ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С.
23 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/418/18
Провадження № 11-434заі19
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання незаконним і скасування рішення відповідача від 28 грудня 2017 року № 4313/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 21 березня 2019 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.
23 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року - без змін.
Постанову мотивовано тим, що частиною другою статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Велика Палата Верховного Суду, дійшла висновку, що немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП від 28 грудня 2017 року № 4313/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 28 грудня 2017 року № 77 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 18 членами, які брали участь у його ухваленні.
Оцінюючи рішення ВРП від 28 грудня 2017 року № 4313/0/15-17 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Так, підставою для звільнення позивачки з посади судді було рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2017 року № 775/2дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 07 листопада 2017 року № 3609/0/15-17, про притягнення судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді. Зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС України, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 29 листопада 2018 року скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення ВРП від 07 листопада 2017 року № 3609/0/15-17 - без змін.Крім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу). Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 28 грудня 2017 року № 4313/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки ми не в повному обсязі погоджуємося з висновками більшості Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьоїстатті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
В оспорюваному рішенні ВРП від 28 грудня 2017 року підставою для звільнення ОСОБА_1 зазначено рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2017 року № 775/2дп/15-17 про притягнення судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді.
З аналізу положень статті 57 Закону № 1798-VIII вбачається, що на ВРП покладається також обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави як при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, так і при вирішенні питання про його звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність такої вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цих обох стадіях обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.
Проте, в оскаржуваному рішенні ВРП від 28 грудня 2017 року не висвітлено мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення судді ОСОБА_1 з посади.
Разом з тим, ми не погоджуємося з підставами та мотивами притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади, викладеними у рішенні Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2017 року № 775/2дп/15-17.
Статтею 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (який був чинним у відповідній редакції на час вчинення ОСОБА_1 дій, визначених Радою в якості підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення) передбачено виключний перелік підстав дисциплінарної відповідальності судді:
1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов`язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;
2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);
4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;
5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.
При цьому частиною другою цієї статті встановлено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків.
Зазначаючи підставу для звільнення судді ОСОБА_1 , Рада послалася на положення пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про наявність ознак порушення суддею присяги оцінці підлягають виключно дії судді, а не зміст та обґрунтування прийнятих ним судових рішень.
Ухвалами судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1. від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчих про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підозрювалися у вчиненні спільно з іншими невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 Кримінального кодексу України (надалі КК України) - активна участь у масових заворушеннях, захоплення державних або громадських будівель, та застосовано до цих осіб запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з огляду на суспільну небезпечність злочинів, у яких висунуто підозру.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Частиною першою статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року (далі - Рекомендації КМРЄ), зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
Суддею ОСОБА_1 було одноособово прийнято чотири судових рішення, які за результатами апеляційного розгляду скасовано та обрано підозрюваним інший вид запобіжного заходу у виді домашнього арешту. При цьому, під час апеляційного перегляду останніх апеляційний суд застосував більш м`який запобіжний захід на підставі тих самих клопотань слідчого і не встановив їх невідповідності вимогам процесуального закону та не послався на відсутність з боку сторони обвинувачення доказів обґрунтованості підозри у вчиненні особами кримінальних правопорушень, у той час як про такі порушення з боку суду першої інстанції вказано у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
У зазначеному рішенні ВРП дійшла висновку, що дії, вчинені суддею ОСОБА_1., порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, що свідчить про наявність достатніх підстав для внесення подання про звільнення з посади у зв`язку із порушенням присяги судді. При цьому такий висновок Ради ґрунтується на власній оцінці досліджених матеріалів кримінальних проваджень і власному розумінні застосування норм КПК України при обранні суддею запобіжного заходу.
ВРП не встановила в діях судді ОСОБА_1 злочинного наміру та не вказала у чому полягає груба недбалість під час прийняття зазначених ухвал, умисне порушення ним норм права чи неналежне ставлення до службових обов`язків, не обґрунтувала свого висновку про необ`єктивний і упереджений розгляд справ. Натомість висновки ВРП ґрунтуються на переоцінці матеріалів кримінальних проваджень, показань підозрюваних та інших осіб, і стосуються здебільшого недоліків роботи слідчих органів, а не поведінки судді під час розгляду кримінального провадження на стадії досудового розслідування, процесуальні повноваження якого на цій стадії є обмеженими.
Обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило його права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у зазначеному рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
У Рекомендаціях КМРЄ зазначено, що дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов`язків ефективно та належним чином. Таке провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд з наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними. Судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункти 69, 70 зазначених Рекомендацій).
Частиною другою статті 109 Закон № 1402-VIII у редакції, чинній на час розгляду дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_1 , встановлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї ж статті).
За таких обставин неврахування позитивної характеристики та відсутності дисциплінарних стягнень у минулому щодо судді ОСОБА_1 при визначенні виду дисциплінарного стягнення з огляду на характер та наслідки проступку суперечить зазначеним нормам.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із застосуванням до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, незважаючи на те, що допущені суддею порушення норм процесуального права не свідчать про злочинний намір або грубу недбалість, а є наслідком оцінки застосування норм процесуального права.
З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРП від 11 квітня 2017 року № 775/2дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 07 листопада 2017 року № 3609/0/15-17, є невмотивованим у частині кваліфікації дій судді ОСОБА_1 як таких, що порочать звання судді, можуть викликати сумнів у її об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів,а застосування до неї виду дисциплінарного стягнення здійснено з порушенням принципу пропорційності.
Оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП від 28 грудня 2017 року має формальний характер та не містить мотивів, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення судді ОСОБА_1 з посади. Вважаємо, що таке рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
Судді|Н. П. Лященко |
|В. В. Британчук |
|М. І. Гриців |
|Ж. М. Єленіна |
|О. Б. Прокопенко |
|О. М. Ситнік |
|О. С. Ткачук |