ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М.
11 вересня 2019 року
м. Київ
у справі № 826/15648/16 (провадження № 11-347апп19) за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Євробанк» (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «КБ «Євробанк» відповідно) Кононця Вадима Валерійовича , третя особа - Фонд, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у складі судді Смолія І. В. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів Степанюка А. Г., Губської Л. В., Епель О. В.
11 вересня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у нескасованій частині та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 рокузалишено без змін.
Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та висловлюю окрему думку з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду у частині визнання нікчемним правочину з розміщення коштів на власному картковому рахунку, а саме: правочину за операцією з розміщення 15 червня 2016 року ОСОБА_1 коштів у сумі 183 103 грн, оформлене наказом № 233-ОД «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлених нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями»;
- зобов`язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «Євробанк» за рахунок Фонду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду у частині визнання нікчемним правочину з розміщення коштів на власному картковому рахунку, а саме: правочину за операцією з розміщення 15 червня 2016 року ОСОБА_1 коштів на картковому/поточному рахунку № НОМЕР_1 у сумі 183 103 грн, оформлене наказом № 233-ОД «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлених нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями». Зобов`язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «Євробанк» за рахунок Фонду на суму 192 277,30 грн в порядку, передбаченому частиною першою статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року в частині визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину з розміщення коштів на власному картковому рахунку, а саме правочину за операцією з розміщення 15 червня 2016 року ОСОБА_1 коштів на картковому/поточному рахунку № НОМЕР_1 у сумі 183 103 грн, оформлене наказом № 233-ОД «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлених нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями», а провадження у справі в цій частині закрито. Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення до переліку вкладників ПАТ «КБ «Євробанк», які мають право на відшкодування коштів за їх вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 , за картковим рахунком № НОМЕР_1 . В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року залишено без змін.
Уповноважена особа Фонду подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишила без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у нескасованій частині та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 рокузалишила без змін.
При цьому зазначила, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.
На думку Великої Палати Верховного Суду, рішення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку, та не є підставою для застосування наслідків недійсності правочину. Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.
Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування кого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, що унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним.
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки вони не враховують вимоги матеріального та процесуального права і уможливлюють порушення принципу доступу до правосуддя, перешкоджаючи особі вирішити спір по суті.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив, що 15 червня 2016 року між ним та ПАТ «КБ «Євробанк» укладено договір № ZP-005796 банківського вкладу (депозиту). Цього ж дня на картковий рахунок ним внесено кошти у сумі 183 103,00 грн, та перераховано йому заробітну плату в розмірі 10 000,00 грн. Тобто загальна сума залишку коштів на рахунку становила 192 277,30 грн.
Листом від 16 вересня 2016 року № 01-242/5944 уповноважена особа Фонду повідомила ОСОБА_1 про те, що операції по зарахуванню на картковий рахунок грошових коштів мають ознаки операцій, які могли спричинити збільшення гарантованої суми відшкодування Фондом, а тому рахунок підлягає тимчасовому обмеженню до виплати коштів вкладникам.
На думку позивача, протиправною є бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «Євробанк» за рахунок Фонду.
Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За змістом частини третьої зазначеної статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Євробанк» виникли з договору банківського вкладу.
Оскільки у ПАТ «КБ «Євробанк» з 17 червня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 4452-VI.
У рішенні від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша статті 41); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41).
Грошові кошти є об`єктом права власності, у тому числі приватної.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої статті 1063 ЦК України особа може укласти договір банківського вкладу на користь третьої особи.
Наука цивільного права виходить із того, що розміщення особою коштів на рахунках банку з метою їх збереження є реалізацією її права власності на ці кошти.
Реальність будь-якого суб`єктивного права власності полягає в його гарантованості.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Для визначення правової природи рішення про наявність підстав нікчемності правочину, складеного уповноваженою особою Фонду, підлягають застосуванню положення ЦК України про підстави і порядок визнання правочину нікчемним.
Так, згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам закону, незалежно від визнання його таким.
Відповідно до частин першої ? третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Такі обов`язки встановлені у статті 38 Закону № 4452-VI при віднесення договорів до категорії нікчемних.
Уповноважена особа Фонду, яка є співробітником Фонду та представляє Фонд у вказаних правовідносинах, має повноваження на визнання правочинів нікчемними на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом із тим вважати, що таке віднесення, оформлене у даному випадку наказом № 233-ОД «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлених нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями», правочину за операцією з розміщення 15 червня 2016 року ОСОБА_1 коштів у сумі 183 103,00 грн на картковому/поточному рахунку № НОМЕР_1 , до нікчемних внутрішнім документом, який не тягне жодних правових наслідків, є безпідставним.
Із самого наказу, виданого уповноваженою особою Фонду, вбачається, що окрім віднесення правочину за операцією з розміщення 15 червня 2016 року ОСОБА_1 коштів у сумі 183 103,00 грн на картковому/поточному рахунку № НОМЕР_1 до нікчемних, застосовано і наслідки нікчемності правочину, про що зазначено і у повідомленні ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 57 - 58, 113 - 114).
Тобто відбулося втручання у майнові права фізичної особи та їх обмеження особою, яку можна визначити як Фонд, тобто юридичної особи публічного права, однак таке втручання залишається без можливості його оскарження у судовому порядку, а відтак обмежує право фізичної особи - вкладника на судовий захист, що прямо протирічить засадам демократичного суспільства.
Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що наказ (рішення) уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, і не є підставою для застосування наслідків нікчемності правочину, оскільки такі наслідки настають для сторін у силу вимог закону, не відповідає змісту статті 38 Закону № 4452-VIта статті 228 ЦК України, у зв`язку з чим позивача не включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
При цьому у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду не наведено жодного іншого способу захисту позивачем свого невизнаного, порушеного чи оспореного права.
Необхідно враховувати, що у цьому спорі з Фондом, за яким стоять значні майнові ресурси та можливості виставити проти однієї особи, яка зачасти не є фахівцем в області права, «армію» кваліфікованих правників, діяльність яких оплатити.
Отже, унеможливлення особою оспорити акт уповноваженої особи, яка в такому випадку діє як керівний орган банку та представник Фонду, оскільки саме Фонд уповноважений як здійснювати повноваження керівних органів банку та повноваження, пов`язані з ліквідацією банку, та оскаржити застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, обмежує її права на судовий захист, є втручанням у принцип диспозитивності, який передбачає саме право особи, яка звертається до суду за захистом порушених, оспорених чи невизнаних прав, визначити межі позовних вимог та обрати спосіб їх захисту.
Вказаний висновок обмежує право позивача на мирне володіння майном, допускає непропорційне втручання у можливість фізичної особи не лише здійснювати, але і захищати відповідно до статті 124 Конституції України свої порушені, невизнані та оспорені права, визначати межі позовних вимог та способи захисту прав.
Суддя |О. М. Ситнік|