ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду
Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року
(справа № 990/288/25, провадження № 11-70заі26)
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Короткий виклад історії справи
1. У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВРП, що виразилась у непоновленні питання про розгляд заяви про відставку судді ОСОБА_1 після спливу граничного строку, встановленого для розгляду дисциплінарного провадження;
- зобов`язати ВРП поновити питання про відставку ОСОБА_1 та ухвалити рішення про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку на підставі поданої ним 2 липня 2024 року заяви.
2. Касаційний адміністративний суд рішенням від 26 січня 2026 року у задоволенні позову відмовив повністю.
3. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтовував тим, що правомірність ухвали ВРП від 8 серпня 2024 року № 2425/0/15-24 була предметом перевірки в межах справи № 990/292/24. У зазначеній справі суд першої інстанції, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, дійшов висновку, що зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку було продитковано існуванням об`єктивних фактичних та правових підстав. Відсутність рішення ВРП по суті розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку, за висновками судів, не можна розуміти як протиправну бездіяльність ВРП, так само як і створення перешкод для звільнення у відставку позивача, оскільки наявність дисциплінарної скарги, наслідком розгляду якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України, має істотне значення для розгляду заяви судді про звільнення у відставку, адже це визначає дії ВРП в такій ситуації.
4. Касаційний адміністративний суд, проаналізувавши норми Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення ВРП від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23; далі - Регламент), дійшов висновку, що обов`язок ВРП поновити розгляд заяви судді про відставку виникає лише після фактичного усунення обставин, що зумовили зупинення такого розгляду, тобто після завершення дисциплінарного провадження у передбачений законом спосіб.
5. За висновком суду сам собою сплив граничного строку дисциплінарного провадження за відсутності рішення, яким це провадження завершене, не припиняє дисциплінарного провадження та автоматично не усуває підставу для зупинення розгляду питання про звільнення судді з посади у відставку.
6. Суд звернув увагу на те, що розгляд заяви судді про відставку та розгляд дисциплінарної скарги це дві самостійні незалежні процедури. Кожна з них визначає власне коло (обсяг) питань, які підлягають встановленню державним органом, відповідно й межі ревізії дій / рішень цього органу з боку суду адміністративної юрисдикції.
7. На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки станом на час розгляду справи не відпали обставини, які стали підставою для зупинення ВРП розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку.
Мотиви судового рішення Великої Палати Верховного Суду цій у справі
8. Велика Палата Верховного Суду залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходила з того, що у розмінні частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII і пункту 16.8 Регламенту зупинення розгляду заяви про відставку триває протягом розгляду дисциплінарної скарги, тобто до отримання результату, який може вплинути на вирішення питання про звільнення судді з посади у відставку. Відповідно, обов`язок ВРП поновити розгляд заяви судді про відставку виникає після фактичного усунення обставин, що зумовили зупинення такого розгляду, тобто після завершення дисциплінарного провадження у передбачений законом спосіб.
9. Тож Велика Палата Верховного Суду вважала, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував її практику у постановах від 26 червня 2025 року у справі № 990/292/24 та від 10 липня 2025 року у справі № 990/146/23 про те, що недотримання порядку / процедури розгляду дисциплінарної скарги (у зіставленні зі змінами у законодавстві, які вплинули на виконання ВРП дисциплінарної функції) стосуються обставин дисциплінарного провадження, тому можуть бути предметом розгляду (оцінювання) лише в межах названої [дисциплінарної] процедури. Суд не може оцінювати дій / рішень ВРП (її дисциплінарної палати) щодо розгляду дисциплінарних скарг. Закон № 1798-VIII визначив порядок оскарження рішень дисциплінарної палати ВРП за наслідками розгляду дисциплінарної справи, у який суд не може втручатися, спираючись на пов`язаність (обумовленість) спору щодо звільнення судді у відставку з наявністю щодо цього самого судді дисциплінарної справи.
10. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для констатації бездіяльності дисциплінарного органу, так і для констатації спливу тих строків, про які каже позивач, необхідним є втручання саме в дисциплінарне провадження, яке здійснюється Третьою Дисциплінарною палатою ВРП, шляхом встановлення, дослідження і оцінки етапів, що в ньому здійснені (здійснюються). Натомість, предметом спору у цій справі є бездіяльність ВРП щодо непоновлення розгляду заяви про відставку, який був зупинений ухвалою ВРП від 8 серпня 2024 року, і під час розгляду питання наявності / відсутності підстав для вчинення такої дії [поновлення розгляду] суд обмежений дослідженням підстав, з яких розгляд заяви був зупинений і чи відпали такі обставини.
11. Також Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що спонукати дисциплінарний орган ВРП до пришвидшення розгляду дисциплінарної скарги чи знівелювати його задля швидшої реалізації права на відставку позивач у такий спосіб (шляхом звернення до суду з цим позовом) не може, інакше це порушує інстанційність розгляду питань, пріоритетність яких встановлена законом. Фактично, позивач у такий спосіб намагається вплинути на хід дисциплінарного провадження, яке стало перешкодою для реалізації права на відставку, і в судовому порядку (поза межами встановлених законом процедур) довести наявність порушень з боку дисциплінарного органу. Однак в умовах, коли фактичним предметом спору позивач визначив бездіяльність ВРП щодо непоновлення розгляду заяви про відставку, такі підстави позову, як і їх оцінка судом, виходять за межі повноважень суду у цій справі.
12. Велика Палата Верховного Суду висновувала, що розгляд заяви судді про відставку та розгляд дисциплінарної скарги це дві самостійні, незалежні процедури. Кожна з них визначає власне коло (обсяг) питань, які підлягають встановленню спеціальним на те органом, відповідно й межі ревізії дій / рішень цього органу з боку суду адміністративної юрисдикції. Відповідно, розглядаючи в межах цієї справи заявлене позивачем порушення права на відставку, суд не може вдаватись до оцінки правомірності дій дисциплінарного органу ВРП у дисциплінарному провадженні відносно ОСОБА_1 , яке триває як на момент подання цього позову, так і на момент ухвалення судом рішення у справі.
Мотиви окремої думки
13. Не погоджуємося з постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року та вважаємо, що під час вирішення спору не надано оцінки конституційному значенню права судді на відставку, принципам верховенства права, належного врядування та правової визначеності.
14. Ключовим доводом позивача у цій справі є те, що тривале незавершення дисциплінарного провадження з боку ВРП безпосередньо блокує реалізацію його конституційного права на відставку судді.
15. Велика Палата Верховного Суду переглядаючи оскаржуване рішення погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що недотримання порядку / процедури розгляду дисциплінарної скарги (у зіставленні зі змінами у законодавстві, які вплинули на виконання ВРП дисциплінарної функції) стосуються обставин дисциплінарного провадження, тому можуть бути предметом розгляду (оцінювання) лише в межах названої [дисциплінарної] процедури. Суд не може оцінювати дій / рішень ВРП (її дисциплінарної палати) щодо розгляду дисциплінарних скарг. Закон № 1798-VIII визначив порядок оскарження рішень дисциплінарної палати ВРП за наслідками розгляду дисциплінарної справи, у який суд не може втручатися, спираючись на пов`язаність (обумовленість) спору щодо звільнення судді у відставку з наявністю щодо цього самого судді дисциплінарної справи.
16. На обґрунтування такого висновку Велика Палата Верховного Суду покликалася, зокрема, на власні правові позиції, викладені у постановах від 26 червня 2025 року у справі № 990/292/24 та від 10 липня 2025 року у справі № 990/146/23.
17. Також Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що під час перегляду рішення Ради про звільнення судді за особливими обставинами суд не може давати оцінку обставинам та фактам, які були підставою для ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (подібні висновки Великою Палатою Верховного Суду висловлено у постановах від 12 лютого 2026 року у справі № 990/3/25, від 6 березня 2025 року у справі № 990/223/24, від 21 липня 2025 року у справі № 990/283/24 та від 20 листопада 2025 року у справі № 990/178/24).
18. У цьому аспекті підтримуємо висновки, що в межах цього спору суд не повинен перевіряти обґрунтованість дисциплінарної скарги, правильність правової кваліфікації дисциплінарного проступку, законність процесуальних рішень дисциплінарної палати чи достатність доказів у дисциплінарній справі.
19. Такі питання належать до предмета дисциплінарного провадження та можуть бути об`єктом судового контролю лише в межах спору щодо відповідних рішень дисциплінарного органу.
20. Водночас не можемо погодитися з висновком про те, що питання тривалості дисциплінарного провадження та його вплив на реалізацію інших прав особи перебуває поза межами судового контролю під час оскарження бездіяльності ВРП.
21. Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Згідно з наведеними нормами Конституції України суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
24. Іншими словами, Конституція України зобов`язує органи державної влади діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, побудованого на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
25. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
26. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
27. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
28. Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
29. На нашу думку, у цій справі з урахуванням доводів апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду мала перевірити, чи здійснювалися повноваження суб`єктом владних повноважень своєчасно, тобто протягом розумного строку. Передусім така оцінка слугуватиме непропорційному обмеженню прав особи через тривале незавершення відповідної процедури.
30. Як видно з матеріалів справи, підставою для нерозгляду заяви позивача про відставку є факт існування незавершеного дисциплінарного провадження.
31. За таких умов тривалість дисциплінарного провадження безпосередньо впливає на можливість реалізації позивачем права на відставку.
32. Відтак питання розумності строків такого провадження набуває самостійного значення для правильного вирішення цього спору. Протилежний підхід до оцінки наслідків тривалого незавершення процедури дисциплінарного провадження є несумісним із поняттям верховенства права.
33. Згідно із частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
34. Відповідно до положень статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
35. З огляду на зміст статті 8 Конституції України можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
36. Варто також наголосити, що можливість оскаржити бездіяльність ВРП, яка порушує право позивача на реалізацію гарантованого Конституцією права на відставку судді є важливим запобіжником впливу на суддівську незалежність та незалежність судової системи загалом.
37. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові висновки щодо незалежності суддів (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
38. Так, Конституційний Суд України послідовно наголошував, що за частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
39. Незалежність як складова конституційного статусу суддів гарантується Конституцією України і забезпечується, зокрема, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади, забороною впливу на них у будь-який спосіб, захистом професійних інтересів суддів, підкоренням судді лише закону при здійсненні правосуддя, державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів, притягненням винних осіб до юридичної відповідальності за неповагу до суду і судді, здійсненням суддівського самоврядування (пункт 27 частини першої статті 85, частини друга, четверта, п`ята статті 126, частини третя, четверта, шоста статті 127, стаття 128, частини перша, п`ята статті 129, стаття 130, пункт 1 частини першої статті 131 Основного Закону України).
40. Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
41. У пунктах 10, 11 Висновку Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1(2001) зазначено, що незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду. На суддів «покладається обов`язок приймати остаточне рішення з питань життя та смерті, свободи, прав, обов`язків та власності громадян» (як це передбачено у вступі до Основних принципів Організації Об`єднаних Націй, що дістали відображення в Пекінській декларації, а також у статтях 5 та 6 Конвенції). Незалежність судів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя.
42. Незалежність має бути як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін у будь-якій справі, у якій судді повинні винести своє рішення. Судова влада є однією з трьох рівних засад сучасної демократичної держави. Судова влада відіграє важливу роль та виконує серйозні завдання стосовно двох інших засад. Ця влада забезпечує відповідальність урядів та органів державного управління за свої дії, а також щодо законодавчої влади, судова влада бере участь у процесі виконання відповідним чином прийнятих законів та більшою чи меншою мірою в тому, щоб забезпечити відповідність цих законів усім положенням Конституції чи праву більш високого рівня (як, наприклад, праву Європейського Союзу). Для виконання своєї ролі в цих галузях судова влада повинна бути незалежною від цих органів та впливу з їх боку. Отже, незалежність використовується як гарантія неупередженості. Зрозуміло, що це впливає майже на всі аспекти кар`єри судді: від його підготовки до призначення, підвищення на посаді чи вжиття дисциплінарних заходів.
43. Гарантії незалежності суддів установлено в статтях 48, 52 Закону № 1402-VІІІ, згідно з якими судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Незалежність судді забезпечується, серед іншого, особливим порядком його притягнення до відповідальності.
44. За наведених підходів Конституційного Суду України та міжнародних інституцій вважаємо, що реалізація принципу верховенства права, права кожного на судовий захист можлива лише при реальному дотриманні конституційних приписів щодо незалежності суддів, які містять юридичні гарантії, спрямовані на запобігання будь-якому впливу на суддю та судову владу, зокрема у процедурі притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Питання дисциплінарного провадження та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності мають узгоджуватися з конституційним принципом незалежності суддів і забезпечувати розумну та передбачувану процедуру дисциплінарного провадження щодо судді.
45. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів / вчинення дій адміністративними органами.
46. Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій.
47. Отже, межі дискреції ВРП та її дисциплінарних органів не є неосяжними та повинні здійснюватися із дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України, зокрема в аспекті зобов`язання діяти на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
48. Наведені у частині другій статті 2 КАС України критерії адресовані суду, разом з тим вони є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
49. Доречно зауважити, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та своєчасності.
50. Так, критерій своєчасності, тобто прийняття рішень (вчинення дій) протягом розумного строку, вимагає від суб`єкта владних повноважень при прийнятті рішення дотримуватися визначених у нормативно-правових актах часових меж, а відповідно й приймати рішення в межах визначених строків без невиправданого зволікання.
51. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процедурних дій без невиправданих зволікань та прийняття відповідних рішень (вчинення дій) у найкоротший строк, достатній для їх прийняття (вчинення).
52. Важливо, що саме верховенство права та розумність строків ВРП визначила одними з основних засад своєї діяльності, що закріпила у главі 1 розділу І Регламенту.
53. У Рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що дисциплінарна справа щодо судді має розглядатися з дотриманням розумних строків та застосуванням процедур, які повною мірою гарантують йому захист.
54. У рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ зазначив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобіганню будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.
55. У контексті обставин справи заявника в тій справі ЄСПЛ виснував, що відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.
56. Наведені висновки ЄСПЛ підтверджують, що невизначеність строку застосування до судді дисциплінарного стягнення становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності та оцінюється як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
57. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ) у вступі до своїх Рекомендацій щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Варшавські рекомендації) 2023 року підкреслила, що Держави-учасниці ОБСЄ визнали незалежність суддів та безстороннє функціонування державної судової служби одним з елементів правосуддя, який є важливим для повного вираження притаманної всім людям гідності та рівних і невід`ємних прав. Крім того, вони взяли на себе зобов`язання забезпечити, щоб незалежність судочинства гарантувалася законом і поважалася на практиці.
58. Щодо процесуальних гарантій у дисциплінарному провадженні в пункті 19 цих Рекомендацій зазначено, що органи, уповноважені розглядати дисциплінарні справи та ухвалювати рішення про застосування дисциплінарних заходів, повинні забезпечувати процесуальні гарантії для суддів, які є суб`єктами дисциплінарного провадження. Такі гарантії мають включати право на незалежний і безсторонній суд, право бути повністю поінформованими про висунуті проти них звинувачення, а також право бути вислуханими й отримати рішення, ухвалене протягом розумного строку.
59. КРЄС у пункті 33 свого Висновку № 27(2024) «Про дисциплінарну відповідальність суддів», аналізуючи процесуальні гарантії у дисциплінарному провадженні щодо суддів, також підкреслила, що виступає за встановлення чітких часових обмежень щодо дисциплінарних проваджень. Що стосується суддівської посади, то така визначеність підтримує незалежність судді.
60. Ураховуючи наведене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б відступити від своїх висновків, сформульованих у постановах від 11 квітня 2024 року у справі № 990/146/23 та від 12 червня 2025 року у справі № 990/292/24, у тій частині, що виключає можливість судового контролю за дотриманням розумних строків дисциплінарного провадження у випадках, коли саме існування такого провадження є підставою для обмеження реалізації іншого суб`єктивного права особи.
61. На наше переконання, у спірних правовідносинах суд повинен перевірити, чи не перетворилося тимчасове обмеження права на безстрокове та чи залишається таке обмеження пропорційним легітимній меті, для досягнення якої воно було запроваджене. Тривале та невизначене у часі перешкоджання реалізації права судді на відставку свідчить про непропорційне втручання у права, гарантовані статтею 6 Конвенції, а також ставить під сумнів дотримання гарантій свободи праці, закріплених у статті 43 Конституції України та статті 4 Конвенції.
62. Підсумовуючи наведене, не погоджуємось з висновком Касаційного адміністративного суду у справі № 990/288/25, який підтримала Велика Палата Верховного Суду, про те, що недотримання порядку / процедури розгляду дисциплінарної скарги стосуються обставин дисциплінарного провадження, а тому можуть бути предметом розгляду (оцінювання) лише в межах дисциплінарної процедури.
Судді: Н. М. Мартинюк
Л. Ю. Кишакевич
В. В. Король
О. В. Кривенда