ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В., Британчука В. В., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б.
у справі № 9901/388/20 (провадження № 11-12заі22)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жук А. В., Мартинюк Н. М.)
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
Рух справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада) від 12 листопада 2020 року № 3099/0/15-20 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області» (далі - оскаржуване рішення); зобов`язати ВРП підставно та законно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення ВРП від 12 листопада 2020 року № 3099/0/15-20 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області»; зобов`язано ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВРП на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн.
Свої висновки суд першої інстанції мотивував тим, що закони України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» не містять детально регламентованого порядку встановлення, дослідження та оцінки ВРП обставин (підстав) для відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді.
Натомість відомості, покладені в основу відмови ВРП внести подання Президенту України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді, у своїй сукупності не дозволяли відповідачу визнати кандидатуру позивача такою, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, та вважати, що допущена ним поведінка, яка була предметом дослідження ВРП, може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення його на посаду судді.
За встановлених у цій справі обставин, зважаючи на наявні в позивача законні очікування на належний і справедливий розгляд рекомендації та правове регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
При цьому суд першої інстанції вважав за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позов шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути рекомендацію ВККС України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Не погодившись із цим судовим рішенням, ВРП подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Постановою від 18 серпня 2022 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ВРП задовольнила, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року скасувала та ухвалила нове, яким відмовила в задоволенні позову.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду впостанові від 18 серпня 2022 року дійшла висновку, що повноваження оцінювати ті чи інші діяння та характеристики кандидата на посаду судді як такі, що можуть зумовлювати негативний вплив на суспільну довіру до судової влади, належить саме ВРП, члени якої ухвалюють рішення за їхнім внутрішнім переконанням, сформованим на підставі власної оцінки обставин, пов`язаних з відповідним кандидатом.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що поведінка позивача в конфліктній ситуації, яка виникла у приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області 23 жовтня 2017 року та врахована відповідачем під час ухвалення оскаржуваного рішення, була далекою від тієї, котру мала б демонструвати особа, яка намагається підтримати суспільну довіру, а відтак зазначила, що вказаний епізод давав ВРП підстави для висновку про наявність обставин, які могли негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаду судді (пункт 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про ВРП»).
Велика Палата Верховного Суду врахувала, що скарга ОСОБА_2 щодо порушення правил адвокатської етики кандидатом на посаду судді (вх. № К-4127/0/720 від 14 липня 2020 року) стосувалася порушення цих правил позивачем у справі № 344/11278/19 і була подана не з метою захисту прав скаржника, а з метою виявлення характеристик позивача, які впливають на його призначення на посаду судді. З урахуванням наведеного дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що ВРП мала передати цю скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарного органу адвокатури. Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що зазначення автором скарги адмінбудівлі як місця отримання поштової кореспонденції, а не житлового будинку, не є ознакою анонімності відповідного звернення.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами апеляційної скарги про те, що встановлені судом у справі № 344/11278/19 висловлювання позивача на адресу судді, яка виготовила ухвалу від 10 червня 2020 року, та працівника апарату суду є такими, що негативно вливають на уявлення в суспільстві про судові інституції, у яких позивач має намір працювати, та відповідним чином характеризують морально-етичний образ цього кандидата на посаду судді у відповідний період його життя.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 серпня 2022 року дійшла висновку, що оцінювання діянь кандидата на посаду судді, який має статус адвоката, на предмет дотримання норм моралі, у тому числі відображених у Правилах адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів 09 червня 2017 року, є повноваженням ВРП, а не виключною компетенцією дисциплінарного органу адвокатури.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позивач як юрист, надаючи правничу допомогу учаснику справи, достовірно знав або повинен був знати, що твердження про некомпетентність суддів (у справах № 2-833/2008, № 344/12499/15-ц) та незгода із процесуальними діями та рішеннями суду (у справах № 809/4391/15, № 2a-537/11/0970, № 0907/2-4232/2011) не є підставами для заявлення відводу, але у визначених у процесуальному законі випадках можуть бути підставами для оскарження судового рішення. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ВРП мала підстави оцінити вказані дії позивача як такі, що не відповідають стандартами професійної етики юриста - загальноприйнятим правилам поведінки представника юридичної спільноти, який, ідучи до суду, має бути обізнаним з вимогами процесуального закону.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 серпня 2022 року дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача є законним, належно обґрунтованим, не має ознак свавілля, не є суто формальним, явно несправедливим, дискримінаційним і не є таким, що ухвалене з такими істотними порушеннями процедури добору кандидатів на посаду судді, зокрема права позивача бути почутим, за яких воно не може залишатися в силі; переслідує легітимну мету захисту прав і свобод інших, ніж позивач, осіб - як тих, які працюють у системі правосуддя, так і тих, хто з нею взаємодіє, зокрема під час розгляду судових справ.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду.
Відповідно до частини першої статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС України передбачений у статті 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якою, зокрема, встановлено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП.
ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені в пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
Згідно із частиною четвертою статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС України; 2) ВККС України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення відповідача, ВРП за результатами розгляду рекомендації Комісії щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області встановила обставини, які не були предметом розгляду Комісії та викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності, професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду.
Зокрема, ВРП встановлено, що 14 липня 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_2 щодо порушення правил адвокатської етики кандидатом на посаду судді адвокатом ОСОБА_1 . У скарзі зазначено про неетичну поведінку ОСОБА_1 під час розгляду Івано-Франківським міським судом справи № 344/11278/19, яка полягала, на думку заявника, у зловживанні процесуальними правами, у тому числі правом на відвід з підстав, не передбачених законом, з метою затягування розгляду справи. До заяви долучений диск судових засідань у справі та копія заяви про відвід.
Водночас, як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 , вважаючи скаргу анонімною, посилаючись на зазначення скаржником адреси адмінбудівлі замість адреси його місця проживання, вказував, що ОСОБА_2 не є учасником справи № 344/11278/19, а тому не може володіти інформацією щодо неї. Просив ВРП врахувати обставини цієї справи та письмові пояснення її учасника ОСОБА_3 .
Вважаємо правильним висновок суду першої інстанції, що обставини щодо анонімності поданої ОСОБА_2 скарги повинні були бути перевірені ВРП та враховані під час прийняття її до розгляду та надання оцінки з огляду на те, що встановлення цієї обставини безпосередньо впливало на можливість її врахування під час ухвалення оскаржуваного рішення ВРП.
Так, відповідно до статті 5 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Окрім того, варто звернути увагу, що частиною п`ятою статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що саме учасник справи має право отримати копію технічного запису судового процесу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.
Відповіднодо частини другої статті 8 ЦПК України особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, які подали апеляційну чи касаційну скаргу на відповідне рішення, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії судових рішень в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Натомість ВРП не враховано, що ОСОБА_2 не був учасником справи № 344/11278/19, як і не був особою, яка не брала участі у справі, однак суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, і подала апеляційну чи касаційну скаргу на судове рішення в цій справі. Попри це ОСОБА_2 долучив до поданої ним скарги диск судових засідань у цій справі та копію згаданої вище заяви про відвід, що також може поставити під сумнів подання скарги зазначеною в ній особою та мало б бути перевірено ВРП з урахуванням наведених вище обставин.
Окрім цього, згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Частина перша статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.
Статтею 23 цього Закону закріплені гарантії адвокатської діяльності. Зокрема, забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом; забороняється втручання у правову позицію адвоката; не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов`язки адвоката; забороняється ототожнення адвоката з клієнтом.
Частиною другою цього Закону встановлено, що адвокату забороняється: використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.
Як установив суд першої інстанції, з пояснення ОСОБА_3 (відповідача у справі № 344/11278/19) від 20 серпня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 не є ні учасником справи, ні представником учасника справи. Відвід судді Бородовському С. О. заявлено особисто ним як відповідачем у справі № 344/11278/19. Заяву про відвід підготувала інша особа, а не адвокат ОСОБА_1 . Відвід лише був зачитаний 26 червня 2020 року в судовому засіданні адвокатом ОСОБА_1 виключно тому, що він забув окуляри, а тому попросив ОСОБА_1 це зробити. Будь-які порушення, зазначені у скарзі, ОСОБА_1 не вчиняв.
Будучи допитаним як свідок у судовому засіданні в суді першої інстанції, ОСОБА_4 пояснив, що заяву про відвід судді в цивільній справі для ОСОБА_3 підготував особисто він, а відповідач її підписав. Проте в судовому засіданні 26 червня 2020 року ОСОБА_3 попросив прочитати цей відвід ОСОБА_1 , який був його представником, оскільки погано себе почував та забув окуляри.
Крім того, як установив суд першої інстанції, ОСОБА_2 до ВРП подав «скаргу щодо порушення Правил адвокатської етики кандидатом на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області адвокатом ОСОБА_1 » (орфографія оригіналу збережена).
Водночас згідно із частиною третьою статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Пунктом 3 частини другої статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порушення правил адвокатської етики є дисциплінарним проступком адвоката.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката.
Згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи.
Таким чином, саме до повноважень дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належить встановлення наявності або ж відсутності в діях адвоката дисциплінарного проступку (у тому числі допущення порушення ним правил адвокатської етики) та прийняття відповідного рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи. ВРП відповідними повноваженнями не наділена.
При цьому згідно із частиною третьою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.
Також, ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП враховано, що в матеріалах досьє позивача міститься звернення ОСОБА_5 від 06 грудня 2018 року щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам кандидата на посаду судді, зі змісту якого вбачається, що він 23 жовтня 2017 року після закінчення судового засідання в Долинському районному суді Івано-Франківської області напав на журналістку Івано-Франківської обласної газети «Галицький кореспондент» ОСОБА_6 . ОСОБА_5 , підійшовши до ОСОБА_1 , зробив йому зауваження. Після чого останнійвхопив його за куртку, погрожував і наніс удар головою в ліву частину обличчя ОСОБА_5 .
Водночас, як установив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 надав до ВРП письмові та усні пояснення, у яких заперечував вчинення протиправних дій щодо журналістів. Кримінальне провадження за цим фактом, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2017090160000660 від 24 жовтня 2017 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України. ОСОБА_1 у кримінальному провадженні процесуальний статус не надавався. Під час засідання ВРП 12 листопада 2020 року член Ради ОСОБА_7 за результатами дослідження відеозапису з приміщення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2017 року підтвердила, що бійки за участю ОСОБА_1 справді не було. З наданих суду відеоматеріалів (беззвучних), що містяться на диску CD-R із записом з камер відеоспостереження Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2017 року, суд першої інстанції встановив, що з подій, які відбувалися 23 жовтня 2017 року у приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області, неможливо встановити наявність конфронтаційного, імпульсивного стилю спілкування кандидата на посаду судді та низького рівня його стриманості. Вважаємо наведений висновок суду першої інстанції обґрунтованим і таким, що відповідає обставинам цієї справи.
Крім того, ВРП в оскаржуваному рішенні, зазначаючи обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаду судді, вказала, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 , здійснюючи представництво в судах, неодноразово заявляв відводи суддям з підстав, не передбачених процесуальними законами.
У цьому контексті погоджуємось із висновком суду першої інстанції, що в оспорюваному рішенні відповідача відсутнє належне обґрунтування, яким саме загальноприйнятим правилам поведінки представника юридичної спільноти та критеріям професійної етики не відповідають дії ОСОБА_1 в період з 2014 по 2016 роки (зокрема, з урахуванням тієї обставини, що в період з 2014 по 2016 роки ОСОБА_1 не мав статусу адвоката).
З огляду на зазначене вважаємо, що в задоволенні апеляційної скарги ВРП необхідно було відмовити, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.
Судді: І. В. Желєзний
В. В. Британчук
Г. Р. Крет
Л. М. Лобойко
О. Б. Прокопенко