ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Золотнікова О. С., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В.
у справі № 9901/378/20 (провадження № 11-264заі21) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди
Короткий виклад історії справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив:
- визнати протиправною бездіяльність Третьої Дисциплінарної палати ВРП, яка порушила передбачений частиною четвертою статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) шістдесятиденний строк здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_1 (вхідний № Г-4487/1/7-19 від 09 серпня 2019 року) стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 за дії, вчинені під час розгляду справи № 635/5151/17;
- визнати протиправними дії члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_5., які полягають у порушенні підпункту «а» пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) під час складання за результатами попередньої перевірки скарги висновку від 20 жовтня 2020 року, у якому є неправдива інформація про відсутність у скарзі ОСОБА_1 відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 ;
- визнати протиправною та скасувати ухвалу Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 04 листопада 2020 року № 3019/3дп/15-20 у частині відмови у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 . щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 за дії, вчинені під час розгляду справи № 635/5151/17;
- зобов`язати ВРП спростувати недостовірну інформацію про те, що скарга ОСОБА_1 до ВРП № Г-4487/1/7-19 не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 під час розгляду справи № 635/5151/17, у такий же спосіб, у який вона була поширена, а саме: а) у висновку члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_5 від 20 жовтня 2020 року з пропозицією про відмову у відкритті дисциплінарної справи за скаргою від 09 серпня 2019 року за вхідним № Г-4487/1/7-19, та повідомлена іншим членам Дисциплінарної палати, внаслідок чого останні прийняли протиправне рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи; б) в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 04 листопада 2020 року № 3019/3дп/15-20 та повідомленні іншим скаржникам;
- відшкодувати за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 75 тис. грн моральної шкоди.
Суд першої інстанції встановив, що 09 серпня 2019 року до ВРП за вхідним № Г-4487/1/7-19 надійшла скарга ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 за дії, вчинені під час розгляду справи № 635/5151/17.
За результатами попередньої перевірки скарги доповідачем - членом Третьої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_5 складено висновок від 20 жовтня 2020 року з пропозицією про відмову у відкритті дисциплінарної справи на підставі частини шостої статті 107 Закону № 1402-VIII, а саме у зв`язку з тим, що скарга не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку.
Розглянувши цей висновок, Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 04 листопада 2020 року № 3019/3дп/15-20 відмовила у відкритті дисциплінарної справи, зокрема, за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 .
Вважаючи, що ВРП вчинила протиправну бездіяльність, яка виразилася у порушенні встановленого строку здійснення дисциплінарного провадження, позивач звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності ВРП протиправною, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 грудня 2020 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП у частині визнання: протиправною та скасування ухвали Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 04 листопада 2020 року № 3019/3дп/15-20 (у частині відмови у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 ); протиправними дій члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_5 щодо складання висновку від 20 жовтня 2020 року. Позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Третьої Дисциплінарної палати ВРП щодо порушення строку здійснення дисциплінарного провадження та відшкодування за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 75 000 грн моральної шкоди Верховний Суд залишив без руху.
Ухвалою від 24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП в частині зобов`язання спростувати недостовірну інформацію про те, що скарга ОСОБА_1 до ВРП № Г-4487/1/7-19 не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 під час розгляду справи № 635/5151/17, у такий же спосіб, у який вона була поширена, та відшкодування за рахунок Державного бюджету України моральної шкоди на користь ОСОБА_1 . Цією ж ухвалою Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним порушення її Третьою Дисциплінарною палатою строку здійснення дисциплінарного провадження та зобов'язання вчинити дії.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 травня 2021 року скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року в частині відмови у відкритті провадження в адміністративній справі стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування на його користь за рахунок Державного бюджету України 75 000 грн моральної шкоди; справу у цій частині позовних вимог направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 травня 2021 року відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП щодо вимог про відшкодування за рахунок Державного бюджету України моральної шкоди та об`єднав для розгляду з вимогами про визнання протиправним порушення Третьою Дисциплінарною палатою ВРП строку здійснення дисциплінарного провадження та зобов`язання вчинити дії.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 16 червня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та не довів належними й допустимими доказами обставини, які визнав установленими.
Крім того, на думку ОСОБА_1 : висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи; суд неправильно застосував норми частини четвертої статті 42 Закону № 1798-VIII.
На підставі викладеного скаржникпросив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Третьої Дисциплінарної палати ВРП та відшкодування моральної шкоди.
Суть постанови Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково:
- скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Третьої Дисциплінарної палати ВРП, яка виразилась у порушенні передбаченого частиною четвертою статті 42 Закону № 1798-VIII строку здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_1 , що надійшла 09 серпня 2019року за вхідним № Г-4487/1/7-19, стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 за дії, вчинені під час розгляду справи № 635/5151/17;
- у цій частині ухвалила нове рішення: позов ОСОБА_1 до ВРП задовольнилачастково;
- визнала протиправною бездіяльність Третьої Дисциплінарної палати ВРП, яка виразилась у порушенні передбаченого частиною четвертою статті 42 Закону № 1798-VIII строку здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_1 , що надійшла 09 серпня 2019року за вхідним № Г-4487/1/7-19, стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 за дії, вчинені під час розгляду справи № 635/5151/17.
В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року залишила без змін.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Вважаємо помилковим висновок Великої Палати Верховного Суду про необхідність розгляду цієї справи по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Зі змісту цієї норми процесуального закону випливає, що вимога про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень може бути заявлена в адміністративному позові разом з вимогою про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, яка повинна бути спрямована на відновлення порушеного права.
Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВРП про визнання протиправною бездіяльності Третьої Дисциплінарної палати ВРП, яка виразилась у порушенні передбаченого частиною четвертою статті 42 Закону № 1798-VIII шістдесятиденного строку здійснення дисциплінарного провадження за його скаргою.
Суд першої інстанції у своєму рішенні правильно вказав, що станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом ВРП постановила ухвалу від 04 листопада 2020 року № 3019/3дп/15-20, якою, зокрема, відмовила у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 . щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 за дії, вчинені під час розгляду справи № 635/5151/17.
Таким чином, на момент звернення ОСОБА_1 . до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом факт бездіяльності відповідача усунуто, а легітимні очікування скаржника щодо вирішення питання стосовно його скарги на дії судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 виправдані.
На підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Тобто у разі виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень суд закриває провадження у справі, якщо відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Оскільки на момент звернення позивача до суду із цим позовом відповідач припинив бездіяльність та постановив ухвалу від 04 листопада 2020 року № 3019/3дп/15-20, то суб`єкт владних повноважень виправив власну бездіяльність у порушеному позивачем спорі.
Ураховуючи викладене, вважаємо, що необхідно було закрити провадження в цій частині позовних вимог з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування за рахунок Державного бюджету України на його користь 75 000 грн моральної шкоди зазначаємо таке.
Частиною п`ятою статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Ураховуючи те, що вимога ОСОБА_1 про відшкодування завданої моральної шкоди є похідною від основної вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ВРП, немає підстав для її розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цій справі відсутній публічно-правовий спір.
Водночас згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
На підставі пункту 9 частини другої цієї статті способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З огляду на викладене вважаємо, що вимога про відшкодування моральної шкоди хоча й була заявлена в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір, але провадження у справі в частині вимог про вирішення публічно-правового спору підлягало закриттю, відтак позивач міг звернутись до цивільного суду з вимогою про відшкодування за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 75 000 грн моральної шкоди, оскільки така вимога підлягала б розгляду за правилами цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, на нашу думку, провадження у справі в частині позовної вимоги про відшкодування за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 75 000 грн моральної шкоди підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Ураховуючи наведене, правильним рішенням у цій справі було б часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 зі скасуванням рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року та закриттям провадження у справі з роз`ясненням позивачу, що він має право звернутись до суду цивільної юрисдикції в частині позовної вимоги до ВРП про відшкодування моральної шкоди.
Судді Великої Палати
Верховного Суду: О. С. Золотніков
В. В. Британчук
Ю. Л. Власов
К. М. Пільков
О. Б. Прокопенко
Л. І. Рогач
І. В. Ткач