Окрема думка судді К. М. Пількова
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024
у справі № 990/161/23 (провадження № 11-164заі23)
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 18.01.2024 у справі за позовом В. Ю. Плескача (Позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС, Відповідач) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії залишила без задоволення апеляційну скаргу Позивача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (КАС ВС) від 16.10.2023 про відмову у позові, а саме рішення суду першої інстанції залишила без змін.
2. У цій справі Позивач просив суд:
- визнати протиправною відмову ВККС надати публічну інформацію (копії письмових робіт, складених кандидатами на посаду судді місцевого суду в липні-серпні 2019 року в ході кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 03.04.2017 № 28/зп-17);
- зобов`язати ВККС повторно розглянути його запит про отримання публічної інформації від 27.07.2023 з урахуванням висновків суду і надати йому запитувану публічну інформацію в електронному вигляді.
3. Відповідач проти позову заперечував з таких мотивів:
- ВККС є розпорядником інформації, пов`язаної з проведенням кваліфікаційного іспиту. З огляду на положення статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI(Закон № 2939-VI) інформацію, яка міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих у межах проведення добору кандидатів на посаду судді, включено до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у ВККС України, затвердженого наказом Голови ВККС 05.04.2017 № 24 (зі змінами) (Перелік № 24);
- обмеження доступу до вказаної інформації здійснено виключно з метою захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді, оскільки опублікування інформації щодо виконаних практичних завдань у мережі Фейсбук призведе до масового обговорення та оцінки вказаних робіт, що не завжди є результатом повного чи всебічного розуміння вказаної інформації та може спричинити цькування та приниження кандидатів на посаду судді. Крім того, обмеження інформації здійснено задля підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, оскільки складення кваліфікаційного іспиту є частиною процедури добору кандидатів на посаду судді, результатом якого є призначення на посади суддів.
Отже, розголошення інформації щодо виконаних практичних робіт загрожуватиме незалежності здійснення судочинства вказаними особами, а зазначена інформація, опублікована у вільному доступі, може зробити суддю вразливим до впливу третіх осіб. З огляду на це описана шкода значно переважає суспільний інтерес в отриманні запитуваної інформації.
Також Відповідач звернув увагу на те, що процедуру добору на посаду судді місцевого суду ще не закінчено і остаточне рішення в цій процедурі ВККС не ухвалено.
4. КАС ВС, відмовляючи у позові, загалом пристав на аргументи Відповідача, а Велика Палата Верховного Суду в цілому з ними також погодилась.
5. З цим рішенням Великої Палати не можу погодитись і нижче висловлюю мотиви своєї незгоди.
6. Відмовляючи Позивачу у наданні запитаної інформації, ВККС у своїй відповіді від 02.08.2023 послалась на такі підстави:
1) «Формальна»: інформацію, яка міститься в зошитах для виконання практичних завдань, сформованих у межах проведення добору кандидатів на посаду судді, включено до Переліку № 24. Зошитам для виконання практичних завдань надано гриф «Для службового користування»;
2) «Можливість використання практичних завдань у майбутньому»: у серпні 2019 року під час кваліфікаційного іспиту застосовано 18 практичних завдань, зміст яких може бути використано під час реалізації ВККС наступних процедур суддівської кар`єри;
3) «Захист репутації конкурсантів, авторитету правосуддя»: доступ до зошитів для виконання практичних завдань не надається для захисту репутації та прав кандидатів на посаду судді та підтримання авторитету й неупередженості правосуддя, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення цієї інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
7. Далі, заперечуючи проти позову, ВККС не посилалась на другий аргумент - можливість використання завдань у майбутньому - і не обґрунтовувала, яким чином це можливо, тому суди правомірно не зосереджували на ньому свою увагу.
Перша ж, формальна, підстава не є самостійною, що також правильно відзначили суди у цій справі (див. §§ 69, 70 постанови Великої Палати) і нерозривно пов`язана власне з існуванням підстав для встановлення формальних обмежень для доступу до інформації.
Отже, єдиною підставою, на яку спиралась ВККС, заперечуючи у суді проти надання Позивачу запитаної інформації, є необхідність захисту репутації конкурсантів та авторитету правосуддя.
8. Велика Палата, однак, відкинула доводи Позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не пояснив, чому буде порушуватися недоторканність особистого життя кандидата на посаду судді у разі надання копії практичного завдання. Велика Палата зазначила, що «оскільки суд першої інстанції наголосив, що посада судді має досить високий ступінь публічності, що призводить до виникнення значного суспільного інтересу щодо способу його життя, однак кандидати на посаду судді не є суддями і, можливо, за результатами конкурсу ними й не стануть, а тому йдеться саме про право на приватне та сімейне життя звичайних людей, яке не повинне обмежуватись через оприлюднення запитуваної інформації» (§ 96 постанови).
9. Проаналізуємо цей, по суті, єдиний мотив, з якого суди відмовили Позивачу у доступі до запитаної інформації.
Яким чином оприлюднення результатів виконання практичних робіт конкурсантів становитиме втручання у їх право на приватне життя?
Вочевидь, ані завдання для практичних робіт, ані відповіді конкурсантів не могли містити і не містили відомості про їх приватне життя. Ми тут не зупинятимемось на аргументах Позивача, у яких він демонструє, скільки насправді чутливої інформації про приватне життя конкурсантів розкривається ВККС протягом конкурсної процедури і стає доступною широкому загалу. Обмежимось лише тим, що у процесі виконання практичного завдання конкурсанти таку інформацію ВККС не розкривають і зошити з виконаним практичним завданням її містити не можуть.
Який же аспект приватного життя конкурсантів захищається обмеженням доступу до результатів виконання практичних робіт?
Видається, що це можлива критика особи конкурсанта, його кваліфікації як юриста, здатності бути суддею: «опублікування інформації щодо виконаних практичних завдань у мережі Фейсбук призведе до масового обговорення та оцінки вказаних робіт, що не завжди є результатом повного чи всебічного розуміння вказаної інформації та може спричинити цькування та приниження кандидатів на посаду судді» (з обґрунтування відмови ВККС надати інформацію).
Однак від такої критики конкурсант не захищений, оскільки ВККС оприлюднює результати кваліфікаційного іспиту. Так, суди встановили, що ВККС у 2023 році оприлюднила декодовані та загальні результати кваліфікаційного іспиту, складеного кандидатами на посаду судді місцевого суду в липні - серпні 2019 року.
Будь-хто може висловити критику здібностей конкурсантів, покладаючись вже на цю інформацію. Конкретні дані про те, які саме недоліки містила практична робота того чи іншого конкурсанта, могла б бути лише наочним підтвердженням для висновку про певний рівень здібностей конкурсанта, втілений в оцінці ВККС, якщо критерії, застосовані нею, відповідають уявленню критика про те, як ці здібності мають оцінюватись.
Отже, єдине, що захищається в умовах, коли результати кваліфікаційного іспиту оприлюднюються і широкому загалу доступна інформація про оцінки, виставлені ВККС конкурсантам, - це дискреція ВККС в оцінюванні. Обмежуючи в таких умовах доступ до результатів виконання практичних завдань конкурсантами, ВККС не захищає право на приватне життя конкурсантів і не захищає конкурсантів від критики їх здібностей, які можуть бути прокритиковані вже на підставі оцінок Комісії, а власну дискреції в оцінюванні, адже таким чином усувається можливість критики меж її здійснення.
Не заперечуючи того, що саме ВККС оцінює кваліфікацію кандидатів на посаду судді, і ні суд, ні окремі критики не можуть перебрати на себе її повноваження у цьому питанні, я все ж маю відзначити, що й здійснення цього повноваження може знаходитись під прискіпливою увагою громадськості. Захищати ж його від цієї уваги і критики, покликаючись на необхідність захисту права на приватне життя конкурсантів, як це мало місце у справі, що її розглянула Велика Палата, не належало.
Оскільки ж ВККС не навела інших аргументів, за яких право Позивача на доступ до публічної інформації підлягало б обмеженню, вважаю, що Велика Палата мала скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції і ухвалити власне рішення про задоволення позову.
Суддя Костянтин ПІЛЬКОВ