ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В.,
Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М., Ткачука О. С.
на постанову від 10 вересня 2020 року у справі № 9901/770/19 (провадження
№ 11-1265заі19)
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 31 липня 2018 року № 2471/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення ВРП є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки скарга, на підставі якої було розпочато дисциплінарне провадження, містила виключно мотиви незгоди із прийнятим нею судовим рішенням, у зв`язку із чим відповідач ще на початковому етапі повинен був відмовити у відкритті дисциплінарного провадження за такою скаргою на підставі пункту 4 частини першої статті 45 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон
№ 1798-VIII).
На переконання позивачки, органи, які вирішують питання дисциплінарної відповідальності судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність прийнятих суддями рішень. Однак ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ саме за фактичну реалізацію нею своїх дискреційних повноважень при застосуванні статті 75 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Також позивачка вважає, що, звинувачуючи її в порушенні права на справедливий судовий розгляд безстороннім судом, відповідач у жодному зі своїх рішень не вказує, які принципи справедливості та безсторонності були порушені безпосередньо ОСОБА_1 , адже судове рішення, яке було підставою для звернення зі скаргою та відкриття дисциплінарного провадження, приймалось колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Окремо ОСОБА_1 зауважує, що під час розгляду дисциплінарної справи відповідач не встановив вини позивачки при прийнятті колегіального рішення у справі, не визначив її форми (умисної чи грубої недбалості), не зазначив доказів, які б це підтверджували, як і не обґрунтував, у зв`язку із чим ненаведення достатніх мотивів судового рішення дисциплінарний орган розцінив саме як дисциплінарний проступок.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що рішення ВРП від 31 липня 2018 року № 2471/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» є наслідком притягнення її до дисциплінарної відповідальності, тобто реалізації ВРП своїх визначених законом повноважень.
При цьому оскаржуване рішення ухвалене повноважним складом ВРП, підписане усіма членами, що брали участь у його прийнятті, а також містить посилання на визначені законом підстави ухвалення та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Щодо обґрунтованості наведених у спірному рішенні мотивів звільнення позивачки з посади судді суд першої інстанції виходив з того, що обставини вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку як підстави звільнення за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України були перевірені судом та підтвердилися під час розгляду адміністративної справи № 11-922сап18, рішення в якій набрало законної сили. Відповідно ці обставини не потребують доказування у межах справи, яка розглядається.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року - без змін.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді було рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18, залишене без змін рішенням ВРП від 5 червня 2018 року № 1739/0/15-18, згідно з якими позивачку притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.
При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосовані у цій справі правові норми свідчать про те, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань, оскільки для цього законами України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та № 1798-VIII передбачено процедуру перегляду ВРП рішень її дисциплінарного органу. Нормами зазначених вище законів не передбачено права ВРП переоцінювати вже встановлені нею обставини під час вирішення питання про звільнення судді з посади.
Водночас Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_1 фактично зводиться до незгоди з дисциплінарним провадженням щодо неї та прийнятими за його результатами рішеннями, втім Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 лютого 2019 року у справі № 9901/682/18 (провадження № 11-922сап18) вже надано оцінку правомірності рішення ВРП від 5 червня 2018 року № 1739/0/15-18, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
До того ж, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла такого висновку. Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді булорішення ВРП від 5 червня 2018 року № 1739/0/15-18, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». При цьому в оскаржуваному рішенні зазначено, що ВРП при його прийнятті керувалася пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 56 Закону № 1798-VIII та статтею 115 Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті).
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Статтею 52 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Відповідно до статті 56 Закону № 1798-VIIIпитання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Згідно зі статтею 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
З аналізу положень статей 52, 57 зазначеного Закону вбачається, що на ВРП покладається обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави як при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, так і при вирішенні питання про його звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність такої вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цих обох стадіях обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.
На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення про звільнення з посади судді ОСОБА_1 .
Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов`язками має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або грубого нехтування обов`язками, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватися на припущеннях.
Єдиною підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності вказано порушення суддею вимог законодавства під час розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_2 , тобто грубе порушення норм процесуального права під час постановлення ухвали від 25 квітня 2017 року, а саме: суддею не наведено належних мотивів для втручання в судові рішення, в ухвалі не викладено всіх обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та не вказано, які статті закону порушено цими судами при незастосуванні судом першої інстанції статті 75 КК одночасно зі статтею 69 КК, а також апеляційним судом при незадоволенні скарги засудженої щодо суворості призначеного покарання.
Фактично ВРП, надаючи оцінку змісту судового рішення, дійшла висновку про невиконання суддею ОСОБА_1 вимог статті 442 Кримінального процесуального кодексу України при ухваленні під її головуванням судового рішення у провадженні, де вона була доповідачем; незазначенні, які статті закону порушено судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_2 міри покарання без застосування статті 75 КК та в чому саме полягають такі порушення.
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроєкту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
Варто наголосити, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_2 є чинною.
Крім того, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у цій справі розглянула заяву потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і постановила ухвалу про відмову у допуску кримінальної справи щодо ОСОБА_2 до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року.
Вважаємо необхідним також зазначити, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із застосуванням до судді найбільш суворого стягнення - звільнення з посади, незважаючи на те, що ухвалене ОСОБА_1 судове рішення не призвело до негативних наслідків.
На нашу думку, рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» не містить висновку щодо умисного порушення суддею прав людини і основоположних свобод, які могли бути підставою для дисциплінарної відповідальності.
Крім того, на наше переконання, кваліфікація дисциплінарного проступку судді ОСОБА_1 не була конкретизована з посиланням на відповідні докази, що позбавило її права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»
(заява № 21722/11).
За викладених обставин ВРП дійшла передчасних висновків про наявність в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.
Незважаючи на це, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 вересня 2020 року виходила з преюдиціальності висновків, зроблених у постанові цього суду від 7 лютого 2019 року у справі № 11-922сап18, поклавши їх в основу свого рішення.
На підставі наведеного не погоджуємося із висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП про звільнення судді з посади та про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із рішенням ВРП про звільнення судді з посади, що є найбільш суворим дисциплінарним стягненням, не врахувала, що висновок про наявність дисциплінарного проступку - умисного порушення суддею ОСОБА_1 прав людини і основоположних свобод, - на нашу думку, не можна вважати обґрунтованим.
Також необхідно зазначити, що положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
Таким чином, на нашу думку, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді.
З огляду на викладене не можна погодитися з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2020 року, про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності в рішенні ВРП та її дисциплінарного органу мотивів для застосування до ОСОБА_1 такого дисциплінарного стягнення, як подання про звільнення її з посади судді.
Судді Великої Палати
Верховного Суду: О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук
М.І. Гриців
Ж. М. Єленіна
Н. П. Лященко
О. М. Ситнік
О. С. Ткачук