ОКРЕМА ДУМКА
судді М. В. Мазура до постанови
Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2025 року
справа № 990/382/25
провадження № 11-339заі25
Вступ
1. У цій справі Велика Палата переглядала ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, яка стосувалася оскарження застосованих до позивача санкцій, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду та відсутністю підстав для поновлення цього строку.
2. Рік тому, 14 листопада 2024, Велика Палата розглядала подібні справи (№ 990/236/24, № 990/240/24 і № 990/241/24), у яких залишила ухвали суду першої інстанції без змін. В усіх трьох справах я мав окрему думку, де не погоджувався з висновками Великої Палати щодо порядку визначення «дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів» (ч. 2 ст. 122 КАС України), тобто моменту, від якого починається перебіг шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого цією нормою.
3. Ця окрема думка також стосується моєї незгоди з тлумаченням більшістю суддів ч. 2 ст. 122 КАС України у контексті справ про санкції. Однак, маючи певні застереження щодо мотивувальної частини рішення, я згоден з більшістю, що в цьому конкретному випадку дійсно були підстави для повернення позову.
Обставини справи і короткий зміст судових рішень
4. У цій справі позивач оскаржував Указ Президента України від 23.12.2023 №851/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ, оскаржений Указ) в частині, яка стосувалася накладення вказаних обмежувальних заходів відносно нього.
5. Позивач звернувся з відповідною позовною заявою до Касаційного адміністративного суду 07 серпня 2025 року.
6. Касаційний адміністративний суд спочатку залишив позовну заяву без руху (ухвалою від 15 серпня 2025 року), а потім (ухвалою від 27 серпня 2025 року) повернув її на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
7. Як встановив суд першої інстанції, Указ № 851/2023 було опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» 26 грудня 2023 року, а тому перебіг строку звернення до суду розпочався з наступного дня після цього та завершився 27 червня 2024 року. Натомість позивач звернувся до суду з позовом лише 07 серпня 2025 року, тобто з пропуском установленого строку більш ніж на один рік.
8. Вказана ухвала була оскаржена до Великої Палати в апеляційному порядку. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивача посилалась на те, що:
- суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач не був позбавлений можливості ознайомитися зі змістом зазначеного Указу № 851/2023 з дня його офіційної публікації;
- неможливо вживати заходи для отримання інформації про те, чи накладено на особу будь-які персональні санкції, якщо у цієї особи немає підстав припускати, що відносно неї можуть застосувати такі обмеження на державному рівні.
- суд першої інстанції застосував надмірний формалізм при вирішенні питання про визнання строків пропуску позовної давності поважними. Не врахував, що накладення санкцій понадміру впливає на забезпечення базових потреб для існування людини, що забезпечені Конституцією України та загальновизнаними правами людини. Позивач систематично стикається з порушенням його прав і свобод.
9. За результатами перегляду справи Велика Палата у постанові від 13 листопада 2025 року погодилась з висновками суду першої інстанції та відмовила у задоволенні апеляційної скарги.
10. При цьому Велика Палата виходила з того, що позивач мав реальну можливість дізнатись про існування оскаржуваного Указу з моменту його опублікування та оприлюднення і «не зазначив об`єктивно поважних (непереборних) причин, які б унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк».
Мотиви окремої думки
11. Я погоджуюсь із загальним висновком більшості суддів щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду і відсутністю підстав для його поновлення.
12. Погоджуючись із резолютивною частиною постанови Великої Палати Верховного Суду, я вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо мотивів рішення в частині визначення моменту початку перебігу шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
13. Моє занепокоєння викликають ті мотиви, які Велика Палата вважала основними:
«Чинним законодавством не передбачено обов`язку Президента України іншим чином, аніж шляхом офіційного оприлюднення указів, у тому числі тих, які є актами індивідуальної дії, доводити до відома осіб, яких ці акти стосуються, про їх існування. Це стосується й указів Президента України про застосування санкцій..
Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема, при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.
Відтак опублікування Указу № 851/2023, тобто його оприлюднення, презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.
незнання правових підстав застосування санкцій не є об`єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист, оскільки процесуальний закон передбачає механізми з`ясування обставин справи, зокрема, пов`язаних з підставами прийняття рішень суб`єктом владних повноважень.».
14. Такий підхід не вимагає оцінки індивідуальної ситуації кожного позивача та створює загальну презумпції обізнаності особи про факт існування Указу Президента України про введення в дію санкцій щодо неї з дати його публікації. І цю презумпцію, як видається, майже не можливо буде спростувати. Наведена позиція Великої Палати створює загрозу формування загальної практики, яка в багатьох випадках може призвести до «надмірного формалізму» та непропорційного обмеження прав відповідних осіб на звернення до суду, що потенційно несе ризик численних скарг проти України до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
15. Хоча в деяких ситуаціях суд дійсно може брати до уваги факт публікації Указу Президента України в офіційних виданнях і в Інтернеті, цей факт не повинен бути визначальним, адже теоретична можливість дізнатися про існування Указу Президента (навіть, якщо вона підкріплена практичним інструментарієм) не дорівнює реальній обізнаності особи - вона може роками жити (наприклад, десь за кордоном), навіть не здогадуючись про його існування (допоки особа не відчує його практичні наслідки на собі).
16. По суті, Велика Палата витлумачила слова «повинна була дізнатися», які вживаються в ч. 2 ст. 122 КАС («Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів»), скоріше як «вірогідно могла дізнатися».
17. Більш детально свої міркування щодо цього я наводив у окремих думках у згаданих вище справах № 990/236/24, № 990/240/24 і № 990/241/24, тому я не буду їх зайвий раз повторювати.
18. Тим не менше, у цій справі Велика Палата врахувала також інші фактичні обставини, які свідчать про те, що строк звернення до суду дійсно був пропущений без поважних причин.
19. У цій справі встановлено, що Указом від 23.12.2023 №851/2023 введено в дію рішення РНБО від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з яким, зокрема, до громадянина України ОСОБА_1 (пункт 8 додатка 1 до рішення), застосовано строком на п`ять років персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). Цей Указ офіційно оприлюднений 26 грудня 2023 року (газета «Урядовий кур`єр» від 26 грудня 2023 року № 258).
20. Натомість позивач звернувся до Верховного Суду з позовом про оскарження цього Указу лише 07.08.2025р.
21. Зазначаючи про поважність причин пропуску строку на звернення до суду, представниця позивача зазначала, що оприлюднення Указу Президента України не може вважатись підставою для презумпції обізнаності позивача про порушення його прав. Однак у цій справі є обставини, які дозволяють стверджувати, що позивач фактично знав про застосовані до нього санкції задовго до моменту звернення до суду.
22. Так, з матеріалів справи (лист СБУ від 05.01.2024; лист РНБО від 12.01.2024) вбачається, що адвокат позивача ще 28 грудня 2023 року направив запит до вказаних органів про правові підстави застосування санкцій саме щодо позивача.
23. Це свідчить, що позивач не пізніше цієї дати (28 грудня 2023 року) був обізнаний про факт застосування щодо нього санкцій, після чого він мав реальну можливість без особливих труднощів ознайомитися зі змістом Указу Президента України, опублікованого в мережі Інтернет.
24. Отже, навіть за альтернативного підходу до визначення початку перебігу строку звернення до суду (з дати фактичного дізнання), встановлений законом шестимісячний строк сплив ще влітку 2024 року, тоді як позов подано 07 серпня 2025 року.
25. Таким чином, позивач пропустив встановлений законом шестимісячний строк звернення до адміністративного суду і представник позивача як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк, а також не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку.
Суддя М. В. Мазур