17 квітня 2025 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л., Короля В. В., Ткача І. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 990/132/24 (провадження № 11-21заі25)
Із цією постановою не погоджуємося, оскільки вважаємо, що за встановлених у справі обставин наявні достатні підстави для задоволення позову, яким Велика Палата Верховного Суду як суд апеляційної інстанції не надала належного значення крізь призму принципу верховенства права та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
1. ФАБУЛА СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив визнати протиправним, скасувати рішення Комісії від 14 березня 2024 року
№ 340/дс-24 про відмову надати ОСОБА_1 рекомендацію для призначення на посаду судді Великомихайлівського районного суду Одеської області (далі - спірне рішення), а також зобов`язати відповідача повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 .
1.2.Позивач оскаржив це рішення, не погодившись із висновком ВККС про його невідповідність вимогам до кандидата на посаду судді через обґрунтовані сумніви у чесності, неупередженості, сумлінності кандидата, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
1.3.У спірному рішенні Комісія виснувала, що нездатність кандидата підтвердити та пояснити законність і добросовісність своїх намірів укласти замість обумовленого сторонами договору купівлі-продажу інший удаваний правочин - договір дарування та у зв`язку із цим позбавлення інших співвласників майна реалізувати своє право переважної купівлі, надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо реальності судового спору, який ініційовано за позовом дружини кандидата до самого кандидата, не відповідають критеріям, які висуваються до особи, яка претендує на посаду судді.
1.4.Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 17 грудня 2024 року відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку, що викладені у рішенні Комісії висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Позивач під час розгляду справи в суді не спростував висновок Комісії про наявність обґрунтованого сумніву в його відповідності критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів на посаду судді.
1.5.В апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції, стверджуючи, що воно підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, оскільки суд дійшов передчасних висновків у справі, залишивши поза увагою і належною оцінкою доводи позивача та обставини ігнорування Комісією його клопотання про оголошення перерви для подання додаткових пояснень і доказів.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
2.1. 17 квітня 2025 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2024 року про відмову в задоволенні позову - без змін.
2.2. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги позивача, Велика Палата Верховного Суду виснувала, зокрема, що:
- Комісія за наслідками проведення співбесіди мала у своєму розпорядженні всю необхідну інформацію, для того щоб дійти одностайної думки, яку було викладено у спірному рішенні;
- оцінюючи обставини набуття кандидатом права власності на квартиру та надалі ініціювання визнання цього правочину удаваним, ВККС не фокусувалася на тому, що саме скоїв позивач (до якої девіантної поведінки вдався чи вчинив діяння, яке має ознаки «небезпечної» поведінки тощо), а аналізувала (характеризувала) насамперед те, як саме він поводився (як чинив), ВККС зважила на зовнішні поведінкові риси його дій, виокремила, що надає значення не так і не лише формальному (механічному) перебігу обставин та умов набуття права власності на квартиру чи відповідності цих факторів «букві закону», скільки виокремлює в цих діях наскільки вони є (не)щирі, яка їхня моральність, духовний зміст, або виділяє прагматичність цих дій;
- одержані характерологічні спостереження за поведінкою позивача під час вирішення конкретних життєвих (соціальних) питань Комісія поширює (накладає, екстраполює) на «уявну модель» поведінки на посаді судді і висновує, що встановлені обставини поведінки позивача ОСОБА_1 , пов`язані з набуттям права власності на квартиру, у своїй сукупності є такими, що викликають обґрунтований сумнів у його відповідності критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді;
- вважає правильним висновки суду першої інстанції щодо відхилення доводів позову в частині дискримінації, яку позивач вбачає у різному ставленні Комісії до нього, порівняно з іншими кандидатами, та щодо невідповідності матеріалів досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 встановленій у рішенні Комісії від 21 грудня 2023 року № 194/зп-23 формі;
- під час ухвалення спірного рішення позивач був присутній; у цьому рішенні наведено посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла висновків про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.
2.3.Підсумувавши наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції не знайшла підстав для його скасування, а також причин для скасування спірного рішення, адже воно ухвалене ВККС на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
3. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
3.1. З висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про правомірність спірного рішення не погоджуємося, вважаємо їх помилковими тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) висловлюємо окрему думку з таких підстав.
Щодо меж дискреції ВККС під час прийняття спірного рішення та судового контролю за реалізацією Комісією її дискреційних повноважень при вирішенні питання надання рекомендації про призначення на посаду судді
3.2.Відповідно до частини першої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (тут і надалі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин - проведення співбесіди та ухвалення спірного рішення; Закон № 1402-VIII) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
3.3.Проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту покладено на ВККС (пункт 2 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII).
3.4.За змістом частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом поетапно - починається з оголошення добору на посаду судді та завершується зарахуванням кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.
3.5.Конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (частина перша статті 79 Закону № 1402-VIII).
3.6.Отже, слід наголосити, що хоча у процедурах добору на посаду судді та конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС як уповноважений суб`єкт владних повноважень діє та ухвалює рішення відповідно до визначених Законом № 1402-VIII дискреційних повноважень, проте межі цієї дискреції не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному нагляду, зокрема судовому контролю.
3.7.Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
3.8.Мета дискреції (розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що:
по-перше, завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, оскільки вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб`єктом;
по-друге, такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності) та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності;
по-третє, дискреція дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи і, особливо, під час їх зважування з публічним інтересом.
3.9.Проте дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
3.10.З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно формулював правові висновки, згідно з якими у таких випадках судовий контроль є обмеженим.
3.11.Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору [рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus), заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria), заява № 38780/02, пункти 47-56; у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom), заява № 19178/91, пункт 44].
3.12.Звертаючись до своїх попередніх висновків, Велика Палата Верховного Суду визнавала необхідним здійснювати судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, але такий контроль є обмеженим. Узагальнено критерії реалізації адміністративним органом дискреції залежно від обставин справи визначаються за допомогою різних питань:
- чи переслідував орган легітимну мету та чи діяв прозоро і в якомога послідовний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі 9901/378/19);
- чи дотримано процедурні гарантії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);
- чи належно вмотивоване рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, від 08 липня 2020 року у справі № 9901/251/19);
- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ`єктивними або явно несправедливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/383/19).
3.13.Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
3.14.Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3.15.Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
3.16.Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання [див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02, від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. the United Kingdom), заява № 8691/79].
3.17.Як верховенство права за статтею 8 Конституції України слід розуміти механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
3.18.Згідно з висновком Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
3.19.Принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними [див. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018 (4892/17)].
3.20.Очевидно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.
3.21.Зокрема, зловживання дискрецією має місце, коли її здійснення не спрямоване на передбачені законом цілі або коли при її здійсненні належним чином не враховано відповідні властиві їй критичні аспекти. Повноваження завжди надаються адміністративному органу не в його інтересах і не в інтересах окремого громадянина, а з метою задоволення публічних інтересів. Якщо суб`єкт застосування дискреції використовує повноваження з іншою метою, ніж досягнення публічного інтересу, то він діє протиправно і його протиправні дії (рішення) можуть бути оскаржені в суді.
3.22.На нашу думку, межі дискреції ВККС у процедурі конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможне місце за рейтингом до відповідного суду, не є неосяжними, адже Комісія повинна реалізовувати такі повноваження, керуючись принципом верховенства права та презумпцією відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики,а також з послідовним дотриманням вимог щодо вмотивованості свого рішення, необхідності врахування або обґрунтованого спростування Комісією пояснень кандидата на посаду судді.
3.23.Відповідно до частини п`ятої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
3.24.Умотивованість рішення ВККС про відмову у внесенні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним виконанням вимог закону, а й передумовою дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення законності підстав такої відмови.
3.25.Належна мотивація рішення ВККС (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура вирішення цього питання.
3.26.Ураховуючи наведене, вважаємо за необхідне наголосити, що не може бути визнано вмотивованим рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, у якому поряд з обґрунтуванням сумнівів у його доброчесності Комісія не навела належного аналізу пояснень кандидата та мотивів відхилення / врахування його доводів.
3.27.На наше переконання, таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього ВККС має ретельно дослідити обставини і матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Комісія повинна уникати невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
3.28.Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та наведення мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків і відхилила пояснення кандидата на посаду судді.
3.29.За змістом завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII.
3.30.Таким чином, оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді відповідно до пункту 4 частини третьої статті 88 Закону
№ 1402-VIII не є втручанням у її дискреційні повноваження (див. подібний підхід щодо можливості оскарження рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24).
Щодо суті спору та доводів апеляційної скарги
Щодо оцінки мотивів спірного рішення
3.31.За змістом частин другої та третьої та статті 795 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
3.32.Слід ураховувати, що поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
3.33.Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом.
3.34. Отже, сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб`єктивній думці.
3.35. До того ж неможливість кандидата на посаду судді з об`єктивних причин (сплив значного часу з моменту певної події та/чи відсутність обов`язку зберігати документальні свідчення щодо неї, втрата документів і неможливість їх відновлення тощо) надати вичерпну інформацію щодо певної події у його житті не робить сам по собі сумнів Комісії у доброчесності кандидата на посаду судді обґрунтованим, якщо такий сумнів не ґрунтується на об`єктивній фактичній основі і доказах.
3.36.Отже, мотиви відмови у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не мають бути формальними, номінальними чи декларативними тощо. Такі підстави мають містити докладне обґрунтування висновків про сумніви у доброчесності кандидата на посаду судді на підставі змістовної, якісної інформації про цю особу, її життя, відповідність поведінки певним морально-етичним нормам, про репутацію тощо.
3.37.Умотивованість рішення ВККС про відмову у внесенні рекомендацій до ВРП про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а й принципу правової визначеності у питанні встановлення законності підстав такої відмови.
3.38.Також вважаємо за необхідне наголосити на тому і про що вже зазначалось вище, що не може бути визнано вмотивованим рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, у якому поряд з твердженням про сумнів у його доброчесності Комісія не навела, серед іншого, належного аналізу пояснень кандидата та мотивів відхилення його доводів.
3.39. У спірному рішенні ВККС відмовила у рекомендуванні ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Великомихайлівського районного суду Одеської області, виснувавши, що за результатами вивчення суддівського досьє та співбесіди з кандидатом отримано інформацію про нього, яка породжує обґрунтовані сумніви в чесності, неупередженості, сумлінності кандидата, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
3.40.Водночас саме мотивування такого висновку зводилося до формального відтворення наявної у досьє кандидата інформації про доходи і майно ОСОБА_1 та його дружини, а також наданих кандидатом пояснень, без жодної мотивованої оцінки Комісією цих обставин на предмет наявності / відсутності обґрунтованих сумнівів у законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
3.41.Крім того, Комісією зазначено, що нездатність ОСОБА_1 підтвердити та пояснити законність і добросовісність своїх намірів укладати замість обумовленого сторонами договору купівлі-продажу іншого удаваного правочину - договору дарування та у зв`язку із цим позбавлення інших співвласників майна реалізувати своє право переважної купівлі, надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо реальності судового спору, який ініційовано за позовом дружини кандидата до самого кандидата, не відповідають критеріям, які висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.
3.42.Отже, у спірному рішенні фактично єдиним змістовним висновком щодо сумнівів ВККС у доброчесності кандидата на посаду судді є посилання на його нездатність підтвердити та пояснити законність і добросовісність своїх намірів щодо укладення цивільного правочину, проте не надано мотивованої оцінки відповідним поясненням ОСОБА_1 та залишено поза увагою його клопотання про оголошення перерви для подання додаткових пояснень і доказів щодо обставин, які зацікавили членів Комісії під час співбесіди.
3.43. За змістом пункту 8.5 Положення про проведення конкурсу
№ 141/зп-16 під час співбесіди з кандидатом послідовно обговорюються дані щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація.
3.44. У частині дев`ятій статті 69 Закону № 1402-VIII визначено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
3.45. Слід зазначити, що з урахуванням приписів частини дев`ятої статті 69 Закону № 1402-VIII оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності здійснюється ВККС фактично лише за внутрішнім переконанням, що об`єктивно зумовлює підвищені вимоги до мотивування (обґрунтованості) відповідних сумнівів Комісії її та рішень у процедурі конкурсу на зайняття вакантної посади судді, зокрема рішень у яких Комісія констатувала наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
3.46. Однак зі змісту оскаржуваного рішення не зрозуміло, якому саме з наведених у частині дев`ятій статті 69 Закону № 1402-VIII критеріїв не відповідає ОСОБА_1 , з яких саме підстав та які саме з`ясовні під час співбесіди інформацію / обставини Комісія вважає достатнім обґрунтуванням кожної з цих підстав.
3.47. З огляду на наведене вважаємо, що дослівне відтворення у спірному рішенні Комісії змісту частини дев`ятої статті 69 Закону № 1402-VIII, без індивідуалізації / конкретизації цього твердження у взаємозв`язку із встановленими обставинними і особою кандидата, не можна вважати ані обґрунтованим висновком, ані належним мотивуванням рішення ВККСу розумінні вимог частини третьої статті 795, частини п`ятої статті 101 Закону № 1402-VIII.
3.48. На наше переконання, обставини, з якими ВККС пов`язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
3.49.Очевидно, що визначені Законом № 1402-VIII високі вимоги, які ставляться до кандидата на посаду судді, забезпечують баланс між суспільним інтересом та відповідають критерію легітимної мети.
3.50. Проте незаперечним є й те, що наявність недоліків (неузгодженостей), які не вказують на безпосередню наявність, а лише на ймовірність теоретичного існування обставин, які можуть викликати сумніви у відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, за відсутності будь-яких інших доказів не може слугувати безумовною та беззаперечною підставою для визнання його таким, що не відповідає цим критеріям, адже становить непропорційне втручання у конвенційні права цієї особи, зокрема у право на доступ до професії.
3.51. До того ж вважаємо, що при оцінюванні за критерієм доброчесності кандидата на посаду судді не є справедливим застосування до оцінювання обставин його життя та/чи дій підвищених стандартів доброчесності, що застосовуються при оцінюванні професійного судді, оскільки до набуття статусу кандидата на посаду судді на таку особу не поширювався обов`язок ані знати зміст цих підвищених стандартів, ані дотримуватися їх.
3.52.У цій справі буде не зайве вкотре акцентувати увагу на тому, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів ВККС у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних і які спростовували б доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).
3.53. Водночас зі змісту спірного рішення вбачається, що підставою для його прийняття ВККС були обставини укладення ОСОБА_1 договору дарування частки у праві власності на квартиру замість купівлі-продажу та подальші дії кандидата для приведення цього правочину у відповідність до вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом визнання його удаваним у судовому порядку.
3.54.При цьому Комісія у спірному рішенні не надала мотивованої оцінки поясненням кандидата про:
- складність та виключність життєвої ситуації, що зумовила вчинення ним такого правочину;
- небажання інших співвласників скористатися переважним правом купівлі частки спільного майна;
- відмову одного з співвласників здійснити державну реєстрацію свого права власності на частку у цьому майні;
- покладення усіх ризиків через недійсність або невиконання договору дарування (удаваного правочину) саме на набувача, яким є ОСОБА_1 .
3.55. Цілком розуміючи, що наявність подібного факту в особистому житті кандидата може дійсно виглядати не зовсім прийнятним і таким, що викликає певні застереження з точки зору звичайної розсудливої людини, але чи може така єдина умовно компрометуюча дія кандидата, яка має об`єктивні передумови і пояснення, слугувати достатньою та безумовною підставою для позбавлення права позивача на доступ до професії та перекреслювати ніким не спростовану позитивну характеристику його професійної кар`єри та особистого життя до та після вчинення такої дії? На наше переконання очевидним є те, що відповідь на таке питання є негативною.
3.56.Окрім того, на нашу думку, ВККС помилково не надала у спірному рішенні належної оцінки тим обставинам, що засвідчують вжиття ОСОБА_1 законних заходів задля приведення правовідносин із набуття ним за договором дарування нерухомого майна у відповідність до правил цивільного обороту, та тому, що рішення у справі № 522/4574/20 про визнання договору дарування удаваним набуло законної сили, ніким із співвласників не оскаржувалося.
3.57.До того ж співвласники у нотаріально оформлених заявах, поданих після прийняття спірного рішення ВККС, зазначили про відсутність наміру придбавати квартиру, яку подарував інший співвласник ОСОБА_1 , отже, підтвердили надані під час співбесіди пояснення кандидата.
3.58.ЄСПЛ неодноразово зазначав про необхідність законодавчого визначення меж дискреції адміністративних органів і сам вдавався до оцінки, чи не призвела реалізація дискреції до свавільного порушення людських прав чи свобод.
3.59.Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) наголошувала, що здійснення суб`єктом владних повноважень своїх повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя.
3.60. Водночас правовладдя вимагає, щоб жодна дискреція не була так необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.
3.61.Прийняття суб`єктом владних повноважень, хоча і в межах дискреційних повноважень, невмотивованого рішення, є підставою для визнання такого рішення протиправним (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 9901/980/18).
3.62.За наведеного відсутність у спірному рішенні ВККС змістовного обґрунтування невідповідності ОСОБА_1 кожному з формально перелічених у висновку Комісії критеріїв, які висуваються до особи, яка претендує на посаду судді, а також аналізу і мотивованого відхилення пояснень такої особи не може визнаватися незначною формальністю або недоліком, що не має істотного значення та не впливає на законність і обґрунтованість такого рішення ВККС у цілому.
3.63.Вважаємо, що втручання спірними рішеннями ВККС у гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача на повагу до особистого життя в аспекті доступу до обраної професії не було необхідним і пропорційним, оскільки вчинене за відсутності чіткого нормативного визначення показників для оцінки доброчесності на посаду судді, не мотивоване належним чином із наданням оцінки поясненням кандидата на посаду судді та не співмірне із самим його діянням, що, за висновком Комісії, полягало у нездатності кандидата підтвердити та пояснити законність і добросовісність своїх намірів укладати замість обумовленого сторонами договору купівлі-продажу іншого удаваного правочину - договору дарування частки у праві власності на нерухоме майно.
3.64. Зазначене засвідчує, що викладений ВККС у спірному рішенні висновок про наявність сумнівів у відповідності ОСОБА_1 критеріям, які висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді, у частині дев`ятій статті 69 Закону № 1402-VIII, без надання належної оцінки поясненням кандидата є немотивованим, непропорційним (неспівмірним), компрометуючим, на думку Комісії, щодо обставин його життя.
3.65. Тому переконані, що спірне рішення ВККС підлягало скасуванню за результатами судового розгляду позову ОСОБА_1 через невідповідність його критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправними і скасування судом.
Щодо недотримання процедурних гарантій під час співбесіди з кандидатом на посаду судді
3.66.У спірному рішенні ВККС виснувала, що отримала інформацію про кандидата, яка породжує обґрунтовані сумніви в його чесності, неупередженості, сумлінності, дотриманні ним етичних норм, бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
3.67. Проте саме мотивування такого висновку зводилося до формального відтворення інформації про доходи і майно ОСОБА_1 та наданих кандидатом пояснень, без жодної мотивованої оцінки Комісією цих обставин на предмет наявності / відсутності сумнівів у законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. Так само не було і мотивування щодо обґрунтованості такого сумніву.
3.68. Далі Комісія навела пояснення кандидата щодо обставин купівлі ним 400/1000 комунальної квартири та виснувала, що нездатність кандидата підтвердити та пояснити законність і добросовісність своїх намірів укласти замість обумовленого сторонами договору купівлі-продажу іншого удаваного правочину - договору дарування (та у зв`язку із цим позбавлення інших співвласників майна реалізувати своє право переважної купівлі), надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо реальності судового спору, який ініційовано за позовом дружини кандидата до нього самого, не відповідають критеріям, які висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.
3.69. Водночас під час співбесіди ОСОБА_1 повідомляв Комісії про некоректне відображення даних про його доходи податковими органами та про здійснювані ним заходи / звернення для уточнення відповідної інформації, що на час проведення співбесіди не знайшли остаточного вирішення.
3.70.Щодо питань про набуття 400/1000 квартири кандидат наполягав на можливості довести, що інтереси інших співвласників квартири не порушені і вони не мали наміру придбати це майно.
3.71. Проте Комісія проігнорувала заявлене ОСОБА_1 під час співбесіди клопотання про оголошення перерви для подання ним додаткових документів і доказівстосовно питань, що були поставлені йому членами Комісії.
3.72.У контексті зазначеного вважаємо, що необхідно ураховувати, що предметом обговорення на співбесіді були переважно події десяти - або п`ятирічної давнини, зміст питань Комісії не міг бути завчасно відомий кандидату, а уточнення / з`ясування обставин, яких стосувалися ці питання, не залежало виключно від волі кандидата, адже потребувало його взаємодії з третіми особами (податкові органи, співвласники квартири), щонайменше не зацікавленими у найскорішому з`ясуванні відповідних обставин, про що кандидат наголошував під час співбесіди.
3.73. Отже, слід констатувати, що на час проведення співбесіди ОСОБА_1 об`єктивно не мав змоги надати вичерпну інформацію в аспекті поставлених Комісією питань, що, у свою чергу, мало бути підставою для оголошення перерви, тим більше що саме про це клопотав кандидат.
3.74.Необхідно наголосити, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь судді чи кандидата на посаду судді, наділення правом на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття чи збереження статусу судді.
3.75.Пунктом 8.11 Положення про проведення конкурсу № 141/зп-16 передбачено, що у разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву.
3.76.При цьому не обмежено переліку підстав для такої перерви чи кола осіб, що можуть заявляти клопотання про її оголошення.
3.77. До того ж частиною четвертою статті 75 Закону № 1402-VIII урегульовано, що для формування досьє кандидата на посаду судді та проведення спеціальної перевірки ВККС має право безоплатно отримувати інформацію стосовно кандидата та членів його сім`ї або близьких осіб у порядку, передбаченому статтею 86 цього Закону.
3.78.Для формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) і проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) ВККС має право безоплатно отримувати інформацію та копії документів і матеріалів (у тому числі з обмеженим доступом) щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім`ї або близьких осіб від будь-яких осіб, які є власниками або розпорядниками інформації (документів, матеріалів), що запитуються. Такі особи зобов`язані протягом десяти днів з дня отримання запиту надати інформацію (документи, матеріали), що запитується (частина перша статті 86 Закону № 1402-VII).
3.79.Тому надзвичайно важливим є забезпечення фактичної змагальності та надання кандидату на посаду судді можливості спростувати сумніви ВККС у його доброчесності. Зокрема, з нашої точки зору ВККС має безумовно надати можливість кандидату на посаду судді під час співбесіди спростувати відповідними документами сумніви, що з`явилися, завчасно до співбесіди поставити питання кандидату щодо сумнівів, оголосити перерву у співбесіді з метою надання додаткового часу кандидату для підготовки пояснень та надання документів на спростування відповідних сумнівів тощо.
3.80.Проте, як убачається з матеріалів справи, ВККС такими повноваженнями не скористалася та проігнорувала клопотання кандидата про оголошення перерви для подання додаткових документів / поясненьз приводу обставин щодо яких у Комісії виникли сумніви під час співбесіди.
3.81.Водночас слід ураховувати, що позивач додав до позову документи на спростування висновків і сумнівів відповідача, що за виваженого і справедливого підходу Комісії до питання оголошення перерви у співбесіді за клопотанням кандидата на посаду судді могли б розвіяти сумніви у його доброчесності.
3.82. Проте, на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду як суд апеляційної інстанції не надала належного значення цим обставинам / доказам у контексті ігнорування Комісією клопотання ОСОБА_1 про оголошення перерви у співбесіді для надання додаткових пояснень, хоча зазначене було одним з ключових доводів апеляційної скарги, отже, в обов`язковому порядку підлягало мотивованому відхиленню чи врахуванню апеляційним судом.
3.83. За таких обставин вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала виснувати, що у разі ненадання Комісією можливості ОСОБА_1 подати додаткові документи / пояснення з урахуванням поставлених йому під час співбесіди питань зазначений у спірному рішенні висновок про нездатність кандидата підтвердити та пояснити законність і добросовісність своїх намірів чи дій є передчасним, а твердження про сумніви щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім`ї задекларованим доходам не мають жодних мотивованих підстав.
3.84. Наведеного жодним чином не спростовують і не можуть спростувати посилання відповідача на незаявлення кандидатом на посаду судді відповідних клопотань чи відводів перед початком співбесіди.
3.85. У контексті зазначеного слід акцентувати, що у випадку ігнорування Комісією під час співбесіди клопотання кандидата про оголошення перерви для подання ним додаткових документів / доказів щодо порушених членами Комісії питань та за відсутності ознак зловживання правом на заявлення таких клопотань твердження про неможливість або нездатність кандидата пояснити відповідні обставини свого життя не можуть бути визнані належним або достатнім обґрунтуванням сумнівів Комісії щодо відповідних якостей кандидата на посаду судді.
3.86.З огляду на викладене переконані, що спірне рішення ВККС не відповідає вимогам частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, а також критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
3.87.Натомість, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, недостатній вмотивованості спірного рішення ВККС та необґрунтованому обмеженню процедурних гарантій права кандидата на подання додаткових пояснень і доказів, відтак дійшов передчасного і неправильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення за результатами його апеляційного перегляду та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
3.88. Ураховуючи наведене, вважаємо, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду мала не тільки підтримати доводи позивача щодо невмотивованості спірного рішення та безпідставного ігнорування Комісією клопотання ОСОБА_1 про оголошення перерви для подання доказів щодо обставин, які зацікавили членів Комісії під час співбесіди, але й вказати уповноваженому суб`єкту владних повноважень (ВККС) на необхідність удосконалення підходів до мотивування його рішень.
4. ВИСНОВОК
На нашу думку, з урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі №990/132/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1
Судді| |О. О. Банасько |
| |Ю. Л. Власов |
| |В. В. Король |
| |І. В. Ткач |