ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Булейко О. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Шевцової Н. В.
у справі № 990/165/23
(провадження № 11-185заі23)
1. Велика Палата Верховного Суду 29 лютого 2024 року розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року.
2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила постанову про задоволення апеляційної скарги ВРП, скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
3. З мотивами судового рішення та результатами вирішення цієї справи не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
Рух справи в судах
4. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 06 липня 2023 року № 693/0/15?23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;
- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в тому, що ВРП не розглянула заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку;
- зобов`язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку.
5. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що оскаржуване рішення ВРП є немотивованим, необґрунтованим і таким, що порушує засади правової визначеності.
6. Посилаючись на приписи статті 58 Конституції України, приписи Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»
(далі - Закон № 2453-VII), Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII), який набрав чинності 28 березня 2015 року, а також Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), зазначала, що ВРП застосувала до неї стягнення після спливу трирічного строку, в межах якого таке дисциплінарне стягнення могло бути на неї накладено, оскільки з моменту вчинення дій, які поставили їй у провину, минуло більше дев`яти років.
7. Вважала, що звільнення її з посади судді не відповідає приписам пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»
(далі - Закон № 1798-VIII), оскільки первинне рішення про її звільнення з посади судді на підставі подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) компетентний орган (Верховна Рада України, далі - ВРУ, Рада) свого часу вже прийняв. Після скасування постанови уповноваженого органу про звільнення її з посади судді ВРУ не мала правових підстав направляти до ВРП матеріали подання ВРЮ для повторного його розгляду.
8. Вказувала, що оскаржуваним рішенням ВРП її повторно притягнено до відповідальності за одне й те саме діяння, яким водночас протиправно обмежено її право на доступ до професії судді. Рішення про її звільнення не містить обґрунтування встановлення в її діях ознак вчинення істотного дисциплінарного проступку як підстави для звільнення.
9. Посилаючись на протиправність бездіяльності ВРП під час розгляду її заяви про звільнення з посади судді у відставку, зазначала, що зупинення розгляду її заяви було б можливим лише за наявності в провадженні ВРП скарги стосовно неї, наслідками розгляду якої могло б бути її звільнення з посади судді з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції (у зв`язку зі скоєнням істотного дисциплінарного проступку). Натомість подання ВРЮ не має ознак акта, який дисциплінарний орган ВРП ухвалює за наслідками дисциплінарного провадження. За формою, змістом та видом цей акт фіксує реалізацію конституційним органом своїх повноважень у частині звільнення судді. Тому подання ВРЮ не могло бути підставою для зупинення розгляду її заяви про звільнення на загальних підставах.
10. Позивачка також зазначала, що максимальний строк зупинення провадження за заявою судді про звільнення її у відставку складає 90 днів, проте розгляд її заяви не був завершений і після спливу зазначеного строку.
11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 01 листопада 2023 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 06 липня 2023 року № 693/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України; визнав протиправною бездіяльність ВРП, яка полягала в тому, що ВРП не розглянула заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку, та зобов`язав ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку.
12. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та приписи законодавства, які їх регулюють, у своїй сукупності дають підстави стверджувати, що ВРП при прийнятті оскаржуваного рішення про звільнення позивачки діяла не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
13. За висновком суду першої інстанції, ВРП не перевірила, чи була ВРЮ наділена компетенцією на здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді місцевого суду. ВРП поклала в основу оскаржуваного у цій справі рішення акт, який видав некомпетентний на той час орган; не застосувала приписи Конституції України як правові норми прямої дії та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, зокрема Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та висновки, викладені в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
14. Суд першої інстанції також зазначив, що дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади судді щодо позивачки було застосоване після спливу трирічного строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Суд зазначив, що такий строк повинен обчислюватися з дня вчинення проступку до дати ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення, яким у цій справі є саме оскаржуване рішення ВРП від 06 липня 2023 року № 693/0/15-23.
15. Позов в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку та зобов`язання ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку суд першої інстанції задовольнив, оскільки ця заява не була своєчасно розглянута відповідачем, чим порушено право судді на відставку як конституційної гарантії незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
16. ВРП не погодилася із цим рішенням суду і звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
17. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ВРП містить підстави звільнення судді та мотиви, з врахуванням яких ВРП зробила відповідні висновки, ВРП ухвалила це рішення повноважним складом, рішення підписано всіма членами, які брали участь у його прийнятті. За правилами чинного законодавства саме до повноважень ВРП належить вирішення питання про звільнення судді у разі, якщо воно не було вирішене ВРУ на підставі подання ВРЮ. Скасування постанови ВРУ про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру звільнення її на підставі рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року, тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали щодо звільнення позивачки були правомірно передані до ВРП для прийняття рішення про звільнення судді з посади.
18. Посилається також на те, що оскаржуване рішення про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За своєю суттю таке рішення є кадровим. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим обставин. У цій ситуації не підлягає застосуванню трирічний строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки Закон № 1798-VIII не встановлює строків для ухвалення рішення ВРП та не передбачає застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.
19. Зауважує, що заява судді ОСОБА_1 про звільнення у відставку була залишена без розгляду на підставі пункту 15.7 Регламенту Вищої ради правосуддя (далі - Регламент ВРП), чинного на момент винесення ухвали про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 , відповідно до якого якщо на момент розгляду питання про звільнення судді ВРП суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, заява (висновок, подання) залишається без розгляду. Підстави для вирішення питання про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило невідповідність судді займаній посаді, і, як наслідок, звільнення судді з посади виникли раніше, ніж позивачка виявила бажання звільнитися у відставку.
Постанова Великої Палати Верховного Суду (основні мотиви)
20. Постановою від 29 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ВРП задовольнила, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року скасувалата ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила.
21. Постанова обґрунтовувана тим, що рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 є чинним, його правомірність і законність встановлена судом у межах розгляду справи № 800/421/16 (800/39/16). Обставини, викладені в цьому рішенні, які стали підґрунтям для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді та підставами для звільнення її з цієї посади, були встановлені компетентним органом (ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.
22. За висновком Великої Палати Верховного Суду, в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених ВРУ за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання чи ні, зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.
23. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що скасування постанови ВРУ про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру її звільнення на підставі рішення ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15, а тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1798-VIII матеріали щодо звільнення позивачки були передані до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула подання ВРЮ стосовно позивачки.
24. З огляду на те, що вид відповідальності стосовно позивачки у спірних правовідносинах застосованим / обраним ВРЮ шляхом прийняття рішення від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15, то, на переконання Великої Палати Верховного Суду, відповідач у спірних правовідносинах виключно реалізував свої повноваження щодо звільнення суддів, якими на момент прийняття рішення ВРЮ була наділена ВРУ.
25. У постанові зазначено, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VIIІ від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1401-VIII) та Закону № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивачки, скасована не була і наслідки таких дій у виді звільнення з посади судді не змінилися.
26. Велика Палата Верховного Суду вважала, що суд першої інстанції не врахував, що не існують підстави для висновку про те, що ВРП притягнула позивачку до відповідальності повторно за одне і те ж правопорушення, оскільки вид відповідальності щодо неї обрала ВРЮ своїм рішенням. Відповідач, у свою чергу, виключно реалізував повноваження, якими був наділений раніше парламент у процедурі звільнення суддів.
27. У постанові також зазначено, що за встановленої обставини чинності рішення ВРЮ, яким позивачці обрано вид дисциплінарної відповідальності, ВРП не мала можливості ревізувати дисциплінарне провадження щодо позивачки.
28. Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо неналежності ВРЮ повноважень на притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, адже питання наявності у ВРЮ повноважень не належить до предмета доказування у цій справі, оскільки стосується рішення ВРЮ, яке було предметом самостійного судового контролю
у справі № 800/421/16 (800/39/16).
29. Велика Палата Верховного Суду також не погодилася з висновком суду першої інстанції щодо порушення ВРП строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зазначивши, що саме з моменту прийняття ВРЮ рішення від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15 обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.
30. Оскільки дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, вона скоїла як слідчий суддя у січні 2014 року, а рішення ВРЮ № 1196/0/15-15 ухвалено 18 грудня 2015 року, тому Велика Палата Верховного Суду вважала, що строки на притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності були дотримані.
31. Підсумувавши викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВРП при ухваленні оскаржуваного рішення діяла у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, а оскаржуване рішення містить посилання на передбачені законом підстави звільнення позивачки з посади судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
32. В частині оцінки обґрунтованості вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРП при розгляді заяви позивачки про звільнення у відставку Велика Палата Верховного Суду констатувала, що підстави для вирішення питання про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку виникли раніше, ніж позивачка виявила бажання звільнитися у відставку.
33. У постанові міститься висновок про те, що чинне законодавство не передбачає можливості ухвалення ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Станом на час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку вона вже була звільнена з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлює розгляд по суті поданої нею заяви про звільнення з посади судді у відставку. Наведене, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не свідчить про порушення ВРП права позивачки на відставку, адже таким правом суддя може скористатися, якщо до подання відповідної заяви вона не допустила дій, які зумовлюють ухвалення компетентними органами рішення про звільнення з посади судді з інших підстав.
Мотиви окремої думки
34. Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про відповідність вимогам закону оскаржуваного у цій справі рішення ВРП
від 06 липня 2023 року № 693/0/15-23 та дій ВРП з таких мотивів.
35. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
37. Оцінюючи оскаржуване рішення на відповідність критеріям, визначеним частиною другої статті 2 КАС України, автори окремої думки вважають за обґрунтоване навести такі аргументи та міркування.
Щодо невмотивованості оскаржуваного рішення ВРП
38. Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частина друга статті 6 КАС України зобов`язують суд застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
39. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає і врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ як мінімальні стандарти демократичного суспільства.
40. У цій справі підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді відповідач в оскаржуваному рішенні визначив пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді).
41. Звільнення особи з посади безсумнівно є втручанням у гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя в аспекті обмеження доступу до обраної професії з огляду на негативні фінансові та репутаційні наслідки, спричинені таким звільненням, тому при оцінці правомірності звільнення на предмет дотримання норм національного законодавства, необхідним є врахування критеріїв, сформованих ЄСПЛ, а саме втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, тобто було здійснене не «згідно із законом», або не переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і не відповідає критерію «необхідності у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілі чи цілей.
42. Тому було б цілком справедливо констатувати, що для кваліфікації рішення про звільнення судді з посади за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України як такого, що здійснене «згідно із законом», воно повинно містити належне мотивування, зокрема, в частині встановлення в діяннях судді ознак істотного дисциплінарного проступку або порушення нею присяги.
43. З аналізу змісту оскаржуваного рішення випливає, що ВРП керувалася тим, що факти порушення суддею ОСОБА_1 присяги вже встановлені ВРЮ в рішенні від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15, а повноваження з переоцінки висновків ВРЮ - ВРП не має. Саме ж оскаржуване рішення відповідач уважає «кадровим».
44. У цьому контексті автори окремої думки вимушені констатувати, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах формулювала висновки у правовідносинах щодо розгляду ВПР подання ВРЮ про звільнення з посади судді за порушення присяги на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798- VIII (наприклад, постанови від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18, від 1 липня 2021 року у справі № 9901/400/19, від 6 квітня 2023 року у справі № 990/86/22 та ін.).
45. 13 липня 2023 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Головін проти України» (заява № 47052/18), яке 13 жовтня 2023 року набуло статусу остаточного
(далі - рішення у справі «Головін проти України»), та стосувалося звільнення Постановою ВРУ від 24 лютого 2014 року судді Конституційного Суду України за порушення присяги судді у зв`язку з його участю в ухваленні Конституційним Судом України рішення від 30 вересня 2010 року. Висновки ЄСПЛ у цьому рішенні є застосовними до спірних правовідносин у справі, яка переглядається.
У цьому рішенні ЄСПЛ із застосуванням своїх висновків з питань, розглянутих в іншому його рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), заяви № 27276/15 та № 33692/15, констатував порушення статті 8 Конвенції.
У пунктах 26, 27 рішення у справі «Головін проти України» ЄСПЛ зазначив, що у справі «Овчаренко та Колос проти України» він визнав, що існувала певна різниця між нормативно-правовою базою, застосовною до суддів Конституційного Суду України, та застосовною до суддів інших судів. Проте, він дійшов висновку, що на момент подій нормативно-правова база стосовно суддів Конституційного Суду України не забезпечувала значно кращої передбачуваності у порівнянні із застосовною до інших суддів щодо питання, яка поведінка судді могла вважатися «порушенням присяги» згідно з українським законодавством. Відповідній нормативно-правовій базі бракувало необхідної чіткості та передбачуваності, відтак рішення на національному рівні, в яких вона застосовувалася у справі заявника, не були достатньо обґрунтованими.
46. Така підстава звільнення судді, як «порушення присяги», також була предметом оцінки ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України»
(рішення від 9 січня 2013 року (заява № 21722/11)), у якій ЄСПЛ зазначив, що немає свідчень того, що під час розгляду справи заявника існували будь-які керівні принципи та практика, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги».
47. Аналіз рішення у справі «Головін проти України» та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо заявника дозволяє дійти висновку, що в розумінні ЄСПЛ звільнення судді як міра відповідальності за порушення присяги з огляду на невизначеність у національному законодавстві України питання, яка саме поведінка судді могла вважатися «порушенням присяги», можливе за умови, коли орган, який ухвалює остаточне рішення про звільнення судді, в такому своєму рішенні детально та чітко вмотивує, в чому саме полягав проступок судді.
48. Тобто саме орган, який приймає рішення про звільнення судді, має у своєму рішенні переконливо пояснити, за якими критеріями застосовувався такий обмежувальний захід, що б дало змогу, як самому судді, на якого накладається ця сувора міра відповідальності, так і пересічному спостерігачу, пересвідчитися, що застосований до судді захід ґрунтувався на національному законодавстві, переслідував законну мету, був пропорційним переслідуваній законній меті, а отже, був необхідним у демократичному суспільстві.
49. Таким чином, відповідно до підходу ЄСПЛ до вирішення питання виправданості за пунктом 2 статті 8 Конвенції звільнення суддів в України з підстави «порушення присяги», висловленого у рішенні у справі «Головін проти України», рішення органу, який реалізує повноваження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, не є кадровим (рішенням організаційно-розпорядчого характеру), а має бути достатньо обґрунтованим щодо питання, яка саме поведінка судді могла вважатися «порушенням присяги» згідно із законодавством України.
Щодо процедури прийняття рішення про звільнення судді
50. У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
51. Водночас, ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права передбачає механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
52. Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
53. До проведення в Україні судової реформи у 2016 році статтею 116 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на дату внесення ВРЮ до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді) було передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мали бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією України або ВРЮ. На підставі подання ВРЮ Рада приймала постанову про звільнення судді з посади.
54. Порядок розгляду питань про звільнення суддів, обраних ВРУ безстроково, на той час визначався статтею 216-1 Регламенту Верховної Ради України, якою було передбачено, що подання про звільнення судді, обраного ВРУ безстроково, вноситься до парламенту ВРЮ. До подання додаються документи, що підтверджують підстави звільнення, передбачені частиною п`ятою статті 126 Конституції України. Обговорення питання про звільнення судді, обраного ВРУ безстроково, на пленарному засіданні Ради починається з оголошення головуючим на пленарному засіданні подання ВРЮ. Після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ. Кожний народний депутат має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали. За наявності зауважень до подання про звільнення судді, що потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється за умов перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та невідкликання внесеного подання. Рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою ВРУ.
55. Аналіз наведених норм дозволяє констатувати, що у парламенту в питані розгляду подання ВРЮ про звільнення судді була наявна дискреція. Реалізуючи такі дискреційні повноваження, народні депутати могли або повернути подання ВРЮ для здійснення додаткової перевірки, наслідком якої могло бути відкликання ВРЮ цього подання, або прийняти рішення про звільнення судді шляхом голосування.
56. Тому на дату внесення ВРЮ до ВРУ подання про звільнення позивачки з посади судді саме постанова ВРУ була тим актом, яким на суддю накладалося дисциплінарне стягнення у виді звільнення за порушення присяги та реалізовувалося подання ВРЮ про застосування до судді такого виду дисциплінарного стягнення. Подання ВРЮ містило лише виклад фактів, що, на її думку, свідчать про порушення суддею присяги, які враховувалися народними депутатами при вирішенні цього питання та які народні депутати могли визнати недостатніми для прийняття рішення про звільнення судді, повернувши подання для додаткової перевірки ВРЮ.
57. Аналогічно за змістом частин першої, третьої та шостої статті 56 Закону № 1798-VIII (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного у цій справі рішення) питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
58. Цим правилам Закону № 1798- VIII кореспондують приписи Регламенту ВРП, пунктом 12.39 якого (тут і далі - у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного рішення) передбачено, що рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, про переведення судді до суду нижчого рівня Секретарем Дисциплінарної палати передається для розгляду до ВРП.
59. Згідно з пунктами 17.5, 17.6 глави 17 Регламенту ВРП розгляд питання про звільнення судді починається із доповіді члена ВРП, визначеного автоматизованою системою розподілу справ, який викладає підстави прийняття матеріалів до розгляду, встановлені обставини, висновок щодо суті питання. Після доповіді члена ВРП суддя та/або його представник мають право бути заслуханими на засіданні ВРП та надати відповідні пояснення. Члени ВРП можуть поставити запитання до них.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126, підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке викладається у письмовій формі, підписується усіма членами ВРП, що брали участь у його ухваленні.
60. Отже, ВРП у процедурі вирішення питання про звільнення судді з посади на підставі подань ВРЮ про звільнення судді за порушення присяги також наділена повноваженнями надавати оцінку достатності підстав, зазначених у поданні ВРЮ про звільнення судді, за яким до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, для ухвалення рішення про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
61. Тобто функції ВРП у цій процедурі не є формальними (процедурними або кадровими), оскільки при прийнятті рішення про звільнення судді за особливих обставин ВРП виконує конституційні повноваження та своїм рішенням реалізує рішення Дисциплінарної палати ВРП (за обставин цієї справи подання ВРЮ) про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.Саме це рішення ВРП є завершальним рішенням, яким застосовується стягнення до судді у виді звільнення, тому рішення повинно бути обґрунтованим та містити переконливі мотиви щодо підстав його прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення.
62. Закон не поділяє рішення про звільнення суддів на кадрові чи некадрові, а Регламент ВРП окремо визначає порядок розгляду ВРП питань про звільнення судді за загальними обставинами (глава 15) та за особливими обставинами (глава 17), до яких, з-поміж інших, віднесено питання про звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України). Регламент ВРП також не кваліфікує будь-які рішення ВРП про звільнення судді як кадрові.
63. Отже, чинне законодавство не визначає таких категорій рішень ВРП, як кадрові рішення про звільнення судді і некадрові рішення ВРП про звільнення судді, відповідно, не визначає різних процедур для прийняття цих рішень та вимог до їх змісту.
64. Відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798?VIII Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду питання про звільнення з посади судді за поданням ВРЮ, однак у своєму Регламенті ВРП не передбачила особливої (спрощеної) процедури для ухвалення рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України в залежності від того, хто ініціював таке питання: Дисциплінарна палата ВРП за чинним законодавством чи ВРЮ за законодавством, що регулювало спірні правовідносини до 30 вересня 2016 року, і подання якої ВРУ розглянуто не було, тому обов`язок ВРП ухвалити мотивоване рішення про звільнення судді за результатами розгляду подань ВРЮ залишався незмінним.
65. Висловлюючи окрему думку, вважаємо, що закріплення у законодавстві можливості звільнення судді лише за вмотивованим рішенням уповноваженого органу є втіленням дотримання гарантій незалежності та недоторканності судді (стаття 126 Конституції України). Тому вмотивованість рішення ВРП про звільнення судді за результатами розгляду подань ВРЮ, переданих на підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а вимогою, яка повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав звільнення судді.
66. З огляду на викладене, не існує підстав вважати, що за наявності рішення та подання ВРЮ, у яких викладено обставини щодо порушення суддею присяги, ВРП не повинна надавати оцінку таким обставинам на предмет їх достатності для прийняття рішення про звільнення судді з посади.
67. У межах спірних правовідносин оскаржуване рішення ВРП не є кадровим (рішенням організаційно-розпорядчого характеру), оскільки саме цим рішенням реалізовано накладення на позивачку дисциплінарне стягнення за порушення присяги, що призвело до її звільнення з посади, а тому з урахуванням висновків ЄСПЛ у рішенні у справі «Головін проти України» оскаржуване рішення має містити достатнє обґрунтування про те, які саме дії позивачки на момент їх вчинення згідно із законодавством України кваліфікувалися як «порушення присяги», а за чинним законом відповідають ознакам діяння, визначеного пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку).
68. Оскаржуване рішення ВРП, на переконання авторів окремої думки, не містить мотивів, на підставі яких ВРП, розглянувши подання ВРЮ про звільнення позивачки з посади за порушення присяги, дійшла висновків про наявність підстав для її звільнення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку), натомість ВРП лише обмежилася посиланням на те, що факти, які свідчать про порушення суддею присяги вже встановила ВРЮ в рішенні від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15.
69. Через незазначення у законодавстві України визначення «порушення присяги судді» ВРП в оскаржуваному рішенні про звільнення позивачки з посади судді не навела докладного та чіткого обґрунтування встановлених елементів складу «порушення присяги» у діях позивачки з наданням оцінки всім обставинам, які мають значення для прийняття рішення про звільнення судді, без чого неможливо пересвідчитися, що такий захід був застосований до позивачки в межах закону, переслідував легітимну мету, а отже, неможливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивачки - з іншого.
70. Підсумовуючи викладене, не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 29 лютого 2024 року у цій справі про те, що оскаржуване рішення є кадровим та не потребувало додаткового мотивування, крім того, яке вже було наведене в рішенні ВРЮ від 18 грудня 2015 року № 1196/0/15-15. Переконані, що оскаржуване рішення ВРП, яким реалізовано застосоване до позивачки дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади судді, є необґрунтованим, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування та, відповідно, захисту порушених прав позивачки.
Щодо пропуску строку на притягнення судді до дисциплінарної відповідальності
71. Як уже зазначалося, підставою для звільнення позивачки з посади судді стали дії, вчинені нею у січні 2014 року. Натомість звільнення позивачки з посади відбулося на підставі оскаржуваного рішення ВРП від 06 липня 2023 року, тобто з часу вчинення позивачкою дій, які стали підставою для її притягнення до дисциплінарної відповідальності, до дати її звільнення минуло понад дев`ять років.
72. За цей час після скасування судовим рішенням Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді голова Солом`янського районного суду міста Києва видав наказ від 16 березня 2020 року № 12-ос, яким скасував наказ від 17 жовтня 2016 року № 9-ос, а суддя ОСОБА_1 із 17 березня 2020 року приступила до роботи, відправляла правосуддя, отримувала суддівську винагороду та не притягалася до дисциплінарної відповідальності.
73. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у цій справі від 29 лютого 2024 року правильно констатувала, що хоча приписи Закону № 2453-VI у редакції, чинній на час вчинення позивачкою дій, кваліфікованих ВРЮ як «порушення присяги», не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, проте подальше запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідає узгоджується з приписами статті 58 Конституції України.
74. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та Конституційного суду України, здійснюючи тлумачення приписів національного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла правильного висновку про те, що звільнення суді як наслідок притягнення судді до дисциплінарної може відбутися не пізніше трьох років із дня вчинення проступку з урахуванням приписів частини одинадцятої статті 109
Закону № 1401-VIII, які відповідають змісту приписів статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).
75. Водночас не можемо погодитися з підходом до порядку обрахування наведеного трирічного строку, застосованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року, прийнятій у цій справі, за якого суддя вважається притягнутим до дисциплінарної відповідальності з прийняттям рішення ВРЮ, а не органом, наділеним конституційними повноваженнями на звільнення суддів, зокрема ВРП чи ВРУ.
76. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року
№ 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року
№ 6-р/2019).
77. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа №1- 123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
78. Згідно з позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
79. У рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ зазначив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобіганню будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.
80. Правова процедура розгляду питання про звільнення судді з посади з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, у тому числі й відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798?VIII, це єдиний процес, який завершується прийняттям ВРП у межах її виключних конституційних повноважень рішення про звільнення судді з посади, яким реалізується застосоване до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про його звільнення з посади.
81. На підтвердження обґрунтованості такого висновку вказує те, що безпосередні негативні правові наслідки у виді звільнення з посади для судді настають саме на підставі рішення ВРП про його звільнення, натомість подання відповідного органу (як-то ВРЮ чи дисциплінарна палата ВРП) про звільнення судді з посади саме по собі таких наслідків не має.
82. Отже, тлумачення частини одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIII у взаємозв`язку з приписами статті 58 Конституції України свідчить, що для застосування до судді дисциплінарного стягнення встановлено строк, який обчислюються з дня вчинення проступку до дати прийняття ВРП рішення про звільнення судді з посади, яким реалізується застосоване до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про його звільнення з посади. Водночас до цього строку не враховуються час тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
83. За такого правового регулювання та встановлених обставин справи ВРП під час вирішення питання про звільнення позивачки з посади судді на підставі статті 58 Конституції України повинен був застосувати визначений частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII строк застосування дисциплінарного стягнення до судді, що обчислюється з дня вчинення проступку.
84. Нагадуємо, що дії, які стали підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, вона вчинила 23 січня 2014 року, дисциплінарну справу щодо позивачки ВРЮ відкрила 22 жовтня 2015 року, а процедура розгляду питання про звільнення позивачки з посади з підстави порушення присяги тривала до 29 вересня 2016 року - дати прийняття ВРУ Постанови № 1624-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Після скасування судовим рішенням Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді ВРУ листом від 09 грудня 2019 року № 04-26/12-914 надіслала ВРП подання ВРЮ про звільнення позивачки з посади за порушення присяги, яке протоколом автоматизованого розподілу від 18 грудня 2019 року було передане для розгляду члену ВРП. Отже, процедуру розгляду питання про звільнення позивачки з посади з підстави порушення присяги ВРП поновила 18 грудня 2019 року.
З дати вчинення позивачкою дій, які стали підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, до дати відкриття ВРЮ дисциплінарної справи щодо позивачки минув 1 рік і 9 місяців, а з дати закінчення процедури розгляду питання про звільнення позивачки з посади з підстави порушення присяги до дати відновлення ВРП цієї процедури минуло 3 роки 2 місяці та 19 днів,
а разом - 4 роки 11 місяців і 19 днів.
85. Отже, є цілком очевидно, що будучи допущеною до здійснення правосуддя з 17 березня 2020 року (більше ніж через 6 років від дня вчинення дій, які стали підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності), враховуючи зміст положень частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII, позивачка мала правову певність, що у ВРП відсутні підстави для реалізації подання ВРЮ та звільнення її з посади у зв`язку зі спливом строку застосування дисциплінарного стягнення.
86. Ураховуючи викладене, наявні підстави для висновку, що оскаржуваним рішенням ВРП позивачку звільнено з посади судді зі значним пропуском визначеного частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII присічного трирічного строку застосування до судді дисциплінарного стягнення.
87. Крім того, сама процедура розгляду ВРП питання про звільнення позивачки з посади з 18 грудня 2019 року до дня прийняття оскаржуваного рішення тривала 3 роки 6 місяців 18 днів. Відсутність станом на момент вчинення дисциплінарного порушення (23 січня 2014 року) у законодавстві темпоральних обмежень прийняття рішень суб`єктами владних повноважень не може розглядатися як надання цим органам неосяжного (нерозумного) строку на вирішення питань, віднесених до їхніх повноважень, що несумісне з поняттям верховенства права.
88. В оскаржуваному рішенні ВРП не навела обґрунтованих мотивів його прийняття більш ніж через дев`ять років після вчинення позивачкою дій, які стали підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, обмежившись вказівкою про незастосування строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вважаючи, що у цій ситуації вона вирішує кадрове питання, що є очевидним порушенням принципів правової визначеності та належного урядування як складових загального принципу верховенства права та наведених приписів національного законодавства, а саме частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII, частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII та глави 1 розділу І Регламенту ВРП.
89. З огляду на викладене та ураховуючи наведені у цій постанові висновки про те, що оскаржуване рішення не є кадровим (рішенням організаційно-розпорядчого характеру), не можемо погодитися з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що строки притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в цій справі були дотримані.
Щодо вирішення вимог про визнання бездіяльності ВРП при розгляді заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку протиправною
90. Як уже зазначалося, після скасування в судовому порядку постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1624-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади голова Солом`янського районного суду міста Києва видав наказ від 16 березня 2020 року № 12-ос, яким скасував наказ від 17 жовтня 2016 року № 9-ос та згідно з яким суддя ОСОБА_1 з 17 березня 2020 року здійснювала правосуддя.
91. Частинами першою, третьою та четвертою статті 116 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на день подання позивачкою заяви про звільнення її у відставку) визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.
92. Суд першої інстанції встановив, що 25 серпня 2021 року позивачка подала до ВРП заяву про звільнення її у відставку з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
93. Ухвалою від 28 жовтня 2021 року № 2133/0/15-21 ВРП зупинила розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку на підставі частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII, посилаючись на те, що на розгляді ВРП перебуває подання про звільнення її з посади судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
94. 21 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ВРП із заявою про поновлення розгляду заяви про її звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, оскільки сплив граничний дев`яностоденний строк зупинення розгляду заяви.
95. Частиною третьою статті 55 Закону № 1798-VIII (у редакції, чинній як на дату постановлення ВРП ухвали про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді, так і на дату ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення) визначено, що ВРП має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
96. Аналогічне правило закріплено у пункті 15.8 Регламенту ВРП (у редакції, чинній як на дату постановлення ВРП ухвали про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді, так і на дату ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення), згідно з яким розгляд питання про звільнення судді з посади відповідно до пунктів 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України може бути зупинений ВРП на час розгляду скарги або заяви, але не більше ніж на дев`яносто днів. У разі продовження Дисциплінарною палатою строку розгляду дисциплінарної справи строк зупинення може бути продовжено.
97. Отже, правила частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII та пункту 15.8 Регламенту надано право ВРП зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, але не більше ніж на дев`яносто днів. Однак строк зупинення може бути продовжено у разі продовження Дисциплінарною палатою строку розгляду дисциплінарної справи.
98. Суд першої інстанції установив, що після звернення позивачки до суду із цим позовом ВРП ухвалою від 24 серпня 2023 року № 845/0/15-23 поновила розгляд питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку та у цей же день постановила ухвалу № 846/0/15-23, якою заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку залишила без розгляду.
99. Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
100. У зв`язку з наведеним варто зазначити, що ухвала від 28 жовтня 2021 року № 2133/0/15-21, якою ВРП зупинила розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку на підставі частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII, не є предметом оскарження у цій справі.
101. Водночас після спливу визначеного в пункті 15.8 Регламенту ВРП терміну зупинення розгляду питання про звільнення судді позивачка подала до ВРП заяву про поновлення розгляду заяви про її звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, яку ВРП не розглянула. Рішення про продовження терміну зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку ВРП не приймала.
102. Зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи, наявні підстави для висновку, що вимоги позову у цій частині також підлягають задоволенню, оскільки подана позивачкою до ВРП 25 серпня 2021 року заява про звільнення її у відставку з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України не була розглянута ВРП по суті після спливу визначеного в пункті 15.8 Регламенту терміну зупинення розгляду питання про звільнення судді.
Щодо вирішення спору по суті
103. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду були наявні всі підстави для того, щоб погодитися з висновками суду першої інстанції про невмотивованість оскаржуваного рішення ВРП та його прийняття поза межами строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а також щодо встановлення протиправної бездіяльності ВРП при розгляді заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку.
104. Оскільки суд першої інстанції зробив правильний по суті висновок про задоволення позову, проте помилково послався на обов`язок ВРП перевірити наявність у ВРЮ повноважень щодо внесення до ВРУ подання про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, незважаючи на те, що оцінка таким повноваженням вже була надана судами у справі № 800/421/16, відтак констатуємо наявність у Великої Палати Верховного Суду підстав за результатами розгляду апеляційної скарги ВРП прийняти постанову, якою апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції своєї постанови.
Судді: О. В. Ступак
О. Л. Булейко
Ж. М. Єленіна
І. В. Желєзний
М. В. Мазур
С. О. Погрібний
Н. В. Шевцова