ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л.на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 990/39/23 (провадження № 11-153заі24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 а на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2024 рокув адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії
Передісторія цієї справи
15 травня 2017 року позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну у зв`язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки, 13 червня 2017 року - посвідку на постійне місце проживання.
06 липня 2019 року позивач звернувся до Київського районного відділу в м. Полтаві Управління Державної міграційної служби України (далі - ДМСУ) в Полтавській області з клопотанням про прийняття до громадянства України.
31 жовтня 2019 року висновком Управління ДМСУ в Полтавській області визнано за можливе задовольнити клопотання про прийняття до громадянства України позивача, а подані ним документи надіслати до ДМСУ для подальшого розгляду та передачі до Комісії при Президентові України з питань громадянства (далі - Комісія). 29 квітня 2020 року ДМСУ надіслала висновок про прийняття позивача до громадянства України разом з матеріалами справи на розгляд Комісії.
13 квітня 2021 року Комісія протоколом № 1 ухвалила внести на розгляд Президента України пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України позивача.
20 травня 2021 року Комісія передала проєкт Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України», до якого включено позивача, на погодження Керівнику Офісу Президента України та для доповіді Президенту України.
08 червня 2021 року позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) за захистом своїх прав та інтересів у зв`язку з тим, що Президент України не вирішив, чи приймати позивача до громадянства України у строки відповідно до чинного законодавства України.
01 грудня 2021 року Касаційний адміністративний суд рішенням у справі № 9901/234/21 відмовив у задоволенні адміністративного позову позивачу. З-поміж іншого суд зазначив, що видання Указу про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України є дискреційним правом Президента України, підставою для реалізації якого є рішення Комісії про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України. При цьому строк реалізації такого дискреційного повноваження Президента України жодним чинним нормативним правовим актом не визначено. Це не означає, що указане дискреційне повноваження може застосуватися відповідачем без обмеження будь-яким строком. Якщо строк для вчинення певної дії (прийняття рішення) чітко не установлений чинним законодавством, то застосовуються критерії розумного строку. У межах обставин цієї справи судом установлено, що проект Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України», до якого включено позивача, опрацьовано відповідним профільним структурним підрозділом та 20 травня 2021 року передано на погодження Керівнику Офісу Президента України та для доповіді Президенту України. При цьому, із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду уже 09 червня 2021 року. Тож, колегія суддів не бачить обґрунтованих підстав для визнання порушення відповідачем критеріїв розумності строку для прийняття такого роду рішень.
Після цього судового рішення позивач неодноразово звертався із запитами до Офісу Президента України про надання інформації стосовно видання указу Президента України, на що отримував відповіді з непозитивним для нього змістом.
У липні 2022 року ОСОБА_1 знову звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом, оскільки станом на 18 липня 2022 року Президент України не підписав указ про прийняття позивача до громадянства України. У позові просив визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка полягала в тому, що Президент України не ухвалює рішення щодо прийняття його до громадянства України в розумний строк, а також зобов`язати Президента України розглянути підготовлені Комісією рішення з проєктом указу про прийняття позивача до громадянства України.
Касаційний адміністративний суд рішенням від 03 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2023 року, у справі № 990/106/22 в задоволенні позову відмовив.
Зокрема, у постанові від 09 лютого 2023 року в справі № 990/106/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що описана позивачем бездіяльність Президента України не містить ознак, які б указували, що тривале вирішення його заяви про надання громадянства порушує його буттєві права чи свободи, відбувається очевидно поза межами розумного строку та не приймається відверто упереджено чи вибірково.
Я висловив окрему думку щодо вказаної постанови, у якій, зокрема, зазначив про те, що виходячи з підстав позову Президент України мав відповідно дочастини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) довести суду правомірність своєї бездіяльності, а саме, що причини тривалого розгляду з травня 2021 по липень 2022 року документів позивача про прийняття його до громадянства України є вагомими, а відповідно вказаний строк є розумним. Касаційний адміністративний суд та Велика Палата Верховного Суду відповідно до пункту 10 частини другої статті 2 КАС України мали такі аргументи та докази Президента України перевірити, оцінити та згідно з частинами першою та третьою статті 242 КАС України обґрунтувати у своїх рішеннях дотримання чи недотримання Президентом України розумного строку розгляду документів позивача про прийняття його до громадянства України.
Натомість у відзиві на позов у справі № 990/106/22 представник відповідача жодним чином не назвав причин, які обумовили нерозгляд ним питання щодо прийняття або неприйняття позивача до громадянства Українипротягом більше одного року, відповідно не обґрунтував, що вказаний строк є розумним. У свою чергу, Касаційний адміністративний суд та Велика Палата Верховного Судуу своїх рішеннях також не перевірили, які є причини нерозгляду питання щодо прийняття або неприйняття позивача до громадянства Українипротягом більше одного року, чи є ці причини вагомими, та відповідно не обґрунтували, що такий строк є розумним.
Коротка історія цієї справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 знов звернувся до Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду звернення голови Комісії та зобов`язати Президента України розглянути звернення голови Комісії.
Позов обґрунтовував тим, що Президент України тривалий час (поза межами розумного строку) протиправно не розглядає звернення голови Комісії щодо надання йому, ОСОБА_1 , громадянства України. Зазначав, що оформлене протоколом від 13 квітня 2021 року № 1 рішення Комісії про внесення на розгляд Президента України пропозиції задовольнити заяву позивача та прийняти його до громадянства України разом із проєктом Указу «Про прийняття до громадянства України» керівник Офісу Президента України отримав ще 20 травня 2021 року.
Касаційний адміністративний суд рішенням від 18 червня 2024 року у справі № 990/39/23 у задоволенні позову відмовив.
Суд встановив, що 09 листопада 2022 року створено картку проєкту Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 ». До цього попередні проєкти указу щодо прийняття позивача до громадянства України повернуті для доопрацювання. 30 грудня 2022 проєкт Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 » повернуто до Департаменту документального забезпечення з резолюцією заступника Керівника Офісу Президента України О. Дніпрова «Президентові України доповідалося. Рішення не прийнято». 16 березня 2023 року Управління ДМСУ в Полтавській області ухвалило рішення № 7, яким скасувало дозвіл ОСОБА_1 на імміграцію в Україну. 13 квітня 2023 року Комісія ухвалила рішення (протокол № 5) про відкликання пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , наданої відповідно до протоколу від 13 квітня 2021 року № 1. Матеріали щодо прийняття до громадянства України ОСОБА_1 повернуто до ДМСУ.
Касаційний адміністративний суд обґрунтовував постановлене рішення від 18 червня 2024 року у справі № 990/39/23 тим, що зважаючи на встановлені у справі обставини про відкликання Комісією пропозиції про прийняття ОСОБА_1 до громадянства України (протокол засідання Комісії від 13 квітня 2023 року № 5), повернення Комісією матеріалів за заявою позивача про прийняття до громадянства України до ДМСУ згідно із супровідними листами від 18 квітня 2023 року № 19/20-01/117-03 та від 24 квітня 2023 року № 1-20/-14/14, скасування рішенням Управління ДМСУ в Полтавській області від 16 березня 2023 року № 7 виданих позивачу дозвільних документів на проживання в Україні (дозволу на імміграцію), на розгляді Президента України пропозиції Комісії щодо позивача немає, а отже, Президент України не допустив протиправну бездіяльність щодо реалізації своїх повноважень у питанні прийняття позивача до громадянства України.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 листопада 2024 року у справі № 990/39/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні вимоги позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною змінила шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі № 990/39/23 підставою адміністративного позову ОСОБА_1 визначив те, що Президент України не розглянув подання голови Комісії з 20 травня 2021 року (дата надходження матеріалів до Офісу Президента) до 06 березня 2023 року (дата звернення до суду з позовом), чим, на його переконання, порушив розумний строк вирішення питання про прийняття позивача до громадянства України. Проте, на переконання Великої Палати Верховного Суду, у справі № 990/39/23 встановленню підлягають обставини щодо бездіяльності Президента України стосовно позивача у період з 19 липня 2022 року до 06 березня 2023 року, оскільки бездіяльність відповідача, допущена лише протягом цього періоду часу, не оцінювалася судами у справі № 990/106/22 на предмет наявності протиправної бездіяльності Президента України. Такий підхід відповідатиме принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (пункти 37, 40 постанови).
Отже, у цій справі оспорюваним є період, який підлягає оцінці на предмет наявності протиправної бездіяльності Президента України, яким є проміжок часу, починаючи з 19 липня 2022 року до 06 березня 2023 року. Втім, обставини, якими суд першої інстанції обґрунтував відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, виникли 16 березня та 13 квітня 2023 року відповідно, тобто після пред`явлення ОСОБА_1 позову до суду в цій справі. Тому відкликання у квітні 2023 року Комісією подання, яке Президент України мав розглянути, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині вимог. Доводи позивача про протиправну бездіяльність Президента України в період з 19 липня 2022 року до 06 березня 2023 року мають бути оцінені під час розгляду справи по суті (пункти 43-45 постанови).
Питання набуття громадянства України є адміністративною процедурою, ініційованою особою шляхом подання про це певної заяви до територіального органу ДМС України. Законодавець визначає цю процедуру як певний послідовний стадійний процес, який на основі аналізу наданих особою документів, які визначені законом, дає відповідь на питання, чи відповідає заявник законодавчо визначеним вимогам для набуття громадянства України, а також чи не підпадає під заборони і обмеження для його набуття. На кожній зі стадій прийняття кінцевого рішення про набуття громадянства України відповідний компетентний орган, як-то: ДМС України чи Комісія, ухвалює «проміжне» рішення, у якому або підтверджує відповідність особи вимогам для набуття громадянства, або констатує її невідповідність із зазначенням причин і підстав для відмови у задоволенні його заяви. Водночас суб`єктом владних повноважень, який ухвалює остаточне рішення у процедурі прийняття особи до громадянства України, є саме Президент України, а відповідна процедура завершується виданням главою держави указу про надання особі громадянства України (пункти 60-63).
Зазначене повноваження Президента України передбачене в пункті 26 частини першої статті 106 Конституції України та пункті 1 частини першої статті 26 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III). Використання у наведених актах такого формулювання, як «прийняття рішення», та неодмінність видання Президентом України із цього приводу спеціального акта (указу) зумовлюють потребу у здійсненні ним перевірки підстав для ухвалення відповідного рішення шляхом проведення оцінки обґрунтованості подання Комісії. В іншому разі законодавець навів би інше формулювання, до прикладу щодо «підписання рішення». Вочевидь, процедура ухвалення Президентом України відповідного рішення, яка не є формальною, потребує докладання певних зусиль (розумових, часових, операційних, організаційних, функціональних тощо). Ухвалення рішення про прийняття до громадянства і відтворення його в офіційному документі є формою реалізації повноважень глави держави, встановлених Конституцією та законами України, під час якої відбувається реалізація його дискреційних повноважень у питаннях громадянства (пункти 64, 65).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наведеними приписами чинного законодавства Президент України не може ухилитися від розгляду звернення особи про прийняття її до громадянства України, проте такий суб`єкт владних повноважень не обмежений часовими межами та на нього не покладено обов`язок щодо прийняття саме такого варіанта рішення, який рекомендований йому Комісією (пункт 66).
Як Конституція України, так і спеціальний закон № 2235-III не визначають граничного строку чи інших темпоральних обмежень, протягом яких глава держави має ухвалити рішення про надання громадянства особі. Велика Палата Верховного Суду у власних постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи (пункти 67-69).
Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами позивача про те, що хоча вирішення Президентом України питання про надання громадянства не містить нормативно визначених конкретних строків розгляду й ухвалення відповідного рішення, проте це не свідчить про безмежний характер відповідної процедури та про те, що така може тривати невиправдано довго. Тому однією з обставин, яка підлягає встановленню під час розгляду цієї справи з огляду на предмет та підстави позову, є дотримання відповідачем розумних строків під час розгляду подання Комісії (пункти 70, 71 постанови).
За загальним правилом, розумними є строки, потрібні для виконання процедурних дій без невиправданих зволікань та ухвалення відповідних рішень у найкоротший строк, достатній для їх прийняття. Вочевидь, тривалість строку залежить також від складності питання, яке підлягає вирішенню, обсягу обставин, що підлягають врахуванню (аналізу) для прийняття відповідного рішення, характеру процесу, а в цій справі з огляду на суб`єкта ухвалення рішення - зовнішніх обставин, які впливають на процес прийняття рішення, якими на час спірного періоду є воєнний стан. Вирішення питань з приводу громадянства є не єдиним напрямком діяльності Президента України, тому, надаючи оцінку бездіяльності відповідача на предмет її протиправності, потрібно враховувати і широкий обсяг повноважень суб`єкта владних повноважень та його завантаженість в спірний період (пункти 72-74).
Щодо завантаженості Президента України як суб`єкта владних повноважень в контексті критеріїв розумності строків вирішення спірного питання, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідач відповідно до приписів статті 106 Конституції України наділений широким обсягом повноважень, реалізація яких, безумовно, потребує часових і організаційних затрат. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент є насамперед гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. Наведений вище критерій є загальним і застосовним у будь-який період, проте в контексті повномасштабної агресії росії та введення на території України воєнного стану набуває особливого значення. У цьому сенсі Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у цій справі оцінці підлягають обставини неприйняття Президентом України рішення з питання набуття позивачем громадянства України в період з 19 липня 2022 року до 06 березня 2023 року. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку із широкомасштабним збройним нападом російської федерації, який триває і дотепер. Відповідно до частини третьої статті 78 КАС України ці обставини як загальновідомі не потребують доказування. За таких обставин вочевидь надважливою є роль Президента України як глави держави та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України і його виняткова завантаженість у зв`язку з об`єктивною необхідністю активної участі в зовнішніх та внутрішніх відносинах, направлених на посилення обороноздатності держави, захисту державного суверенітету, забезпечення діяльності державних інституцій в умовах війни задля перемоги. Наведені обставини безумовно спонукають до зміни Президентом України пріоритетності питань, які потребують термінового чи негайного вирішення (пункти 80-84).
До того ж в умовах повномасштабного вторгнення та безпрецедентної агресії російської федерації таке чутливе питання, як надання громадянства України (з урахуванням прав та обов`язків, з якими пов`язується цей статус) набуває ще більш фундаментального значення та потребує ще більшої виваженості й ретельності з боку глави держави (пункт 85).
Отже, враховуючи викладені вище виняткові обставини, а також те, що чинним законодавством не встановлено граничного строку розгляду Президентом України подання Комісії щодо прийняття осіб до громадянства України, Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність ознаки протиправності в контексті нездійснення відповідачем розгляду подання голови Комісії протягом оскаржуваного в цій справі періоду (пункт 86 постанови).
Причини висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Я не погоджуюсь з висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду стосовно визначення періоду, який підлягає оцінці у межах цієї справи на предмет наявності протиправної бездіяльності Президента України, а також стосовно відсутності ознаки протиправності в контексті нездійснення відповідачем розгляду подання голови Комісії щодо позивача.
Свою правову позицію обґрунтовую таким.
Відповідно до статті 15 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.
За статтею 3 Європейської конвенції про громадянство (що ратифікована Законом України від 20 вересня 2006 року № 163-V, далі - ЄКГ) кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами.
Правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства; d) ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя (стаття 4 ЄКГ).
Правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження (стаття 5 ЄКГ).
Кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньодержавному праві можливість натуралізації для осіб, які законно та постійно проживають на її території. Встановлюючи умови натуралізації, вона не повинна передбачати ценз осілості, який перевищує десять років до подання заяви (стаття 6 ЄКГ).
За статтею 10 ЄКГ кожна держава-учасниця забезпечує, щоб заяви стосовно набуття, збереження, втрати, поновлення чи засвідчення її громадянства розглядалися упродовж розумного проміжку часу.
Відповідно до статті 11 ЄКГ кожна держава-учасниця забезпечує, щоб рішення стосовно набуття, збереження, втрати, поновлення чи засвідчення її громадянства були умотивовано викладені у письмовій формі.
За приписами пункту 26 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.
Процедура прийняття до громадянства України врегульована Законом № 2235-III та Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215.
З наведених норм права вбачається, що прийняття особи до громадянства України є дискреційним повноваженням Президента України, підставою для реалізації якого є відповідне рішення Комісії. Строк реалізації такого дискреційного повноваження Президента України визначений розумним проміжком часу. Рішення Президента України стосовно набуття або відмови в набутті громадянства мають були умотивовано викладені у письмовій формі.
За приписами пункту 10 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено судами, 13 квітня 2021 року Комісія ухвалила рішення про внесення на розгляд Президента України пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 та 20 травня 2021 року передала проєкт відповідного Указу Президента України на погодження Керівнику Офісу Президента України.
08 червня 2021 року позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом, у тому числі, про визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо неприйняття рішення за результатом розгляду рекомендацій Комісії.
Касаційний адміністративний суд в рішенні від 01 грудня 2021 року у справі № 9901/234/21 зазначив, що проєкт Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України», до якого включено позивача, передано на погодження Керівнику Офісу Президента України та для доповіді Президенту України 20 травня 2021 року, а позивач звернувся із цим позовом до Верховного Суду уже 09 червня 2021 року. За таких обставин колегія суддів не бачить обґрунтованих підстав для визнання порушення відповідачем критеріїв розумності строку для прийняття такого роду рішень.
Враховуючи зазначене рішення суду, позивач у липні 2022 року знову звернувся до Касаційного адміністративного суду з подібною позовною вимогою, оскільки станом на 18 липня 2022 року Президент України не прийняв рішення стосовно прийняття чи відмови в прийнятті позивача до громадянства України.
За результатами розгляду справи № 990/106/22 суди виснували, що бездіяльність Президента України (яка уже на той час тривала більше року - з 20 травня 2021 року по 18 липня 2022 року) не містить ознак, які б указували, що тривале вирішення заяви позивача про надання громадянства порушує його буттєві права чи свободи, відбувається очевидно поза межами розумного строку та не приймається відверто упереджено чи вибірково.
Враховуючи, що й зазначений строк (з 20 травня 2021 року по 18 липня 2022 року) суди у справі № 990/106/22 вважали розумним, позивач у березні 2023 року вже втретє звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом до Президента України, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду звернення голови Комісії стосовно прийняття його до громадянства України. Зазначав, що рішення Комісії про внесення на розгляд Президента України пропозиції задовольнити заяву позивача та прийняти його до громадянства України разом із проєктом Указу «Про прийняття до громадянства України» керівник Офісу Президента України отримав ще 20 травня 2021 року.
Тобто, бездіяльність Президента України щодо невирішення питання про прийняття ОСОБА_1 до громадянства України, яка мала бути оцінена судом з позиції дотримання розумного строку на прийняття відповідного рішення, тривала з 20 травня 2021 року по 06 березня 2023 року. Саме такий проміжок часу мав бути проаналізований судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 990/39/23 на предмет дотримання розумного строку, тобто такого, що є об`єктивно необхідним відповідачу для ухвалення рішення щодо прийняття або неприйняття позивача до громадянства України.
Натомість Велика Палата Верховного Суду безпідставно поділила вказаний строк бездіяльності (з 20 травня 2021 року по 06 березня 2023 року) на частини, які: 1) аналізувалися судами раніше в інших справах; 2) ще не досліджувалися. І внаслідок цього у межах справи № 990/39/23 піддала правовому аналізу лише окрему частину оспорюваного позивачем строку бездіяльності Президента України (з 19 липня 2022 року по 06 березня 2023 року), що є помилковим, оскільки взагалі не дозволяє дослідити бездіяльність суб`єкта владних повноважень (як єдиний триваючий процес) на предмет дотримання чи недотримання розумного строку.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду за обставинами цієї справи № 990/39/23 мала дати правову оцінку бездіяльності Президента України щодо нерозгляду подання Комісії про прийняття до громадянства ОСОБА_1 у період часу з 20 травня 2021 року по 06 березня 2023 року, на чому наполягав позивач, та чого Велика Палата Верховного Суду не зробила.
Розумними є строки, потрібні для виконання процедурних дій без невиправданих зволікань та ухвалення відповідних рішень у найкоротший строк, достатній для їх прийняття; тривалість строку залежить від складності питання, яке підлягає вирішенню, обсягу обставин, що підлягають врахуванню (аналізу) для прийняття відповідного рішення, характеру процесу, зовнішніх обставин, які впливають на процес прийняття рішення тощо. При цьому, обґрунтування та доведення дотримання розумних строків покладено саме на суб`єкта владних повноважень.
Проте, у цій справі (як і у попередніх, згаданих вище) Президент України (відповідач) не навів жодного обґрунтування та не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що спірний часовий період з 20 травня 2021 року по 06 березня 2023 року є розумним строком для розгляду подання Комісії, і що у цей час він не допускав протиправної бездіяльності.
Зокрема, у відзиві на позов відповідач лише зазначив про те, що надання громадянства не є обов`язком держави, його слід розглядати як надання особі певного привілею за результатом прийняття уповноваженим органом відповідного рішення щодо доцільності та можливості встановлення між державою та конкретною особою правового зв`язку; відповіді на ці питання потребують задіяння і використання певних зусиль та затрат (розумових, часових, операційних, організаційних, функціональних), які за значенням охоплюються поняттям «прийняти рішення» і видати відповідний акт; Конституція України та законодавство України у сфері громадянства не встановлюють часових параметрів, у межах яких Президент України приймає рішення про надання громадянства, або строків, упродовж яких Президент України має розглянути подані йому Комісією пропозиції щодо прийняття до громадянства.
У відзиві на апеляційну скаргу Президент України посилався виключно на те, що оскільки 13 квітня 2023 року Комісія ухвалила одноголосне рішення про відкликання пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , у Президента України наразі відсутній обов`язок реалізувати свої повноваження й видати указ про прийняття до громадянства позивача, тому Президент України не може вважатись таким, який допускає протиправну бездіяльність щодо реалізації своїх повноважень.
Проте Велика Палата Верховного Суду, після того як неправильно визначила оспорюваний період, який підлягає оцінці на предмет наявності протиправної бездіяльності Президента України (з 19 липня 2022 року до 06 березня 2023 року), самостійно обґрунтувала відсутність протиправної бездіяльності відповідача у цей період внаслідок виняткової завантаженості Президента України.
Вважаю, що процесуальним законом на Велику Палату Верховного Суду не покладено повноважень заперечувати проти позову замість відповідача у справі та мотивувати своє рішення обставинами, які сторони спору не наводять та не доводять.
Відповідно до частин другої та третьої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У той час як позивач стверджував про наявність протиправної бездіяльності Президента України стосовно нерозгляду його питання про прийняття до громадянства України у період з 20 травня 2021 року по 06 березня 2023 року, наводячи для порівняння строки розгляду Президентом України подань Комісії щодо прийняття до громадянства України інших осіб протягом спірного періоду, відповідач не навів аргументів та не надав доказів на підтвердження того, що, розглядаючи подання Комісії щодо прийняття до громадянства України ОСОБА_1 у спірний період, він або 1) діяв у межах розумного строку для розгляду цього питання, або 2) порушив розумний строк внаслідок необхідності вирішення інших більш важливих питань, тому не допустив протиправної бездіяльності. Оскільки відповідач не довів суду правомірність своєї бездіяльності, були наявні правові підстави для задоволення відповідної позовної вимоги.
Висновки
Оскільки у цій справі відповідач не навів аргументів на спростування доводів позивача про те, що Президент України допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду подання Комісії про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 у спірний період з 20 травня 2021 року по 06 березня 2023 року, вважаю, що у Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України були підстави для того, щоб частково задовольнити позов ОСОБА_1 та визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду звернення голови Комісії при Президентові України з питань громадянства у період з 20 травня 2021 року до 06 березня 2023 року.
Суддя Ю. Л. Власов