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу.
5.11. Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті - неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті [пункт 17 Розділу 1 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі - Показники)]. У цьому ж пункті наведено невичерпний перелік вимог / ознак у разі дотримання / наявності яких суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику.
5.12. Під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) Показникам можуть ураховуватися обставини, що вказують на істотність / неістотність порушення вимог законодавства, правил професійної етики або інших етичних норм: тяжкість порушення, одиничність, повторюваність чи систематичність; наявність / відсутність шкоди; тяжкість наслідків; форма вини та мотиви; ставлення судді (кандидата на посаду судді) до порушення; обставини та умови діяння; давність порушення тощо (пункт 12 Розділу 2 Показників).
5.13. Отже, якщо ВККС дійшла висновку про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді через його невідповідність хоча б одному показнику критеріїв доброчесності та професійної етики, визначених пунктом 2.13 Положення № 20/зп-25, Комісія у своєму рішенні зобов`язана чітко і недвозначно сформулювати в чому полягає така невідповідність, на підставі яких фактичних обставин та дій кандидата він виник та яким чином ці обставини свідчать про недоброчесність чи недотримання професійної етики кандидатом на посаду судді.
5.14. При цьому, самі цитати з висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) щодо кандидата на посаду судді не є мотивуванням рішення ВККС, адже за змістом статті 87 Закону № 1402-VIII такий висновок є інформацією, яка міститься у досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.
5.15. Підсумовуючи, вважаємо за необхідне наголосити на тому, що певна свобода ВККС у виборі підстав для визнання кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, про яку у цій справі згадала Велика Палата Верховного Суду, не може перетворюватися на вибіркову оцінку самого кандидата на посаду судді та не звільняє Комісію від обов`язку мотивувати виняткове значення / тяжкість / систематичність та достатність з`ясованих під час кваліфікаційного оцінювання обставин і ознак для висновку про недоброчесність кандидата або порушення ним професійної етики, достатнього для припинення подальшої участі кандидата у процедурах кар`єри судді.
Щодо оцінки фактичних підстав спірного рішення
5.16. За змістом спірного рішення Комісія визнала ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями особистої компетентності, доброчесності та професійної етики, посилаючись на сукупність таких підстав:
- скасування апеляційним судом вироків Воловецького районного суду Закарпатської області у двох кримінальних справах № 936/285/22 та № 936/108/21, ухвалених під головуванням судді ОСОБА_1;
- публічний розголос щодо цих справ, зокрема те, що вирок у справі № 936/285/22 не був сприйнятий суспільством як правосудний і справедливий та спричинив значний суспільний резонанс;
- ставлення судді до зазначених вище обставин, а саме її переконаність в законності скасованих вироків та заперечення підстав для суспільного резонансу щодо цих кримінальних справ.
5.17. Тобто висновки Комісії у спірному рішенні передусім ґрунтуються на факті скасування двох вироків з тисяч судових рішень, ухвалених суддею ОСОБА_1 протягом більш ніж двадцятирічної кар`єри судді, та твердженнях про їх значний суспільний резонанс.
5.18. Вважаємо, що жодна із зазначених обставин не є та не може бути визначальною для кар`єри судді / кандидата на посаду судді з таких підстав.
5.19. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
5.20. Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
5.21. Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом (частина перша статті 1 Закону № 1402-VIII ).
5.22. Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, передбачено, зокрема, що судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.
5.23. Саме на принципі незалежності ґрунтується і законодавчі гарантії непритягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку, та заборона притягнення до дисциплінарної відповідальності судді у разі скасування чи зміни його рішення, крім випадків, коли таке рішення ухвалено ним внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків (статті 49, 101 Закону № 1402-VIII).
5.24. При цьому наголошуємо, що у кваліфікаційному оцінюванні мають застосовуватися ще вищі стандарти дотримання принципу незалежності судді, адже Закон № 1402-VIII та Положення № 20/зп-25 не відносять сам факт скасування певного судового рішення вищим судом та / чи підстави такого скасування до критеріїв чи показників оцінювання судді, хоча така узагальнена інформація і долучається до суддівського досьє згідно з вимогами статті 85 Закону № 1402-VIII.
5.25. Керуючись національними нормами щодо гарантій недоторканості та імунітету суддів вважаємо доцільним при вирішенні спорів у сфері суддівської кар`єри чи добору на посаду судді ураховувати Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства, зокрема рекомендації, висновки, джерела м`якого права з цих питань.
5.26. З цього питання у пункті 44 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, наголошено, зокрема, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.
5.27. Якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді (пункті 58 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12).
5.28. Цей загальний підхід утверджений також у Київських рекомендаціях щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Cередній Азії від 23-25 червня 2010 року передбачено, що судді жодним чином не можуть бути оцінені на підставі змісту їхніх рішень чи вироків (чи то безпосередньо, чи через вирахування відсотка скасованих рішень (пункт 28).
5.29. Як зазначив суд першої інстанції скасування ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 серпня 2023 року вироку від 16 лютого 2023 року у справі № 936/285/22 (під головуванням судді ОСОБА_1) було обумовлено тим, що суд першої інстанції допустив порушення процесуального закону, отже, судове рішення було скасовано з процесуальних питань.
5.30. Попри те, що оцінка вироку не є повноваженням Комісії під час кваліфікаційного оцінювання, кандидатка пояснила, чому ухвалила такий вирок та за яких саме зовнішніх обставин, зокрема тиску та погроз.
5.31. Однак, вважаємо, що Комісія мотивованої оцінки змісту її пояснень не надала, залишивши без реагування доводи кандидатки, а поклала в основу спірного рішення лише факт скасування вироку апеляційним судом та констатацію переконаності судді ОСОБА_1 у законності ухваленого нею вироку, незважаючи на встановлені за результатами апеляційного перегляду вироку порушення процесуальних норм.
5.32. На нашу думку аргументована незгода судді ОСОБА_1 з рішенням апеляційного суду у справі № 936/285/22 за змістом та за фактом висловлення суддею такої незгоди на запит Комісії не може оцінюватися, як доказ нездатності кандидатки здійснювати правосуддя у апеляційному загальному суді.
5.33. До того ж, існує чимала імовірність, що скасоване за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції може бути згодом підтримане касаційним судом або Європейським судом з прав людини.
5.34. Ураховуючи наведене, переконані що Комісія не повинна була посилатися на скасування вироків Воловецького районного суду Закарпатської області у кримінальних справах № 936/285/22 та № 936/108/21, ухвалених під головуванням судді ОСОБА_1, як одну з підстав для припинення її участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді, так само і не мала враховувати так звану суспільну думку щодо цих справ під час кваліфікаційного оцінювання судді.
5.35. Натомість зі змісту спірного рішення вбачається, що ВККС фактично поклала публічну критику ОСОБА_1 , як головуючої судді у справі № 936/285/22, та обсяг цього невдоволення, а саме перелік відповідних публікацій в мережі «Інтернет», в обґрунтування власного негативного висновку щодо судді, а твердження про резонансність справ № 936/285/22 та № 936/108/21 вважала «обтяжуючою» обставиною до «провин» судді.
5.36. Таким чином у спірному рішенні ВККС публічна критика судді за м`який вирок фактично перетворилася на доказ недотримання нею професійних стандартів та етичних норм.
5.37. Вважаємо, що такий підхід суперечить принципу незалежності суддів та закріпленим у законодавстві підходам до кваліфікаційного оцінювання судді, адже урахування медійної критики судді чи непопулярного судового рішення, як негативного показника в оцінюванні судді, є небезпечним для суті правосуддя - справедливого вирішення спору безстороннім судом.
5.38 Суспільний резонанс навколо судових справ, публічне незадоволення суддею чи рішеннями судді за природою є суб`єктивними факторами, адже залежать здебільшого від оцінки окремих сторонніх осіб - авторів публікацій та коментаторів. Натомість незалежність судді вимагає, щоб якість його роботи визначалася за рівнем об`єктивних суддівських компетенцій, а не за емоційною ситуативною реакцією інфлюенсерів, медіа чи інших осіб.
5.39. На цьому наголошено у висновку Консультативної ради європейських суддів ( далі - КРЄС) № 17 (2014) «Про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади», зокрема у § 48 стверджується, що процес індивідуального оцінювання у цілях кар`єрного росту або заохочення не повинен враховувати громадську думку щодо судді. Вона не завжди може бути результатом повної чи повністю зрозумілої інформації; подібна думка може навіть бути заснована на нерозумінні роботи суддів в цілому.
5.40. Ураховуючи наведене вважаємо, що поведінка кандидатки ОСОБА_1 , як судді під час розгляду справи № 936/285/22, що за твердженнями ГРД викликала певний суспільний резонанс, мала б оцінюватися Комісією окремо від суті вирок та обставин його скасування апеляційним судом, а також без посилання на перелік публікацій у мережі «Інтернет» щодо особи судді, що зайняв майже сторінку спірного рішення, замість належної мотивації висновків Комісії.
5.41. До того ж, переконані, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду мала погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що у рішенні Комісії стосовно вироку у справі № 936/108/21 Комісія лише процитувала висновок ГРД, однак не надала згаданим у висновку обставинам жодної власної оцінки.
5.42. Отже, у цій частині спірне рішення не містить жодних мотивів, якими керувалася Комісія надаючи негативну оцінку поведінці судді ОСОБА_1 за показником «Дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті», що на нашу думку може бути достатньою підставою для скасування рішення ВККС згідно з пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.
Щодо оцінки пропорційності втручання за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)
5.43. Частина перша статті 129 Конституції України зобов`язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
5.44. Верховний Суд регулярно та послідовно застосовує статті 8 Конвенції до вирішення спорів про доступ до суддівської професії, зокрема щодо звільнення, відмови у рекомендації для призначення, результатів кваліфікаційного оцінювання судді / кандидата на посаду судді.
5.45. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00).
5.46. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або у деяких справах через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» (Denisov v. Ukraine, заява № 76639/11)). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
5.47. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
5.48. Зазначений підхід має застосовуватися й до оцінки конкурсних процедур для заняття посади судді, адже у справі «Манджані проти Албанії» (Manjani v. Albania, заява № 32283/23) ЄСПЛ визнав порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) через надмірну й автоматичну заборону особі у конкурсній процедурі претендувати на посаду у державному органі.
5.49. Отже, відмова у доступі до професії судді, зокрема за результатами конкурсних процедур, яка суттєво впливає на особистісний розвиток та професійну реалізацію особи, становить втручання у право на повагу до приватного життя за статтею 8 Конвенції.
5.50. Безумовно, щовисокий статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже і певні стандарти та обмеження щодо їх поведінки, зокрема і в особистому житті, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину.
5.51. Однак, вважаємо, що такі обмеження не можуть бути неосяжними чи змінюватися, залежно від публічного сприйняття особи конкретного судді, що несумісне з принципом верховенства права та гарантіями незалежності судді.
5.52. Ураховуючи зазначене, вважаємо, що втручання спірними рішеннями ВККС у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру, не було законним і пропорційним, оскільки сталося без належного з`ясування, верифікації та обґрунтування підстав, не мотивовано належним чином у рішенні Комісії із урахуванням об`єктивних обставин та наданням оцінки поясненням кандидатки на посаду судді.
5.53. Наведеного жодним чином не спростовують і не можуть спростувати посилання відповідача на дискрецію ВККС чи внутрішнє переконання її членів, чи суспільний резонанс двох кримінальних справ, які передували в провадженні судді ОСОБА_1 , адже жодним чином не звільняють Комісію від обов`язку належним чином мотивувати (обґрунтувати) рішення, у якому вона констатувала невідповідність непідтвердження здатності кандидаткою здійснювати правосуддя у апеляційному загальному суді.
6. ВИСНОВКИ
6.1. З огляду на викладене вважаємо, що оскаржене позивачкою рішення ВККС не відповідає вимогам частини третьої статті 101 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, а також критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
6.2. Дійшовши протилежних висновків Велика Палата Верховного Суду, як суд апеляційної інстанції, на нашу думку, завдання зі здійснення судового контролю у цій справі повною мірою не виконала.
6.3. На нашу думку, з урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду мала відмовити у задоволенні апеляційної скарги ВККС та залишити в силі рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2026 року, який рішення ВККС стосовно ОСОБА_1 від 16 жовтня 2025 року № 500/ас-25 скасував.
Судді:|||О. О. Банасько|
|||А. А. Ємець|
|||В. В. Король|
|||О. В. Кривенда|