ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2023 року у справі № 9901/400/21 (провадження № 11-45заі23), ухваленої за результатами перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 березня 2023 року у справі № 9901/400/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Короткий виклад історії справи
4 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку;
- зобов`язати повторно розглянути заяву від 15 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_1 у відставку по суті з урахуванням висновків, викладених у позовній заяві.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила про безпідставне, на її переконання, ототожнення відповідачем завершення процедури призначення її на посаду судді безстроково з поняттям звільнення чи припинення повноважень судді, оскільки будь-які рішення про її звільнення / припинення повноважень судді відсутні, вона перебуває в штаті суду, тривалий час знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною за наказом голови суду.
Разом із цим позивачка звертає увагу на те, що на час винесення ВРП рішення від 7 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва» (далі - рішення ВРП від 7 листопада 2017 року) чинне законодавство не пов`язувало з таким рішенням жодних негативних наслідків щодо подальшого перебування судді на посаді.
Окрім того, позивачка наголосила, що вона, керуючись роз?ясненням у спільному листі голів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ), Державної судової адміністрації України (далі - ДСАУ) та Верховного Суду України від 3 серпня 2017 року, зареєструвала наміри проходити кваліфікаційне оцінювання і ВККСУ включила її до списку суддів для проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що, на її думку, свідчить про відсутність у законодавстві будь-яких застережень щодо неможливості скористатися таким правом, а тому її перебування на посаді не може вважатися завершеним.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанцій виходив з таких установлених у справі обставин.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 10 листопада 2009 року № 919/209 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду, а Указом Президента України «Про переведення суддів» від 15 червня 2013 року № 395/2012 суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.
Рішенням від 23 вересня 2016 року № 147/бо-16 ОСОБА_1 рекомендовано для обрання суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково та внесено до Верховної Ради України відповідне подання.
28 жовтня 2016 року на підставі пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ (далі - Закон № 1401-VІІІ) Верховна Рада України передала до ВРП подання, документи та рекомендацію ВККСУ про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
Рішенням ВРП від 7 листопада 2017 року відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення безстроково ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки встановлено, що таке призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
Це рішення було предметом судового розгляду за позовом ОСОБА_1 , та постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 800/551/17 за наслідком перегляду постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 7 листопада 2017 року.
Відповідно до наказів голови Окружного адміністративного суду міста Києва за 2017 - 2020 роки позивачка з 6 листопада 2017 року до 17 лютого 2021 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
Рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККСУ призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, у тому числі й позивачки (згідно з додатком 1 під номером 1745).
Кваліфікаційне оцінювання суддів не завершене у зв`язку із припиненням повноважень членів ВККСУ.
15 лютого 2021 року позивачка звернулася до ВРП із заявою про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку.
Рішенням від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ВРП відмовила у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з подання заяви про відставку.
Це рішення, яке є предметом спору в цій справі, обґрунтоване тим, що п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_1 закінчився, і питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) [прийняттям ВРП рішення від 7 листопада 2017 року], у зв`язку з чим наявні підстави для відмови в задоволенні заяви судді ОСОБА_1 про звільнення у відставку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 9 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що повноваження позивачки як судді, обраної строком на п`ять років, закінчилися у 2014 році, і процедура подальшого призначення позивачки як судді, призначеної вперше на п?ять років до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), завершена з прийняттям відповідачем рішення від 7 листопада 2017 року, що відповідно до пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII має наслідком припинення трудових відносин на підставі наказу голови суду, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивачки у відставку, отже, відповідач правомірно відмовив позивачці у звільненні у відставку на підставі її заяви від 15 лютого 2021 року.
Суд першої інстанції визнав безпідставними покликання позивачки на прогалину в законодавстві щодо наслідків прийняття рішення про відмову в призначенні на посаду судді станом на час прийняття ВРП рішення від 7 листопада 2017 року та зазначив, що станом на час виникнення правовідносин, які є спірними в цій справі, пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено положеннями щодо припинення трудових відносин із суддями, щодо яких ВРП прийняла рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про їх призначення на посаду (відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд"» від 12 липня 2018 року № 2509-VIII, який набрав чинності 5 серпня 2018 року (далі - Закон № 2509-VIII ).
Покликання позивачки на її включення ВККСУ до списку суддів для проходження кваліфікаційного оцінювання з можливістю реалізувати передбачене підпунктом 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України право на оцінку відповідності займаній посаді суд першої інстанції також визнав безпідставним і таким, що не характеризує рішення відповідача як протиправне, оскільки предметом оскарження в цій справі є рішення про відмову у звільненні у відставку позивачки, щодо якої в порядку пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII прийнято рішення про відмову у її призначенні суддею.
Факт перебування позивачки станом на час звернення до відповідача із заявою про звільнення у відставку в трудових відносинах із судом, зокрема, і тривалого перебування позивачки в декретній відпустці, на думку суду першої інстанції, не скасовує наслідків, які настали у зв?язку з прийняттям відповідачем рішення від 7 листопада 2017 року, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
Також суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про те, що на момент її звернення до відповідача із заявою про звільнення у відставку були відсутні будь-які рішення про її звільнення / припинення повноважень, оскільки відповідач не пов?язував право позивачки на відставку з такими рішеннями, а керувався тим, що строк, на який позивачку було призначено суддею, закінчився і в подальшому у призначенні її на посаду судді відмовлено.
ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням і звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що законодавчі зміни до пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не припинили її статусу судді, при цьому аналіз норм статей 199 та 125Закону № 1402- VIII, які знаходяться у розділі VІІ «Припинення повноважень судді», дозволяє дійти висновку, що припинення трудових відносин із суддею можливе лише в разі настання обставин припинення повноважень судді, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України, чого в цій справі та стосовно ОСОБА_1 не настало.
Скаржниця також доводить, що закінчення строку її призначення на посаду судді ані на момент закінчення цього строку (у 2014 році), ані після проведення судової реформи (2016 рік), ані після прийняття відповідачем рішення від 7 листопада 2017 року не є тією обставиною, що припиняє її статус судді, а тому вона мала право скористатися правом на відставку судді.
Постановою від 7 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, погодившись із висновками суду першої інстанції про те, що рішення ВРП від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви у відставку є обґрунтованим і таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства, отже, не є протиправним та не підлягає скасуванню.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
На наше переконання, висновок ВРП про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку з огляду на те, що строк повноважень ОСОБА_1 закінчився і питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ, є помилковим з таких міркувань.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, у преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VІІІ.
Стаття 119 Закону № 1402-VIII визначає, що повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.
Так, відповідно до частин шостої та сьомої статті 126 Конституції України виключними підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.
Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
У цьому зв`язку слід урахувати, що Конституцією України, в редакції, яка діяла до 29 вересня 2016 року, передбачалося обов`язкове перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років Президентом України, після якого судді обиралися Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом (стаття 128).
Порядок призначення на посаду судді вперше та подальшого обрання на посаду судді безстроково визначався главами 2, 3 розділу ІV Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI у редакції, яка діяла до 2 червня 2016 року). Так, статтею 76 Закону № 2453-VI передбачалося, що суддя, строк повноважень якого закінчується, за його заявою має бути рекомендований ВККСУ для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.
Водночас частиною другою статті 81 Закону № 2453-VI прямо передбачалося, що у разі якщо кандидата на посаду судді безстроково не обрано, Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ) вноситься подання про звільнення цього кандидата з посади судді у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено. Разом із цим стаття 112 цього Закону конкретизувала, що ВРЮ вносить подання Президентові України про звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено, зокрема, якщо кандидата на посаду судді безстроково не обрано Верховною Радою України. ВРЮ вносить подання про звільнення судді з посади у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено, із зазначенням дати, з якої суддя має бути звільнений. Суддя звільняється з посади Президентом України. У разі якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може виконувати свої повноваження щодо здійснення правосуддя з наступного дня після закінчення строку, на який його призначено.
При цьому наведені приписи статей 81, 112 Закону № 2453-VI кореспондувалися з пунктом 1 частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції, чинній до 29 вересня 2016 року), який визначав, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі закінчення строку, на який його обрано чи призначено.
Отже, до 29 вересня 2016 року закінчення п`ятирічного строку першого призначення на посаду професійного судді було конституційно визначеною підставою звільнення такого судді з посади, яка реалізовувалася у спосіб постановлення Президентом України указу про звільнення судді за поданням ВРЮ, зокрема, у разі, якщо Верховна Рада України не обирала його на посаду судді безстроково.
Однак процедуру призначення ОСОБА_1 на посаду судді безстроково в порядку, визначеному Законом № 2453-VI, не було завершено.
Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII внесено зміни до Конституції України, які, серед іншого, відмінили обов`язкове перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років і запровадили призначення професійних суддів лише безстроково.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII з дня набрання ним чинності призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.
Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII визначено, що Верховна Рада України протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом передає подання ВККСУ та відповідні документи про обрання суддів безстроково, які не були розглянуті Верховною Радою України, до ВРП для розгляду питання про призначення судді на посаду.
Одночасно Законом № 1401-VIII внесено зміни до розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, які, серед іншого, врегульовували правовідносини, пов`язані з подальшим призначенням тих суддів, які до набрання чинності цим Законом були призначені на посаду судді строком на п`ять років.
Так, за змістом підпункту 2 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України (зі змінами згідно із Законом № 1401-VIII) повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновків, що із закінченням п`ятирічного строку призначення на посаду судді вперше у порядку, визначеному Законом № 2453-VI, законодавцем пов`язано припинення функціональних повноважень судді за посадою. До цих повноважень можна віднести виконання конституційної функції здійснення правосуддя (судочинства) у порядку, встановленому процесуальним законом, пов`язаної із безпосереднім його здійсненням (ухваленням судових рішень), здійсненням процесуальних дій та організаційних заходів з метою забезпечення розгляду справи, контролем за виконанням судових рішень, а також здійснення адміністративних повноважень за адміністративними посадами у суді. Однак суддя, п`ятирічний строк першого призначення на посаду професійного судді якого закінчився, не втрачає статусу судді.
Такий висновок ґрунтується на тому, що й після закінчення п`ятирічного строку перебування на посаді судді, на який суддів було призначено до законодавчих змін відповідно до приписів законів № 1401- VIII та № 1402-VIII, за такими суддями зберігається особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень та гарантій. Зокрема, суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої (частина друга статті 127 Конструкції України), без згоди ВРП суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (частина третя статті 126 Конструкції України).
Окрім того, варто наголосити, що визначена Законом № 2453-VI процедура призначення на посаду судді безстроково прямо передбачала, що у випадку необрання Верховною Радою України кандидата на посаду судді безстроково Президентом України за поданням ВРЮ приймається кадрове рішення про звільнення цього кандидата з посади судді у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції, яка діяла до 29 вересня 2016 року).
Однак після набрання чинності законами № 1401-VIII та № 1402-VIII законодавцем не визначено процедури прийняття уповноваженим суб`єктом кадрового рішення про звільнення судді, призначеного вперше на посаду судді на п?ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, у випадку прийняття ВРП рішення про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президентові України.
У ході судового розгляду цієї справи відповідач на обґрунтування свого рішення покликався на приписи пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2509- VIII), яким передбачено, що рішення ВРП про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президентові України є підставою припинення трудових відносин судді із відповідним судом на підставі статті 125 цього Закону.
З огляду на викладене відповідач уважає, і з ним погодилася Велика Палата Верховного Суду, що процедура подальшого призначення позивачки на посаду судді як судді, призначеної вперше строком на п?ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, завершена з прийняттям ВРП рішення від 7 листопада 2017, що відповідно до пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII має наслідком припинення трудових відносин з нею на підставі наказу голови суду, і саме тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивачки у відставку.
Однак стаття 125 Закону № 1402-VIII, до якої відсилає пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, визначає лише порядок припинення трудових відносин судді із відповідним судом у разі припинення повноважень, яке відповідно до цієї норми оформлюється у спосіб видання головою суду наказу.
Разом з тим вичерпний перелік підстав звільнення судді та підстав припинення повноважень судді, вкотре наголошуємо, наведено в частинах шостій та сьомій статті 126 Конституції України, і до таких підстав не належить обставина прийняття ВРП рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
Отже, не повинно викликати сумнівів та заперечень, що лише за наявності обставин, які є підставою для припинення повноважень судді відповідно до частини сьомої статті 126 Конституції України, або прийняття уповноваженим суб`єктом рішення про звільнення судді з посади згідно з частиною шостою статті 126 Конституції України, припинення трудових відносин судді з відповідним судом може бути оформлено у спосіб видання головою суду наказу.
Тобто пункт 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII фактично розширює визначний частинами шостою та сьомою статті 126 Конституції України перелік підстав звільнення та припинення повноважень судді, що є неприпустимим та суперечить Конституції України.
Ураховуючи приписи статті 8 Конституції України, які визначають, серед іншого, що норми Конституції України є нормами прямої дії, будь-яка підстава, якщо вона прямо не передбачена Конституцією України, не може розцінюватися як підстава припинення повноважень судді або звільнення судді, що має наслідком припинення трудових відносин судді з відповідним судом у визначеному статтею 125 Закону № 1402-VIII порядку.
Позаяк щодо позивачки не настали обставини, з якими Конституція України пов`язує припинення повноважень судді, тому, на наше переконання, ВРП не мала б відмовляти ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у відставку, покликаючись на обставини закінчення п`ятирічного строку її повноважень на посаді та прийняття ВРП рішення від 7 листопада 2017 року, яким, на думку ВПР, вирішено питання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді безстроково.
Таким чином, оскільки станом на час прийняття ВРП спірного рішення ОСОБА_1 перебувала у правовому статусі судді, підхід ВРП, застосований при розгляді поданої нею заяви про звільнення з посади судді у відставку, в умовах змін законодавства про судоустрій та суддівський статус не забезпечив додержання принципу правової визначеності щодо позивачки, яка через відсутність рішення уповноваженого органу про її звільнення з посади судді правомірно сподівалася, що ВРП у межах своїх конституційних повноважень розгляне питання про її звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Підсумовуючи наведене, зазначимо, що не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення ВРП від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви у відставку є обґрунтованим і таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства. Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 березня 2023 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 9 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви у відставку, зобов`язання ВРП повторно розглянути її заяву від 15 лютого 2021 року.
Судді Н. В. Шевцова
Ж. М. Єленіна
О. М. Ситнік