ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року № 9901/769/18 (провадження № 11-728заі19)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Вища рада правосуддя (далі - ВРП), про визнання протиправним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2018 року № 1283/ко-18 (далі - Спірне рішення), яким Комісія визначила, що суддя Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 не склав іспиту для судів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 6 лютого 2018 року № 13/зп-18; відмовила йому в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»; визнала таким, що не відповідає займаній посаді, та внесла подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Луганської області.
Висловлюючи свою незгоду зі Спірним рішенням, ОСОБА_1 покликався на положення Конституції України та Закону України від 2 червня 2016 року № 1402?VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), які, на його думку, не встановлюють випадків звільнення судді одразу після непроходження ним кваліфікаційного оцінювання без застосування проміжного або іншого, більш м`якого дисциплінарного стягнення.
Підставою для ухвалення Спірного рішення став висновок ВККС про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, тому що він не пройшов кваліфікаційне оцінювання відповідно до приписів Закону № 1402-VIII, яка, на бачення позивача, може бути винятково підставою для притягнення його до не пов`язаного зі звільненням виду дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 109 цього Закону.
З погляду позивача, для обраних безстроково суддів на час їхнього обрання не було обов`язку проходити кваліфікаційне оцінювання, щоб підтвердити відповідність займаній посаді. Законодавчі зміни щодо дисциплінарної відповідальності за непроходження такого оцінювання мають застосовуватися лише до осіб, які обіймають посади суддів після 2 червня 2016 року (дати прийняття Закону
№ 1402-VIII).
Вважає, що ВККС порушила низку підписаних (ратифікованих) Україною міжнародно-правових актів, якими встановлюється заборона звільнення обраних безстроково суддів одразу після проходження кваліфікаційного оцінювання без попереднього застосування до цих суддів інших правових заходів реагування.
Відповідач, відмовивши провести оцінку рівня теоретичних знань судді за позначками (помітками) заповненого тестового зошита, і виставивши оцінку 0 балів через невідображення ним з поважних причин у бланку відповідей на питання анонімного письмового тестування, діяв неправомірно й усупереч меті оцінювання насправді не визначив справжнього рівеня знань позивача, який має тривалий стаж роботи суддею.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Суд установив, що ОСОБА_1 з 1997 по 2006 рік обіймав посаду судді Перевальського районного суду Луганської області (з 2002 року обраний на посаду судді безстроково).
З 2006 року обіймає посаду судді Апеляційного суду Луганської області.
Комісія рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1.
Згідно з приписами пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення) максимально можливий бал за показником рівня знань у сфері права становить 90 балів, за показником рівня практичних навичок та умінь у правознавстві - 120 балів.
Відповідно до пункту 9 розділу V Положення мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді - 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах цього іспиту.
Комісія рішенням від 6 лютого 2018 року № 13/зп-18 визначила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах цього іспиту, у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного практичного завдання.
26 березня 2018 року Комісія прийняла рішення № 61/за-18 про затвердження результатів іспиту, складеного 1 березня 2018 року. Зокрема, ОСОБА_1 за виконання анонімного письмового тестування отримав 0 балів, за виконання практичного завдання - 63 бали.
Розглянувши питання про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання, діючи в межах наданих законодавством повноважень, 20 липня 2018 року ВККС прийняла Спірне рішення, у мотивувальній частині якого встановила, що суддя Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 за складення анонімного письмового тестування (з урахуванням виправленої рішенням ВККС України від 11 жовтня 2018 року № 1816/ко-18 описки) отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання анонімного письмового тестування, а отже, не склав іспиту і не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
З покликанням на ці обставини Комісія дійшла висновку, що суддя Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку із чим вирішила рекомендувати ВРП розглянути питання про звільнення його з посади.
На підставі викладеного Комісія:
- визначила, що суддя Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 6 лютого 2018 року № 13/зп-18;
- відмовила судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів;
- визнала суддю Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1. таким, що не відповідає займаній посаді;
- внесла подання до ВРП про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1.
Незгода з указаним рішенням стала підставою для звернення позивача із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 червня 2019 року за позовними вимогами ОСОБА_1 визнав протиправним та скасував Спірне рішення в частині визначення того, що: суддя Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 6 лютого 2018 року № 13/зп-18; він не допускається до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»; його визнано таким, що не відповідає займаній посаді.
Суд першої інстанції не погодився із твердженнями позивача про те, що його не ознайомили з порядком заповнення бланка відповідей, а також із тим, що у справі бракує доказів на підтвердження обставин ознайомлення його з цим порядком. Але визнав, що він був неуважний під час ознайомлення з цим порядком.
Поряд із цим суд дійшов до переконання, що ВККС належно не оцінила рівень знань позивача у сфері права. Для цього Комісія мала б провести оцінку тестового зошита, який заповнив позивач. Неуважність останнього, зумовлена поважними причинами, а саме запізненням на іспит через погані погодні умови, призвела до низки технічних помилок з оформлення результатів анонімного письмового тестування. Оцінка 0 балів рівня знань позивача у сфері права не є і не може вважатись фактичною оцінкою рівня знань судді в цій царині.
На підсилення цієї позиції суд послався на те, що якщо ВККС оцінила рівень знань позивача в 0 балів, то за такого результату повинна була не допустити позивача до виконання практичного завдання, відразу ухвалити рішення про припинення участі останнього у кваліфікаційному оцінюванні та визнати його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, але цього не зробила.
Відповідно до пунктів 13, 15 Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженого рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16 (далі - Порядок), якщо під час прийняття бланка відповідей виявлено неправильність його оформлення та/або факт порушення учасником іспиту цілісності тестового зошита та/або бланка відповідей, зазначене фіксується у протоколі реєстрації порушень, які запаковуються в окремий пакет.
Учасник має право бути присутнім під час закриття та розкриття пакета (пакетів) з бланками відповідей за результатами складення анонімного письмового тестування (підпункт 4 пункту 3 глави 1 розділу IV Порядку).
Опрацювання матеріалів складення анонімного письмового тестування на паперових носіях складається, зокрема, з відкриття сейф-пакета (сейф-пакетів) з матеріалами складення анонімного письмового тестування та розгляду протоколів реєстрації порушень і ухвалення відповідного рішення про врахування чи неврахування таких порушень при встановленні результатів анонімного письмового тестування [за наявності](підпункти 1, 5 пункту 1 розділу V Порядку).
Суд першої інстанції констатував, що всупереч наведеному вище унормованому порядку проведення іспиту бланк відповідей, який здав позивач, не був належним чином перевірений на правильність заповнення уповноваженим представником відповідача, оскільки взагалі не містить жодної позначки в полі варіанта відповіді, а протоколу реєстрації порушень немає.
ВККС не погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року і подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати його й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Комісія наголошувала, що процедура кваліфікаційного оцінювання стосовно ОСОБА_1 була проведена в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, дії ВККС повністю збігаються з положеннями закону та нормативних актів, прийнятих Комісією, порушень прав, свобод та інтересів позивача як учасника процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді нема.
Комісія в день складення іспиту роз`яснила позивачу загальні правила проведення іспиту, позивач був обізнаний з правилами, за якими перевірці результатів іспиту підлягає виключно бланк для тестування та зошит для практичного завдання.
Правильне оформлення паперового бланка відповідей є обов`язком учасника іспиту.
Тестовий зошит, який, на думку суду, повинна була перевірити Комісія, не персоналізований, його неможливо ідентифікувати, тому він не був долучений до матеріалів справи та не досліджувався судом.
Те, що суддя ОСОБА_1 не поставив у бланку відповідей відповідні позначки через свою неуважність або з якихось інших причин, не може ставитися за провину Комісії як протиправне невиконання нею обов`язку з перевірки теоретичних знань позивача.
За правової ситуації, яка склалась у цій справі, Комісія не складає протоколу реєстрації порушень, оскільки таких порушень не було. Крім того, додала, що з відеозапису складення іспиту 1 березня 2018 року та наданих представником ВККС пояснень видно, що уповноважений представник Комісії при перевірці правильності заповнення бланка відповідей суддею ОСОБА_1 виявив помилку його заповнення та надав йому інший незаповнений бланк і додатково роз`яснив останньому правила заповнення бланка. Уповноважений представник ВККС може перевірити лише заповнення титульної частини бланка відповідей і не може впливати на заповнення учасником змістової його частини.
Комісія вважала помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивача необхідно було не допускати до виконання практичного завдання, що треба було прийняття рішення про припинення його участі у кваліфікаційному оцінюванні і визнати таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя, за результатами оцінювання теоретичних знань позивача, позаяк такі висновки сформульовані через хибне тлумачення норм Положення. На бачення автора скарги, суд уподібнив дві різнорідні процедури кваліфікаційного оцінювання: оцінювання відповідності судді займаній посаді та визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 травня 2020 року апеляційну скаргу ВККС задовольнила частково.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року скасувала, а провадження у справі закрила.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 84, 85, 88, 101 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», Положення та Порядок і констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватись щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
Узагальнюючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Спірне рішення з рекомендацією ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1. є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють не тільки розгляд справи по суті спору, але й апеляційний перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками судового розгляду справи по суті спору, на предмет його законності й обґрунтованості та є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є визнання протиправним та скасування Спірного рішення, яким зокрема, визнано, що суддя Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, не відповідає займаній посаді, а також рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення позивача з посади судді зазначеного суду.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України вказано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (стаття 6) (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН від 29 листопада 1985 року (пункт 4).
Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
Відповідно до пункту 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/ Бюро з демократичних інститутів і прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення ЄСПЛ у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).
Як убачається з матеріалів справи, Спірне рішення, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує для нього правові наслідки та обов`язки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою до внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивача, а отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1
Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із таким висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС.
Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.
За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIIIкваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
За частинами другою, четвертою статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.
Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIIIсуддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.
Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.
При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац оскаржуваного рішення (Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2019 року, яка не оскаржена в апеляційному порядку, закрив провадження у цій частині), а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.
Ураховуючи наведене, вважаємо помилковим висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення Комісії про невідповідність судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 займаній посаді не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки має рекомендаційних характер.
На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені в Спірному рішенні.
Крім того, необхідно констатувати, що Спірне рішення безпосередньо впливає на подальшу кар`єру судді ОСОБА_1 , адже впливає на його переведення до новоутвореного Луганського апеляційного суду замість Апеляційного суду Луганської області, шо також свідчить про можливе порушення прав позивача.
Повна перевірка рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.
Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, які визначені в частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII.
Крім того, слід зазначити, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції, а також Великою Палатою Верховного Суду розглядалися справи з аналогічними позовними вимогами, стосовно яких приймалися судові рішення по суті (справи № 9901/729/18, 9901/828/18, 9901/598/18, 9901/558/18).
Саме Велика Палата Верховного Суду спрямувала практику розгляду справ з подібними позовними вимогами (справа № 9901/646/18 (П/9901/646/18) (провадження № 11-1146заі18)).
Водночас вважаємо некоректним посилання в постанові на висновок у справі № 9901/637/18 від 26 лютого 2020 року, оскільки в указаній справі фактично не спростовані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначені вище.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду фактично змінила власну правову позицію щодо оскарження рішень ВККС, однак, на наше переконання, не повинна була змінювати практику розгляду справ такої категорії.
На нашу думку, мотиви, з огляду на які виникають підстави для такого відступу/зміни практики, можна окреслити так: можуть бути наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких було сформульовано правовий висновок; час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування; відсутність/наявність між ними істотного часового розриву; стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і відносин, що були підставою для формулювання правового висновку; відсутність/наявність ґрунтовних змін у суспільному й економічному житті країни, за буття яких сформульований правовий висновок почав обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм права; або ж у межах конкретних фактичних обставин справи виявлення обставин, які існували на час формулювання правового висновку, але містять у собі ознаки, які не охоплюються трактуванням Великої Палати Верховного Суду, та є необхідними і достатніми для прийняття іншого судового рішення.
На наше переконання, таких мотивів у цій справі немає.
За викладених обставинбільшість суддів Великої Палати Верховного Суду, ухваливши рішення про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним і скасування рішення, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду зазначених вище рішень ВККС.
Висновки
З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була розглянути по суті доводи апеляційної скарги ВККС на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року й ухвалити остаточне рішення залежно від установлених обставин, а не закривати провадження у справі, помилково вказуючи, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко
Ж. М. Єленіна
Н. П. Лященко